Козацьке - Веселе: Вежа Вітовта

[Demo]

Єдина збережена оборонна споруда часів литовського панування — вежа Вітовта біля сіл Козацьке і Веселе. Збудований наприкінці 14 століття, а напикінці ХІХ ст. відреставровано власником місцевої садиби Трубецьким.

Історія свідчить, що в той час південно-західна частина сучасної України перебувала під владою Великого князя Литовського Вітовта, і займала весь правобережний бік Дніпра, по якому проходив кордон. Відповідно існували митниці, одна з них перебувала в районі між Бериславом та Каховкою на острові Тавань, нині затопленому Каховським водосховищем, а поруч, на правому березі, знаходилась дозорна вежа, яка контролювала південну частину острова. В подальшому ці території перейшли у володіння Кримського ханства, при цьому були побудовані три фортеці: Кази-Кермен, в 1484 році, на місці сучасного Берислава; Іслам-Кермен (Шагін-Гірей), в 1492 році, на місці сучасної Каховки; і Хан - Бурун на острові Тавань. Між фортецями були натягнуті ланцюги через Дніпро, які перешкоджали сплаву козаків на човнах. У 1695 році фортеці були зруйновані козаками Мазепи. Дозорна вежа, перебуваючи в стороні, пережила всі ці події. У 80-ті роки XIX ст. добудовано четвертий ярус зі стрільчастими вікнами в псевдоготичному стилі. Тоді ж вежа була переобладнана князем Петром Трубецьким, у водонапірну вежу, він налагодив у XIX столітті в напівдиких степах Херсонщини широкомасштабне виробництво якісного, як на ті часи вина, відомого нам як «Оксамит України» і «Перлина степу». Швидше за все вежа використовувалася як водонапірка до 1950-х років, до того як була побудована Каховська ГЕС, після чого з неї був демонтований бак для води і вежа була покинута.

[Nimrod]

Цитата

Неділько Анатолій Георгійович

член Національної спілки краєзнавців України (м. Нова Каховка, Херсонська область

 

ВИТОВТОВА МИТНИЦЯ – ПАМ’ЯТКА ПОЧАТКУ XV СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМИ ЛОКАЛІЗАЦІЇ ТА СУЧАСНОГО СТАНУ

Через призму аналізу історії виникнення та локалізації, так званої «Витовтової митниці», розглядається проблема збереження цінної історичної пам’ятки пізнього середньовіччя.

 

На території села Веселе Бериславського району існує цікава історична споруда, так звана «Витовтова вежа». Ретельно замовчувана і занедбана з часів СРСР, старовинна башта на диво пережила всі природні і соціальні катаклізми, і до цього часу знаходиться на правому березі Дніпра, поруч з греблею Каховської ГЕС. На думку фахівців, Витовтова вежа не є самостійною спорудою, а є елементом значного середньовічного архітектурного комплексу (замку або фортеці), руїни і мури якого проглядають у ґрунті навкруги.

Дані про проведення на цьому місці будь-яких досліджень або розкопок відсутні. Можливо, з цієї ж причини у сучасній вітчизняній медієвістиці так само відсутня література, присвячена цій споруді. В окремих публікаціях містяться лише згадування про Витовтову вежу, або Витовтову митницю. У Новокаховській картинній галереї зберігається 3 картини одеського художника Альбіна Гавдзінського, датовані 1952 р., на яких видно Витовтову вежу зі специфічним гостроверхим дахом з червоної черепиці (під час будівництва Каховської ГЕС дах було зірвано і до цього часу не відновлено).

Практично всі дослідники пов’язують виникнення вежі на Таваньській переправі внаслідок поширення території Великого князівства Литовського (ВКЛ) на південь до Чорного моря. Існує думка, що «бериславська вежа» виникла не на пустому місці; ще задовго до литовців південь України і низ Дніпра освоювали ґенуезці, які закладали свої містечка з митницями: Гаджи Бей (Одеса), Дашів (Очаков), Протовче (Хортиця), Тягиня (Бендери) і Тягиня (на р. Інгулець, Херсонщина) [1, с. 26]. Це не є випадковим, бо Тавань розташована на Великому шовковому шляху, і всі каравани, що йшли від Кафи на Київ, проходили через Таваньську пере- праву. Як влучно висловився Ф. Петрунь: «…остаточно околиці південного Дніпра підбив Витовт – 1398 р. ...» [7, с. 156].

Зовні Витовтова Вежа має такі характеристики: висота 12,5 м з північної сторони, з південної сторони висота вежі становить близько 14 м, діаметр на рівні нижнього ярусу – 8,5 м, товщина стін нижнього (першого) ярусу – 1,7 м. Кам’яна кладка вежі виконана тесаним вапняком, який скоріше за все має місцеве походження. Вежа має декілька ярусів, що свідчить про декілька стадій її будівництва. Вежа стоїть на міцному монолітному фундаменті, який поставлений на частині скелі правого берега, до якого також закріплена гребля.

Найдраматичнішим для вежі був період початку 1950-х рр., коли вона зазнала нищівного техногенного впливу (були знищені рви та підземні ходи, пошкод- жені елементи конструкції башти, знищені мури тощо).

Згадки про Витовтову вежу (Витовтову митницю) містяться в різних історичних джерелах. Найважливішими є свідчення сучасників ВКЛ: мандрівника Гільберто де Лануа, польського історика Яна Длугоша, посла ВКЛ Михалона Литвина, історика лицарства Петра Дуйсьбургського, та ін. На підставі наявних даних (наявність башти і сліди фортифікаційного муру) можна припустити, що фортеця мала стіново-баштову форму (цілком можливо, що башт було декілька, вони оточували фортецю з різних боків), що співпадає з класифікацією старовинних фортифікаційних споруд Л. Прибеги.

Стосовно дати забудови башти, в літературі поширені відомості, що Витовтова вежа побудована наприкінці XIV – початку XV ст. Найточнішу дату надає запорізький дослідник Ю. Вілінов. Він, зокрема, вказує, що 1396 року Великий Литовський князь Витовт, після смерті свого ставленика в Києві Івана Гольшанського, поставив там «лицаря благочестя» (тобто, іоанніта-госпітальєра) та доручив йому ставити замки та вежі (усього три) на Таванському броді [1, с. 49].

На підставі аналізу архітектури так званої «Білої вежі», яка знаходиться в Кам’янці Брестської області, і яка є символом Білорусі, запорізький краєзнавець Юрій Вілінов зробив припущення, що ці дві споруди, разом з Вежею Гедімінаса у Вільнюсі, становлять єдине ціле [1, с. 52]. Це підтверджують і іноземні вчені: «...на нижньодніпровські території висував свої права і Альгірдас, проте саме завдяки Витовту ці споруди були побудовані у характерному литовському стилі...» [11, с. 50]. Як відомо, замок і фортеця передбачають зведення ґрунтових укріплень (рвів, тунелів, мурів) які, як правило, розміщуються на високому місці, височині (природній або штучно зробленому насипу).

При семантичному аналізі слів «замок», «насип» в різних мовах виникає повністю протилежне розуміння слів. Литовські слова piliakalnis (укр. насип; височина); білорус. насып) і pilis (укр. замок; білорус. замак) мають спільну основу і міцний смисловий зв’язок, який повні- стю втрачається в українській і білоруській мовах. До того ж слова «замок» і «насип» є сучасними, а в ста- ровинній українській мові для позначення подібного об’єкту застосовувалося слово «городище». У Великому князівстві Литовському перші мури та фортеці почали будуватися в Жемяйтії (1283 р.) у зв’язку з загрозою навали тевтонських лицарів. Пізніше така практика будування прикордонних захисних та оборонних споруд стала поширюватися на усе князівство. Великий князь Литовський наприкінці XIV ст. побудував низку фортець і городищ на півдні і сході, поширивши межі до Чорного моря, і сформував мережу фортифікаційних споруд і замків, яку контролював особисто. Ця мережа охоплювала всі головні міста і кордони країни. Литов- ський археолог Гінтаутас Забьела налічує більше 3500 тисяч литовських фортець на території Литви, Білорусі, України й Росії. [16, с. 8].

На даний час недослідженою залишається проблема локалізації та ідентифікації пам’ятки – чи була саме ця споруда митницею, чи перебуває вона в первісному або зміненому стані, чи була башта самостійною спорудою, чи мала зв’язки з тягинським городищем, тощо. В різних джерелах з цього приводу надаються протирічні відомості. Наприклад, бериславський краєзнавець С. О. Гейко вважає, що Витовтову вежу (яку він також називає Витовтовою банею) побудував Витовт у XV ст. на правому березі біля Кази-Керменської переправи [3, с. 79]. Д. Яворницький вказує, що Таваньська переправа «против острова Тавани и города Кызыкермена» на правом берегу [11, с. 257], була напроти Іслам-городка [11, с. 258]. Стосовно Іслам-городка – це важливий орієнтир для встановлення точного розташування острова Тавань, який на картах розташований між Кизикерменом і Іслам-керменом. Д. Яворницький робить спробу виправлення начебто неправильно написаного картографом Рідзі-Заннноні на карті 1776 року, і намагається поєднати всі назви з коренем Аслан (Ослан, тощо), водне – Іслам-кермен. Проте на карті вказаний не один, а два різних населених пункти. Як пише Яворницький, і що є вірним, у Рідзі Занноні, крім Іслам-кермена, вказано містечко Ослан-Олу. Проте Яворницький надає неправильне виправлення цієї назви як Арслан-Огли (або Оглу), це викривляє назву. Крім того, поєднання двох населених пунктів в один вносить додаткові складнощі для ідентифікації місця розташування Витовтової вежі . Тут ми схильні більше довіряти Рідзі Занноні, який міг контактувати з носіями мови, а Яворницький працював тільки зі вторинними документами з «цензурованих» московських архівів. Д. Яворницький вказує, що на карті Шмідта 1777 року, яка представляє Крим і степ Кримський, острів Тавань має 15 верст в довжину і 5 верст завширшки, при чому найвища голова острова Тавань доходила до теперішнього містечка Каховка (на карті воно фактично не вказано), а нижча голова острову Тавань доходила до Голої пристані. Гола Пристань, як і Каховка, на цій карті не позначені, і це є лише уявленням Яворницького. Згідно до карти, нижня частина острова знаходилась нижче Голої Пристані, а верхня частина доходила аж до Софіївки. Судячи по розташуванню фортеці Аслан, це скоріше за все Іслам-кермен, при чому острів Тавань наближений до лівого берега. На карті московського картографа Ісленьєва «Mappa Generalis Guberniae Novae Rossiae in circulos divisi 1779 auctore Johanne Islenieff» 1779 року, на яку посилається Яворницький, всі татарські назви прибрані, городки і фортеці вже зруйновані і не показані, показаний лише Кизикермен. Острів Тавань наближений до правого берега, має майже вдвічі менший розмір, і тягнеться від Кизикермена до Шагін-Гірейського Ретраншменту за Каховкою. Ні Каховка, ні Іслам-кермен не показані. Показана Гола Пристань, це місце яке приблизно співпадає з колишньою Малою Каховкою і Судаками, така місцевість згадується також в Книге Великого чертежа. На нашу думку, це калька з татарської назви. Щоб не переплутати з сучасною Голою Пристанню, то вона показана як Голой Перевоз напроти Херсона, нижче Кардашинського лиману. Вражає численна кількість нових російських назв, які навмисно нанесені на старі татарські географічні об’єкти (тобто повністю відцензурована окупантами карта). Немаловажним є аналіз етимології топоніму «Тавань», який фігурує в якості головного ідентифікатора Витовтової вежі. На даний час ця проблема є також невирішеною науково.

Наприкінці ХІХ ст. в Російській Імперії була висловлена думка, що назва «Тавань» походить від татарського слова «туганъ» (яструб), бо тут «.… татары имели переправу во время их набегов на Малороссию и далее...» [5, с. 494]. Д. Яворницький додав до неї ще одну гіпотезу походження цієї назви: він запропонував виводити значення від турецько-татарської назви «табанъ» – підошва, основа [11, с. 115].

Стосовно першої гіпотези, попри її зневажливого антиукраїнського характеру, можна стверджувати, що вона не відповідає дійсності, бо у татарській мові слово «туган» має такі значення: 1. прикм. рідний (туган ана – рідна мати); 2. а) родич; б) брат, братчик (туганнар! – браття!); мн. туганнар – рідня, родичі; браття; 3) прикм. братський (туганнар кабере – братська могила). На підставі наведених прикладів можна бачити, що татарське слово «туган» не має значення «яструб», як помилково вказали імперські вчені. Стосовно другої гіпотези – хоча й назва Основа використовується на Дніпрі (село біля Нової Каховки), проте крім значення «підошва, основа», в турецькій мові є слово tavan – стеля, що взагалі унеможливлює будь-який логічний зв’язок для назви переправи. На нашу думку, топонім «Тавань» походить від староукраїнського слова «тавáнити» – керувати, контролювати, управляти кермом, вести (човен, судно). Тобто, тавань – це стерно, кермо.

Городища, або замки, до яких входили вежі, виконували різні функції. Кожний замок функціонував як єдине ціле всієї системи, був координований людь- ми князя і виконував єдині правила. Історик тевтонського ордену Петро Дуйсбургський в своїй «Хроніці землі пруської» ( «Chronik des Preußenlandes») 1326 р. залишив такий коментар стосовно литовських замків: »литовці, які захищають замок на кордоні, як правило, поводяться таким чином. Їхній князь призначає групу озброєних осіб охороняти замок на місяць або на більш тривалий термін, і після завершення терміну вони можуть залишити замок, а на їхнє місце призначається інша сторожа...» [13].

Кожний замок мав окремий персонал, який пов- ністю керував ситуацією навколо замку, вів спостереження, проводив утримання зборів, вів переговори, тощо. Митна комора була або в самій вежі, або біля неї. Д. Яворницький так пояснює створення митниці: «... для собирания пошлины на берегу Днепра устроена была казаками каменная палата, так называемая Витовтова баня; кто не платил пошлины или уличался в прелюбодеянии, то наказывался в Киеве конфискацией имущества, что называлось законом осмничества...» [11, с. 258].

Д. Яворницький відмічає, що обози, які йшли на Крим (експорт з ВКЛ), переправлялися на Кам’янській переправі, а обози, що йшли з Криму (імпорт до ВКЛ), переправлялися на Таваньській (або як називає Яворницький – Кизикерменьській) переправі [11, с. 257]. В якості ілюстрації можна навести дані про розмір митного тарифу тієї доби на Микитинській, або Кам’янозатонській переправі: «...за перевоз сбирали с едущих в Крым и из Крыма с пароволовьего возу по 60, а с дву пар по 1 рублю и 20 копеек...» [11, с. 256]. Дослідженням митної системи ВКЛ приділяли увагу такі вчені як М. Довнар-Запольський, М. Любавський, М. Грушевський та ін. У ВКЛ існували різні види мита, які слугували різним цілям, наприклад «мито» являло собою збори до місцевих бюджетів за використання мостів, доріг, ринків, тощо, а «цло» ототожнювалося з зовнішньоторговельним оборотом, воно утримувалося спеціальним цольними коморами на кордонах держави і цей збір йшов безпосередньо до державної казни [4, с. 145].

Необхідно також пояснити, чому «Вивтовтова вежа» називається також «Витовтовою банею» (Balneum Vitoldi). Пояснення такої парадоксальної назви надає Ю. Вілінов, який стосовно терміну «баня» повідомляє таке: «…мабуть, термін було переплутано зі словом, котре донині в українській мові означає муроване склепіння, наприклад – «церковні бані» куполи. На таке пояснення вказує зокрема визначення «кам’яна палата зі склепінням». «Вітовтова баня» могла бути баштою зі склепінням. У відбудованої Трубецьким Литовської вежі нині склепіння немає, як власне і даху взагалі...» [1, с. 49].

1480 рік став поворотним моментом в історії не тільки нижнього Подніпров’я, але й Кримського ханату, ВКЛ, Польщі та Московії. Після набігу кримського хана Менглі Герая на Поділля у 1480 р., його відвертої промосковської і антилитовської позиції Крим перестає бути союзником ВКЛ і став його загрозою. Саме з цього моменту більшість істориків пов’язує виникнення терміну Дике Поле. Через такі зміни численні татарські городища у пониззі Дніпра зникають назавжди. Крим перестає бути форпостом Золотої Орди на шляху до Європи, зникають старовинні шляхи з далекого Сходу. Поряд з падінням Золотої Орди від Криму відходить і Візантія. замість руху товарів починається работоргівля. До грабіжницьких походів на ВКЛ і Україну кримського хана схиляв московський князь Іван ІІІ. Під час окупації Нижньодніпров’я і Криму Московія висувала такі умови: «…міста Таван, Kaзикермен, Нустрет Кер- мен і Сагіс-Кермен, що розташовані на Дніпрі і завойовані московитянами, будуть знесені; вони ніколи не будуть відбудовані, і не будуть ніким населені...»[15, 282]. Так, завершила свою роботу Витовтова вежа.

Витовтова вежа, за даними Бериславської районної ради, умовно знаходиться у переліку історичних пам’яток місцевого значення [6]. Пам’ятка немає паспорту, чи будь-якої іншої документації. На цей час пам’ятка як об’єкт нерухомості перебуває у приватній власності, що можна вважати позитивним моментом, бо ще на початку 90-х рр. була приватизована разом з майном колишнього винрадгоспу ім. Леніна, що й врятувало пам’ятку від можливого знищення (як відомо, у більшості випадків колишнє майно радгоспів і колгоспів було повністю знищено під час неконтрольованої приватизації). Пам’ятка безпосередньо наближена до греблі, і знаходиться на охоронній території Каховської ГЕС. Як пише литовський історик Томас Баранаускас, «…кожна фортеця унікальна сама по собі і є багатовимірним явищем…. Наші замки – це символи минулого, і свідки, які безмежно розширяють наші горизонти і знання історії..» [16, с. 9].

На даний час можна з впевненістю стверджувати, що Витовтова вежа біля с. Веселе є значною історичною пам’яткою, проте залишаються проблеми її ретельного дослідження, остаточної ідентифікації і паспортизації. Хоча у національному «Зводі історії та культури України» (енцикл. видання у 28 т.), а також в працях місцевих істориків [9] відсутнє навіть згадування про цю пам’ятку, в литовських енциклопедіях і іншій литовській науковій літературі Витовтова вежа зафіксована як складова литовської історичної спадщини.

Те, що пам’ятка недосліджена і не паспортизована, є порушенням вимог наказу Міністерства культури України «Про затвердження Порядку обліку об’єктів культурної спадщини» від 11.03.2013 р. № 158 та й більшості положень Закону України «Про охорону культурної спадщини». Враховуючи наміри корпорації «Укренерго» будувати другу чергу Каховської ГЕС, яка впритул підходить до Витовтової вежі, існує реальна загроза втрати цінної історичної пам’ятки, що цілком логічно викликає занепокоєність української громадськості [2; 10].

© Неділько А. Г., 2016

Список джерел та літератури:

1. Вілінов Ю., Ільїнський В., Шишков С. Запропалі віки України (Нариси до історіографії Запорожжя – України – Східної Європи ХІІІ – ХV ст. ) / Юрій Вілінов, Вадим Ільїнський, Сергій Шишков. – Запоріжжя : б.в., 2014. – 167 с., іл.

2. Власов О. Каховська ГЕС-2 – дурість чи злочин? (приховані загрози «секретного» будівництва // Миг (Запоріжжя). – 2016. – 31 березня. – С.38.

3. Гейко С. Історія подніпровських городків / Сергій Гейко // Нариси з історії Бериславщини: Випуск 4. – К. – Херсон – Берислав : Просвіта, 2005. – С. 79-101.

4. Жеребцова Л. Структура таможенной системы Великого Княжества Литовского в конце XV – середине XVI вв. / Лариса Жеребцова // Ukraina Lithuanica. – Київ, 2009. – т. 1. – С. 144-162.

5. Материалы для истории Запорожья // Записки Одесскаго общества истории и древностей. – Одесса, 1879. – Том ХІ. – С. 494-502.

6. Перелік існуючих та рекомендованих пам’яток архітектури 2013 р. – Херсон : ДІПРОМІСТО, 2013. – 2 с.

7. Петрунь Ф. Е. Нове про татарську старовину Бузько-Дністрянського степу // Східний світ. – 1928. – № 6. – С. 155-175.

8. Петрунь Ф. Е. Степове Побужжя в господарськім та військовім укладі Українського пограниччя // Журнал научно-исследовательских кафедр в Одессе. – 1926. – Т. 2. – № 2. – С. 91-103.

9. Ратнер І. Археологічні пам’ятки Бериславського району // Нариси з історії Бериславщини: Вип. 3. – Херсон – Берислав : Просвіта, 2001. – 59 с.

10. Строительство второй очереди ГЭС: легендарная «башня Витовта» может быть разрушена?// Час (м. Нова Каховка). – 16 березня 2016 р. – С. 5.

11. Эварницкий Д.А. Вольности запорожских козаков. – Спб., 1898. – 410 с.

12. Baranauskas T. Lietuvos valstybės ištakos / Tomas Baranauskas. – Vilnius : «Vaga», 2001. – 317 p.

13. Baronas D. LDK istorija : Pilys – gynybinės sistemos / Darius Baronas // Technologijos. Istorija ir archeologija. – Режим доступу : http://www.technologijos. lt/n/mokslas/istorija_ir_archeologija/S-34672/straipsnis/LDK-istorija-Pilys--gynybines-sistemos

14. Čelkis T. Didžiosios Kunigaikštystės teritorijos sienos «prie Juodosios jūros» XV –XVI a / Tomas Čelkis // ISTORIJA. – Vol. 83. – 2011. – № 3. – P. 3-13.

15. Histoire abrégée des traités de paix entre les puissances de l’Europe depuis la paix de Westphalie, par feu M. de Kock, ouvrage entièrement refondu, augmenté et continué jusqu’au congrès de Vienne et aux traités de Paris de 1815, par F. Schoell. – Tome 14. – Paris : Gide, 1817 – 1818.

16. Lietuvos pilys ir tvirtovės / Valentinas Baltrūnas, Tomas Baranauskas, Valdas Rakutis, Gintautas Zabiela. – Kaunas : Šviesa, 2011. – 147 p.

*) Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної краєзнавчої конференції «Минуле і сучасність: Херсонщина. Таврія. Каховка» (16 – 17 вересня 2016 р.) / Упоряд. М. В. Гончар. - Каховка - Херсон: Гілея, 2016. – 200 с. //  Неділько А. Г. "Витовтова митниця – пам’ятка початку XV століття: проблеми локалізації та сучасного стану"  сс. 98-101

От така вийшла публікація.