Тарноруда: укріплення, двір

[Filin]

Село Тарноруда розтатошоване на пограниччі між Хмельницькою та Тернопільскої областями:

Карта

Ось потрібна нам локація:

Google-карта

Базову інформацію, яка нас знайомить з ситуації, можна дізнатися зі справки, створеною Адрієм Майхером. Ничже текст та іллюстрації, отримані від згаданого автора.

-------

Тарнорудський Благородний двір (Edelhof): Історія, архітектура та соціально-економічні трансформації у контексті подільського краю

Вступ

Поділля – історичний регіон, що завжди відігравав важливу роль у політичних та культурних процесах Східної Європи. Тут перепліталися шляхи численних народів і держав, що створювало унікальне культурне середовище та багатий історичний контекст. Одним із важливих осередків цього регіону є містечко Тарноруда, яке, хоча сьогодні і є маловідомим, у XVII–XIX століттях відігравало значну роль у житті Поділля. Однією з ключових складових історії Тарноруди є едельхоф – аристократичний маєток, що виник на місці колишнього укріплення (форту) і поступово перетворився на адміністративний центр великих земельних володінь.

Edelhof (від німецького "edel" – благородний, і "Hof" – двір або маєток) – це термін, що позначає аристократичний маєток або садибу, який належав шляхтичам або знатним родинам у середньовічній Європі. Зазвичай такий маєток був центром феодальних володінь і виконував важливі адміністративні та економічні функції. У деяких випадках такі маєтки мали фортифікаційні елементи, перетворюючись на невеликі укріплені двори або замки. Тарнорудський едельхоф є яскравим прикладом того, як старі оборонні споруди поступово трансформувалися в центри адміністративного та господарського життя в умовах змін, які приніс XVIII століття.

Витоки історії: від укріплення до едельхофу

Історія Тарноруди, як і багатьох інших містечок Поділля, починається з оборонного укріплення (форту), яке було зведено у XVII столітті на горі Круча, що височіла над долиною річки Збруч. Ця стратегічна висота дозволяла контролювати важливі торгові та військові шляхи, що пролягали через регіон. Укріплення мало важливе оборонне значення під час численних воєн, які велися між Річчю Посполитою, Османською імперією та місцевими магнатами.

Укріплення Тарноруди було не великим, але добре продуманим. Воно включало базові елементи оборони, такі як земляні вали, рови та дерев’яні конструкції, які утворювали замкнутий простір. Важливою складовою укріплення була одна башта, яка використовувалася для спостереження та захисту. Це підтверджують численні джерела, зокрема дослідження Даріуша Колодзейчика, який вивчав османські архіви та вказував на збереження цієї башти навіть після повернення Поділля до складу Речі Посполитої.

Однак, як показує історія, до кінця XVII століття укріплення поступово втратило своє оборонне значення. Внаслідок зміни політичної ситуації, коли Поділля було повернено під контроль Речі Посполитої у 1699 році, оборонна роль Тарнорудського укріплення стала другорядною. Першочерговим завданням став розвиток адміністративних і господарських функцій, що відображало загальні тенденції соціально-економічних змін того часу.

Архітектурні риси та трансформації едельхофу

З настанням XVIII століття укріплення було перебудоване у едельхоф – аристократичний маєток, який став центром управління навколишніми землями. Основні оборонні елементи, такі як вали та рови, були засипані, а більшість будівель перебудовані з цегли, залишивши лише подекуди кам’яні елементи, які нагадували про колишнє укріплення. Цей процес відображав загальну тенденцію того часу, коли старі фортифікаційні споруди втрачали своє первісне призначення і переходили до цивільного використання.

Значну увагу в архітектурі Тарнорудського едельхофу привертає в’їзна брама, яка на початку XVIII століття слугувала головним входом до маєтку. Вона була збудована з каменю і мала декоративні елементи, що відображали естетичні уподобання того часу. Однак з часом, через відсутність належного догляду, брама була зруйнована.

Важливим елементом едельхофу був будинок Окомана, який виконував адміністративні функції. Саме тут зберігалися документи, велися облікові книги та приймалися ключові рішення щодо організації господарської діяльності. Крім того, у складі комплексу залишалася стара башта, яка існувала ще у 1680 році і була перебудована для господарських потреб. Ця башта, як зазначається у турецьких джерелах, зберігала своє значення навіть після втрати оборонної функції, що підкреслює її важливість у структурі едельхофу.

Однак найбільшою зміною в архітектурі комплексу стала побудова у XIX столітті нового палацу, стилізованого під замок. Ця споруда, хоч і нагадувала старовинні оборонні замки, виконувала суто резиденційні функції і була символом соціального статусу власників.

Господарська діяльність та соціальна роль едельхофу

Тарнорудський едельхоф виконував важливу роль у господарському житті регіону. Він був не лише резиденцією, але й центром управління великими земельними володіннями, що входили до складу Тарнорудського ключа. Інвентарі початку XVIII століття свідчать про інтенсивне заселення регіону після закінчення турецького панування. Зокрема, у 1722 році в самому містечку проживало 191 родина, а в навколишніх селах – ще 67 родин.

У межах едельхофу розташовувалися житлові приміщення, комори, стайні та інші господарські споруди. Архітектура едельхофу відображала прагнення до максимальної ефективності в організації господарського процесу. Основним завданням цього комплексу було забезпечення стабільного функціонування господарства та організація праці селян, які сплачували натуральні податки і працювали на землях маєтку.

Однією з ключових функцій едельхофу була організація збору податків та розподілу врожаїв. Ця робота координувалася через будинок Окомана, де велися облікові книги та фінансові звіти. Тут також відбувалися суди та збори місцевих управителів, які вирішували найважливіші питання місцевого життя. Едельхоф став справжнім адміністративним центром, навколо якого оберталося життя цілого регіону. 

 У 1753 році єврейська громада Тарноруди сплатила податок у розмірі 506 злотих, що було другим за величиною податком у повіті після Дунаївців. Це свідчить про високий рівень економічної активності в містечку і важливість едельхофу як місця збору податків і організації економічних процесів.

Культурний вплив Чарторийських і родини Мархоцьких

Князі Чарторийські, які стали власниками Тарнорудського ключа у XVIII столітті, внесли значний вклад у розвиток цього регіону. Хоча Тарноруда не була їхньою постійною резиденцією, Чарторийські приділяли велику увагу її розвитку та господарському управлінню. Вони залишили на місці своїх довірених управителів, які керували господарськими справами та забезпечували стабільне функціонування едельхофу.

Важливим прикладом їхнього впливу стала реконструкція місцевого костелу у 1754 році. Цей релігійний осередок став не лише духовним центром, але й символом культурного відродження регіону після років занепаду. Реконструкція костелу була здійснена за участі придворних архітекторів князя Александра Августа Чарторийського, що свідчить про високу якість і майстерність виконання цих робіт.

Не менш важливою в історії Тарнорудського едельхофу була діяльність родини Мархоцьких. Ігнацій Сцибор-Мархоцький, народжений у Тарноруді близько 1750 року, став одним із найвизначніших представників місцевої шляхти, відомим своїми реформаторськими ідеями та прагненням до модернізації господарства. Його батько, Міхал Мархоцький, був писарем у Тарнорудському ключі, що дало йому змогу отримати значні матеріальні ресурси та соціальний статус. Усе це сформувало умови для подальшої діяльності Ігнація, який у своїх маєтках впроваджував новаторські ідеї, спрямовані на покращення умов праці селян і розвиток господарства.

Занепад і трансформації у XIX столітті

На початку XIX століття Тарнорудський едельхоф перейшов у власність роду Мальчевських. Незважаючи на зусилля утримувати маєток, вони зіткнулися з фінансовими труднощами, що призвело до поступового занепаду едельхофу. Пожежі середини XIX століття, особливо у 1864 році, завдали значних збитків як самому маєтку, так і містечку в цілому. Подальші перебудови змінили первісний вигляд едельхофу, який втратив багато своїх архітектурних та оборонних рис.

Нова архітектурна епоха почалася із зведення на території едельхофу нового палацу, стилізованого під замок. Цей палац, збудований новим власником, генерал-лейтенантом Андрієм Кривцовим, нагадував про стародавні оборонні споруди, але не мав жодного військового значення. Його основна функція була суто резиденційною, а архітектурний стиль відображав лише бажання власника продемонструвати свій соціальний статус.

Висновки

Тарнорудський едельхоф є важливим прикладом історичної трансформації оборонних споруд у магнатські резиденції, які виконували багатофункціональні ролі в умовах соціально-економічних змін XVIII–XIX століть. Від укріплення, яке забезпечувало захист під час воєн, едельхоф поступово перетворився на адміністративний центр, де вирішувалися ключові питання господарського життя і організовувалися місцеві громади. Попри поступовий занепад і втрату більшості своїх оборонних та архітектурних рис, Тарнорудський едельхоф залишається важливим історичним об’єктом, який відображає процеси соціально-економічних змін на Поділлі протягом кількох століть.

Благородний двір Edelhof на карті Фон Міга 1788 рік:

Едельхов з висоти:

Планування з поясненнями:

Головна будівля резиденції:

Господарські будівлі двору:

Конюшні:

Елементи в будинку Окомана:

Збоку від нового палацику був старий, то від нього навіть дві пивниці, а там прямо солідні підземелля. З початком війни там зробили бомбосховище і зробили тимчасові місця для дитячих класів: