Юрій Володиєвський

[gutsulsky]

Часто згадуючи про Юрія Володиєвського, наводжу паралелі з обороною Константинополя від турок, такий самий драматизм і приреченість

Взято з сайту, найкоротший з обєктивних описів Юрія Володиєвського

http://www.tovtry.km.ua/ru/history/statti/sofia_potocka.html

Мало хто знає, але до 50-х років цей герой оборони Камянця був похований у костелі Діви Марії, усипальниці Потоцьких у Станіславі, сучасний Івано-Франківськ. З цього костелу прах Володиєвського та Потоцьких забрали радянські функціонери у невідомому напрямку

Таємниця смерті Юрія Володиєвського - кам'янчанина та національного героя Польщі

Завдяки знаменитій трилогії Генріха Сенкевича (кам'янчани мають можливість ознайомитися з його книгою "Пан Володиєвський", яка з'явилася в книгарнях) у свідомості читачів складається стереотип про Юрія (Єжи) Володиєвського, як одного з ідеалів польського лицарства. Одна з вулиць Варшави навіть названа його іменем. Проте не всім відомі справжні обставини його життя та смерті.

Юрій Володиєвський походив із старовинного українського шляхетського роду - власників низки сіл у Подільському воєводстві Володиєвці, Ісаківці, Ластівці, Брага, Роговець, Княжа Криниця, Новосілка й інших. Сам Юрій придбав село Ступинці - сучасний Маків на Дунаєвеччині. В XVI столітті цей рід розділився на дві частини. Ті Володиєвські, що проживали в околицях Кам'янця-Подільського, прийняли католицьку віру. А Володиєвські, які мешкали на сході воєводства, взяли активну участь в Українській національній революції, що спалахнула 1648 року. Тільки до Чернівецької сотні Брацлавського полку наприкінці 1649 року було записано шість Володиєвських (Процик, Стефан, Хома, Левко, Семен і Ярема), Можна тільки пожалкувати, що Юрій не пішов їхнім шляхом, а разом з тисячами Інших українських шляхтичів залишився вірним Речі Посполитій й захищав її інтереси. Він брав найактивнішу участь у багатьох війнах другої половини XVII ст. на території України та Польщі, проте безсмертною славою вкрив себе 1672 року при обороні Кам'янця-Подільського від турецько-татарської навали.

Найціннішу інформацію про оборону Кам'янця-Подільського в 1672 році зберігає "Реляція про падіння Кам'янця й останні вчинки п. Єжі Володиєвського", автор якої С.Маковецький брав активну участь у захисті міських укріплень у районі Руської брами. Її рукопис (написаний у віршованій формі) був з незначними скороченнями опублікований (прозою) 1886 року в польському часописі "Огляд всезагальний" та широко використовувався польськими дослідниками, проте залишається невідомим українському читачеві. Нашу доповідь про це джерело було вміщено в матеріалах міжнародної конференції з проблем охорони фортифікаційних споруд в Україні, тому в цій статті зупинимося головним чином на постаті Ю.Володиєвського.

С.Маковецький характеризує Ю.Володиєвського як людину "безстрашної мужності", котрій не могли зашкодити "жодна праця й небезпека". Він "умів догодити кожному, у будь-який час присвятити себе для інших і віддати своє життя для їх захисту. Завжди щирий чи щодо противника, чи когось із своїх; на сеймиках завжди брів серединою дороги, а коли йому доводилось виступати, не зважав ні на що, окрім правди. Наскільки суворим і невблаганним був для ворогів, настільки доступним і люб'язним для друзів". Дізнаємося, що Ю.Володиєвський проживав з сім'єю (у складі матері, сестри і стрия) у Кам'янці; брав участь у боях проти козаків, опришків і татар.

З "Реляції" дізнаємося про гарнізон Кам'янця. Його загальна чисельність становила 1060 осіб (200 угорських піхотинців, 500 піхотинців майора Квасіборського, 150 піхотинців капітана Я.Букарема 50 жовнірів капітана В.Вонсовича, 24 драгуни Ю.Володиєвського, 40 козаків полковника С.Мотовидла, 3 хорогви кінноти й інші). Війська розташувалися таким чином: наперед були висунуті підрозділи - справа ротмістра, чернігівського хорунжого, Я.М.Мисьлішевського, зліва - хорунжого подільського В.Гумецького (власник села Рихти); лівий бік укріплень Нового замку (з боку Хотина) зайняв з жовнірами перемишльський стольник Ю.Володиєвський; на розі з півдня тримав оборону В.Вонсович; з боку дворика - Я.Букарем. Загальне керівництво обороною міста взяв до своїх рук кам'янецький староста М.Потоцький, помічниками якого стали Ю.Володиєвський, В.Гумецький і Я.М.Мисьлішевський.

Уперше великий турецький загін з'явився під Кам'янцем у п'ятницю 12 серпня та після кількагодинного бою був відкинутий Ю.Володиєвським. Опівдні 15 серпня прибув під місто турецький великий візир Ахмед Кепрюлю. Наступного дня з'явилися війська кримського хана Селім-Гірея та козаки гетьмана Петра Дорошенка, які отаборилися на Орининському полі.

18 серпня підійшли основні сили турецької армії. Відразу ж по Новому і Старому замках було вікрито вогонь. Інтенсивна перестрілка тривала і наступного дня. Одночасно турки, за свідченнями С.Маковецького, "проти нас сипали шайці і копали апроші, одні від поля, другі на пагорбі з боку Жванця".

Уранці 12 серпня турецька артилерія відкрила шалений вогонь по укріпленнях обох замків і міста. У ніч на 23 серпня на замки градом посипалися гранати. Під прикриттям вогню турки поволі наближалися до стін Нового замку. За визнанням С.Маковецького: "Нам не було коли поїсти, поспати і навіть звільнитися від варти (біля бійниць) хоча б на хвилинку для відпочинку - настільки нас дрібна жменька була на цю фортецю".

Під вечір 23 серпня становище залоги Нового замку стає критичним. Вилазка жовнірів, організована Ю.Володиєвським, зазнала невдачі. В цей час одна з гарматних куль пробила стіну лютеранської каплиці, розташованої на території Старого замку, і підпалила запаси пороху й гранат, котрі кілька днів тому перенесли сюди з льохів. Страшної сили вибух струсив фортецю і став сигналом до найтривалішого й відчайдушного приступу турок. Головний удар завдавався по Новому замку з боку Хотина, де оборонялися жовніри Ю.Володиєвського. Жорстока битва за замок тривала майже всю ніч. Уранці турки розпочали новий обстріл укріплень, намагаючись одночасно підкопатися під мури замку, щоб закласти там міни.

Керівництво оборони міста приходить до думки, що доцільніше покинути Новий замок и перейти до Старого, де, покладаючись на його кам'яну основу, можна сподіватися протриматися тривалий час.

До Старого замку спочатку перевезли гармати, а в ніч з 25 на 26 серпня перебралися і жовніри, заклавши перед відходом міни у двох місцях. Коли вдень турки опанували фортечними стінами, їх зірвали, але це особливої шкоди ворогам не завдало.

Обложені відразу ж зіткнулися з серйозними труднощами при обороні Старого, замку. Виявилося, по-перше, що розташування бійниць не дозволяло обстрілювати місця, де турки готували проломи, а, по-друге, висота муру перешкоджала спостерігати за їх діями. Ці незручності дещо послабили вогонь залоги, і в місті частина шляхти скликала раду, котра направила свого представника до М.Потоцького із запитанням: "Чи не ліпше завчасно розпочати переговори з султаном?" Проти цього рішуче виступили В.Гумецький і Ю.Володиєвський, котрим вдалося переконати присутніх продовжувати оборону замку й міста.

Увечері 25 серпня турецька артилерія розпочала сильний обстріл замку й міста. Ворогу вдалося підкопатися під Денну вежу, яка у попередні дні було серйозно пошкоджено й практично виведено з ладу. Від куль і гранат й "куточка цілого не залишилося, будинки і склепи пробивалися наскрізь". За визнанням С.Маковецького, "ми вже думали, що розпочався судний день". Ранком наступного дня обстріл замку посилився. Він припинився після закладення міни під "великою вежею". Турки стали відходити від замку, щоб не зазнати втрат від вибуху. Запала тиша, і втомлені жовніри, всупереч наказам офіцерів, попадали на землю і поснули. Після того, як прогримів страшної сили вибух й "хмари диму й куряви закрили прозорість неба", пролунав залп з гармат і яничарок, котрий послужив сигналом до атаки турецьких колон.

Ю.Володиєвський кинувся до пролому, куди вже прагнули пробратися турки. Разом з двома жовнірами (інші, проснувшись, з переляку стали втікати) відкрив по них вогонь, їм на допомогу прибіг з кількома піхотинцями Я.Калушовскький. М.Потоцький кинувся до втікачів й проханнями і погрозами зумів повернути їх назад. У кровопролитному бою смертельної рани зазнав В.Гумецький, полягло багато рядових жовнірів. Лише пізнього вечора турки, зазнавши також важких втрат, відступили. Протягом ночі захисники насипали посеред замку вал, щоб можна було за ним захищатися. Отримавши уночі повідомлення М.Потоцького, що "замок до вечора не витримає", кам'янецький єпископ В.Лянцкоронський скликав у кафедральному костьолі нараду і переконав присутніх у необхідності вступити у переговори з султаном. Доля Кам'янця була вирішена. Над Старим замком замайоріло біле знамено.

Під час переговорів під вечір 27 серпня стався вибух боєприпасів, котрий завдав серйозних пошкоджень Старому замкові. Щодо його причини, то С.Маковецький чесно визнає, що її ніхто не знає, й подає версію, за якою начальник артилерії майор Геклінг "з відчаю, підпаливши порох, себе та інших висадив у повітря". "Реляція" дозволяє з'ясувати причину смерті Ю.Володиевського: він загинув не під кам'яними уламками фортечних укріплень, а, сидячи на коні, від гарматного пострілу (внаслідок вибуху) картеччю, котра влучила йому в голову. "Вся тильна частина голови, - читаємо у, "Реляції", - була вирвана - не залишилося й знаку від кісток черепа й мозку, лише обличчя у цілості збереглося". Наступного дня, у неділю, турки зайняли місто й замок.