Podole pod panowaniem tureckim. Ejalet Kamieniecki 1672-1699 / Подолье под турецким правлением: Каменецкий эялет 1672-1699 (1994). Автор: Dariusz Kołodziejczyk / Дариуш Колодзейчик

[Filin]

Год издания: 1994.

Автор: Дариуш Колодзейчик (Dariusz Kołodziejczyk).

Издательство: Oficyna Wydawnicza "Polczek" Polskiego Czerwonego Krzyża, Варшава (Польша).

Язык: польский + резюме на английском.

Формат: 14,2х20,3х1,3 см.

Переплёт: мягкий.

Бумага: офсетная.

Количество страниц: 264.

Иллюстрации: 2 цветные карты, 1 чёрно-белая карта, небольшое количество чёрно-белых рисунков и фото.

Тираж: ?

ISBN: 83-85272-32-1.

Скачать фотокопию книги

Об издании:

В книге даётся анализ 27-летнему периоду (1672-1699) турецкого правления на Подолье. В августе 1672 года после ожесточённой двухнедельной осады некогда неприступная крепость в Каменце-Подольском сдалась туркам, и с этого момента почти три десятилетия Каменец оставался главным северным форпостом ислама, центром новосзданного Каменецкого эялета Османской империи. В книге рассказывается о причинах и следствиях турецкой экспансии, а также о разноплановых военных, экономических, политических и др. процессах, происходивших на территории "Турецкого Подолья" - от административных реформ и переписей населения до обеспечения контроля над этими землями при помощи гарнизонов, размещённых в ряде ключевых укреплений.

Из рецензии профессора Тадеуша Новака:

Цитата

Основываясь на широкой, всесторонней базе источников и используя ... научную литературу, как польскую, так и зарубежную, преимущественно турецкую, автор охватил и продемонстрировал ... очень широкий горизонт видения истории выбранного им региона (связав его не только с историей польско-турецких отношений, но также и с вопросами, касающимися народов, населяющих этот регион). При этом он показал, с одной стороны, какую роль играл Каменец-Подольский и всё Подолье в составе Речи Посполитой, а с другой стороны, какое значение имела эта твердыня и эта земля для тогдашней Турции.

Из рецензии профессора Збигнева Вуйцика:

Цитата

Нельзя, по моему мнению, сказать, что автор обогатил здесь наши знания. Он их попросту создал.

 

Об авторе:

Дариуш Колодзейчик (родился в 1962 г.) - польский историк. Специализация: история дипломатии, история Польши и Речи Посполитой 16-18 веков, история польско-турецких взаимоотношений, история Турции, история татар, история отношений на границах между империями и государствами. Автор нескольких монографий и множества статей.

В 1986 г. закончил обучение в Институте Истории Варшавского университета. В 1986-1987 гг. работал в Государственном архиве Польши. С 1988 г. и до нынешнего времени работает в Варшавском университете. С 2003 - доцент, а с 2013 профессор Варшавского университета. В 2012-2016 занимал должность директора Института истории Варшавского университа. С 2006 является научным сотрудником Института истории Польской Академии Наук, с 2010 г. работаем там в статусе профессора.

В 1990 г. защитил докторскую диссертацию (степень доктора философии) по теме "Каменецкий эялет 1672-1699. Исследование по истории турецкого правления на Подолье", которая была издана в 1994 году под названием "Подолье под турецким правлением: Каменецкий эялет 1672-1699". 

Стажировался и преподавал в Кембридже (Великобритания, 1990), Принстоне (США, 1991). В 1991-1992 гг. был научным сотрудником Украинского исследовательского института Гарвардского университета (США). В 1994-1995 гг. работал в Институте Ближнего Востока Мюнхенского университета имени Людвига и Максимилиана (Германия). В 1997 - Практическая школа высших исследований (Франция), в 1998 - Американский исследовательский институт в Турции. В 2000 г. работал в Университете Болоньи (Италия), в 2004 и 2005 гг. в качестве приглашённого профессора работал в Университете Нотр-Дам (США), в 2006 г. в Американском институте исследований в Йемене, в 2009 г. в Университете Хоккайдо (Япония), в 2011 г. в Коллеж де Франс (Франция).

В 2001 г. получил степень хабилитированного доктора на основании работы "Турецко-польские дипломатические отношения (15-18 века)", изданной в 2000 г.

Источники: 1, 2, 3
 

Примеры страничек:

              

Карты:
  

 

Содержание:

На польском:

В переводе:

Цитата

Вступление - 5

1. Проблемы с Османской империей - 5
2. Характеристика источников - 6
3. Примечания о языке, письме, транскрипции и хронологии - 10

Часть I: Османская империя в  XVII веке - 13

1. Создание и развитие административной системы - 13
2. Организация и администрация "типичной" провинции. Гарнизонные войска - 23
3. Существовал ли османский феодализм? - 31
4. Перед лицом перемен - 39

Часть II: От похода на Каменец до Карловиц. Ход событий на Подолье в 1672-1699 годах - 45

1. Цели экспансии на земли Речи Посполитой - 45
2. Захват и обустройство Каменца. Война в 1673-1676 годах - 56
3. От Журавно до Вены. Период затишья и мира 1676-1683 - 85
4. Ослабевание турецкого правления на Подолье - 106

Часть III: Каменецкий эялет - 133

1. Административное деление и население турецкого Подолья - 133
2. Губернаторы и высшие должностные лица - 149
3. Гарнизонные войска - 162
4. Тимариотская система - 172
5. Повседневная жизнь - 181
6. Религия и культура - 187
7. Экономика. Нагрузка крестьянского населения - 200
8. Бюджет подольской провинции - 208

Баланс турецкого правления на Подолье - 217
Окончание - 222

Резюме на английском языке - 224
Словарь турецких терминов - 233
Библиография - 238
Список иллюстраций - 254
Список карт - 254

[Filin]

Рецензии

1. Рецензия доктора исторических наук Анджея Дзюбинского, опубликованная в "Przegląd Historyczny", №86/1, 1995, S. 107-111.

    

2. Рецензии профессора Збигнева Вуйцика, опубликованная в "Kwartalnik Historyczny" Rocznik CII, 1995, S. 3-4.

   
  

 

3. Существует рецензия профессора Тадеуша Новака, но её пока в полном виде найти не удалось, хотя её было бы особенно интересно прочитать, поскольку Т. Новак специализировался на военной истории, и затрагивал в своих публикациях тему фортификации.

4. Рецензия доктора исторических наук Николая Крикуна, опубликованная в "Віснику Львівського університету. Серія історична". — Випуск 33. — Львів, 1998. — С. 290-95.

Цитата

Dariusz Kołodziejczyk. Podole pod panowaniem tureckim. Ejalet Kamieniecki 1672-1699. Warszawa: Oficyna Wydawnicza Polczek Polskiego Czerwonego Krzyża, 1994. 255 s.

Нам доводилось торкатися демографічних наслідків Турецького панування на території Подільського воєводства (далі йменуватимемо її Поділлям) у 1672-1699 рр. [1] При цьому не раз закрадалась думка зайнятись цим пануванням спеціально, оскільки з наукової точки зору воно, по суті, залишалося білою плямою. На заваді стояла недоступність турецьких джерел, без використання яких дослідити згадане питання виявилося неможливим. Доводилося неодноразово намовляти вивчати цю проблему відомого польського сходознавця Зиґмунта Абрагамовича, котрий тогочасним Поділлям цікавився і мав доступ до відповідних документів, що зберігаються в Державному архіві у Стамбулі. Проте З. Абрагамович спромігся лише на два невеличких, свого роду вступних, повідомлення [2].

Даріуш Колодзєйчик ще під час навчання в Варшавському університеті, котрий закінчив 1986 р., захопився історією "турецького" Поділля, захистив по ній магістерську роботу, а згодом — і докторську дисертацію. Рецензована монографія є його доопрацьованою дисертацією. Вихід її у світ він попередив публікацією двох статей, де висвітлено деякі аспекти панування Османської імперії на Поділлі [3].

Монографія базується практично на всій літературі, яка так чи інакше стосується теми і, що слід підкреслити, на великому масиві джерел, серед яких чільне місце займають турецькомовні, виявлені в щойно згаданому Стамбульському архіві, частково — в Головному архіві давніх актів у Варшаві та Познанському воєводському архіві [4]. Особливою інформативністю виділяються три збережені подільські рукописні книги — дефтери [5]. Найбільш насичений матеріалом з них — складений у 1681-1682 рр. дефтер муфасал, де містяться відомості про стан залюдненості 868 поселень окупованого Портою краю, про доходи і податки з землеволодінь, на які він був поділений, — з султанських і вищих його урядовців — кам’янецького бейлербея та санджакбеїв (хасів) і військоволенних (менших — тімарів, більших — зіаметів) [6]. Інші дефтери мають однакову назву "рузнамче". Один з них, складений в Кам’янці-Подільському, являє собою перелік тімарів і зіаметів, територіально визначених у дефтері муфасалі 1681-1682 рр., супроводжений засвідченнями бейлербея, на підставі яких тімаріоти і заіми клопотали у Стамбулі про видачу султанських документів (бератів) на право володіння подільськими маєтками. Другий, складений у Стамбулі, містить список тімарів і зіаметів, володільці яких одержали зазначені берати. З решти використаних Д. Колодзєйчиком турецьких джерел на увагу заслуговує докладний перепис нерухомостей Кам’янця-Подільського, здійснений невдовзі після окупацї останнього Портою 1672 р. [7] Автор застерігає, що якась частина турецьких документів з історії Поділля 1672-1699 рр. виявилася для нього недоступною, оскільки вона входить до досі не оброблених і не скаталогізованих комплексів (с. 8).

Дослідження Д. Колодзєйчика ділиться на три частини. Перша є вступною; у ній ідеться про суспільно-політичні відносини в Османській імперії у XVII ст., втім робляться екскурси і в попередні століття.

У другій частині розповідається про завоювання Портою Поділля і події там до повернення його в 1699 р. Польщі за Карловицьким миром. Д. Колодзєйчик намагається вияснити, чому Османська імперія окупувала Поділля, адже, як він обґрунтовано вважає, ні демографічних, ні економічних, ні загалом політичних агресивних намірів у неї щодо володінь Речі Посполитої в українських землях не було (с. 47, 48, 218). Посилаючись на праці турецьких вчених, він вказує на те, щовостанній чверті XVI — на початку XVII ст. Туреччина вийшла за оптимальні свої кордони і оборона підкорених земель чим далі, тим більше перевищувала її військові і матеріально-фінансові можливості (с. 19). У XVII ст. імперія керувалася необхідністю зберігати рівновагу у відносинах між двома найбільшими державами Східної Європи — Річчю Посполитою і Росією (с. 49). Укладення 1667 р. Андрусівського перемир’я звільняло їх, на думку турецьких правлячих кіл, від взаємної ворожнечі і загрожувало їхньою експансією в північно-східні володіння Порти, розташовані на північ від Чорного моря, і встановленням польського контролю над васально залежними від неї князівствами — Молдавським і Волоським; останнє представлялося в Стамбулі більш ймовірним, оскільки під час правління Яна Казимира Річ Посполита сильно втягувалася в орбіту габсбурзької зовнішньої політики, своїм вістрям спрямованої проти Османської імперії. За цих обставин загарбання найпотужнішої фортеці Речі Посполитої в її південно-східному регіоні — Кам’янця-Подільського, з оточуючою територією останнього стало для Порти засобом послабити Польщу, зробити неможливим її альянс з Росією, — щоб зберегти свої впливи в Молдавії і Волощині та панування в північному Причорномор’ї (с. 50, 55, 218). Отже, в конкретній історичній ситуації, зазначає автор, стратегічні інтереси викликали наступ Порти 1672 р., повторений 1676 р., на Річ Посполиту й утвердження її панування на Поділлі. Звідси й посилене турецьке намагання використовувати проти Польщі козацьку карту (с. 50).

Д. Кододзєйчик не згідний з традиційним у польській (від себе додамо — й українській) літературі трактуванням турецької окупації Поділля як якісно однорідної, неперервної (spójnej). Він наголошує на тому, що ставлення уряду Порти до підкореної провінції змінювалася і залежало від того, як складалися відносини цієї держави з Польщею, котра не покидала наміру повернути собі цю територію і неодноразово робила спроби в даному напрямку. Турецьке панування на Поділлі в монографії поділено на такі етапи: 1) від захоплення наприкінці серпня Камянця-Подільського й укладення в жовтні 1672 р. Бучацького миру до виграної поляками в листопаді 1673 р. Хотинської битви; у цей період відбувалося встановлення турецького контролю над зайнятою провінцією, незважаючи на намагання поляків перешкодити цьому; 2) від Хотинської битви до укладення в жовтні 1676 р. Журавенського миру, коли турецький режим був дуже послаблений успішними діями на Поділлі польських військових загонів і, по суті, зводився до контролю над Кам’янцем-Подільським і кількома іншими фортецями; 3) 1676-1683 рр., коли імперія повністю володіла Поділлям, спільно з польською стороною 1680 р. провела розмежування його в сусідніми українськими землями Речі Посполитої (Руським і Волинським воєводствами); 4) 1684-1699 рр., коли, після поразки турецької армії під Віднем 1683 р. і внаслідок нападів польських загонів на Поділля, ситуація в ньому була подібною до ситуації 1673-1676 рр. (с. 73, 133, 147).

Особливий інтерес викликає третя частина книги, присвячена якомога всебічній характеристиці турецького режиму на окупованій території. Її написано, головним чином, а з ряду питань — практично лише, на турецьких архівних матеріалах. Насамперед звертає на себе увагу висвітлення адміністратино-територіального устрою. Дотепер було відомо, що завойований край турки перетворили в Кам’янецький еялет (еялетами йменувалися провінції Порти), очолений берлербеєм, що еялет був поділений на санджаки на чолі з санджакбеями, а санджаки — на нахії на чолі з наїбами. Заслугою Д. Колодзєйчика у виясненні зазначеного устрою є те, що він: 1) встановиш, хто і коли був бейлербеєм (всіх їх було дев’ять), простеживши при цьому, наскільки можливо, політичну кар’єру кожного з них; 2) показав, що до 1678 р. еялет складався з Кам’янецького, Барського і Язловецького санджаків, а відтоді існував і Меджибізький санджак (поділ на ці чотири санджаки констатував ще З. Абрагамович); що санджаки включали в себе 19 нахій, причому територія Чортківської нахії у складі Язловедького санджаку до турецького завоювання належала не Подільському воєводству, а Теребовлянському повіту Галицької землі Руського воєводства (до складу Кам’янецького еялету вона ввійшла після Журавенського миру, остаточно 1680 р.); 3) визначив кордони санджаків і нахій, відбивши їх на доданій до дослідження карті еялету; 4) довів, що еялет не поділявся на релігійно адміністративні одиниці — кази, а був однією казою на чолі з кадієм — суддею щодо мусульман: останніх в еялеті було мало, а поділ еялетів на кази в Порті був можливий при наявності значної чисельності мусульман, до того ж — територіально розосереджених; 5) подав інші ланки турецької адміністрації еялету (с. 133-162).

Характеризуючи запроваджену Туреччиною систему землеволодіння, автор підрахував, що в кам’янецькому дефтері рузнамче зареєстровано 2 хаси, 25 зіаметів, 549 тімарів і 4 збірні тімари для гарнізонів Бара, Меджибожа, Язлівця і Чорткова. Вдалося йому також встановити територіальне походження 390 заїмів і тімаріотів; з них 284 походили з європейських володінь Порти, 106 — з азійських; а за країнами: 125 — з терену нинішньої Туреччини, 112 — з земель колишньої Югославії, 77 — з Болгарії, 30 - з Албанії, 24 — з Греції, 9 — з Румунії тощо (с. 176-177). На основі цих цифр у книзі зроблено висновки, що чимало турецьких ленників були етнічно слов’янами, а значить, могли мовно порозумітися з подолянами (с. 178).

Неабияку наукову цінність мають спостереження в книзі щодо залюдненості еялету. Так, з 868 поселень (в тому числі 35 "чортківських"), зафіксованих дефтером муфасалом, більш-менш заселених було 277 (у них налічувалось 6266 господарств подолян, серед них 242 — "чортківських"), а безлюдних, "пустих" — 591 (в тому числі, відповідно, 8 і 27 "чортківських") (с. 142,144) [8].

Помітне місце в дослідженні займає матеріал про Кам’янець-Подільський: за дефтером муфасалом проаналізовано етнічний склад його населення (с. 145; поза цим містом той же документ виділяє з усієї людності тільки євреїв), подано структуру міських нерухомостей (с. 71) і чисельність кам’янецького гарнізону в часовій динаміці (с. 162, 163, 165), наведено відомості про релігійну політику і склад мусульманського духовенства (с. 188-189, 191, 193) [9].

Торкається Д. Колодзєйчик і взаємин турків із місцевим населенням, в основній масі — селянством, етнічно українським. Він твердить, що змучені польським пануванням подоляни не сприйняли вороже прихід турків, оскільки ці були терпимі до грецької релігії, звільнили їх від повинностей, які вони до того відбували на користь, польських феодалів (останні, до речі, емігрували в землі Речі Посполитої, головним чином українські [10]), і "польських" податків. Натомість накладали свої легші повинності і податки (с. 33, 139).

Автор робить спробу підвести баланс турецького панування на Поділлі. Він вважає його наслідки катастрофічними (с. 220). В ході бойових дій на Поділлі 1673-1676 і 1684-1699 рр. дійшло до жахливих знищень і спустошень, спричинених і турками, і поляками — вони не рахувалися з інтересами місцевої людності (с. 133). Тому з економічно-фінансової точки зору Поділля Туреччині тримати було невигідно. Проте, читаємо далі, "подільське" панування зі стратегічних міркувань виявилось для Порти виграшним, бо справдилися політичні цілі, якими вона керувалася, в ступивши у війну з Річчю Посполитою 1672 р. (с. 217). На думку Д. Колодзєйчика, окупація Кам’янця-Подільського відсунула на 100 з лишнім років втрату Туреччиною контролю над Молдавією і Волощиною, хоча це й не врівноважило понесених нею тоді ж людських і фінансових втрат (с. 219). До цього можна додати, що та ж окупація напевно значно продовжила перебування північнопричорноморських земель у складі Османської імперії.

Цікаві й деякі інші спостереження Д.Колодзєйчика. Так, він запримітив, що Туреччина звичайно проводила свої воєнні кампанії влітку і в вересні-жовтні, щонайпізніше закінчувала їх на початку листопада (с. 47). На його думку, не слід перебільшувати підлеглість Порті Кримського ханства, бо воно завжди зберігало певну незалежність (с. 49). Перші кав’ярні в Кам’янці-Подільському турки відкрили 1672 р. або трохи пізніше (за дефтером муфасалом тут їх було 10); в Речі Посполитій кав’ярні з’явилися щойно по якомусь часі після цього (с. 185).

Відзначаючи великий внесок Д.Колодзєйчика у вивчення Поділля 1672-1699 рр., не можна не запримітити, що його увага, поза тим, що розповідають дефтери, переважно прикута до Кам’янця-Подільського, частково — до центрів трьох інших санджаків і лише епізодично, принагідно — до того, що відбувалося на Поділлі в цілому. Втім у джерельних публікаціях можна потрапити на матеріал, котрий дає змогу дещо ширше торкатися ситуації в окремих частинах Кам’янецького еялету.

Напрошується кілька зауважень щодо висвітлення в монографії демографічних питань. Насамперед слід вказати на те, що інформація дефтера муфасала про кількість господарств у поселеннях подається автором беззастережно, тоді як вона потребує критичної оцінки, бо відносно багатьох поселень дефтер залюдненість занижує; та й сумнівно, щоб усі поселення, згадані в ньому як "пусті", були дійсно пустими. Далі: коефіцієнт 6, що його використано для визначення чисельності населення еялету на основі того ж дефтера (6 осіб х 6266 господарств = 37596 осіб, в тому числі 1452 особи — в Чортківській нахії (с. 142), на нашу думку, для вкрай знищеного Поділля є завищений; оптимальним для того часу щодо нього вважаємо коефіцієнт 5. Д. Колодзєйчик робить спробу показати, наскільки обезлюдненим було Поділля на 1681-1682 рр. порівняно з часом, що передував окупації його Портою. За його підрахунками, проведеними на підставі поголовного реєстру 1662 р., населення Подільського воєводства становило понад 50 тис. осіб, причому ця цифра стосується 588 поселень, з чого 257 названі "пустими" (с. 140). Шляхом співставлення понад 50 тис. осіб з виведеною ним чисельністю людності стосовно 1681-1682 рр. автор і доходить висновку про масштаб обезлюднення Поділля в період турецького панування. Однак не береться до уваги, що реєстр 1662 р. дуже неповний за охопленням як поселень (на 1648 р. в Подільському воєводстві їх було щонайменше 1102 [11], і саме з цієї цифри слід виходити при визначенні чисельності населення 1662 р., бо тоді разом залюднених і безлюдних поселень було не менше 1102), так і населення [12].

На думку автора, у XVII ст. фільварків як панських господарств у Подільському воєводстві було дуже мало з огляду на відсутність можливості сплаву зерна на продаж (очевидно, за кордон Речі Посполитої) і постійну загрозу татарських вторгнень (с. 139, 140). Досить зазначити, що за люстрацією цього воєводства 1629 р. на 61 село Уланівського, Хмільницького, Барського і Кам’янецького староств припадав 31 фільварок, а регулярна щотижнева панщина в королівщинах всього воєводства становила від одного до трьох днів із селянського господарства [13], щоб переконатися в значній поширеності тут фільваркової системи. І виникав та розвивався подільеький фільварок не задля сплаву зерна, бо останній був неможливий, а внаслідок внутрішніх потреб панського господарства. А щодо негативного впливу татарських нападів на існування фільварків, то він не міг бути дуже відчутним, хоч би тому, що татар фільварки не цікавили як об’єкт грабежу.

На с. 8 сказано, що дефтер муфасал 1681-1682 рр. докладніший від подільських податкових реєстрів ХVІ-ХVІІ сг., а на с. 143 — що охопивши 868 поселень, той же дефтер є найбільш докладним демографічним джерелом по Поділлю до XIX ст., перевищує, зокрема, податкові реєстри зламу XVI-XVII ст. Але Д. Колодзєйчик не бере до уваги подимних реєстрів Подільського воєводства 1629 і 1775 рр., з яких перший охопив, напевно, не менше поселень (він дійшов до нас, на жаль, у пізніших фрагментах [14]), другий — значно більше (стосовно території між притоками Дністра Мурафою і Збручем [15]; міжріччя Збруча і Стрипи від 1772 р. належало Австрійській монархії), до того ж обидва вони відзначаються достовірністю в передачі кількостей димів (житлових будівель, по суті — господарств) в поселеннях і, як можна здогадуватися, в цьому відношенні перевищували вказаний дефтер [16]. Зазначимо також, що для Подільського воєводства жодні податкові реєстри стосовно зламу XVI-XVII ст. невідомі.

Дивно звучить твердження, що держави Східної Європи свої прикордонні на півдні території знелюднювали, щоб утруднювати татарам вторгатися в їхні внутрішні володіння (с. 46). У всякому разі поширеною ця практика не була, бо ж таке знелюднення, навпаки, облещувало проникнення наїзників в залюднені суміжні землі.

Монографія Д. Колодзєйчика є оригінальним дослідженням, цінність якого зумовлена введенням у науковий обіг вагомих за змістом турецьких рукописних джерел і ґрунтовним висвітленням низки питань. Дякуючи їй історія Поділля 1672-1699 рр. перестала бути білою плямою, що аж ніяк не означає, що ця сторінка минулого українських земель повністю розкрита. Побажаємо молодому польському вченому продовжити активно цікавитись "турецьким" Поділлям і ознайомити нас з результатами своїх пошуків та опрацювань.

----------------------------------------------------

1. Крикун М. Матеріали про переселення народних мас з Поділля в останній чверті XVII ст. // Науково-інформаційний бюлетень архівного управління УРСР. Київ, 1964. № 6, С. 63-68; Его же. К вопросу заселенности Подольского воєводства в конце XVII в. // Annales Universitatis Mariae Curie-Skłodowska. Sectio H: Oeconomia. Lublin. 1968. Vol. 2. S. 119-144; Його ж. З історії міграцій населення на Україні в другій половині XVII ст. // Вісник Львівського ун-ту. Серія історична. 1973. Вип. 9. С. 78-88.
    
2. Abrahamowicz Z. Die türkische Herrschaft in Podolien (1672-1699) // Actes du Premier Congres International des études balkaniąues et Sud-Est Européennes (Sofia, 1966). III. Histoire V-XV; XV-XVII ss. Sofia, 1969. P. 777-180; Ejusd. Die türkische Herrschaft in Podolien (1672-1699). II: Die adminis-trative Einteilung des vilayet-i Kamaniće. Die türkischen Militärlehen daselbst (Ein Vorbericht) // Habsburgisch-osmanische Beziehungen. Wien, 1985. S. 187-192.
    
3. Колодзєйчик Д., Кам’янецький еялет: Турецькі джерела до історії Поділля 1672-1699 років // Український археографічний щорічник. Київ, 1992. Вид. 1. С. 113-118; Kołodziejczyk D. Ottoman Podillja: The Eyalet of Kanm’janec’ 1672-1699 // Harvard Ukrainian Studies. 1992. 1/2. P. 87-101.
    
4. Інші використані в дослідженні джерела майже всі видані; вони є переважно польського походження.
    
5. Слово "дефтер" виводиться з грецької мови, до турецької дісталося через арабську і перську. Дослівно воно означає "зошит", фактично ж — "книга".
    
6. В скорому часі має бути здійснена підготовлена Д. Колодзейчиком ґрунтовна публікація цього документа, комп’ютерний обсяг якого — 383 сторінки, — мовою оригіналу (турецькою в латинськоабетковій транскрипції) та в перекладі на англійську, зі вступом, коментарями і покажчиками (Kołodziejczyk D. The Ottoman Survey Register of Podolia (ca. 1681): Deftei-Mufasal-i Eyalet-i Kamaniće / Harvard Universiiy Press). Висловлюю вдячність Д. Колодзєйчикові за надану мені можливість ознайомитися з рукописом цієї книги.
    
7. З люб'язної згоди Д. Колодзєйчика сумарні відомості цього перепису, з якими він нас ознайомив, опубліковані нами до виходу у світ рецензованої монографії (Крикун М. Г., Люстрація Кам’янця-Подільського 1734 р. (до питання про житловий фонд українського міста у ХУІІІ ст.) // Український археографічний щорічник. 1993. Вип. 2. С. 228).
    
8.  Перелік назв всіх поселень, згаданих дефтером муфасалом, див.: Kołodziejczyk D. The Ottóman Survey Register... P. 503-526.
    
9.  Про Кам’янець-Подільський періоду турецького панування на Поділлі див. також: Fisher A. Ottoman Kamenets-Podolsk // Journal of Turkish Studies. 1984. 8. P. 55-83.
    
10. Про долю емігрованої подільської шляхти див.: Słolicki J. Egzulanci podolscy (1672-1699): znaczenie uchodźców z Podola w życiu politycznym Rzeczypospolitej. Kraków, 1994. Наша рецензія на цю книгу опублікована в: Записки НТШ. Львів, 1996. Т. CCXXXI. С. 594-598.  
     
11. Крикун М. Г. Динаміка чисельності поселень Подільського воєводства в ХVІ-ХVIII ст. // Історичні дослідження. Вітчизняна історія. Київ, 1985. Вип. 11. С. 59.
     
12. Див. наші спостереження щодо обліку поголовним реєстром 1662 р. населення у Волинському воєводстві: Крикун М. Г. Населення Волинського воєводства в першій половині XVII ст. // Вісник Львівського ун-ту. 1988. Вип. 24. С. 76-77. їх результати можна з певними поправками перенести і на тогочасний реєстр Подільського воєводства.
     
13. Крикун М. Г. Деякі питання аграрних відносин в королівщинах Поділля у першій половині XVII ст. // Збірник робіт аспірантів філологічного та історичного факультетів Львівського ун-ту.

[Filin]

В своей рецензии Николай Крикун упомянул, что между защитой диссертации (1990 г.) и выходом монографии (1994 г.) Д. Колодзейчик опубликовал две статьи, в которых также коснулся отдельных аспектов турецкого правления на Подолье. К счастью, обе эти статьи нашлись в Сети.

1. Кам’янецький еялет: Турецькі джерела до історії Поділля 1672-1699 років // Український археографічний щорічник. Київ, 1992. Вид. 1. С. 113-118. 

Эта статья, к слову, интересна ещё и тем, что зачастую именно на неё (а не на куда более труднодоступную монографию) ссылаются исследователи в Украине в своих статьях и других публикациях. 

   
  

2. Ottoman Podillja: The Eyalet of Kanm’janec’ 1672-1699 // Harvard Ukrainian Studies. 1992. 1/2. P. 87-101. 

            

 

[Filin]

Немного первых впечатлений

О существовании этой книги я узнал вскоре после того, как начал знакомиться с историей Каменца-Подольского, когда в работах ряда исследователей обнаружил отсылки к этому источнику, причём в контексте очень интересных тем. Довольно быстро выяснилось, что источник относится к категории труднодоступных. Годы шли, а книга не спешила переходить в категорию доступных и даже наоборот - упрочила свой статус библиографической редкости. Поскольку издание увидело свет в 1990-х гг., то не стоило ждать, что поляки его оцифруют и опубликуют в Сети в свободном доступе, потому решил достать физический экземпляр в Польше, но и с этим возникли проблемы, поскольку, во-первых, издание (очевидно, в силу небольшого тиража) довольно редко появлялось на аукционах (В 2018-м, к примеру, я видел его в продаже всего два раза), во-вторых, из-за редкого статуса книжка зачастую продаётся по явно завышенной цене, и, в-третьих, среди поляков каждый раз находятся желающие пополнить свои коллекции этими изданием, потому книжка (даже если она появляется в продаже) быстро улетает новому покупателю и на прилавках не залёживается. Проиграв сражение за первый экземпляр, я укрепился в мысли, что следующая книжечка, появившаяся в продаже, от меня уйти не должна, и в очередном сражении с конкурентами в последний момент всё же удалось её заполучить. Уже позднее узнал - что дороговизна (иногда просто запредельная) и труднодоступность характеризует практически все монографии Д. Колодзейчика, что в целом объясняет, почему с работами этого автора у нас не особо хорошо знакомы.

Конечно, когда держишь эту книгу (а точнее - книжечку) в руках, то удивляешься, что столь неброское издание способно превратиться в предмет охоты. С виду её никак не тянет назвать солидным трудом - формат размером с ладонь (в наши дни в Польше в таком виде часто издают магистерские работы), небольшая толщина, мягкая обложка с примитивным дизайном, странное и далеко не каждому понятное название "Каменецкий эялет", имя малоизвестного у нас автора, не особо ценные иллюстрации (за исключением нескольких карт) и т.д. К тому же хоть это и докторская, но если разбираться, то в действительности по иерархии/статусу это скорее кандидатская, а вот уже обстоятельная докторская, увенчавшей хабилитацию Д. Колодзейчика, имела уже куда более солидный вид и объём в 812 стр. В общем, с точки зрения "встречают по одёжке" книжка выглядит не особо интересно, и совершенно очевидно, что нездоровый дефицит вызван каким-то уж очень скромным тиражом, отсутствием переизданий и оцифрованных версий (бесплатно или хотя бы в продаже). 

Книжечка Д. Колодзейчика в сравнении с монографиями о Каменце авторства Николая Петрова и Ольги Пламеницкой:


Но книжка только с виду как гадкий утёнок, ведь самое интересное находим внутри, в текстах, и об этих достоинствах издания подробно написано выше, в рецензиях. Задействовав ранее неизвестные источники (преимущественно турецкие, с которыми ни в Польше, ни в Украине практически никто не работает) автор действительно не просто расширил нашу сферу знаний о Подолье 1672-1699 гг., а как бы создал тот самый каркас, который в свою очередь послужит отправной точкой для дальнейших исследований, уточняющих картину. Для поклонников военной истории и фортификации книжка интересная ещё и потому, что там много внимания уделено кампании 1672 г., в ходе которой турки захватили Каменец, так и 27-летнему функционированию Каменца в качестве главной турецкой крепости региона, а также различным вопросам, связанным с её гарнизоном. 

Интерес к книгам Д. Колодзейчика также подогревает тот факт, что об этом авторе и его трудах уважительно отзываются историки в разных странах (Польша, Украина, Турция, Англия, США и у татар из разных стран он также вызывает симпатию), что в целом, как по мне, свидетельствует об объективности и основательной обоснованности сведений, изложенных в его публикациях. 

Из недостатков книжки, которые попали на глаза при первом знакомстве, могу отметить только отсутствие списка имён и географических названий, что затрудняет использование книги в качестве справочника (к примеру, когда захочется узнать, что именно он там писал о конкретном пункте или конкретной персоне). 

Из достоинств сразу обращает на себя внимание обилие статической информации, которую автор в ряде случаев для удобства восприятия оформил в формате таблиц, а также составил на их основе парочку занятных карт, опубликованных выше.

Позднее, как доберусь до знакомства с текстом, опишу впечатления от содержимого, но уже сейчас понятно, что в целом источник обещает много интересных сведений, ознакомившись с которыми можно будет составить более цельное и структуированное представление о турецком Подолье.

[Filin]

Руслан Пидставка и Татьяна Федорив, сотрудники Национального заповедника "Замки Тернопілля", любезно поделились фотокопией этой книги, которую можно забрать здесь.