Сокаль: церковь Св. Николая

[Filin]

Обсуждается этот объект: Николаевская церковь в Сокале

Расположение церкви относительно застройки Старого города и Бернардинского монастыря:

Живая карта

Вот что о церкви сообщают "Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР", Том 3, стр. 203-204:

Цитата

Николаевская церковь, первая половина XVI в.

После пожаров 1613 и 1671 гг. восстановлена. Реставрация проведена в 1694 г. Первоначально была одноверхой, центральная глава получила барочное завершение в первой трети XVIII в. На восточной стене апсиды под набелом сохранились росписи, выполненные, вероятно, С. Строинским в 1752—1756 гг. В 1890-е годы к южной стене притвора пристроена часовня. Во время Великой Отечественной войны памятнику нанесен значительный ущерб.

Построена из камня и кирпича (толщина стен 2,4 м). Однонефная, с квадратным притвором и полукруглой апсидой, с двумя крохотными боковыми полукруглыми помещениями, расположенными симметрично. Выполнена в стиле ренессанса. Неф кубического объема перекрыт приплюснутой шлемовидной главой на низком барабане, установленном на скатную крышу. Верх завершают высокий фонарь и главка. Такой же фонарь имеет купол апсиды. Притвор укреплен контрфорсами, накрыт четырехскатным шатровым верхом с одним заломом, завершен маковкой. Стены прорезаны небольшими полуциркульными оконными и дверными проемами. Единственное архитектурное украшение — упрощенный антаблемент, состоящий из полувала вместо архитрава, широкого фриза и раскрепованного карниза небольшого выноса — подчеркивает монументальность сооружения. Миниатюрные башенки боковых помещений повторяют форму апсиды в меньшем масштабе. В интерьере объединено глубинное анфиладное раскрытие пространства с высотным. Этому способствует ступенчато повышающийся уровень пола в каждом объеме. Двухчастный притвор перекрыт полуциркульным и крестовым сводами, апсида — куполом без барабана, боковые помещения — конхами. Контрастом высотно раскрытому пространству нефа со световым фонарем служат низкие боковые объемы, объединенные с ним арочными вырезами. Особенностью интерьера является перекрытие нефа полусферическим сводом на двух подпружных арках и тромпах, на которые опирается низкое кольцо барабана. Все несущие части системы перекрытия выявлены профилированными тягами.

Во время реставрационных работ 1971—1975 гг. восстановлены все завершения, северное помещение у апсиды воссоздано по аналогии с южным, разобрана часовня у притвора (архитекторы И. В. Старосольский, В. Н. Пашина). Сооружение приспособлено для городского историко-краеведческого музея. Памятник принадлежит к уникальным произведениям украинской архитектуры эпохи Ренессанса.

План церкви из "Памятников градостроительства":

Рекомендую фотоотчёт, откуда я взял эти фото:

   

"Памятники градостроительства" не упоминают одну важную деталь - долгое время Николаевская церковь была часть комплекса, в который также входила деревянная церковь Пречистой Девы Марии с отдельно стоящей колокольней. Всё это было расположенно рядышком с церковью Св. Николая. К сожалению, церковь Пречистой не уцелела - погибла в огне пожара 1821 года.

Вот как об этих двух церквях писал Николай Голубец:

Цитата

... Після спалення первісного Сокаля татарами й перенесення його на нинішнє місце, побудовано тут нову церкву Пречистої, що по кількох століттях впала жертвою пожежі 1821 р.

Серед паперів місцевої парафії збереглася записка про канонічну візиту нашої церкви, відбуту 12 березня 1749 р. з доручення холмського владики Феліціяна Володковича.

Церква була дерев'яна, "в стінах і покрівлях добра", з трьома дверми на залізних завісах, з багатьома вікнами, "в олово оправленими" і забезпеченими залізними ґратами. Дзвіниця стояла окремо (аb ехtrа) і мала чотири дзвони. Не було звичаєм візитаторів описувати архітектуру й мистецьку обстанову візитованих церков, тому ми не можемо уявити собі нині, як справді виглядала найстарша з церков Сокаля.

Місцева традиція впевняє, що церква Пречистої була монастирською і належала до Василіян. На жаль, про сокальських Василіян маємо дуже скупі й непевні відомості. Історик василіянського чина Коссак говорить, що чоловічий монастир Василіян був у Сокалі в 1567-1691 роках. На всякий випадок, в актах львівської Ставропігії збереглися відомості, що в 1669 і 1691 роках Ставропігія обдарувала сокапьський монастир церковними книгами. При сокальському, врешті, монастирі мешкав якийсь час уніятський київський митрополит Гавриїл Колєнда. В енциклопедії Ольґебранда говориться (т. XII, стор. 441), що, "коли по 1672 р. військо царя Алексія почало заглядати до Вільна, митрополит Колєнда перенісся до Сокаля, до монастиря ОО. Василіян".

Одначе Колєнда мусів бувати в Сокалі й раніше, про що свідчить звідомлення нунція, кардинала Марасконті, до папи Климентія І, з 1671 року. Марасконті пише: "Властива столиця митрополита повинна бути в Києві, бо він є заразом архієпископом київським і галицьким. Але що Київ зайняли москалі-схизматики, а Галич підупав, треба би його столицю перенести до Львова. Та не маючи дотепер властивої столиці (Гавриїл Колєнда), проживає в Сокалі, де є визначна архімандрія Василіян" (Relacye Nuncyuszow, т. II, стор. 410). Відомості, як бачимо, суперечні. В одному місці говориться про убожество сокальського монастиря, який доводилося львівській Ставропігії підпомагати церковними книгами, а на іншому місці говориться аж про архімандрію. Прослідження історії сокальських Василіян могло б бути вдячним завданням для дослідника української культури. Є навіть познаки, що в Сокалі, крім чоловічого монастиря, був і жіночий. В Городиському пом'янику (в кристинопільській бібліотеці) є записка: "А се упис інокині Пелагії з Сокаля..."

Безсумнівним жемчугом традиції й мистецької старовини українського Сокаля є його мурована церква св. Миколи. На жаль, ні її історична, ні мистецька цінність ніким досі не просліджені. А шкода. Бо ця невеличка церковця, побудована на горбку над Бугом, з своїм трьохнавним, трьохабсидним заложенням, промовляє до нас формами дуже старої українсько-візантійської традиції.

Вищезгадана церква Пречистої стояла біля неї та обидві були обведені спільним муром і обидві разом творили, може, комплекс монастирських забудовань.

Коли її збудовано? Невідомо. Напевно не пізніше XVI в., а може ще раніше. Посвячена вона пам'яті перенесення мощів св. Миколи з Миру в Лікії до Барі, а що цього свята нема в православному календарі, то це декого навело на думку, що побудовано її наприкінці XVI в. — в зв'язку з унією, а, може, й для її поширення. Це можливе, але й не виключена старша дата, за якою промовляла б середньовічна конструкція мурів і "немодна" вже в нас у XVI віці архітектоніка.

12 листопада 1669 р. митрополит Колєнда, повертаючися з коронації Михайла Корибута Вишневецького, відбутої в Кракові, прислав Миколаївській церкві ікону св. Миколи, що збереглася у великому вівтарі донині. Свідчило б це про факт, що в тому часі належала наша церква до уніятів, тоді як, за словами традиції, православні ходили до церкви Пречистої. Чи, однак, могло б це діятися на одному ґрунті, в нутрі спільних цвинтарних мурів, можна сильно сумніватися. В 1694 р. церкву обновлено, про що свідчить напис, уміщений над церковним хором.

З 1731 р. збереглася до нас візитація, в якій заслуговує на нашу увагу початковий уступ: "Сама церква мурована, з давніх-давен (ех antiquitate) не була крита зверху, але тільки засклеплена, тепер одначе покрівлею і банею високою украшена". Як бачимо, незгідне з старою архітектонікою церкви накриття походить щойно з першої половини XVIII в.

В 1754 році належала вже наша церква до світських парохів, що в підписі першого з них, о. Стефана Оролевського, виразно зазначено.

Під час основної обнови церкви за душпастирства о. Івана Ціпановського (1853-1877) розмальовано її в нутрі, старий іконостас заступлено новим, уставлено бокові престоли і взагалі позатирано сліди глибокої старовини, яка до того часу зберігалася в обстанові церкви. Остання обнова, переведена в 1927 р., була більш оглядною й згідною з основами зберігання пам'ятників глибокої старовини, яких у нас і так небагато.

З старшої обстанови церкви слід згадати напрестольну ікону св. Миколи, ікону Покрова Богородиці в боковому престолі, антимінс Максиміліяна Рилла, дерев'яний трираменний хрест у срібній оправі з Гравірованою датою 1673 і підписом Луки Яромовського, та грамоти й універсали польських королів, збережені в церковному архіві. Традиція впевняє, що під Миколаївською церквою є підземелля, в якому Василіяни, покидаючи Сокаль, заховали цінні книги.

Протягом століть, аж до 1909 р., в якому побудовано нову церкву, св. Петра і Павла, Миколаївська церква була парафіяльною для Сокаля, єднаючи в собі кількасотлітню історію його українського населення, що, поряд з її винятковою мистецькою вартістю, повинно б послужити основою для спеціяльної монографії.

В качестве иллюстрации к истории о двух храмах, расположенных по соседству, можно привести карту Ф. фон Мига (1779-1782 гг.), на которой видим две церкви рядышком:

А вот на австрийской карте 1861-1864 гг. показана только одна церковь, что, очевидно, связано с гибелью церкви Пречистой в огне пожара 1821 года:

Источник