Миколаївка: фортеця

[Nimrod]

Біля села Миколаївка у 18 сторіччі знаходилось невелике турецьке укріплення, яке після його занепаду займали певний час запорозькі козаки.

Спочатку інформація про саме село:

МИКОЛАЇВКА (до 2001 – Миколаївка ІІ) – село, центр сільради. Розташоване в західній частині Овідіопольського району, на лівому березі Дністровського лиману. Відстань до райцентру 12 км. Площа села 322,1 га. Населення 1449 осіб. Площа території ради 5932 га. Вона межує на півночі з Надлиман., на сході – з Новоградк. та Доброол., на півдні – з Калагл. сільрадами, на заході обмежена лиманом. 1791 Ф.П. де Волан зафіксував тут рештки укріплень (див. Коси Великої фортеця). На 1792 існували рибальські промисли козаків Чорноморського війська. Слобода мала назву Дністрова, Рибацька, до поч. ХХ ст. – хх. Коси Великої, хх. Калаглійської коси або Калаглійські. У ХІХ ст. стали значним рибальським промислом, що його описав П. Рябков. (...) Досліджені кургани: на північний схід від села (1968, М.М.Шмаглій, І.Т.Черняков) і Миколаївське поселення та некрополь. Поблизу відома пізньопалеолітична стоянка (відкрив 1968 Л.Л.Залізняк) і два поселення епохи пізньої бронзи (1961, Г.О.Дзис-Райко). Зруйновані кар’єром у 1970-х.

АРГАТЮК С.С.

С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". – Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., с.207.

Укріплення було збудоване на так званій косі Великій - мисі що видавався з берегу Дністровського лиману:

КОСА ВЕЛИКА – коса, мис на лівому березі Дністровського лиману. Вперше описав Ф.П.де Волан у 1791. Нині частина села Миколаївка.

САПОЖНИКОВ І.В.

С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". – Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., с.165.

Інформації про саме укріплення обмаль, його опис стосується періоду, коли воно вже занепало. Зважаючи на розташування, можна припустити що в ньому розміщувалася артилерийська батарея, що могла контролювати судноплавство вздовж лівого берегу лиману, а зважаючи на характер, форму та розміри, його можна назвати шанцем:

КОСИ ВЕЛИКОЇ ФОРТЕЦЯ – земляне укріплення. Містилося на території сучасного села Миколаївка над узвозом до коси. За повідомленням Ф.П.де Волана 1791, фортеця мала шестикутну форму, два фаси якої перекривали витік Дністра, що був за 700 сажнів. Він також зазначив, що «споруда виконана точно в турецькій манері, і не має потреби шукати її походження в іншому місці». Мабуть-таки справді спорудили її турки чи татари, про що засвідчували «камені з написами» – їх розшукав поблизу В.І.Григорович у сер. ХІХ ст. В квітні 1779 посланник у Константинополі О.Стахієв написав Катерині ІІ, що «по той самий бік Дністра дана їм [запорожцям] зруйнована фортеця, яку вони хочуть відбудувати для охорони відведених їм місць в очаківській окрузі». Саме в ній перебував Кіш Буго-Дністровської Січі у 1778-1779. Слід мати на увазі, що форма і конструкція цього укріплення набуває прямих аналогій з «Внутрішнім Кошем» Нової Запорізької Січі на Дніпрі.

САПОЖНИКОВ І.В.

С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". – Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., сс. 165-166.

Ймовірно укріплення було зруйноване росіянами у війну 1768-1774 рр. Щодо запорозьких козаків, то вони мешкали навколо даного укріплення у "міжвоєнний" период 70х- 80х років 18 століття і, отримавши від турецької влади дозвіл на його зайняття, намагалися створити собі у ньому "кіш" (військовий табір), тобто власне саму січ, чергову в цілому ланцюгу своїх попередниць:

БУГО-ДНІСТРОВСЬКА СІЧ – адміністративно-військове формування запорозьких козаків. Існувала протягом 1778-1779 між Березанським і Дністровським лиманами з Хаджибеєм і Аджидере. Після зруйнування Запорозької Січі 05.06.1775 багато козаків перебралася до Буго-Дністровського міжріччя (Очаківської обл.). Того ж таки року понад тисячу запорожців осіли навколо Очакова, по річках Березань і Тилігул – аж до Хаджибея вздовж моря. У липні 1776 російські розвідники налічили тут майже 7 тис. колишніх запорожців. Конфлікт Російської та Османської імперій через Крим та Очаківську обл. сприяв залученню козаків до служби на боці Туреччини. З кінця 1777 запорізька козацька діаспора складалася з двох частин: дунайської (7 тис.) і буго-дністровської (4 тис.), в тому числі на Дністровському лимані. Січі тоді іще не було, але козаки вже користувались риболовними місцями і мали право на полювання. Серед старшини були тут полковники І.Горб, І.Сухина і Гнат Натура (Ігнатура, він став кошовим), осавул М.Тягуненко, «отаман тилігульський» Підручний, а також Коваль, Коленко та ін. 26.08.1778 в Очакові, згідно з фірманом султана Абдул-Хаміда І, близько сотні козаків склали присягу на вірність турецькому султанові. За місяць по тому на загальній раді обрали 40 отаманів і 7 полковників «для будівництва нової Січі». У квітні 1779 російський посланець у Константинополі О.С.Стахієв повідомив, що для поселення козаків «відведені в Бесарабії Хаджибей, Ацідере [Аджидер] і Янікополонію [Паланку]», а також «зруйновану фортецю», де вони і влаштували собі Кош (див. Великої коси фортеця). Згідно з Айналі-Кавакською конвенцією від 10.03.1779, російський уряд добився від Туреччини виселення козаків із Буго-Дністровського міжріччя за Дунай. У березні 1782-го 8 тис. козаків мешкали на правому березі Дністра коло Білгорода (в трьох селах – від Бендер до Аккермана) і лише кілька сотень перебували на своїх рибних ділянках при Тилигулі й Березані. Нова Задунайська Січ постала 1787 року.

САПОЖНИКОВ І.В.

С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". – Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., сс. 38-39.

Таким чином невеликому укріпленню на березі Дністровського лиману, невідомого року побудови, судилося мати аж два періоди активного існування...

Довідкове видання "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник" доступне в електронній версії. Наводяться карти і плани.