Білики (Белики): міські укріплення

[Nimrod]

Містечко нинішнього Кобеляцького району Полтавської області вже в 17 столітті в якості приватного поселення отримало укріплення, а пізніше деякий час було сотенним містечком Полтавського полку ВЗ.

Цитата

Білики (Біликів Брід, Біликів, Білиполь) - селище міського типу Кобеляцького району, центр селищної Ради народних депутатів, якій підпорядковані села Жуки, Рубани, Фрунзе. Розташоване на правому березі р. Ворскли, за 14 км від райцентру. У Біликах - залізнична станція Ліщинівка (у кінці 19 - на початку 20 століття - Білики). 6403 жителі (1990). Після укладання Люблінської унії 1569, ці землі потрапили під владу Речі Посполитої; з 1571 належали козаку Омеляну Івановичу. На початку 17 століття більша частина цієї території стала власністю шляхтича С.Гурського, 1643 перейшла до українського магната Юрія Немирича. Білики засновані як стратегічний пункт у 1-й половині 17 століття. Були обнесені земляним валом (залишки збереглися до 20 століття), мали фортецю з підземними укріпленнями, у якій була кріпосна Георгіївська церква. 1659 Немирич був убитий повсталими селянами на території Білорусії, а його маєтки перейшли у володіння гетьманського уряду. В 2-й половині 17 - на початку 18 століття у передмісті Біликів - Боярці був маєток генерального писаря, а потім генерального судді В.Л. Кочубея (1640 - 1708; ... ) У січні 1750 в Біликах спалахнуло селянське повстання. У вересні 1760 гетьман К.-Г. Розумовський віддав Білики у вічне володіння графу Р.Воронцову. За переписом 1765 містечко Біликів входило до складу Полтавського полку, вважалося козацьким поселенням. У 18 столітті у Біликах — 4 дерев'яні церкви: Покровська (1751, нова -1889; ...), Різдва Богородиці (1762, нова - 1881) та Успенська (1790, нова - 1902), Миколаївська церква (1750, нова - 1903). При церквах існували бібліотеки, школи грамоти, шпиталі. 1787 садибу Кочубея відвідала проїздом Катерина ІІ.

(...)

Поблизу селища знайдені кам'яні шліфовані молотки доби бронзи (2 тисячоліття до н.е.); на його околицях знаходяться залишки курганної групи. У Біликах жили нащадки вихідців з Грузії; учасники Вітчизняної війни 1812 П.С., І.С. та С.С. Жевахови. (...)

  *) "Полтавщина. Енциклопедичний довідник" за ред. Кудрицького А.В., К. "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1992, тир. 30 000 прим., 1024 с., сс. 57 - 59.

Сторінка  містечка Білики в україномовній "Вікіпедії". (Тут зазначається, що Білики у 18 столітті певний час були сотенним містечком Полтавського полку, мало цехи, а у 1709 році його певний час займали запорожці та шведи.).

Сторінка посьолка "Белики" в російськомовній "Вікіпедії".

Містечко на Вікімапії.