Артемівськ: фортеця Бахмут

[Nimrod]

Укріплене містечко Бахмут, яке згодом виросло в сучасне місто Артемівськ, виникло на основі побудованої в інтересах Московської держави за часів государя Іоанна IV Васильовича дозорної вежі - "сторожі". Укріплення Бахмуту були значно розбудовані в часи государя Петра І Олексійовича. Містечко служило полем для конфліктів між козаками Українського Слобідського війська та козаками Донського війська і заселялося як українцями ("черкасами"), так і донцями. На форумі відкрита окрема тема для обговорення існуючого макету фортеці Бахмут.

Для початкового ознайомлення з обставинами виникнення поселення та його історією підходить наведена невелика стаття.

Сергій Татаринов, Сергій Федяєв (Артемівськ Донецької області)

БАХМУТ – КОЗАЦЬКЕ МІСТО НА ДОНЕЧЧИНІ

Місто Артемівськ (до 1924 р. Бахмут, центр повіту Катеринославської губернії) може бути віднесене до місць з козацькою історією.

У 1571 році у гирлі річки Бахмут „от Святогорской сторожи в полднище” було засновано одноіменну „сторожу”, де вартували по 3 місяці рильські та путівльські „черкаси” та „сини боярські”. На боярина Воротинського та воєводу Кольцова-Масальського Іван IV поклав організацію системи „сторож”, про що останні звітували царю у 1578 році. Причиною системи „сторож” була кримська навала на Москву в 1571 році. Було створено систему веж, які димовими сигналами повідомляли про появу з півдня у донецьких степах кримських татар.

Є відомості про існування т. з. „бахмутських козаків” у II половині XVI ст. (саме в цих місцях переговори з донцями вели Дмитро Вишневецький та Кшиштоф Косинський).

Безперечно, територія від Сіверського Дінця на південь по басейну р. Бахмут була скоріше освоєна кримськими татарами: відомі знахідки в Артемівську та околицях татарських вістрів стріл, типового чавунного посуду, а також речей, приналежних до козаків – невеличкої піщалі початку XVII ст., уламка шаблі з руків’ям, козацьких люлек, посуду, стрілецького бердишу.

Наявність у середній течії р. Бахмут карстових провалів з ропою (що утворювалася внаслідок розмивання пластів кам’яної солі) привернула увагу козаків сухаревського полку з Дону до спроб виварювати сіль. Цей промисел вимагав в умовах степу та загрози з боку кримських татар мати якусь охорону. З 40-х років XVII ст. козак Семен Бірюков почав „варити” сіль. Після розорення татарами Тору у 1696-1697 рр. „соль варить прибыльнее торского”. І до Бахмуту перебралося багато торчан.

З 80-х років XVII ст. бахмутський промисел привернув увагу ізюмських козаків під проводом Григорія Донця та Федора Шидловського.

Почалися суперечки між дончаками та ізюмцями, руйнування варниць, скарги до Петра I, який спочатку у 1701 році наказав почати будувати фортецю Бахмут, а у 1703-1704 рр. своїми указами передав керування варницями ізюмцям. Спроба у 1705 році описати варниці закінчилася тим, що бахмутський отаман солеварів Кіндрат Булавін вигнав писців, варниці зруйнував, дрова спалив.

Під час булавінського повстання до Бахмуту приходять загони запорозьких козаків чисельністю від 500 до 2000 козаків, що відображено у численних документах та наукових виданнях про повстання 1707-1708 років.

На кінець XVII-поч. XVIII ст. треба віднести виникнення зимівників Скельове, Кодема, Ближні Ступки, Ямпіль, Закітне навколо бахмутської фортеці.

Земляний вал фортеці частково зараз зберігся у зарічній частині Артемівська. На ньому у городах місцеві жителі неодноразово знаходили залишки поховань з чорною тканиною та сріблястим шитвом.

У 1721 році до Бахмуту введено козацький полк Семена Роменського, а у 30-40 роки у фортеці працює слідча комісія по розбоях гайдамаків. Документи про це зберігаються у Київському та Московському архівах та досконало ніким не вивчені.

Найтяжчим часом для Бахмута стала облога протягом 4 місяців взимку 1768 року десятитисячним загоном Калги-Гірея. Навколо містечка татари взяли у полон понад 800 жителів, але гарнізон на чолі з полковником Юхимом Кутейниковим витримав.

Треба зазначити, що вивчення козацької історії Бахмуту на підставі архівних документів досить детально не виконано, є нагальною вимогою часу, широким полем для істориків-краєзнавців.

Опубліковано в збірці: "Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: збірка наукових статей. – Вип. 11. – Київ, УТОПІК, НДЦ "Часи козацькі", 2002.

Текст взято з ресурсу "Козацька бібліотека".

[vova.pupok.2013@mail.ru]