Новоград-Волынский: летописный Звягель (Возвягель)

[m_potupchik]

Есть сборник статей под названием: Літописний Возвягль. Дослідження 1988-2007 рр. - К., 2008. - 112 с.

Ниже приведу некоторые выдержки из этого сборника.

Звіздецький Б. А. Південне городище літописного Возвягля: дослідження 1988-1998 рр.

Цитата

Давньоруське місто Возвягль (Вьзвягль, Вьзвяголь) згадується на сторінках Іпатського літопису лише один раз у контексті подій 1256-1257 рр., коли воно було вщент розорене і спалене військами Данили Галицького під час його боротьби з ордами монгольського темника Куремси за гегемонію над Правобережжям Київської землі.

Вже для перших дослідників вітчизняної історії не виникало особливих труднощів з його сучасною ідентифікацією. І М. С. Середонін, і М. С. Грушевський та інші впевнено пов’язували його з м. Новоградом-Волинським на Житомирщині, яке до 1795 р. мало назву Звягель, а свою сучасну отримало за “височайшим велінням” імпереатриці Катерини II після третього поділу Польші. Саме тут спочатку планувалося розташувати адміністративний центр новоствореної Волинської губернії. Практично на всіх, без виключення, як дореволюційних, так і сучасних мапах, давньоруський Возвягль розміщали на лівому березі р. Случ у центрі м. Новоград-Волинського, на місці стародавньої кам’яної фортеці литовсько- польського періоду, яка фрагментарно збереглась і донині. Але, така локалізація давньоруського міста викликала великі сумніви. Коли в кінці 80-х років на території бувшої Звягельської фортеці проводились великі реставраційно-опоряджувальні роботи нами були оглянуті численні відслонення культурного шару, який у багатьох місцях був порушений до материка. У всіх без виключення випадках давньоруських артефактів не виявлено, а найраніші шари датуються часом XVI ст., тобто фактично датою закладки фортеці князями Корецькими. Саме тому, нашу увагу привернула група пам’яток, які розташованих за 5 км від міського центру вниз по р. Случ, на її правому березі, і за 1 км на північ від колишнього села Ржадківка (нині вул. Дружби м. Новограда-Волинського). Ця група складається з двох городищ та великого неукріпленого селища поміж ними (Рис. 1). Одне із укріплень в цьому районі згадане у "Археологічній карті Волинської губернії" В. Б. Антоновича. Пріоритет у обстеженні та складанні планів пам’яток належить М. П. Кучері.

Перше із городищ, ближнє до міської околиці, умовно названо нами Південним, а дальнє відповідно Північним. Південне городище розташоване на мису правого корінного берега Случі висотою до 25 м над рівнем води. З півдня та півночі обмежене двома стародавніми ярами по яких протік; джерела. Схили укріплення досить круті верхній частині ескарповані на висоту 6-8м. Майданчик городища має у плані підтрапецієподібну форму, витягнутий довгою віссю за напрямком південний схід - північний захід. Його розміри - 140 м найбільшій ширині 80 м, а площа сягає 1 га. (Рис. 2, 2; 4-5). З південно-східної напільної сторони майданчик городища відокремлений від плато корінного берега ровом шириною у верхній частині близько 18 м і глибиною до 6 м. У цьому ж місці по краю майданчика проходить вал шириною 18-20 м і висотою 2-2,5 м (із внутрішнього боку). Із інших боків майданчика городища валу немає. Зате проходить вздовж вузького терасоподібіного уступу, утвореного верхнім ескарпом городища. Вал добре помітний з північного та північно-західного боку. З півдня він, як і ескарпований схил знищений природними зсувами та житловими і господарські будівлями однієї із сучасних садиб. Увесь майданчик городища досить рівний і лише його західна частина плавно знижується у напрямку до р. Случ.

Північне городище розташоване за 250-300 м вниз по течії Случі. Воно займає мис правого корінного берега річки висотою 40-45 м над рівнем води (Рис, 2, 1; 3). Городище складається із трьох частин, відокремлених одна від одної природними ярами. Основна частина - дитинець розділений яром на дві половини - західну, розмірами 55x70-75 м, і східну, розмірами 50x20-25 м. Із заходу та півночі дитинець обмежений яром, із сходу ровом, а з південного сходу стрімким кам’янистим урвищем до річки. За яром та ровом по зовнішньому краю зберігся вал більш значний за розмірами зі сходу при ширині 10 м і висоті 2,5-3 м.

Зі східної сторони проходить ще один вал і рів. Вал розташований в одній лінії із валом по краю яра в західній частині дитинця. Через 30 м із напільного боку проходить ще один і який нині спланований, але зберігся почасти на південному та східному кінцях. Північний відтинок валу повертає на захід, а потім проходить по внутрішньому краю рову і, згодом, примикає до краю яру довжиною 180 м.

Зі сторони річки високий обрив пошкоджений кам’яним кар’єром, але простежується ескарп із терасоподібним майданчиком і валом по його краю. Площа східної частини дитинця сягає 0,11га, західної - 0,40 га, а посаду близько 2 га. Таким чином, загальна укріплена площа Північного городища складає близько 2,5 га.

Як відмічалось вище, поміж двома городищами розташовується неукріплене селище. Його культурний шар розповсюджується не загальною смугою, а внаслідок значних перепадів рельєфу місцевості спорадично - з напільного боку обох городищ, та у більш-менш рівних терасоподібних улоговинах, утворених стародавніми ярами. За нашими підрахунками площа селища сягає не менше 6-7 га, хоча більш об’єктивна оцінка можлива після додаткових цілеспрямованих досліджень.

Коваль А.О., Петраускас А.В., Польгуй В.І. Північне городище літописного Возвягля: розкопки 2007 р.

Цитата

Дитинець городища має в плані неправильну, подібну до трапеції форму (Рис. 2-3), яка витягнута довгою віссю паралельно р. Случ. Площа становить близько 100 м². Поверхня має незначний уклін в східному напрямку. В північній, північно- західній та східній частинах вздовж кромки майданчика збереглись залишки валоподібного підвищення шириною від 2 до м та висотою до 0,5 м, яке, вірогідно, пов’язане із залишками дерево-земляних оборонних конструкцій дитинця. В північно-східній частині майданчика чітко виділяється западина шириною до 4 м і довжиною (в межах майданчика) 15 м із різко окресленими краями, яка прорізає край дитинця на глибину біля 1,5 м і спрямована по лінії схід-захід. В напрямку на схід вона переходить в земляну засипку другого зовнішнього рову, виходить на верхівку другого зовнішнього валу (дещо прорізаючи його верхній шар), продовжується у вигляді насипу через перший зовнішній рів і розрізаючи перший зовнішній вал виходить за межі укріплень. Загальна довжина (з урахуванням частини, що перетинає майданчик дитинця) - близько 44 м. Враховуючи різкі обриси даної земельної конструкції, відсутність розриву у другому зовнішньому валі, її слід пов’язувати із сучасною (чи відносно недалекою) господарською діяльністю мешканців оточуючих сіл. Певною мірою це підтверджується місцевими жителями, які вказували, що перед Великою вітчизняною війною на території городища було влаштоване селянське обійстя, господар якого для влаштування зручного в’їзду частково перепланував оборонні споруди.

Під час аналізу оборонної системи Північного городища дослідниками висловлювались різні погляди на характер дитинця (Кучера, 1999, с. 195; Звіздецький, 2004, с. 97-109). Проте залишається відкритим питання про місце розглядуваної ділянки в загальній системі укріплень: чи являла вона лише західну частину укріпленого валами і ровами городища, яке було розрізане на дві частини природнім яром, чи становила самостійний елемент фортифікації.

На користь останнього припущення висловленого М. П. Кучерою, на наш погляд, можуть свідчити наступні міркування. Так, якщо співставити профіль описуваних елементів городища по лінії південний схід - північний захід помітимо, що вони мають наближену до горизонтальної поверхні. Але при цьому майданчик дитинця знаходиться на дещо вищому рівні, що добре видно на фото знятих із східного та південного напрямків. До того ж профіль східного краю дитинця впритул до “яру” не плавно опускається вниз з урахуванням загального падіння поверхні в цьому напрямку, а навпаки досить різко піднімається в гору. Він не утворює однієї плавної лінії природної поверхні із “східною частиною” городища, що ми могли б спостерігати, у випадку коли штучно створений єдиний майданчик городища був розділений на дві частини природнім яром.

Нагадаємо також про залишки валоподібного підвищення по периметру, які знаходяться також на східній частині дитинця і, вірогідно, представляють залишки дерево-земляних укріплень. До того ж, залишки подібного підвищення фіксуються по східному краю "східної частини" городища.