с. Рыдомиль находится в 10 км к западу от замка в Вишневце, в 40 км к северу от Тернополя, в 20 км к юго-западу от Кременца:

Живая карта

Сайт Верховного Совета Украины сообщает, что "историческая дата создания" села - 1430 г.

"Історія міст і сіл Української РСР", том "Тернопільська область" (1973) также сообщает о 1430 г., как о дате первого письменного упоминания села, и бегло отмечает, что на околице Рыдомиля выявлено погребение эпохи меди. На этом всё, ни о замке, ни о богатом прошлом села информации нет.

"Географический словарь Королевства Польского...", Том 10 (1889 г.), стр. 83, о Рыдомле сообщает следующее:

Цитата

Rydoml, wś, pow. krzemieniecki, gm. Oleksinicc, par. Wiśniowiec. Rozległa wieś, na górach rozrzucona, obfitująca w sady wiśniowo, posiada cerkiew i ruiny starożytnego zamku, na szczątkach baszt którego pozostał herb Rawicz. W XVII w. R. z 4 przyległemi wsiami był darowany Czartoryskim przez ks. Beatę Sołomereсką, drogą wiana za ks. Celestyną Czartoryską przeszedł w dom Rzyszezewskich, w posiadaniu których do dziś dnia pozostaje, należąc do klucza oleksinieekiego. O parę staj od B. leży wioska Horynka, własność Drużbackich, na polach której bierze początek rz. Horyń.

Перевод:

Цитата

Рыдомль, село повета Кременецкого, гмины Алексинец, парафии Вишневец. Большое село, разбросанное по горам, изобилующее вишнёвыми садами, есть церковь и руины древнего замка, на остатках башни (или башЕН?) которого сохранился герб Равич (Rawicz). В 17 веке Рыдомиль с 4-мя примыкающими сёлами был подарен Чарторыйским при княгине Беате Соломерецкой, позднее, в качестве приданого за княжну Селестину Чарторыйскую, перешёл в собственность рода Жищевских (они также владели замком в Старом Алексинце, расположенном неподалёку - Filin), во владении которых остаётся по сей день, относясь к Алексинецкому ключу. Неподалёку от Рыдомля расположено село Горынька, собственность Дружбацких, на полях которого находится исток реки Горынь.

Александр Цинкаловский в своём труде "Стара Волинь і Волинське Полісся", 2-й том (1986 г.) пишет следующее:

Цитата

Ридомиль або Ридомель, село, Кременецький повіт, Олексинецька вол., 35 км. від м. Крем’янця, при старому шляху з Олексинця до Почаєва, в горбковатій, вкритій ярами місцевості. В кінці 19 ст. було там 296 домів і 2,304 жителів, дерев’яна церква оригінальної архітектури з 1780 р., на місці старої з 16 ст. В церковному архіві до 1938 р. переховувалась книжка-стародрук з 17 ст. під наголовком "Серце чоловєческоє", видана друкарнею в Києво-Печерській Лаврі. Заховалося там кілька ікон з 17-18 ст. В селі була від 1869 р. церк.-прих. школа. Це село дуже старе і вже у 1430 р. було надане кн. Львом Свидригайлом Іванові Мокосіївичеві. В 1445 р. село Р. належало до Семена Цатина, а в 1575 р. до волинського землянина Романа Гойського (з Ридомля і Густечка або Устечка). В 1583 р. від села Р. платив побір Юрій Гойський від 49 дим., 27 город., 2 вальних коліс, 1 попа.

Серед села на урвистій горі заховалися руїни великого замку і рештки стін, цегли, кафлі, залізні предмети тощо. (Пам’ятники том 4, від 2 до 202 стор.; Архів Ю.З.Р. ч. 7, том І, стор. 5 і 6). В 17 ст. Р. належав до кн. Чарторийських, а перед тим до Соломерецьких. Пізніше перейшов до пом. Жищевських. За переписом 1911 р. в селі Р. було 2,948 жителів, одноклясова школа, фельдшерський пункт, 2 крамниці, горілчана крамниця, кредитове товариство, земська випозичальня сіль.-господарських машин. До великої зем. власности в селі Р. належало у тому ж році 310 десятин.

Сайт села rudomil.at.ua сообщает (к сожалению, без ссылок на источники) следующие интересные сведения (привожу выборочно):

Цитата

• В іншій легенді розповідається, що на захід від теперішнього Ридомля було поселення Михнин, яке в XIII ст. коли орди Батия, просуваючись з Кременця на захід, його спалили, а жителів, які хоробро оборонялися, стратили. Ті, кому вдалося врятуватись, оселилися на новому місці, але довго ще оплакували своїх рідних. Від слова "ридати" і пішла назва села. Як відгомін тих подій, досі одна з частин села (північно–західна) називається Батівкою, а західна околиця – Михнин.
   
• Вперше про Ридомиль згадується в історичних документах першої половини XV ст. як про власність Івана Мукосієвича, даровану йому литовським князем Свидригайлом. У жалуваній грамоті від 30 березня 1430 р. писалося: "Видев и знаменав службу нам верную, и никогда не упущенную нашего слуги, пана Ивана Мукосеева, мы подумав с нашими князи и с паны и с нашою верною радою дали есьмо и записали села на има: …, а в Кременецком повете: Борщовка, Ридомь, Устье Велика, Ожоговица, зо все, что к тым селам с века з давна слушало и тыси рази слушает, ничего на нас не выменяя, и с приселки, и с нивами, и с дубровами, и з бортными землями, и с гаи, и с пасеками… и дали есмотому предписанному пану Ивану Мукосеевичу верхуменованые места вечно и непорушно, ему и его детям, и его внучатам, и его ближним".
   
• В 1545 р він згадується в описі Кременецького замку, як маєток Семена Цати: "и в числе городень коего значится городня Симена Цаты с имений его Рыдомля и Борщовки".
   
• Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти 1648 – 1654 р. він [замок] послужив селянам, як фортеця.

Знайшов цікаве зображення замку до побудіви палацу, і я хотів поговорити про цеї малунок, чи це історично фактичний зображиння. Спочатку головний вхід проходить через головну будівлю резиденції замку, до якої прикріплена восьмигкутна вежа, схожа саме ак замкова башня у білокамині. З деяких статей і сайтів стверджується що замок бул спроектовани в стилі ренесансу, прикладом чого є зображення. Однак Наполеона Орди рисунок суперечиє конструкції замку, показуючи що є руїни брамної вежі та те що це був скоріше квадратний замок, ніж на попередньому зображенні. Що ви думаєте?

Цитата

Коцюбинцы. Расположены над [рекой] Ничлавой, недалеко от Копычинец в земле Галицкой воеводства Руского. В 1-ой половине 17 века был тут замочек, упомянутый В. Лозинским.

Автор ссылается на два источника. В качестве первого числится книга В. Лозинского, о которой написал чуть выше. Правда, Адамчик предлагает искать упоминание замка на 83 стр., я его нашёл на 98 стр. Может мы пользовались разными изданием, что может объяснить несовпадение страниц, а может в книге есть ещё одно упоминание замка, которое я пока не нашёл. Может это ещё одно упоминание (если оно есть) объяснит, откуда взялась приписка про 1-ую половину 17 века?

Что касается второго источника Адамчика - "Географического словаря Королевства Польского" - то там (Том 4, стр. 232) в описании села замок вообще не упоминается:

Источник


В одном из номеров "Галицької брами", в выпуске №5-6(149-150) за 2007 г., который был посвящён замкам Тернопольской области, имеется такая вот краткая справка о замке:

Цитата

Коцюбинці, с. (Гусятинський р-н). За А. Чоловським в Коцюбинцях замок з XVII ст. [1 - S. 52]. Колись тут стоял замок Вонсовичів, потім Городинських та Менчиховських. Про замок в Коцюбинцях згадував у липні 1671 р. у своїх породрожніх нотатках Ульріх фон Вердум [4 - С. 115]
-----
1. Czołowski A., Janusz B. Przeszłość i zabytki wojewódstwa Tarnopolskiego. - Tarnopol, 1926.
4. Земля Тернопільська. Туристичний путівник. - Тернопіль, 2003. - 368.

А. Чоловского выше уже цитировал, упомянутого путеводителя у меня нет, а с Вердумом ещё будем отдельно разбираться (см. 2-е сообщение темы).


"Історія міст і сіл Української РСР. Тернопільська обл." (1973) замок обходит вниманием, сообщая лишь о первом письменном упоминании села и об археологических находках в его окрестностях:

"Тернопільський енциклопедичний словник" (2005), Том 2, стр. 206. Здесь уже есть вкрапления новых сведений о замке и истории поселения (жаль только непонятно, откуда авторы взяли информацию):

Цитата

Коцюбинці - село у Гусятинському районі. Центр сільради, якій підпорядк. с. Чагарі. До К. приєднано х. Ліски. Розташ. на березі р. Нічлава. за 24 км від райцентру й 11 км від найбл. залізн. ст. Копичинці. Насел. 1821 особа (2003). Є версія, що тут раніше було місто Підвишенці, яке 16 ст. зруйнували татари (на поч. 20 ст. виднілися залишки мурів замку). Перша писем. згадка -  1562. 1915 згоріло 57 господарств. Діяли т-ва “Просвіта”, “Лут”, “Рідна школа”, “Союз українок”, кооператива. Є церква св. Михаїла (1899, мур.), костьол, капличка Матері Божої. Спорудж. пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у нім.-рад. війні (1965), встанов. пам'ят. хрест на честь скасування панщини, мемор. таблицю поетові М. Тарновському (1975), насип. символ. могила УСС (1991). Діють ЗОШ 1-3 ступ., Буд. культури, б-ка, ФАП, цегел. з-д. Є літ.-мемор. кімната М. Тарновського. У К. народ. піаністка Р. Білинська, господарник Я. Душніцький, письменник, перекладач М. Копій, літераторка Марія Тарновська, ком-р стріл. полку УГА Й. Крушельницький. Побл. К. виявлено поховання доби міді.

Б. Мельничук, В. Уніят.

Во 2-м томе издания "Тернопільщина. Історія міст і сіл" (2014) находим размашистую справку по истории села, где замку уделили довольно много внимания. В этом издании есть данные (к сожалению, непонятно, откуда взятые), которые не встречались в выше перечисленных источниках. Справка довольно обширная, потому не буду цитировать её полностью, приведу лишь части текста, имеющих прямое или косвенное отношение к замку:

Цитата

• За припущенням істориків, на території села було місто Підвишенці, яке наприкінці 15 ст. зруйнували татари (центральна частина села до сьогодні називається Містечок; наявність підземних ходів на вулицях Велика і Мала Нараївка; багато археологічних знахідок 14–15 ст.; на початку 20 ст. ще були залишки мурів замку).
• Перша письмова згадка – 1443 р. у теребовльських судових актах; тоді село називалося Кочубин.
• Підвишенці було південно-східним форпостом княжої Теребовлі, котре неодноразово зазнавало нападів ординців.
• У 1477 р. хан Менглі-Герай спалив Кочубин, у тому числі замок; 1480 р. татари вдруге спалили поселення (згідно польських історичних джерел). Завдяки замку жителі села успішно відбивали напади кримських татар у 1516, 1524, 1590 рр.
• Перша згадка в історичних джерелах села саме під назвою Коцюбинці датована 1562 р.
• У ході Національно-визвольної революції українського народу середини 17 ст. фортецю в селі у 1649 р. здобули козаки Івана Богуна. Село належало маґнатам Копичинським (Бествінським), Вонсовічам, Городиським, Мечиховським.
• 26 липня 1671 р. через Коцюбинці проїжджав німецький мандрівник Ульріх фон Вердум, який у щоденнику згадав місцевий замок. У 1672 р. укріплення повністю знищили турки, повертаючись із Бучача. Після цього замок більше не відбудовувався. У 1672–1699 рр. Коцюбинці – прикордонний із Туреччиною населений пункт Польщі.

Б. Мельничук, В. Уніят, В. Щавінський.

Интересно, что и "Тернопільський енциклопедичний словник" и "Тернопільщина. Історія міст і сіл" перечисляют все достопримечательности села вплоть до мемориальных таблиц и памятных крестов, но о замчище ничего не сообщают, потому создаётся впечатление, что от укрепления не осталось и следа, но так ли это? 


От текстов переходим к картам, которые снабжают нас дополнительным пластом уникальной информации.

Карта Фридриха фон Мига (1779-1782) сразу же сообщает, где нужно искать замок:

Живая карта

Как видим, замок находился на левом берегу Ничлавы, на береговом выступе, прикрытом с нескольких сторон озером. Прямо за замком, к западу от него, видим дамбу, которая ведёт к поселению на другом берегу реки. Вероятно, замок вместе с озером прикрывал поселение и защищал переправу. Сам замочек четырёхугольный в плане, с выступами на углах, которые можно трактовать как рондели/бастеи (округлые артиллерийские площадки) или как места-платформы, где некогда стояли башни, от которых на момент составления карты могли ничего не сохраниться. Линия укреплений, судя по стилю рисунка, выполнена из земли. Место ворот не выделено. На территории замчища видим две небольшие постройки, но непонятно, относятся ли они к комплексу или же были построены на замчище уже после упадка укрепления. Тут стоит вспомнить упоминание каких-то замковых стен, которые были видны ещё в 1-ой половине 20 века. Как видим, замок вроде бы был земляным, во всяком случае по состоянию на конец 18 века, так о каких стенах идёт речь? Может речь об эскарпах, т.е. внешней каменной облицовке земляных валов? Или же сообщалось о демонтаже каких-то замковых построек, находящихся на территории двора? Или всё же были каменные оборонные стены? Пока эти вопросы без ответов.

А вот на австрийской карте 1861-1864 гг. в нужном месте замчище уже явно не выделено:

Источник

Там, конечно, показаны интересные линии рельефа на берегу озера, но имеют ли они отношение к замку не совсем понятно. Тем не менее, знаем, что на момент составления карты что-то там от замка ещё оставалось, раз какие-то там стены разбирали в начале 20 века.

Видим береговой выступ близ дамбы и на карте 1869-1887 гг., но масштаб слишком мал, чтобы рассуждать о деталях:

Живая карта

Кстати, карты 19 века показывают, что левобережная половина Коцюбинцев тогда считалась отдельным селом под названием Нараевка (на карте Шуберта село подписано как Нараювка). Тут стоит вспомнить, как в "Тернопільщині. Історії міст і сіл" упоминалось про "наявність підземних ходів на вулицях Велика і Мала Нараївка". Когда первый раз прочитал об этом, то подумал, что речь об улицах в правобережной половине села, но после знакомства с картами возникает вопрос - может указанные улицы вместе с подземными ходами находились на левом берегу? Может даже эти ходы имели какое-то отношение к замку? 


После всего этого осталось определиться, где же стоит искать замчище?

Сопоставив карту Ф. фон Мига со спутниковым снимком, получил наводку на подходящую локацию:


Боюсь поверить в такое счастье, но если с выбором локации не ошибся, то там, вероятно, могли сохраниться следы земляных укреплений:

 
Викимапия

Вот смотрите - близ дамбы, у характерного изгиба дороги, видим хорошо различимую площадку трапецевидной (?) формы. Она, как мне кажется, представляет собой террасу, доминирующую над речной долиной, которое некогда заливали воды озера. Площадка находится на мысу-выступе, потому, очевидно, она и получила вид трапеции. С востока видим нечто похожее на яр или ров, отделяющий террасу от берегового плато. Ориентировочные размеры "двора": восточная линия - 85-90 м., западная - ок. 50 м., северная и южная - 75-80 м. Участок практически не застроен, используется в качестве огорода. Вокруг много деревьев и прочих зарослей, потому со стороны он может особо не привлекать внимания. Но наличие такого интересного объекта в районе, где некогда находился замок, как минимум интригует.

Если напрячься, то можно даже рассмотреть какие-то округлые линии там, где могли находиться угловые башни или рондели замочка, но не буду спорить, если вдруг решите меня убедить, что это игра воображения:



История с поиском этого замка мне напомнила, к примеру, ситуацию с замком в Рыдомиле (Тернопольская обл.), где вот также в память о малоизвестном замке осталась трапеция земляных укреплений, на внутреннем дворе которого обустроили огород, а всё по краям обсадили деревьями, так что со стороны во всём этом замчище сложно признать.

Для окончательно подтверждения или опровержения сделанных по Коцюбинцам выводов нужна разведка на местности. Или может кто-то из местных расскажет что-то интересное об отмеченном участке - может у локации есть какое-то название или же кто-то знает её историю?

У 1662—1688 рр. Зарваницю кілька разів стустошували турки і татари.

Хто шо ше знає , або має якісь фото

К категории таких вот загадочных городов относится и Лабентвела, или как её обозначают на картах – Labentwela (Labetwela). Интригует то, что город достаточно крупный и значимый, поскольку он обозначается на картах, которые не тяготеют к деталировке. Ниже представлены несколько фрагментов этих карт.

Карта POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DE/CRIPTIO. AUCTORE WENCESLAO GODRECCIO. POLONO (Польша, описанная в [её] границах и местностях Вацлавом Гродецким, поляком). 1570 год, Антверпен.

В примечании к карте авторы книги пишут «На карті є населені пункти, які важко ідентифікувати з сучасними – Bezkidin, Labentwela, Strzemyk».

Карта POLONIAE FINITIMARUMQUE LOCORUM DE/CRIPTIO AUCTORE WENCE/LAO GODRETCIO POLONO JOHANN BUSSEMECHER EXC. HENRICUS NAGEL FECIT (Польша, в её границах и территориях, описанная Вацлавом Гродецким, поляком, изображённая Йоганном Буссемехером, выполнена Генрихом Нагелем). 1592 год, Кельн.

В примечаниях к карте по Лабентвеле ничего не сказано. Интересно то, что на этой карте названия объектов подписаны шрифтами разной высоты, в зависимости от их значимости. Т.е. Лабентвела уступала по значимости, например, Теребовле и Подгайцам, но в то же время была на одном уровне со Збаражем, Скалой (Подольской) и Поморянами.

Карта POLONLA AMPLISSIMI REGNI TYPVS GEOGRAPHICS (Просторнейшее Королевство Польши в географическом изображении). 1593 год, Антверпен.

На этой карте населённые пункты показаны без разделения на категории, так что новых данных о значимости Лабетвелы (кстати, на этой карте городок фигурирует уже без «n» в названии) здесь мы не находим.

Может есть и другие карты, где встречается Labentwela, но мне пока попались только эти три. На более поздних картах городок я при беглом осмотре уже найти не смог.

К сожалению, масштаб карты, сильные искажения и общий относительно простой стиль прорисовки географических объектов не даёт возможности более-менее чётко понять, где же была эта Лабентвела. Если судить по картам, то городок находился севернее Теребовли, южнее Збаража, восточней Поморян/Подгайцев и западней Скалы (Подольской).

Пока в связи со всем этим в голову приходят три версии:

1. Labentwela - это неизвестное название какого-то из крупных поселений. Т.е. мы знаем эту Лабентвелу и в наши дни, только под другим названием.

2. Labentwela - это городок, который либо пришёл в упадок, либо был разрушен/уничтожен, потому в дальнейшем и исчез с более поздних карт.

3. Labentwela - это ошибка, может территориальная, может ошибка в написании, может ещё какая-то.

Подозрительно то, что городок появился (или правильней сказать - мелькнул) на картах 1570-х - 1590-х годов, 2 из которых (а может и все 3) рисовались, вероятно, на основе одного и того же источника.

Так или инчае, повод для размышлений есть

В пошуках інформації про с.Ішків натрапив на обговорення пошуку давнього міста Лабантвелли (с. Ішків як один претиндентів її локації)

На мапі Ф.Фон Міга

Помітно в селі дві церкви (що є зовсім не поширеним в той час, скоріше навпаки одна церква могла була на декілька сіл). Сьогодні на її місці - хрест св. Антонія, ймовірно церква носила його імя.

Біля церкви, на березі річки, можна помітити своєрідний релєф та розташування і форму будинків (вони більші від інших звичайних жител селянських), що нагадує замчище - чотирикутник із розширеннями на кутах. Тут могли бути якісь оборонні споруди або навіть замок. Ну і звичайно кожному замку випадає мати свою церкву - ось і можливе пояснення чому було дві церкви.

На пізніших картах ні другої церкви ні будинків вже не позначено

старі люди розказували що там була велика площа, торговище...

Сьогоднішній рельєф того місця

Що про це думаєте?

Також, як відомо, - одна з частин Ішкова має назву Дворище, або в перекладі - Вілла, Villa (якщо говорити про ЛабантВіллу)...

Також, слід зазначити, що розміщення Ішкова є рівновіддаленим (30-35 км.) від основних великих міст на цих теренах: Бережани, Теребовля, Підгайці, Тернопіль.

На Тернопільщині в межах «Великої реставрації» відновлять кілька замків та міську ратушу  30.09.2021 12:05

Про це кореспонденту Укрінформу розповів генеральний директор Національного заповідника «Замки Тернопілля» Анатолій Маціпура.

«Міністерство культури та інформаційної політики України розширило перелік проєктів з реставрації, консервації, ремонту пам’яток культурної спадщини – замків, інших фортифікаційних, оборонних, палацово-паркових комплексів, які реалізують у межах програми «Велика реставрація». Зокрема, на Тернопільщині оновлять Збаразький, Чортківський замки та ратушу на площі Ринок у місті Бережани», – повідомив Маціпура.

За його словами, для ліквідації аварійного стану пам'ятки архітектури національного значення XVII ст. – замку у Чорткові – виділили 17,5 млн грн. Передбачається відреставрувати стіни частини замкового палацу, дві вежі та накрити їх автентичною черепицею, яку вже доставили з-за кордону. Планують завершити роботи до кінця року.

Як повідомляло агентство, програма «Велика реставрація» розрахована на 2021-2023 роки та має на меті перетворити об'єкти матеріальної культурної спадщини на один з основних ресурсів розвитку України, зробити їх туристичними «магнітами».

https://www.ukrinform.ua/rubric-tourism/3324755-na-ternopilsini-v-mezah-velikoi-restavracii-vidnovlat-kilka-zamkiv-ta-misku-ratusu.html

Ось таку новобудову побачив 2 тижні тому прямо під замковими стінами:

Його ж наче збиралися реставрувати та мабуть бабло знову пермогло і добро і зло(((

Також мені знайомий переповідав, що укріплений монастир у Монастириськах містився на пагорбі Монастириськ, я не був не знаю де. Може хтось продовожить локалізацію

Село Шманьковцы расположено в 65 км к югу - юго-востоку от Тернополя, в 10 км к востоку от районного центра Чорткова:

Живая карта

Информации о замке пока не очень много, потому в качестве вводной предлагаю вашему вниманию статью, опубликованную в газете Чортковского района "Голос народу", №52 (8442), 20 декабря 2013.

Цитата

Дерев`яний замок у Шманьківцях "родом" з ХVІІ століття

Тернопільська область, на теренах якої налічується третина всіх замків та оборонно-фортифікаційних споруд, посідає провідне місце в Україні. Проте значна кількість таких споруд поки що достатньо не досліджена та слабо вивчена або не виявлена досі.

Один з таких об`єктів – відкриті автором цієї статті залишки дерев’яного замку кінця XVII ст. На поч. 90-х рр. ХХ ст. мною проводилося археологічне обстеження старожитностей в басейні р. Нічлава, в тому числі с. Шманьківці. Було виявлено старожитності мідно-кам’яного (IV – III тисячоліття до н. е), ранньозалізного (I тисячоліття до н. е), перших століть нової ери та давньоруського часу (XII – XIII ст.).

Мою увагу привернув пагорб на одному з берегів Нічлави, на якому простежувалися вали. Як показали обстеження, це були залишки дерев’яного замку XVII ст. Він розташований на околиці села, що на розі подовгастого схилу висотою 10-15 м. Західна та північно-східна частина замку обмежена крутими важкодоступними схилами. З цієї сторони р. Нічлава утворює безліч рукавів та заплав, які дуже заболочені.

План замку XVII ст. у с. Шманьківці. Умовні позначення: А – дитинець; Б – вал; В – рів; Г – равелін: Г1 – теналь.

Замок має форму п`ятикутника, який у західній частині близько 60 м мав крутий схил (до недавнього часу тут був діючий кар’єр). Звідси північний ріг мису повертає на 30 м на схід, потім на 30 м цей борт пагорба звертає на південний схід. У східній частині замку насипаний вал. Збережена на сьогодні його висота близько 1 м, а ширина – до 5 м. У внутрішній частині дитинця (внутрішня частина замку, оборонно-фортифікаційної споруди) цей вал пологий, тобто це була аппарель (з французької apparelle – в’їзд). У фортифікаціях (з кінця XVI – початку XVII ст.) їх почали застосовувати, щоб було зручно і легко витягувати гармати на верхню частину насипу. Із фасової сторони (з французької face – лице, тобто сторона укріплення, яка повернута в сторону поля) цей насип зараз ескарпований (з французької escarpe – крутий, тобто це крутий внутрішній схил рову). Як встановили обстеження, з плином часу земля в цій ділянці поступово осунулася вниз, але в XVII ст. ця частина була контрескарпована (це обривистий схил зі сторони фронту). Нижче рівня валу, на глибині до 1 м, знаходиться трикутникоподібний майданчик, який нагадує равелін (з латинської ravelere – відокремлювати, це фортифікаційна споруда трикутникової форми, яка призначалася для перехресного обстрілу підступу до фортеці). Її дві бічні грані сягають довжини 30 м (рис. 1, Г). Вниз по схилу, з північно-західного кута равеліна, проходить теналь (з французької tenaille – "кліщі", у фортифікації це окреме, вузьке та подовгасте укріплення у вигляді вхідного кута). Ця теналь конусоподібно звужується вниз до заболоченої місцевості (рис. 1, Г1). Ця оборонна смуга до 1 м заглиблена в делювієвий схил мису (в геології це перевідкладені гірські породи, що осуваються вниз по схилах у процесі вивітрювання, водоерозії і т.п.). На цій теналі зі сторони фронту в деяких ділянках ще простежується насипаний зверху бруствер (з німецької brustwehr, від brust – груди та wehr – захист, це насип у фортифікаційній споруді, яка служила для зручної стрільби і захисту особового складу від куль та снарядів).

Зі сторони передполя насипаний вал (рис. 1, В), який має довжину до 100 м і з’єднується біля равеліна з другим, підвищеним валом з аппареллю та контрескарпом у східній частині замку. У деяких місцях цей вал сягає висоти 0,5-0,7 м. Перед цим валом на поверхні грунту ми прослідковуємо прокопаний рів (рис. 1, Б), та він сильно знівельований не лише часом, а й глибокою оранкою (до початку 90-х років ХХ ст. тут знаходилося поле). Можливо, що у цій фасовій частині перед еспланадою (тобто ділянкою фортифікаційної споруди, сторона укріплення якої повернута в поле перед широким простором замку) існували додаткові оборонні фортифікаційні споруди, але їх вже простежити неможливо.

Західна частина пагорба зруйнована кар’єром. У стінці цього урвища є прошарки попелу та деревного вугілля. В залишках культурного шару ми зібрали кераміку кінця ХVІІ ст. Судячи з огляду знахідок, у цій частині знаходився палац власника замку та господарські приміщення, які згоріли під час штурму та облоги цитаделі. За фортифікаційним плануванням тут був вхід до замку, який проходив через донжон (з французької donjon – володіння), це житлова та найбільш укріплена башта феодального замку. Шкода, але дана частина замку втрачена назавжди, її зруйнували мешканці села Шманьківці, які колись відвели це місце під кар’єр.

Хочу зазначити, що до побудови дерев’яного замку могли спонукати такі чинники, як матеріальна неспроможність власника звести тут кам’яний, хоча поклади каменю-вапняку в цій місцевості доволі багаті. Друга причина: на це не було жодної необхідності. З кінця XVI – початку XVII ст. у фортифікації відбулися суттєві революційні зміни: з`явилася нова, бастіонна система укріплень. Оборонні споруди почали зводити не обов’язково на домінуючих висотах, а стіни повинні були мати значну висоту. Цей час знаменується стрімким розвитком артилерії. Оборонні мури старих замків не витримували артилерійського обстрілу – вони під шквальним вогнем руйнувалися. У цей період оборонні фортифікації зводили на рівнинних місцевостях, стіни не були надто високі, а навпаки низькі, зате набагато товстіші. У багатьох випадках замість каменю застосовували дерево; бастіони зводилися земляні, що лише обкладалися камінням, – вони набагато краще витримували артилерійський обстріл. За цим же правилом збудований замок у Шманьківцях. Є такі замки і в інших місцевостях Чортківщини, які я відкрив та дослідив. З часом вони увійдуть до наукового обігу.

Архівні документи не дають жодної інформації про місцезнаходження цього замку. Хоча, аналізуючи подорожні нотатки співробітника агента французького уряду абата Пом’є – Ульріха фон Вердума (1632-1681), який у 1670-1672 рр. подорожував Західною Україною та Поділлям, можемо отримати цінну інформацію. У своїх мемуарах він навів описи багатьох міст і сіл України. Користуючись його нотатками, які видав К.Ліске польською мовою в 1876 році у монографії Cudzoziemcy w Polsce, дізнаємося про третю подорож, що тривала від 11 липня до 30 серпня 1671 р. і пролягла через Галичину та Поділля. Вона почалася у Львові і закінчилася у м. Бар (Вінницька обл.). У складі цієї експедиції 26 липня 1671 року Ульріх фон Вердум вирушив попри Теребовлю, через Янів, потім через Яблунів до Копичинців. Звідси "через зарослі кущами і кам’янисті гори ... через урожайну рівнину" за дві милі дістався до Чернихова. Тут У. фон Вердум зустрівся з польською армією, яка розташовувалася обозом на схилі. Він розклав свій намет біля бічного полку драгунів, яким командував пан сеньйор де Бохан, люксембурзький шляхтич. Чернихів, як писав мандрівник "є село з замком, яке кілька днів тому, після тривалої оборони, татари взяли штурмом і вбили всіх людей, не пошкодувавши жінок і дітей, які там переховувалися. Наші люди бачили їх тіла, які були ще не похованими". У коментарях до свого видання К.Ліске вказав, що Чернихів – це сучасне с. Чорнокінці.

Хочу зазначити, що в своїх путівникових нотатках У. фон Вердум допустив багато помилок стосовно опису та місцерозташування багатьох населених пунктів України. Можна не надто засуджувати У. фон Вердума за такі погрішності, адже багато даних він черпав з усних оповідей очевидців або інформаторів. Отримані джерела не були підтверджені документальними свідченнями. Навіть у наш час, коли досягнуто прогресу в галузі інформаційних технологій, допускаються доволі серйозні помилки – що тоді можна говорити про ті часи.

У цьому випадку погрішність допустив У. фон Вердум, назвавши населений пункт Чернихів, але насправді він знаходиться у Збаразькому районі (если речь о Черниховцах, то там, кстати, был замок - Filin). Стосовно місцерозташування замку в Чорнокінцях навіюються певні сумніви. По-перше, зараз тут є три села: це Малі і Великі Чорнокінці та Воля Чорнокінецька. Як тепер, так і в часи середньовіччя, ця місцевість стояла осторонь шляхів і не була важливим стратеграфічним пунктом. По-друге, автором статті неодноразово проводилися археологічні обстеження, але жодних оборонно-фортифікаційних старожитностей середньовічного часу не було виявлено. Навіть топонімічних назв місцевостей, скажімо, "замок", "підзамок" чи його похідних назв, які б привернули увагу для мого дослідження, тут немає зовсім.

Так, У. фон Вердум в своєму щоденнику допустився серйозної помилки, по-іншому назвавши населений пункт. У даному випадку, за аналізом археологічних артефактів замок із Шманьківців є саме тим, що поданий в описі мандрівника. Тому, з огляду на археологічне дослідження замку, автор статті відкрив невідому сторінку нашої історії. Ми маємо чудовий, невідомий досі оборонно-фортифікаційний об’єкт. Оскільки тут залишилися лише рештки оборонних споруд, необхідно втілити програму щодо його збереження та консервації як цінної споруди військової архітектури та історії нашого краю.

Володимир ДОБРЯНСЬКИЙ,

археолог

Источник

В 2014-м эту статью в немного переработанном и дополненном виде автор планировал опубликовать в сборнике конференции (не могу вспомнить какой именно), но поскольку конференция не состоялась, а сборник вроде бы так и не был напечатан, материал так и не был введён в оборот. Тем не менее, с переделанной статьёй удалось ознакомиться. Там есть несколько новых деталей, но в целом суть осталась той же - авторское описание укреплений замка + рассуждения вокруг информации Вердума. Статья, кстати, называлась "Про археологічне обстеження дерев’яного замку XVII ст. в селы Шманьківцях на Тернопільщіні".

Теперь можно немного поразмышлять над материалом.

Что касается Ульриха фон Вердума, то действительно создаётся ощущение, что в тексте ошибка, и Чернихов, упомянутый путешественником, – это Черноконцы или даже непосредственно Шманьковцы. Так или иначе, есть большая вероятность, что описанный опустошённый замок – это действительно укрепление, расположенное на околице Шманьковцев.

К слову, вот в оригинале нужный фрагмент из книги Cudzoziemcy w Polsce (стр. 137), где опубликованы заметки Вердума:

Расположение села Шманьковцы относительно сёл Малых и Великих Черноконцев:

Живая карта

Что касается расположения объекта, то сейчас для его обнаружения не нужно прилагать значительных усилий. Если в 1990-х и начале 2000-х, чтобы понять, где находился объект, нужно было проводить разведку на местности и расспрашивать местных жителей, то в наши дни достаточно посмотреть на карту Фридриха фон Мига (1779-1782), где линии земляного укрепления замка весьма хорошо читается:

Очевидно, эта карта Владимиру Добрянскому, автору статей о замке, судя по всему, неизвестна, т.к. все свои публикации он иллюстрировал только лишь планом, опубликованным выше, да и в тексте карту не упоминал.

Ознакомившись с картой Ф. фон Мига, быстро находим нужную возвышенность на современном спутниковом снимке:

Живая карта

Кроме того замчище отмечено на Викимапии, так что и искать ничего не нужно. Кстати, помимо замчища на карте отметили ещё и Подзамковую улицу, а также какую-то Подзамковую пещеру (комментарий к метке "Простягається тільки 5 метрів. Зруйнована внаслідок зсуву під час великого дощу"):

Перейдём к лёгкому анализу той части статьи, где описаны укрепления.

Что касается плана, то он, во-первых, не совсем правильно показывает ориентацию объекта относительно сторон света, во-вторых, не совсем правильно показывает планировку уцелевшей части замчища. В общем, его определённо нужно корректировать:

Если я правильно понял автора, то, выражаясь его терминологией (о ней речь пойдёт ниже), получим следующее:

В целом, у меня создалось впечатление, что автор не разбирается в фортификации в целом и в укреплениях 16-17 веков в частности. Не удивлюсь, если привязав замок на основе находок к 17 веку, автор статьи просто открыл описание типичного бастионного укрепление 17 века и начал поиск черт такого укрепления в обнаруженном замке. Как известно, кто ищет, тот найдёт, и автор то там, то здесь обнаружил черты укреплений бастионной эпохи, развившихся под влиянием растущей мощи артиллерии. Вроде кажется логичной мысль, что иначе быть не могло, но на самом деле многие замки даже в 17 веке строили не столько против врагов, вооружённых пушками, сколько против более актуального врага – татар, а эти ребята, как известно, артиллерию не жаловали, и если информация Вердума относится именно к замку в Шманьковцах, то становится понятно, что погиб он именно от татарского удара.

На карте Ф. фон Мига мы видим контур простого укрепления, обычный вал стандартного земляного/деревянного замка, без всяких признаков бастионных укреплений или даже башенных выступов.

Если в первой версии статьи автор о треугольной площадке, что она "нагадує равелін", то в более поздней её версии он уже уверился в том, что эта площадка "є равеліном". Но не каждая треугольная площадка перед замком является равелином. Треугольные площадки возводили перед основными линиями укреплений ещё до всплеска интереса к артиллерии (например, есть такая перед замком Крак де Шевалье), но это не повод каждую такую площадку именовать равелином, ведь этот термин в первую очередь воспринимается как отсылка к бастионной фортификации. В случае с Шманьковцами наличие одного "равелина" без других признаков бастионного фронта выглядит как минимум странным. Сюда же стоит отнести и рассуждения о фасах, теналях, контрэскарпах, аппарелях и т.п. Обилие терминологии, которую чаще всего используют применительно к бастионным укреплениям, побуждает видеть в замке в Шманьковцах какое-то модерновое укрепление, каким он, как мне кажется, не являлся.

Странно, что уверовав в образ замка артиллерийской эпохи, автор параллельно использует терминологию, присущую более ранним образцам фортификации. Так, к примеру, термин "детинец" используется то ли в значении "двор", то ли в значении внутреннего укрепления (неужели по отношению к равелину?). Также автор предполагает, что у замка был донжон (!), что вообще никак не вяжется ни с образом простого деревоземляного замка, ни с образом укрепления артиллерийской эпохи. А ещё через этот "донжон" каким-то образом можно было попасть в замок ("тут був вхід до замку, який проходив через донжон"). Используется также термин "цитадель", хотя непонятно, цитадель чего? Ведь цитадель в классическом понимании слова – это самая укреплённая часть (ядро) какого-то оборонного комплекса, города, к примеру, или крепости, а в Шманьковцах есть простой замок, так какая же это цитадель? И т.д.

Итого, спасибо автору за ряд ценных сведений о сохранившихся укреплениях, недавней истории Замковой горы и за размышления вокруг ошибки Вердума, однако, как по мне, часть текста, касающаяся интерпретации оборонной системы объекта, нуждается в серьёзной переделке.

С фото объекта пока туго. Могу предложить только такой вид на замчище, опубликованное на castles.com.ua (страничка Шманьковцев), а указание ракурса съёмки поможет повысить информативность снимка:

Костел в селе Бище - это не какой-то там рядовой храм, коих тысяча. Это памятник архитектуры национального значения, помимо всего прочего. А обо всём прочем скажу отдельно - не так уж и много сохранилось на территории Украины настолько ярко выраженных оборонных храмов, представителем которых является костел в Бище, чтобы этот памятник можно было открыто игнорировать.

Стоит упомянуть, что не только сам храм, но и территория вокруг него была приспособлена к обороне. Это было довольно мощное укрепление, полагавшееся не только на защиту со стороны божественных сил, но и на защиту, которую обеспечивали искусственные оборонительные сооружения.

Я был очень впечатлён тем сплавом сакрального центра и местного узла обороны, который увидел в Бище. Не менее был впечатлён тем, что никто ничего из сохранившегося возрождать и восстанавливать не собирался.

Бище я впервые посетил в конце апреля 2010. Тогда рядом с храмом отдыхали местные жители - кто-то спортом занимался, а кто-то пил горькую в соответствующей компании. Один из парней, злоупотреблявших под костёлом, подошёл к нам и предложил принюхаться к окружающей атмосфере... По его словам, в воздухе явно ощущался запах дуста - напоминание о складе, который когда-то существовал под сводами костёла.

Впрочем, склад был когда-то, а что же сейчас? Прекрасный костёл, руины которого поросли кустами и деревьями - более чем наглядный пример того, как наше государство заботиться о памятниках архитектуры национального значения.

Далее фото, сделанные 25 апреля 2010 года.

Общий вид на костёл с юга:

И обильная поросль на кровле храма. Не оставьте без внимания "ключевидные" бойницы:

Общий вид на храм с юго-востока:

И вроде чёрт с ним, с этим злосчастным лесом, который обосновался в верхней части храма, ведь не сможет он быстро разрушить такую громадину. Но проблема в том, что у костёла сохранились весьма живописные своды! И вся эта молодая растительность угрожает их обрушению! Вы это видите, а пройдёт ещё немного времени и на этом месте будет лишь небо:

И вот вашему вниманию предоставляю фото (найдено здесь), которое и вдохновило меня на создание данной темы.

На фото видно, что костёл почистили от зарослей, чем отсрочили его разрушение! Ура! Это, конечно, не полноценная реставрация, но радует уже то, что на плачевное состояние храма обратили внимание.

Цитата

В одному з куполів катедри вирішили облаштувати оглядовий майданчик

Масштабну реконструкцію планують провести наступного року у Катедральному соборі Непорочного зачаття пресвятої Богородиці. Про це повідомив голова Тернопільської ОДА Володимир Труш під час візиту на Тернопільщину 11 жовтня міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка.  – Ми ознайомилися з проектом. Кошторисна документація знаходиться на стадії експертизи. Відповідно до неї, храму повернуть його автентичний вигляд. Це передбачає зміну фасаду та форми купола, – заявив Володимир Труш. За його словами, також в одному з куполів планують облаштувати оглядовий майданчик. Водночас Ткаченко анонсував програму «Великої реставрації», в рамках якої на Тернопільщині мають реставрувати кілька заміків, зокрема делегація відвідала Бережанський, Теребовлянський та Збаразький. Своїми враженнями про поїздку і стан історичних споруд в області Олександр Ткаченко поділився на своїй сторінці у соцмережі Фейсбук.  

“Тернопільські замки та так звані романтичні руїни… Для мене цей регіон став прикладом байдужості держави впродовж багатьох років до історичної спадщини та нехтування туристичним потенціалом великого краю, – написав Ткаченко. – Що маю на увазі? На Тернопільщині надзвичайно багато цікавих об’єктів – 34 замки та власний Національний парк «Замки Тернопілля». На жаль, більшість з них потребують масштабної реставрації. Теребовлянський замок, Костел Пресвятої Трійці в Підгайцях, Бережанський замок – романтичні руїни, які насправді руйнуються на наших очах”. Міністр описує проблеми замків, які дуже схожі.  “Окремі елементи у гостро аварійному стані. Потрібна негайна ліквідація критичного стану та консерваційні роботи. Зараз об’єкти незахищені від опадів та вітру, тому з кожним наступним роком на їх відновлення потрібно все більше коштів”, – зазначає Ткаченко. Далі міністр культури описує ситуацію щодо кожного замку.

 Теребовлянський замок Найстаріший замок в Тернопільській області може стати додатковим туристичним магнітом Тернопільщини. Пам’ятка – яскравий претендент для програми Великої Реставрації. Важливо, що у об’єкта є експозиція – тому це чудовий привід для туриста приїхати сюди. Місце ідеальне для фестивалей, концертів та сучасних заходів. Додаткова проблема – відсутність інфраструктури довкола. Її також потрібно розбудовувати.

Костел Пресвятої Трійці в Підгайцях Це не не тільки храм чи культова споруда – це місце, де підписано вікопомну угоду про перемир’я між гетьманом Петром Дорошенком та польським князем Яном Собеським. Історична цінність надзвичайно висока, але зараз від забуття пам’ятка просто втрачає свою велич.

Бережанський замок Сумно аж за край. Від бездіяльності та забуття все впевнено перетворювалось на руїни. Як і сам замок, так і ратуша поруч. Ми вже знайшли бюджет на негайні реставраційні роботи для ратуші, щоб вирішити питання цього року. Сподіваюсь, що після мого приїзду керівництво не відмовиться освоювати ці кошти, а місцева громада та депутати проконтролюють це питання. Часу до кінця року мало, але реставраційні роботи мають початися. Водночас, поки українська держава їх ігнорувала, цими об’єктами намагаються опікуватися наші сусіди. Бо історію та її цінність для нащадків, схоже, вони краще розуміють. Але ми хочемо це змінити. І приклад вже є.

Збаразький замок Приклад, чим можуть стати відреставровані місця. З одного боку, тут збережена історія. А з іншого – це можливість заробляти кошти. Цей замок – готова туристична атракція. Найкраще вже зроблено – проведено реставраційні роботи, відбудовано каземати, які наповнено експозиціями. Палац пристосовано до світського формату та проведення конференцій. До карантину тут регулярно проводилися бізнес-заходи, в тому числі із залученням іноземних туристів. На території активно розбудовується готельно-ресторанна інфраструктура .  Успішний досвід Збаразького замку обов’язково потрібно масштабувати і для інших об’єктів області. Бо край з великим потенціалом та щирими людьми!  Нагадаємо, в грудні минулого року у Тернополі розпочали реставрацію одного з найдавніших храмів міста – церкву Різдва Христового, та наразі роботи призупинили через брак коштів. Як повідомляли раніше виданню Терміново у обласному Департаменті культури, релігій та національностей, тут сподіваються, що коштами на реставрацію храму держава допоможе у рамках програми “Велике будівництво” в культурі.  

Детальніше за посиланням: https://terminovo.te.ua/news/38917/

Трохи часу вивчаю питання Тростянецького замку, на Бережанщині. Моя мати звідти родом. Він згадується, по деяких джерелах, в зв"язці з Мечищівським, що між ними був глибокий рів, яким можна було проїзджати возом. Таким чином я вперся в Мечищівський замок, і результат виклав:

Червоним трикутником ймовірний колишній замок. Стрілками, чи це те, що я думаю? Тобто сліди укріплень? Загалом схиляюся, що на карті видно сліди окопів часів першої світової, можливо протистояння УСС з рускими. Хоча в цій місцевості лінії фронту, вроді, не було... вона якраз була в Куропатниках, і окопи там мають дещо іншу форму.

Тут мова іде про 12-13 століття, і добу Галицько-Волинського князівства, тому, в наслідок нашестя татар (першого), не залишилось практично ані спогадів, ані інших підтверджень.

За переказами, один із охоронців замку був угорець Ликтей, який осів в Тростянці. Згідно історичних даних, в цей період Галицькі князі звертались за допомогою до угорських королів, та підтримували з ними стосунки, тому ця версія цілком слушна. Також в селі по сьогодні проживають Ликтеї (це дівоча фамілія моєї матері).

З Тростянецьким замком доволі глухо, поки-що, так як там ліси, але з Мечищівським, вроді дещо проясняється. Тому є надія через мечищівський "вийти" на тростянецький

Можливо, хтось з більш досвідчених щось підкаже.

Цитата

У час відродження містечка насамперед відбудовували ратушну або костельну вежі, церковні бані та дзвіниці, які допомагали відчитувати координати ринкового ансамблю. Приклади відродження «координатної впізнаваності» ринкової площі були у Косові та Підгайцях, Поморянах та Раві-Руській, Хоросткові та Добромилі.

с. 174:

Цитата

Цінним прикладом архітектури, що сформувалась у результаті різносторонніх впливів, є споруди караван-сараїв, яких в Україні сьогодні виявлено лише чотирнадцять. Один із них розташований на території Кримського півострова (місті Старий Крим), дев’ять на Поділлі (міста Тульчин, Меджибіж, Шаргород, Кам’янеці Подільський, Заліщики, Марківка, Хоростків, Янів, Умань), два в Галичині (місті Тартаків, Сокаль), два на Волині (міста Новоград-Волинський (Звягель) та Ізяслав. Найбільша кількість виявлених караван-сараїв є на Поділлі. У першій половин XVII ст. тут будують караван-сараї в Тульчині, Меджибожі та Шаргороді. У другій половині XVIII ст. — в Заліщиках, Марківці, Янові та Хоросткові.

с. 175:

Цитата

Архітектурна стилістика караван-сараїв пов’язана з європейськими стилями: ренесансом (Тульчин, Меджибіж, Шаргород, Новоград-Волинський), бароко (Тартаків, Заліщики, Марківка та Хоростків) та навіть історизмом (Янів). Упродовж століть архітектурне вирішення фасадів караван-сараїв змінювалося (Меджибіж — XVIII ст., Заліщики — XIX ст., Хоростків — XІX ст.), але навіть тоді зберігались архітектурні оборонні риси.

с. 177:

Цитата

У Хоросткові в стороні ринкової площі стояла монументальна пам’ятка, у плані наближена до квадрата, розміром 40x50 м. У статистичному довіднику Тернопільського воєводства зазначено: «Хоростків: костел мурований 1859 року неоготичний, церква мурована 1837 року — класицизм, ратуша з двома вежами XIX ст. і палац Семенських-Левицьких XIX ст. — класицизм, частково відновлено» [63]. Така ощадна інформація свідчить, що у XIX ст. в містечку відбувалися значні будівельні зміни. Іконографія «ратуші» засвідчує її нетиповість, оскільки вона яскраво монументальна, замкнута по периметру, має оборонні риси, дві потужні, розташовані на осі в’їзні вежі. У внутрішньому широкому подвір’ї стояла адміністративна споруда ратуші з вежею. Імовірно, пам’ятка була збудована у кінці XVIII ст., а з середині XIX ст. зазнала реконструкції та змін у фасаді, отримала вигляд модного на той час неоготичного вигляду. Галереї підсіння, зафіксовані на іконографії, виглядають незавершеними, що також підтверджує зміни первинного вигляду. Кладені з тесаного каменю стовпи та стіни, збережені бійниці у верхній частині свідчать про оборонний характер цього караван-сараю. У документі 1795 р. зазначено, що місто Хоростків має дозвіл на проведення 18 річних та 52 тижневих ярмарків [64]. Такий набір ярмаркових днів також свідчить на користь спорудження монументальної споруди. У панорамі міста об’єкт сильно виділявся, був архітектурним символом Хоросткова.
-------
63. Wojewódstwo Tarnopolskie. Lwów: Nakładem Komitetu Wojewodskiej Wystawy Rolniczej i Regionalnej w Tarnopolu, 1931. — C. 443.
64. ЦДІАЛ у Львові. Ф. № 186. Оп. № 88. Од. зб. № 269. — С. 3-4.

Текст автор проиллюстрировал двумя картинками, которые сам же и нарисовал:

1. Подпись О. Рыбчинского: "Хоростків. Ринкова площа початку XX ст. На ринку розташований караван-сарай. Фасади стилізовані під оборонну архітектуру" (с. 581):


2. Подпись О. Рыбчинского "Хоростків. Ринкова площа початку XX ст. Підсіння караван-сараю. В стороні ринку - одноповерхова рядова забудова" (с. 584)


 

Такая-вот история - вместо версии о неоготической ратуши 19 века возник образ уникального забытого оборонного караван-сарая, построенного в стиле барокко ещё в конце 18 века. Можно было усомниться в якобы явно оборонном виде башен и всего комплекса, но одна деталь - бойницы - меня не на шутку заинтриговала.

Стоит отметить, что и в эпоху моды на неоготику такими вот ключевидными бойничками могли украшать постройки 19 века, чему примером может служить, к примеру, Скалатский замок (Тернопольская обл.), у которого в конце 19 века башни были надстроены декоративными ярусами, украшенными в т.ч. и ключевидными бойницами:


И всё же хотелось оценить внешний вид бойниц хоростковской ратуши на оригинальных фото, да только в книге не была указана ссылка на изображение, которое О. Рыбчинский использовал в качестве основы. К счастью, этот источник он указал в статье 2005 года о караван-сараях (видим его в подписи к рисунку):


Ссылка в том виде, в котором её привёл автор - www.shtetlinks.jewishgen.org/suhostaw/graphics/chorostkow - не рабочая, но она дала направление для поисков, ведь стало понятно, что картинки-оригиналы стоит искать на сайте http://www.jewishgen.org/, который, к счастью, с 2005 г. никуда не делся. В итоге нашёл даже больше, чем предполагал, а главное - с удивлением обнаружил, что Олег Рыбчинский ключевидные бойницы придумал, увидел то, чего на старых фото не было.

Чтобы более детально изучить вопрос истории и архитектуры ратуши посмотрим на то, как Хоростков выглядел в конце 1770-х - начале 1780-х, когда его зафиксировали на карте Фридриха фон Мига:

Живая карта

Видим линию городских укреплений, к которой примыкает замок, в южной части (близ угла оборонного периметра городка) расположен храм, а чуть выше него - небольшая рыночная площадь (отметил стрелочкой). Насколько я понимаю, попав за линию укреплений через восточные ворота можно было сразу оказаться на рынке, окружённом с трёх сторон кварталами домов. 

Нужной нам ратуши на карте Фридриха фон Мига ещё нет, но зато мы её находим на более поздней австрийской карте 1861-1864 гг.

Живая карта

Даже при беглом сравнении понятно, что между концом 18 века и серединой 19 века планировка городка довольно серьёзно изменилась: исчезли укрепления, рыночная площадь увеличила свои размеры, вытянулась вдоль новой оси и т.д. Можно сказать, что на карте 1860-х годов перед нами новый городок, и одним из его украшений стала ратуша.

Её кровли служили в качестве высотных доминант, выделявшихся в силуэте городка:


Открытка с аукциона.


Источник

А вот так ратуша выглядела со стороны рыночной площади:
  
Источник

Это, очевидно, и есть те фото, которые О. Рыбчинский использовал в качестве основы для своего рисунка. Пытался я на этих фото высмотреть ключевидные бойницы, но так и не получилось, ибо качество кадров не феерическое. Впрочем, к теме бойниц я ещё ниже вернусь, а пока продолжим знакомиться с ратушей.

Её парадный фасад, очевидно, не редко фотографировали. Есть такой вид:

Фото с аукциона.

И такой:

Источник

Ещё один кадр, знакомый по рисунку О. Рыбчинского. Подсенье (крыльцо-галерея), пристроенное к южному фасаду ратуши:
 
Источник

Общий вид на рыночную площадь с ратуши:
 
Источник

Фото восточного фасада ратуши пока не попадались, а вот западный фасад фрагментарно засветился на заднем плане парочки кадров, в центре внимания которых находится синагога (она стояла прям напротив западного фасада ратуши):

 
Источник

 
Источник

Есть также фото тыльного (северного) фасада ратуши:
 
Источник

Обратите внимание, что северный фасад без подсений. Интересно, что в статье О. Рыбчинского 2005 г. был опубликован план ратуши в Хоросткове (очевидно, автором и созданный) и там показаны подсенья с двух сторон, что (судя по приведённому выше фото), вероятно, не отвечает реальному положению вещей:


Но вернёмся к бойницам. Как видите приведённые фото недостаточно хорошего качества, чтобы там можно было чётко различить форму отверстий в верхнем ярусе ратуши. Вот О. Рыбчинский увидел там бойницы-ключики, я, в одних случаях видел просто круглые отверстия, в других - ромбики, вы может ещё что-то увидите. Гадать и спорить на тему формы отверстий можно было бы долго, но в этом нет необходимости, поскольку есть хороший скан открытки с классическим видом на ратушу:


Источник

Можем увеличить и удостовериться, что никаких ключевидных бойниц там нет, есть отверстия в форме крестов:


Бойницы такой формы в укреплениях Украины мне не попадались, да и среди укреплений 18 - 1-ой половине 19 века таких бойниц вроде не встречал. Мне это больше всего напоминает простенький вариант готического квадрифолия (четырёхлистника), что как бы вполне вписывается в неоготическую версию происхождения здания 19 века и не вписывается в концепцию оборонного караван-сарая эпохи барокко конца 18 века. К слову, для конца 18 века бойницы-ключи также анахронизмом и уже потому их появление на стенах такой поздней постройки должно было вызвать подозрение.

Если продолжить анализировать текст и рисунки О. Рыбчинского, то могут возникнуть новые вопросы.

К примеру, почему строительство гипотетического оборонного караван-сарая в центре городка совпало с периодом полного уничтожения следов всех других укреплений?

Замкнутость и наличие внутреннего двора также самом по себе не является признаком оборонного объекта, что подтверждают, к примеру, ратуша в Бережанах или Гостинный двор в Киеве. 

Наличие башен, похожих на оборонные или просто в деталях отсылающих нас к образам старых укреплений, это тоже вполне типично для неоготики и не только. 

Дворец в Белокринице (Тернопольская обл.):

Источник

О. Рыбчинский пишет, что "У внутрішньому широкому подвір’ї стояла адміністративна споруда ратуші з вежею". Поскольку текстовых описаний ратуши из каких-нибудь инвентарей или мемуаров автор не приводит, то остаётся предположить, что про ратушу в центре двора он вывод сделал на основе показанных выше фото. Кстати, в статье 2005 г., на плане, в центре двора показана какая-то постройка - это, вероятно, и есть ратуша. Фото, сделанных с территории внутреннего двора вроде бы нет, тогда остаётся предположить, что башня ратуши должна быть видна на фото, сделанных снаружи.

Вот эту штуку можно интерпретировать как верхушку башенки ратуши, но судя по её расположению относительно общего объёма построки и башен, штука эта не находится в центре двора:



Кстати, здесь тоже О. Рыбчинский исказил исходник, в результате чего на рисунке появилось нечто вроде церковной главки:


Также автор пишет, что "Галереї підсіння, зафіксовані на іконографії, виглядають незавершеними, що також підтверджує зміни первинного вигляду". Где же там признаки незавершённости? Пока у меня есть только одна версия - О. Рыбчинский мог посчитать, что подсенья должны были окружить постройку со всех сторон. Он мог быть настолько в этом уверен, что даже решил показать подсенья на плане ещё и со стороны северного фасада, где их не было (судя по фото). Также за секцию недостроенных подсений он мог принять вот эту штуку:



Даже если и был проект полного окружения ратуши подсеньями, то что это мешало сделать в случае с неоготической постройкой? Даже на фото начала 20 века мы видим ратушу с подсеньем, расположенным только с одной стороны, наиболее репрезентативной, выходившей на площадь. Может всё же это и был проектный вариант?

Объект оригинальный, не типичный, но всё же версия с неоготическим происхождением ратуши пока для меня выглядит более убедительно, чем версия О. Рыбчинского, особенно после того, как стало понятно, что детали старых фото он искажал или (как в случае с бойницами-ключами) неправильно интерпретировал. Тем не менее, буду рад оказаться неправым. Надеюсь, вскоре всплывут других фото или материалы, которые помогут окончательно подтвердить одну из версий.

P.S. Когда и при каких обстоятельствах эта ратуша перестала существовать - тема отдельного разбирательства. Сейчас участок ратуши вроде бы находится в северной части территории, занимаемой Хоростковским сельскохозяйственным лицеем (вот он на Викимапии), который отсчёт своей истории ведёт начиная с 1944 г.

Бариш знаходиться в Тернопільській обл., Бучацького району. Наступним чином воно розташоване по відношенню до Івано-Франківська, Бучача, Монастириська, Галича, Підгайців і т.д.

Супутникова мапа

Сучасне село Бариш складається з 7 населених пунктів (підкреслено червоним), тож в цій темі ми поговоримо про ту частину Бариша яка була містечком (підкреслено синім) :

mapire.eu

На цій карті 18-го століття можна побачити такі села як Завалля, Старий Бариш, Мазурівка до того як вони стали частинами села Бариш.

Історія

Бариш досить древнє поселення, а перша згадка про нього відноситьcя до 1393 р. (згідно з матеріалами Львівського римо-католицького архієпископства) [1]. Але це скоріш за все відноситься до Старого Бариша. Вперше Бариш згадується в Земських і Гродьских актах у 1439 році, як село Ігната з Кутича (прізвище Гриць) і Яна з Бариша [2]. Того ж року його власником згадується вже Станіслав Пальчик [2.1]. А в 1454 році Бариш належав Теодорику Бучацькому(Язловецькому) [2.2]

Потім там стає все досить заплутано з власниками, тому ми не будемо відволікатися на це. Взагальному скажемо, що незалежно від власників, напротязі XV і першої половини XVI ст. Бариш залишався селом. Але в 1559 році польський король Сигізмунд II Август надав Миколаю Язловецькому-Монастириському привілей на перетворення Бариша з села на місто з магдебурзьким правом. [3] Є причини припускати, що Миколай попросив привілей в короля не для себе а для сина Юрія Язловецького. По-перше, у 1559 році Миколаю було більше 75-ти років. По-друге, в 1549 році Баришський костел був перетворений на кальвінський збір [4], що було б неприпустимим для католика Миколая, але дуже притаманно для кальвініста Юрія (він зробив те саме в Язловці у 1548 р.). Отже, у такий непрямий спосіб ми дізнаємось, що як мінімум від 1549-го року Баришем володів Юрій, а не Миколай Язловецький. В такому випадку, батько просив в короля привілей для володінь сина, можливо, через більшу прихильність короля.

В когось може виникнути питання: а чим Бариш був таким важливим? Бариш мав дуже вигідне географічне положення, бо через нього проходили як Волоський так і багато інших, менших шляхів. Наприклад, Бариш був зв'язувальною ланкою між Монастириськами і Бучачем (місто Язловецьких), а також між Галичем і Язловцем (місто Язловецьких), та Золотим Потоком. Все це означало, що в Бариша був хороший потенціал. Саме через це Миколай Язловецький взявся за розбудову цього поселення, зокрема перетворенням його на місто з Магдебурзьким правом. Доречі, сусіднє місто Монастириська отримало це право на самоврядування всього на два роки раніше (1557), отже можна стверджувати, що в той час Бариш був того ж рівня розвитку що Монастириська. 

Правда в такого вигідного розташування була й зворотня сторона, а саме загроза татарського нападу. Адже вони використовували Волоський шлях для нападів на Галичину і не дарма його прозвали Золотим. Отже, коли Юрій розбудував Бариш постало питання укріплень, щоб всі кошти вложені в місто не пропали. Нажаль, в мене немає документальних підтверджень, але я думаю, що Бариш обзавівся укріпленнями саме в цей період часу, тобто в 1560-их роках. Тим паче, що саме в цей час Юрій модернізував укріплення Язловецького замку (саме він збудував в'їздну браму до верхнього замку).

Після його смерті Бариш успадкував найстарший син Михайло Язловецький . Важко оцінити його діяльність щодо Баришу, але судячи з його бурхливого воєнного життя він не мав час опікуватися Баришем. Після його смерті в 1583 р. Бариш переходить до рук Миколая Язловецького, але і в цьому випадку, судячи з його великих володінь, військових справ та політичних інтриг він тим паче не був дуже зацікавленим буденними справами Бариша (містечко поступово розвивалося і впорювалося зі своїми проблемами завдяки самоврядуванню). Після смерті Миколая, Бариш перейшов до Ієроніма Язловецького, який будучу фанатичним католиком (не авт.) взявся до релігійної реорганізації своїх володінь, тобто ліквідовував кальвінізм, зокрема в Бариші костел, що був кальвінським збіром, знову відкрився для католиків [4]. Ієронім також розбудував Язловецький замок (він збудував північну бастею). Все це нам говорить про те що він був більш зацікавлений в розбудові і укріпленні своїх володінь, ніж його брати.  У 1607 р. на Ієронімі закінчився рід Язловецьких (по чоловічій лінії) і всі володіння перейшли до його сестри Ядвіґи Язловецької (Белжецької по-чоловікові). 

У січні 1614 р. під час феодальних «розбірок»  між Зофією Ґольською та Яном-Юрієм Радзивіллом, Станіслав Влодек (сторонник Радзивілла) скликав шляхту (відповідно й їхнє військо) в Бариш, для нападу на Бучач [5]. Правда, в той момент Радзивілл не потребував допомоги (через підкуп бучацької залоги) і здійснив напад власними силами. Хоч в реальності в Бариші нічого не відбулося, цей епізод показує нам що Бариш був далеко не на останньому місці по воєнному значенню (для регіонального рівня), тим паче, що шляхта не любила збиратися в містечках без укріплень (це є ще одним непрямим доказом існування укріплень). 

Врешті, нам достеменно невідомо хто укріпив Бариш, тому ви можете висловити свою версію нижче.

"В 1620 році татари спустошили і спалили ряд галицьких містечок – Калуш, околиці Рогатина, Коломию, в тому числі містечко Бариш. Не встигла Галицька земля повернутися до нормального життя і передихнути від тих страшних руйнувань, як уже восени 1621 р. ці терени стали місцем двох наїздів. На початку вересня під час польсько-турецької війни татарські підрозділи під проводом брата хана Джаніберга Гірея відірвалися від головних сил, що брали участь у битві під Хотином, і напали на землі руського воєводства і Поділля. Дорогою вони спалили Галицьку землю. 18 вересня ординці... розбили табір неподалік Козлова, нищачи при цьому околиці і забираючи в полон місцевих людей. 6 жовтня татарські підрозділи добралися до Тернополя, де зустріли опір поляків під керівництвом дідича міста Томаша Замойського. Наприкінці вересня на Галицьку землю напали численні підрозділи турків, татар та італійців. Під час цього нападу були спустошені Косів, Калуш, Коломия, Підгороднє, Кулачківці, Тлумач, Бариш, Снятин і Буцнів"[6] 

Отже приблизно за один рік (від 1620-го по 21-й рік) Бариш було зруйновано тричі. Для аналогії, ці напади перетворили містечко Буцнів на село (посилання). В випадку Баришу все було ще гірше тому, що він був вщент зруйнований і його потрібно було заново засновувати. В 1630-их воно перейшло до рук Потоцьких вони й започаткували слободу. Саме цю слободу Бариш (Barisz) ми можемо бачити на карті Боплана 1630-их років:

Джерело

Як бачимо на карті не позначено укріплень, але це нормально тому що ця карта воєнна і на ній позначаються лише укріплення які можна використати, а не укріплення які ще треба відбудовувати. 

В 1652 р. власником слободи стає Ян Потоцький. Після його смерті, в 1675 чи 1676 р. власником Бариша стає Стефан Александер Потоцький. В ході Польсько-Турецької війни (1683-1699 рр.) Бариш було зруйновано. Відродження Бариша сталося завдяки старанням Стефана Александра і вже в XVIII ст. Бариш повернувся до стану міста.

Завдяки карті Міга (1781-1783 рр.) ми можемо побачити залишки укріплень, які не мішали новому містечку, тому й непогано збереглися на час складання карти:

mapire.eu

Зображення розходиться через те що це є два листи які не вдало припасували. А це є два оригінальні листи, які спробував трохи краще припасувати:

За оригінальні листи дякую @Filin

Давайте трішки проаналізуємо, що з себе представляв Бариш в той час:

Як бачимо Бариш розташувався в долині (великі штрихи), зі сходу його прикривав ставок, з півночі стрімкий струмок і хоча з півдня також був струмок, але він був надто далеко і не достатнім природнім бар'єром. Тому укріплення знаходилися зі сходу і півдня (підкреслено зеленим), а за ними ховалося містечко Бариш, з торгівельною площею, та характерною їй забудовою (підкреслено червоним). Цікаво, що дві дерев'яні церкви знаходяться по-кутах ринку, тому що це є характерно для містечок 16 ст. На карті також можна помітити торгівельні шляхи (підкреслено жовтим): північніше це шлях Монастириська - Бучач; південніше це шлях Галич - Язловець, Золотий Потік. Роль Бариша була сполучати ці шляхи, отже вулиця, що підкреслена жовтим, мала бути головною артерією містечка і відповідно найстарішою вулицею. 

Правда ситуація змінилася і вже середині 19-го століття важко розгледіти залишки цих укріплень. На карті 1861-64 рр. ми бачимо лише легкі заштришування (це означало що в тому місці незначний перепад висот) на місці укріплень:

mapire.eu

Зверніть увагу, що справа позначено перепад рельєфу, там де його не мало б бути, тобто в сторону середмістя. 

На карті 1869-1887 рр. ми бачимо ще більший перепад рельєфу в тому місці, тоді коли на місці міських укріплень лише маленькі ділянки з незначним підвищенням:

mapire.eu

На сучасних картах це місце було не важко знайти, тепер тут знаходиться Бариська ЗОШ I-III ступенів:

Супутникова мапа

Цікаво, що до наших днів ще досить видно цікаві перепади рельєфу. Я це пояснюю тим, що школа скоріш-за-все знаходиться на замчищі:

Знімок зроблено за допомогою Google Earth, ракурс змінено для кращого трактування зображення

Тепер трішки проаналізуємо сучасне розпланування Бариша, а саме які вулиці були в містечку XVI-XVII ст., а які з'явилися пізніше (для цього аналізу взято навіть ті вулиці які більше не існують) 

Пояснення:

•  Червоний означає, що вулиця є "новою". В деяких випадках вона з'явилася біля укріплень (бо вони являлися перепоною) в інших місцях, там де укріплення були розрушені формувалася вуличка яка скорочувала шлях. Третій випадок це коли вулиця була пізнішим (XVIII-XIX ст.) розширенням містечка (на південь і на захід від середмістя). 
• Зеленим позначено місце де проходили укріплення, як бачимо в'їзд до містечка був з півдня, там мала й знаходитися в'їздна брама.
• Жовтий означає, що та вулиця скоріше за все існувала в XVI-XVII ст. і проходила приблизно так само як зараз.

Спочатку я хотів назвати цю тему як гіпотетичні міські укріплення і замок, але потім зрозумів, що ця назва не підходить, тому що в нас є докази існування цих оборонних споруд, хіба що майже ніде немає згадок про них. Єдину згадку про ці укріплення ми знаходимо у першому томі "Тернопільщина.Історії міст і сіл" :

Коли я прочитав це до того як аналізувати місцевість, я подумав, що там і справді було два рівні валів які оточували Бариш по-периметру. Але після того як я ознайомився з місцевістю, стало зрозуміло, що укріплення були не по периметру а лише з заходу і півдня. Затім я пробував знайти цей "верхній" вал, але ці пошуки не увінчалися успіхом. Тільки потім я подумав, а можливо вони мали на увазі, що в містечка було дві лінії оборони? Тобто, перша це міські укріплення, а друга лінія це замочок, верніше в цьому випадку цитадель містечка. Коли ворог переборював міські укріплення, все населення збиралося в цій цитаделі і вже звідти боронилося. На мою думку, це є найлогічніший варіант який не залишає за собою так багато непорозумінь. Звичайно ж, я чекаю на ваші версії

На десерт, я підготував топографічну реконструкцію Бариша в XVI-XVII ст. Тобто, як на мою думку, він виглядав у ті часи.

Приближений вид на містечко:

Отже я вважаю, що Бариш був укріплений дерево-земляними укріпленнями. Вони складалися з рову, валу, частоколу, однієї кутової дерев'яної вежі та міської брами з мостиком. На мою думку Бариський замочок виглядав приблизно як типовий замочок XVI-XVII ст., який проілюстрував T. Вробля :

Джерело: Fortyfikacje stałe na polskim przedmurzu od połowy XV do końca XVII wieku (2004)

Джерела:

1.Мельничук Б., Уніят В. Бариш // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 593—594. - (посилання)

2. Akta grodzkie i ziemskie. — T. 12. — S. 73. — № 711. - (посилання)

     2.1 Akta grodzkie i ziemskie. — T. 12. — S. 75. — № 731. - (посилання)

     2.2 Akta grodzkie i ziemskie. — T. 14. — S. 426. — № 3218. - (посилання)

3.Baliński М., Lipiński T. Barysz // Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. — Warszawа : nakład i druk S. Orgelbranda, 1845. — Т. ІІ. — Cz. 2. — 1442 s. — S. 712. - (посилання)

4. Puchała Stanisław. Kresowy Barysz i okolice (2017) - c.183 -  (посилання)

5. Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 83. - (посилання)

6. Hornowa Elżbieta. Stosunki ekonomiczno-społeczne w miastach ziemi halickiej w latach 1590-1648. — Opole, 1963. - S.17-18

P.S.Було б добре отримати (Quirini-Popławski Rafał. Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego.) бо там аж цілих 13 сторінок про Бариш і Вікіпедія багато в чому посилається на цю книгу, нажаль я не зміг її знайти в вільному доступі. Друга книжка це (Puchała Stanisław. Kresowy Barysz i okolice) я дивом знайшов уривок з неї, але я впевнений, що там може знаходитися багато корисною інформації що прояснила б певні моменти історії Бариша і його укріплень.

Расположение Копычинцев относительно Теребовли, Чорткова, Сатанова и Гусятина:

В начале работы над списком укреплений Тернопольской области (дело было пару лет назад) в поле зрения попали Копычинцы. Было точно ясно, что там как минимум был один замок, но проблема в том, что помимо этого замка иногда упоминали ещё и городище, а также ещё один замок. В итоге по разным версиям в Копычинцах могло находится от одного до трёх разных укреплённых объеков... И не было бы в этом ничего особо странного, если бы не то обстоятельство, что упоминание второго замка и городища выглядят мутновато, а также часто возникала путаница в описании этих объектов. Потому захотелось понять, что именно и где именно находилось в Копычинцах?

Начнём, пожалуй, с городища. Его зачастую упоминают бегло, ссылок на источник информации я пока не встречал. Например, Википедия, www.castles.com.ua и ряд других ресурсов пишут как-то так: «На території Копичинців археологами знайдено поселення трипільської культури та слов'янське городище». Однако, например, «Тернопільский енциклопедичний словник» пишет немного другое: «Побл. К. виявлено археол. пам’ятки трипіл. Культури та слов’ян. поселення (8–9 ст. до Р. Х.)». Правда, с датой что-то намутили - 8-9 века до Р.Х как-то слабо вяжутся со славянами. Кому-то всё равно, городище там или поселение (т.е. объект без укреплений), а для меня важно.

Упоминание городища выглядит подозрительно ещё и потому, что местоположение одного из 2-х замков в Копычинцах описывают так: «на природному підвищенні в межиріччі Стрілки і Крутилова». Чем не описание типичного для городища месторасположения – мыса в клине, образованном двумя речками. Так может один и тот же объект принимали и за городище и за замок? Вопрос пока остаётся без ответа.

Что касается городских укреплений, то их, вероятно, у Копычинцев не было. С одной стороны пока не встретил упоминаний, что они были, с другой стороны Ян Лешек Адамчик в свое книге Fortyfikacje stałe na polskim przedmurzu od połowy XV do końca XVII wieku (2004) чётко пишет: «Miasto nie miało fortyfikacji» ("Город не имел укреплений"), а затем ещё и Ульриха фон Вердума цитирует, который в своём дневнике написал: "Jest to otwarte miasteczko…" ("Это открытый/незащищённый городок"). Меня, кстати, это немного удивляет, ведь ещё в 1564 году город получил Магдебургское право, а, значит, был достаточно развитым.

Далее речь пойдёт о замках. Рассмотрю несколько источников, остановившись на противоречия в описаниях объектов и просто на том, что мне показалось интересным.

Начнём с карты фон Мига (1779 - 1782 гг.):

Чётко виден замок, расположенный на восточном берегу озера:

Вероятно, именно его упоминал Ульрих фон Вердум, писавший, что "замок находится сбоку [от города]". Это замок позднее послужит основой для дворца, который разрушили в период Первой Мировой. Территорию этого замчища в конце 19 и 1-ой половине 20 века неоднократно отмечали на картах.

1880-е годы:

1930 год:

1942 год:

Сейчас это территория парка на берегу озера. Там стоит поискать остатки укреплений замка:

Живая карта

Других явно выраженных укреплений на карте фон Мига я не нашёл. Итого имеем один замок.

Переходим к данным Яна Лешека Адамчика. Он в своей краткой заметке об укреплениях Копычинцев пишет: "Należało w XV-XVII w. do Kopeczyńskich, którzy mieli tu zamek", а затем ещё и Вердума цитирует: "Zamek leży z boku i jest zupełnie opustoszały". Т.е. упоминает один замок, а затем цитирует Вердума, который также упоминает один "полностью опустошённый" замок.

Александр Чоловский и Богдан Януш в своей книге "Przeszłość i zabytki województwa tarnopolskiego" Копычинцам много места не уделили. Лишь в одном месте (в общем списке замков, построенных в 17 веке) мелькнуло название "Копычинцы", а в другом месте также бегло упомянули дворец. Кстати, интересно, что Чоловский датирует замок 17-м веком, хотя укрепление упоминалось ещё в 15 веке. Своё объяснение этого противоречия опишу ниже.

"Тернопільський енциклопедичний словник" уже вносит некоторый раздор:

Цитата

• 1443 у К. спорудж. замок.
• Від 1564 К. згадане як місто.
• 1600 в межиріччі Стрілки і Крутилова збудували т. зв. “Червоний замок”.
• Під час Визвольної війни 1648–54 знищено замок і костьол.
• 1688 власниками К. стали Баворовські, які збудували палац (1917 знищили рос. війська).

Тут мы видим упоминание построенного в 1600 году некого "Красного замка". Толком непонятно, идёт ли речь о замке в парке у озера или о каком-то другом укреплении. А ещё непонятно, есть ли связь между замком, упомянутым под 1443 годом и замком 1600 года? Чтобы ответить на этот вопрос нужно понять, где находилось это самое междуречье Стрелки и Крутилова? Кто-то может показать на карте? А то я там пока чётко рассмотрел только одно междуречье (в северной части городка), но оно образовано Ничлавкой и Малой Рудкой.

Теперь путеводитель "Przewodnik krajoznawczo-historyczny po Ukrainie Zachodniej", część II "Podole" Гжегожа Раковского. Полностью текст цитировать не буду, процитирую лишь то, что относится к истории укреплений в Копычинцах:

Цитата

• В 1443 году Яков (Якуб) Копычинский и его мать Оффка основали в Копычинцах католическую парафию и костёл. В то время существовал уже здесь замок владельцев, который позднее неоднократно оказывал сопротивление татарам и туркам.
• В 1564 году поселение было названо городом…
• До 2-ой половины 18 века дожил старый замок Копычинских, который стоял в «вилке» между рек Ничлавы и Стрелки. Был построен из красного камня и потому назывался "Красным замком". Копычинские имели здесь ещё и другой замок, построенный около 1600 года немного пониже старого, в нынешнем центре города. Собственно, на его месте Баворовские построили в 18 веке классический дворец, оставив от замка лишь одну круглую башню.
  Оригинал: Do II poł. XVIII w. przetrwał dawny zamek Kopyczyńskich, który stał w widłach rzek Niczławy i Strzałki. Był zbudowany z czerwonego kamienia i z tego powodu zwano go Czerwonym Zamkiem. Kopyczyńscy mieli tutaj jeszcze drugi zamek, zbudowany około 1600 r. nieco poniżej starszego, w obecnym centrum miasta. Właśnie na jego miejscu Baworowscy wznieśli w XVIII w. nowy, klasycystyczny pałac, pozostawiając z zamku jedynie okrągłą wieżę.
• Давний дворец Баворовских стоял над Ничлавой неподалёку от костёла. Был уничтожен во время Первой Мировой войны, а руины вместе с башней старого замка Копычинских окончательно разобрали в 1949 году. В наши дни на этом месте находится городской парк.
  Оригинал: Dawny pałac Baworowskich stał nad Niczławą w niewielkiej odległości od kościoła. Został zniszczony podczas I wojny światowej, a ruiny wraz z basztą dawnego zamku Kopyczyńskich rozebrano ostatecznie w 1949 r. Obecnie na tym miejscu znajduje się park miejski.

Несколько раз перечитав это описание, я окончательно утвердился в мысли, что с упоминанием двух замков что-то не так. Даже в отдельно взятом тексте путеводителя есть нестыковки. Вначале он упоминает замок Копычинских середины 15 века, затем пишет о том, что он дожил до 2-ой половины 18 века. Что с ним стало потом непонятно, просто исчез. Этот замок был каменным, назывался "Красный замок". Потом чётко упоминает уже другой замок, построенный около 1600 года, на месте этого замка был сооружен дворец, от этого замка осталась башня. Правда, описание расположения этого замка-дворца выглядит странно – "над Ничлавой неподалёку от костёла", "в наши дни на этом месте находится городской парк". Вроде описывается то же самое место, которое обозначено на картах, показанных выше, но проблема в том, что костёл на другом берегу озера. Там, на другом берегу озера, кстати, тоже есть парк, но он находится на порядочном удалении от озера. К тому же чётко известно, что "Парк над ставом, закладений у XVIII столітті. Замок шляхтича Бествінського не зберігся. Ще до 1949 року тут була кругла оборонна башта замку".

Если поверить в информацию путеводителя, то получается, что в 17 веке в Копычинцах должны были существовать два замка, только вот Вердум почему-то упомянул только один…

Далее процитируем информацию сайта Ирины Пустынниковой:

Цитата

• У центрі Копичинців, серед буяння зелених дерев, стояв старий замок. Неодноразово він витримував турецьку та татарську облогу. Відомо, що його було зведено 1443 р. - але від цієї фортеці зараз не залишилося, на жаль, нічого, хоча у польському путівнику 1929 року згадується руїна замку у містечку.
• Зараз важко повірити, але тут справді було аж ДВА замки. "Червоний замок" (Замчище) знаходився у межиріччі потічків Стрілки та Крутилова. Звели його на природному підвищенні (за одними даними, у 1600 році - приблизно в той час на Поділлі відбувався справжній бум фортецебудування За іншими даними, в той рік звели замок № 2). Замок площею майже 2 гектари оточував високий земляний вал. З північного, східного та південного боків твердиню захищали води річок та ставка, а із заходу тягнулися штучні рови. Ймовірно, зводили замок з червоного теребовлянського пісковика, адже свою назву споруда отримала саме завдяки кольору стін. Поділля татарва та турки не жаліли, набіги були чи не щорічно, замок, звичайно ж, страждав від такого.
• Коли через Копичинці проїжджав у 1672 році Ульріх фон Вердум, то він записав: "... замок лежить на боці, зовсім опустілий". Відомо, що рештки цієї твердині зберігалися в містечку до кінця XVIII ст.
• Замок номер два, що належав шляхтичу Бествінському, з'явився у XVII столітті на місці теперішнього парку над ставом. Ще до 1949 року зберігалась кругла оборонна башта замку та руїни розкішного палацу панів Баворовських, які володіли Копичинцями з 1688 року, після того, як Барбара з Копичинських вийшла заміж у третій раз за Миколая Баворовського (помер в 1663 р.). В середині ХІХ століття граф Юзеф Баворовський (1822-1885) утворив в Копичинцях і сусідніх селах Нижбірк і Чагарівка ординацію, яка існувала аж до Другої світової війни.
• Баворовські ще в XVIII столітті пристосували оборонну споруду під свої потреби, однак залишили башту та мури. Знищили палац російські війська під час Першої світової війни, а остаточно, до фундаментів комплекс розібрали вже після Другої світової, в 1949 році. Зрештою, від нього на пам'ять лишились лише старі світлини та поштівки. Зараз на місці колишнього замку Баворовських - міський парк.

И опять та же история, что с путеводителем Раковского – данных вроде немало, но не вяжутся они друг с другом. И там озеро и там, там старый замок дожил до 18 века, тут на месте якобы другого замка строят дворец и т.д. и т.п.

"Галицька брама" (№149-150), целиком и полностью посвящённая замкам Тернопольской области, про Копычинцы пишет следующее:

Цитата

КОПИЧИНЦІ, м. (Гусятинський р-н). У 1564 р. Копичинці отримали магдебурзьке право. У 1443 рр. тут було зведено замок, але від цієї фортеці зараз не залишилось й слідів. А. Чоловський пише про замок з XVII ст. [1 - S. 52]. У польському путівнику 1929 року згадується руїна замку у містечку.

На сайті "Замки та храми України" написано, що в Копичинцях було аж два замки. "Червоний замок" (Замчище) знаходився у межиріччі потічків Стрілки та Крутилова. Звели його на природному підвищенні у 1600 р. Замок площею майже 2 гектари оточував високий земляний вал. З північного, східного та південного боків твердиню захищали води річок та ставка, а із заходу тягнулися штучні рови. Ймовірно, зводили замок з червоного теребовлянського пісковика, адже свою назву споруда отримала саме завдяки кольору стін. Коли через Копичинці проїжджав у 1672 р. Ульріх фон Вердум, то він записав: "... замок лежить на боці, зовсім опустілий". Замок номер два, що належав шляхтичу Бествінському, з'явився у XVII ст. і на місці теперішнього парку над ставом. Ще до 1949 р. зберігалась кругла оборонна башта замку та руїни розкішного палацу панів Баворовських, які володіли Копичинцями з 1688 р. Баворовські пристосували оборонну споруду під свої потреби, однак залишили башту та мури. Знищили палац російські війська під час І Світової війни. [7 - Копичинці].

Упомянув во вступлении об одном замке, автор статьи далее всецело отдался запутанной теории, согласно которой существовало два замка.

Поломав голову над громоздкой и совсем не гармоничной коллекцией фактов об истории замов, я подумал – а что если двух замков не было? Что если все противоречия родились тогда, когда историю одного объекта вдруг решили разделить на две ветви? Отталкиваясь от этого мнения, стал сливать две истории двух укреплений в один котёл, многие противоречия по хоу этого действа стирались и исчезали. Конечно, в идеале нужно понять, где находилось то самое междуречье, к которому крепят один из замков, и где мог находиться другой замок (если сторонники теории о существовании двух замков смогут это место указать).

И вот что получилось у меня в итоге:

Копычинские строят в 1-ой половине 15 века замок, упомянутый в 1443 году. Может это укрепление было каменным, но скорей всего всё же деревянно-земляным. Находилось оно на берегу озера, там где сейчас находится "парк над ставом". В 1600 году на месте старого и устаревшего замка строят новый, каменный, из красного песчаника, благодаря которому укрепление получило своё название – «Красный замок». Именно его и упоминает Чоловский, отмечая, что в Копычинцах в 17 веке появился замок, хотя на самом деле, вероятно, как новое укрепление было упомянуто то, что было построено на месте более старого оборонного объекта. В период польско-казацких войн замок, вероятно, был разрушен и несколько десятилетий простоял в запустенье. В 1672 году (?) Ульрих фон Вердум приезжает в Копычинцы и видит опустошённый замок, находящийся сбоку от городка, что и отметил в своём дневнике. Замок, в руинах или частично восстановленный, простоял до 2-ой половины 18 века, когда его разбирают, поскольку на этом месте начинается строительство дворца. Хотя, вероятно, замок разобрали ближе к концу 18 века, поскольку на карте фон Мига (1779 - 1782 гг.) замок, как можно видеть, ещё относительно неплохо себя чувствовал. После демонтажа построек замка уцелела только одна башня, хотя другие участки укреплений тоже могли не полностью снести. Башня эта, как и дворец, упоминаются в путеводителях рубежа 19 и 20 веков. Дворцово-замковый комплекс отмечается на картах конца 19 – 1-ой половины 20 века. Потом по дворцу ударила Первая Мировая, оставив на его месте одни руины, которые простояли вместе с руинами старой башни замка до 1949 года, когда всё это окончательно разобрали. От всего комплекса сохранился только парк над озером.

Дворец, построенный на месте старого замка, по состоянию до и после Первой Мировой:

Источники фото: kopychyntsi.com.ua и www.audiovis.nac.gov.pl

Такая вот история получилась, без путаницы и особых противоречий. Буду благодарен всем, кто решит либо подтвердить мою теорию существования одного замка или же докажет, что всё же правдива история про два замка.

Ця тема стосується наступних сучасних районів: Тернопільський, Теребовлянський, Козівський, Підволочиський, Гусятинський та Чортківський.

Для початку я раджу вам прочитати статтю "Історія України у світлі регіональних досліджень" Зеновія Федунківа про адміністративний поділ Галичини впродовж історії, для кращого розуміння теми (за ось цим посиланням).

Отже, після захоплення частини Галицько-Волинського князівства поляками у 1349 р., відбулася інкорпорація цієї території на правах особистого володіння короля під назвою Руського Королівства аж до 1434 р. . У 1434 р. cтворюється Руське воєводство на базі однойменного королівства, воно проіснувало до 1772 р.

Польське королівство поділялося на воєводства. Руське воєводство поділялося на землі, а землі в свою чергу на повіти (наступні схеми взяті з статті пана Зеновія, за що я йому дуже вдячний) :
 

На данний момент я хочу залишитися на цьому історичному періоді, на Теребовлянському повіті (можливо по мірі доповнення теми будуть пророблені і подальші хронологічні періоди).

Отже як ми бачимо межі повіту є приблизними, саме тому я хочу доповнити ці схеми, розробленою мною мапою Теребовлянського повіту станом на 1564 р. Ця мапа базується на люстрації Теребовлянського повіту 1564 р. (джерело: Polska XVI wieku pod wzgledem geograficzno-statystycznym T.7 Ziemie ruskie. Rus Czerwona. Cz. 1 97-100 cт.) 

Люстрація представлена у виді такого списку:

Я не зміг ідентифікувати три поселення: Byelka, Krasowka та Poznan. Так як усі троє є в певній мірі повторенням ім'я іншого поселення, я допускаю, що ці три поселення є просто помилками. 

Взагальному, згідно з цим списком, Теребовлянський повіт налічував 120 поселень. 

На гугл-карті (за цим посиланням) знаходяться 117 (я оприділив їх по співзвучності оригіналу та сучасного імені, і карті Фон Міга) такщо можуть бути помилки. Тому запрошую ретельно придивитися до карти, аби пократищити її. Надіюсь, що це комусь допоможе. 

Перед тим як продовжити, пропоную спочатку ознайомитися з історією Струсівського замку - тут.

Карти

Ну що ж почнемо з карти, вищезгаданого, Г. Боплана, період показаний на карті: 1630-1648 рр. (на карті північ з півднем поміняні місцями):

Карта

Карта Боплана схематична, що з неї можна взяти корисного:

• Замок знаходився на правому березі р.Серет.
• Замок доповнював міські укріплення.
• Замок мав п'ятикутну форму.

А тепер для зрівняння візьмемо цитату з статті на яку я посилався раніше.

Цитата

Место для его возведения выбрали не левом берегу реки. Таким образом, замок расположился на одном берегу реки, город находился на другом, а разделяла их река.

Замок представлял собой прямоугольное в плане укрепление. Его размеры – ориентировочно 100х150 метров. Замок был защищён земляными валами и рвами, а так же каменными укреплениями.

Источники:

- «Замки і фортеці Західної України», Орест Мацюк, 2005

Або трішки інший опис замку від Castles of Ukraine, автор навіть локалізував замок.

Цитата

Замок знаходився на високому лівому березі річки Серет, а місто навпроти замку, на правому березі річки.

В плані замок був прямокутним укріпленням розмірами приблизно 100 на 100 метрі. Навкруги замку були викопані глибокі рови і насипані земляні вали. По кутах знаходилися кам'яні укріплення. 

Автори обох статтей стверджують, що:

• Замок знаходився на лівій стороні.
• Місто і замок розділяла річка.
• Замок був прямокутної форми.
• Замок мав кам'яні укріплення.(Обоє не уточнюють що саме за кам'яні укріплення, але автор другої додає що вони були по кутах - башти або бастіони?)
• Єдине що не сходиться так це розміри замку. Перша стаття подає нам інформацію що замок мав приблизні розміри: 100x150 метрів. Тоді коли друга стаття подає нам такі розміри: 100x100 метрів. Перша стаття посилається на Ореста Мацюка книги, якого, я не маю. А друга стаття посилається на локалізацію замку проведену автором (про неї тема піде нижче), що з однієї сторони добре, а з другої сторони, вірогідність помилитися у розрахунках, коли орієнтуєшся на перепади висот у лісі - колосальна. 

І тут ми попадаємо в ступор, як усі хто цікавився або досліджував замок, сказати хто не правий - складно. Можна сказати що помилився Боплан, але, в більшості випадків, він схематично дуже добре передавав форму та розташування замку (відносно міста). Можна сказати що помилилася "більшість" (всі хто вважає що замок розташовувався у урочищі Чортова Дебра), тоді виникає питання: рештки чого вони знайшли? А, можливо ніхто не помилився? І в Струсові було два замки? Зараз усе поясню.

Замок №1

Це є той самий замок який збудували Струси на початку 17 cт. на лівому березі Серету, в урочищі Чортова Дебра. Він був прямокутної форми 100x100 або 100x150 метрів.

Його локалізацією зайнявся автор, вищезгаданої, другої статті.  Нажаль, він трішки не професійно подав результати своїх пошуків. Він зробив три відео та виклав на Youtube : перше відео, друге відео, та третє відео. Але ні на одному з них не уточнив де він бачить залишки рову, валу та кам'яних укріплень. Залишаю це на ваш розсуд. Судячи з третього відео, автор пройшов, приблизно, ось таку стежку:

На 2:04 кадр обривається і я вже не можу сказати де знаходиться автор цього відео. Ми все одно подякуємо йому за його старання  На карті дуже цікаво виглядає ось ця ділянка (можливо мені здалося) можливо це спровоковане тим, що дерева ростуть на перепаді висот:

Карта Яндекс

На Гугл карті все ще "читається" лінія прямокутної форми:
 

А от на карті від Bing вона вже майже не "читається":

Тепер якось-то дивно дивитись на цю фотографію, яку зробив той самий автор статті:

Доречі, спочатку я вважав що "замок" ( в лапках тому що в той час це був палац або частина монастиря) не був позначений на карті Фон Міга. Насправді ж нам мішає його бачити позначка монастиря а якщо її забрати то получиться щось таке (буду радий якщо комусь цим допоміг):

Замок №2

У 1629 р. Струсів переходить в володіння Адама Калиновського, який споруджує той самий п'ятикутний замок який входив в міські укріплення та знаходився на правому березі Серету. Поглянемо на карту Боплана іншого видання, звичним для нас ракурсом (північ та південь на своїх місцях):


Джерело

Напевне, що Боплан незнав що Струсів розташований на мисі, як у випадку з Гусятином - стаття, через що конфігурація укріплень була скривлена. Насправді ж замок міг бути на не півдні а на сході від укріплень. Перевертання карти Боплана нічого не дадуть, тому образно це покажу на сучасній карті (червоний контур - укріплене місто, синій - замок):

Чому я вибрав те місце для замку? Тому що на карті Фон Міга є цікавий палацовий комплекс з парком, який розміщувався десь там де я позначив синім контуром + між костелом та тією ділянкою є кам'яні підпірні стіни, можливо заради їхнього спорудження розібрали замкові кам'яні укріплення (якщо такі були)?

Які будуть враження/критика на все це?

Він чітко прослідковується і на інших картах:

Bl:33 Umgebungen von Brzezan Zborow und Tarnopol (Австрійська карта 185х)

Польська карта 1880 року (поєднано два листи цієї карти).

На карті Ф. фон Міга (1779–1782 рр.) можна детально роздивитися структуру замку.

Співставивши карту 1880 року то гугломапу, вдалось локалізувати замчисько:

і на місцевості (вигляд на південно-східний та південно-західний бастіони):

с. Куряны (Куряни) Бережанского района расположено в 55 км к западу от Тернополя и в 10 км к западу от Бережан:

Карта Визиком

До недавнего времени это село не привлекало моего внимания, т.е. я не встречал даже беглых упоминаний о том, что здесь могли быть какие-то укрепления. 

Так, к примеру, 2-й том "Тернопільського енциклопедичного словника" (2005) очень кратко сообщает (стр. 294-295) такие сведения:

Цитата

Перша писем. згадка - 1488. 1649 К[уряни] спалили татари.

В 1-ом томе издания "Тернопільщина. Історія міст і сіл" (2014) находим (стр. 398-399) довольно размашистую справку с описанием истории села, но и там о нужном периоде истории рассказано не намного больше:

Цитата

Перша письмова згадка датована 1488 р. Засновник села - Іван Висоцький. За переказами, перші поселенці Курян вирубували ліси, щоб розширити площу орних земель, а їх було дуже мало, бо довкола височіли горби, вкриті лісами і чагарниками. Гілля, кущі, коріння палили, від чого довкола певний час курилось, і це дало назву селу - Куряни. 1649 р. село спалили татари. У 1880-ті рр. Куряни - власність Юзефа Якубовича.

Википедия со ссылкой на книжку "Skutki ekonomiczne najazdów tatarskich z lat 1605—1633 na Ruś Czerwoną" (1964) сообщает, что Куряны также сильно пострадали во время татарского наезда 1629 г., когда "село было разрушено на 80%". 

Но это всё не совсем то, поскольку есть история, но нет объекта. А вот "Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich" во 4-м томе (1883) сообщает (стр. 944) интересные моменты (приведу самые занимательные фрагменты справки в переводе):

Цитата

... само село отделено от двора сеножатьями, которые до того были озёрами; высокая плотина, ведущая к двору, является тому доказательством ...

Юзеф Якубович, теперешний владелец Курян, Подвысокого, Вольки, Гутиски и Демни, создал образцовое хозяйство на своих фольварках. Село это, как кажется, довольно старое, поскольку согласно фундационному акту римо-католической парафии в Подвысоком,  парафия та была основана в 1618 г. Яном Высоцким, дидычным паном в Курянах.

Итак, в 1-ой четверти 17 века в Курьянах жил пан Ян Высоцкий, который унаследовал это поселение от своих предков. Раньше село могло похвастаться несколькими озёрами, между которыми была протянута высокая плотина, но к концу 19 века вода из озёр была спущена и они превратились в сенокосы. В наши дни село расположено на двух берегах речушки, а если судить по справке, то в конце 19 века считалось, что село находится на восточном берегу, а вот на западном берегу, за озёрами, прямо за дамбой, располагался некий двор. Как увидим ниже, двор этот прекрасно читается на картах 18-19 вв. 

Самые интересные сведения обнаружились в 13 томе издания Galicja na józefińskiej mapie topograficznej 1779-1783, где приведён оригинал карты Фридриха фон Мига, а также сопровождающее её описания с. Куряны, оставленное кем-то из австрийских военных. 

Фрагмент оригинала карты (секция №324). Цифрами 1 и 2 отметил локации, о которых речь пойдёт ниже:

Кстати, заодно можно сравнить, как Куряны показаны на копии карты, размещённой на mapire.eu:

На обеих картах видим озёра и плотину, о которых вспоминал "Географический словарь". За плотиной, на северо-западной околице села хорошо заметен квадрат двора местных владельцев (метка №2). Следов укреплений не видно, хотя из-за особенностей расположения (обособленно, под прикрытием озёр и реки, с возможностью контролировать плотину) всё же можно было бы усмотреть в этом дворе оборонный объект. Что же касается объекта №1, то он при беглом взгляде не привлёк большого внимания, однако из военных описаний узнаём, что он в какой-то мере даже более интересный и интригующий, чем двор.

Вот описание в переводе на украинский:

Цитата

КУРЯНИ

Відстані: Демня 5/8, Гутисько 1/2, Рогачин 1 1/4.

Солідні будівлі: Стара мурована вежа, яка, однак, цілковито руйнується.

Води: Як під № 9.*

Ліси: Як під № 9.**

Луки і болота: Як під № 2.***

Дороги: Як під № 15.****

Гори: Як під № 15.*****

------------

* Текст під №9: Річка, що тут протікає, має ширину 5-6 кроків, глибину 2-3 стопи, багнисте дно, воду, придатну для пиття; її можна подолати тільки зазначеними мостами.

*** Текст під №9: Ліси тут переважно високостовбурні мішані деревостани, ближче до долин густо порослі кущами і непрохідні, натомість на хребтах дуже рідкі.

*** Текст під №2: Луки заболочені, ніколи не висихають, через них можна пройти тільки пішки.

**** Текст під №15: Дороги по всій довжині погані і [придатні] тільки для дуже легких возів.

***** Текст під №15: Поселення звідусіль оточене залісненими горами.

Парочка примечаний:

1. Двор в описаниях вообще не упомянут, т.е. на тот момент он никак не заинтересовал австрийских военных (хотя в описаниях других поселений они не редко упоминали дворы, как оборонный, так и не оборонные). Не исключено, что строения, показанные на территории двора, были построены из дерева, что ещё больше уменьшало интерес военных к этой локации.

2. При этом автор описания на рубеже 1770-х и 1780-х гг. в Курянах видел некую старую каменную башню, которая уже тогда чувствовала себя не очень хорошо. Конечно, отметив такой объект в описании, картограф не мог не показать его на самой карте. Вначале я подумал, что башню стоит связать с участком двора, т.к. именно он лучше всего подходил на роль оборонного объекта. Но присмотревшись к отдельным строениям, быстро обнаружил более подходящего кандидата на роль башни. И если на оригинале карте Ф. фон Мига метка просто выделялась на фоне остальной застройки села, то на копии её внешний вид был изменён, и там уже куда более чётко были зафиксированы некие руины (кстати, очень редкий символ на карте Ф. фон Мига).

Думаю, что это и есть наша башня (слева - на оригинале, справа - на копии карты):

На копии, думаю, башня показана в виде символической метки, внешний вид которой мог не иметь особого отношения к тому, что на самом деле находилось на участке, а вот на оригинале, возможно, видим реальную планировку укрепления, и выглядит она не особо обычной. Кажется, что с запада на восток (т.е. со стороны возвышенности в сторону долины реки) тянется стена. В южную сторону от этой стены выдвигаются ещё две стеночки (?), которые упираются в постройку (ту самую башню?):

3. Обнаружение башни в низине, да ещё и на некотором удалении от участка двора порождает много вопросов, на которые пока нет однозначных ответов. К примеру, может основное укрепление находилось на участке двора, а башня была вспомогательным объектом, встроенным в какую-то внешнюю линию обороны? Или это был самостоятельный объект, который возник здесь ещё до того, как появился двор? Была ли изначально там только башня или это какой-то фрагмент более значительного укрепления?

Также приведём военное описание в оригинале (на немецком):

Цитата

KURZANY

Entfernung: Demnia 5/8, Hucisko 1/2, Rahucera 1 1/4.

Solide Gebäude: Einen alten gemaurten Thurm, welcher aber völig eingehet.

Wässer: Wie bey Nro 9.

Wälder: Wie bey Nro 9.

Wiesen und Sümpfe: Wie bey Nro 2.

Wege: Wie bey Nro 15.

Berge: Wie bey Nro 15.

Обратите внимание, что в оригинале текст использует термин "thurm", который и на украинском и на польском перевели как "вежа", однако, как по мне, это не совсем корректный перевод, поскольку "вежа" - это специфических термин, применяемый для архаических построек, которые либо почти не выступали за линию стен, либо и вовсе находились за ними, тогда как термин "thurm" более обширный (он не ограничивается включением только лишь объектов по типу веж), и в данном случае, вероятно, его следует использовать как синоним более широкого термина "башня". К тому же именно преимущественно башни, а не вежи, усиливали многочисленные каменные замки Тернопольщины в 16-17 вв.

Польский перевод описания + примечания:

Цитата

KURZANY [86]

Odległości: Derrinia 5/8, Hucisko 1/2, Rohaczyn 1 1/4.

Solidne budowle: Stara wieża [87] murowana, która jednak zupełnie chyli się ku ruinie.

Wody: Jak pod nr. 9 [88].

Lasy: Jak pod nr. 9 [89].

Łąki i bagna: Jak pod nr. 2.

Drogi: Jak pod nr. 15.

Góry: Jak pod nr. 15 [90]. 

------------

86. Wcześniej Koryn, potem Kurzony (Mp72LOs; Mp28M; Uhorczak 1939), dziś wś Kurjany (rejon Bereżany, OT). Posadowiona na brzegach dwóch stawów, spiętrzonych na rz. Lipca (Narajówka / Lipa, zob. przyp. 25), cz. w doi. jej dopływów; zabudowa wiejska nad stawem dolnym aż po groblę stawu górnego; cerkiew p.w. św. Paraskewy pośrodku, na l. brzegu (Budzyński nr 886); zespół dworski z zamkiem w odosobnieniu, na pr. brzegu, ponad groblą stawu górnego (zob. przyp. 88).

87. Na Mp28M wrysowane dwie większe budowle; na Mp115K oznaczone jako dwór i folw., z kaplicąprzy drodze na Mp28F; jako zamek na Mp75Sk; dwór na Mp25Tk i Mp100WIG; współcześnie kołchoz (Mp25RU).

88. W obrębie wsi do rz. głównej wpadały z l. brzegu trzy strum.: Pautyn (do stawu górnego, potem Pawłów, obecnie Pavlivka), Berezanka (do wsch. odpływu, z osadą leśną Hucisko u źródeł, potem Brzeżanka) i NN (do dolnego stawu, potem Olchowska), Mp28M; Mp28F. Na drugim zdjęciu wojskowym staw dolny oznaczony bez zmian, natomiast górny jako zarastający (Mp28F); na Mp75Sk (1880), oba jako moczary; wg SG 4 s. 944 (1883) wykorzystywane jako łąki; śladem stawu górnego jest wysoka grobla prowadząca do dworu.

89. Lasy, zwane później jako Brzeżanka (na wsch.) i Konopliszcze (na zach.), Mp28F; znacznie przerzedzone podczas I wojny światowej (Mp100WIG).

90. G. Holyce (Holice, 417) na pd., Kurakowa (później g. Kurachowa, 430) na zach. i wzgórze 404 na wsch. (Mp75Sk; Mp25Tk).

Тут особенное интересные сведения содержатся в примечаниях №86 и №87, потому их также стоит привести в переводе:

Цитата

86. ... усадебный комплекс с замком в обособлении, на правом берегу, над плотиной верхнего озера.

87. На [карте] MP28M изображены две большие постройки; на [карте] Mp115K обозначены как двор и фольварок; с придорожной часовней на [карте] Mp28F; как замок [показан] на [карте] Mp75Sk; двор на Mp25Tk и Mp100WIG; в нынешнее время колхоз (Mp25RU).

Как видим, автор комментариев считал, что участок двора можно было считать ещё и замком. Возможно это мнение родилось на основе того, что на одной из карт (Mp75Sk) участок двора подписан как "Schl.", т.е. Schloss, но этот термин вовсе не является синонимом термина замок, а скорее аналогом слова шато, дворца или просто резиденции, и этим термином могли на австрийских картах называть как старые замки, превращённые в дворцы, так и резиденции, которые совсем не имели оборонного прошлого. 

В примечаниях есть отсылки к следующим картам:

• Mp72LOs: Karte des Königreiche Galicien und Lodomerien in Seine Kreise und Districte eingetheilet (J. Liesganig, 1775-1776; rps Zakład Narodowy im. Ossolińskich we Wrocławiu, sygn. 189/B/IV)
   
• Mp28M: Karte des Königreiches Galizien und Lodomerien (1779-1783), 1:28 000 (rps Archiwum Wojenne w Wiedniu, sygn. В IXa 390) - это и есть карта Ф. фон Мига, её фрагменты приведены выше. 
   
• Mp115K: Administrativ Karte von den Königreichen Galizien und Lodomerien [...] von Carl Kümmerer... (ok. 1:115 000, Wiedeń 1855-1863)
  
   
• Mp28F: Militär Aufnahme von Galizien und der Bukowina, 1:28 000 (1861-1863; rps Archiwum Wojenne w Wiedniu, sygn. В IXa 387)
  
   
• Mp25Tk: Habsburger monarchie - Franzisco-Josephinische Landesaufnahme, 1:25000 (1869-1887) ed. K. u. k. Militär geographisches Institut in Wien.
  
   
• Mp75Sk: Specialkarte der Österreichisch-Ungarischen Monarchie, 1:75 000 (wyd. 1875-1915)
  
   
• Mp100WIG: Mapa taktyczna Polski, Wojskowy Instytut Geograficzny, 1:100 000 (1924-1939)
  
   
• Mp25RU: Topograficeskie karty SSSR. Temopol's'kaja oblast' (Топографические карты СССР. Тернопольская область), 1:25 000, Kijów (przed 1978)
  

В каталоге документов Львовского архива наткнулся на упоминание такого вот источника, составленного вскоре после того, как в Курянах побывали австрийские картографы. Не факт, что там будет что-то по теме, но кто знает - может там всё же встретятся какие-то новые сведения по теме упомянутых выше объектов.

В книге Бережанська земля: історично-мемуарний збірник (1970) встречаются упоминания Курян, его истории, а также некоторые сведения по истории местного фольварка (смотрите стр. 5, 11, 12, 32, 284, 292, 299, 302, 304, 724). Больше всего меня заинтриговала такая вот строчка:

Цитата

Крім того, є ще на Бережаніцині пам’ятки старовини, походження яких не досліджене. ... В Курянах відкопали у 1937 р. підземні муровані льохи ...

Что это были за подвалы? Где они находились и к какому из объектов относились? Об этом в книге не сообщается, но из контекста этого краткого сообщения следует, что подвалы были старыми и примечательными, раз их уже тогда отнесли к категории памятников старины.

Напоследок остаётся показать, где в наши дни находятся участки двора и башни. С поиском участка двора особых сложностей нет, т.к. это "свято место" до сих пор в значительной степени сохранило центральное ядро двора, обставленного зданиями и окружённого остатками былого парка (?). Кстати, выше уже приводил цитату из "Тернопільщина. Історія міст і сіл" (2014), так вот там также упоминался парк (не тот ли, который был близ двора?):

Цитата

На південно-західному схилі парку росте Курянівська липа - вікове дерево, ботанічна пам’ятка природи місцевого значення (0,03 га]. Під охороною - липа дрібнолиста віком 200 років, діаметром 120 см, що має науково-пізнавальну, історично-культурну та естетичну цінність; залишилася від старовинного парку.

Что касается участка, где некогда находилась башня, то и его ориентировочное местоположение обнаружить не сложно, поскольку изогнутая дугой улица, рядом с которой находились руины, хорошо видна на спутниковом снимке и в наши дни. К сожалению, вдоль улицы идёт частная застройка, и потому непонятно, могли ли там уцелеть хотя бы фундаменты постройки. А может кто-то из местных сможет что-то вспомнить о загадочной постройке, которая там находилась? Будем надеяться, что хотя бы на часть заданных здесь вопросов со временем сможем получить ответы.

Собственно, участок двора (1) и район, где стоило бы поискать следы башни (2):

Google-карта

Село Глинна розташоване на колишній "стратегічній" дорозі, котра сполучала Козлів та Поморяни. Перша згадка датується 1502 роком, коли Ян Гологорський отримав с. Глинна згідно акту Жигмунта І. У 1607 році село і замок були зруйновані татарами. Але замок було відбудовано, і він чітко локується на австрійській карті І військової "хвилі":

Карта

Вдається його локувати і на супутниковому знімку:

Але якими точками обмежино замчисько? Більш логічним є точки 1-2-3-4. Але між точками 2 та 5 на місцевості чітко проглядається бастіон:

Південно-східна куртина також локалізується чітко (вигляд вздовж куртини на південно-західний (3) та південно-східний (4) бастіони):

Замчисько забудовано, розташування будинків практично співпадає з картою Ф. фон Міга. Навряд чи це ті самі будівлі, але думаю що при їх будівництві використовувались фундаменти та матеріал старих:

Назву села пов'язують із тим, що його жителі доглядали панських коней. Але, поряд є одноіменні гора та річка і, що більш вірогідно, назва села походить від топоніму.

Чесно кажучи, до історії з древнім Корсівом я ставився досить скептично. Але, виявляється, одна з частинн села назавається Корсів (хоча розташована не біля самої річки Корса). В пошуках замку знову порапляю у Корсів. Є інформація що на території замчища зараз розташована сільрада. Звичайно, важко сказати чи замок 16 століття і замок / палац 19 розташовані на одному і тому ж місці. Але під час І СВ люди ховались під час боїв (Бельгійський бронедивізіон і УСС) у довгих льохах (на скільки мені відомо, один з них зберігся до тепер) розташованих в районі вірогідного замчиська. На карті 185х років знаходимо замок і давню кам'яну дорогу (ніхто не пам'ятає коли її збудовано), котра веде до села Дрищів (зараз село Надрічне Бережанського району):

Яке було моє здивування, коли виявилося що це давнє місто і перша писемна згадка датується 1420 роком у зв'язку із наданням Дрищеву Магдебургського права!

У 1581 р. Козлів стає власністю А. Синявського. Можливо, тоді і було закладено замок. У 1672 р. містечко було знову практично повністю знищено. У. Вердум залишив у щоденнику запис про зруйноване поселення: “Місто це, так само, як і Зборів, лежить між озером і земляним валом. Колись у ньому жили понад 4 тисячі мешканців, а тепер не було жодної живої душі”. Можливо, тоді і було знищено замок, залишки якого є на карті Ф. фон Міга:

Яке було моє здивування, коли залишки бастіону (позначка №1 на мапі) виявилися на карті 193х року, на ймовірному місці розташування замку (позначка №2) збудована церква:

при співставленні карт вдплося локалізувати місце:

що дозволило зробити таку спрощену схему (без позначення ринкової площі, інших храмів):

На місці теперішнього села Трибухівці колись було місто Личківці і могло похвалитися замком, а на колишньому місці с.Трибухівці тепер – Личківці. Така зміна навіть досі плутає багатьох, так село Личківці відоме завдяки палацу Тімельмана (який часто плутають з замком), Збруцькому Світовидові (саме тут його знайшли в 1848 р.), костелу Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії і Личківецькому замку, але діло в тім, що всі ці споруди розташовуються/розташовувалися на теперішній території села Трибухівці, яке підпорядковується селу Личківці. Тобто, довколо цих поселень одна плутанина та щоб самим не заплутатись, ми сконцетруємось на с. Трибухівцях (колишньому місті Личківці).

Личковецький замок розташовувався в с. Трибухівці (Гусятинського району). Ось так, це село розташоване відносно Гусятина, Хоросткова та Копичинець:

Google Maps

Трибухівці розташовані при злитті річок Гнила і Тайна:

Google Maps

Долину обвивають ріки з трьох сторін а з західної сторони є пагорб-перешийок на якому було збудовано замок. Завдяки такому вдалому розташуванню саме поселення не потрібно було додатково укріпляти, т.к. весь удар на себе брав замок. Локалізувати замок дуже просто тому, що хтось вже це зробив і навіть добавив фотографії :

Google Maps

Перша пряма писемна згадка Личківців 1470 року, повідомляє, що Петро Іличковський продає своє село Іличковець Яну Скорчиці. [AGD, T. XII, № 3491] В 1475 він відкупляє його в Яна Скорчиці, а в 1482 записує це село своєму синові Пйотру Іличковському. В 1485 році, Пйотр  здав село під заставу Яну Сєцєху Щавінському з Городниці. З часом Сєцєхи отримали Личківці у власність, так в 1522 році завдяки Єнджею Сєцєсі з Городниці (сину Яна Сєцєхи Щавінського) Личківці отримали міські права і  королівський привілей на проведення 2-х ярмарок (перша в 3-тю неділю після Великодня, друга 21 вересня), щоп'ятничних торгів.[Wikipedia] Це допомагало розвитку містечка, яке треба було обороняти від татар, тому можна припустити, що перше укріплення було споруджено в цей час.

Через одруження дочки Єнджея (Зофії) з Марціном Калиновським, Личківці перейшли до роду Калиновських. В 1562, одним з власників міста був Ян Калиновський [Wikipedia] (брат Марціна) (в радянських джерелах ця дата вважалася першою згадкою Личківець). Саме Яну приписують будівництво кам'яного замку в Личківцях в XVII cт., в чому я особисто сумніваюсь, тому що на початок 17 ст. йому мало бути біля 70 років. Тому, або це був не він, або це не було в XVII ст. Після Яна, власником Личківців був Валентій-Олександр Калиновський аж до 1620 року. Elzbieta Hornowa стверджує, що 1628 року місто належало Дрогомирським і Калиновським. Але Личківці залишалися в володінні Калиновських до кінця XVII ст.[Wikipedia] Тому, замок остаточно був збудований одним з Калиновських.

За В. Бойко, личківецький замок виглядав наступним образом: 

Бойко В. Личковецький замок // Тернопільський Енциклопеди́чний Словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 350.

Не зовсім зрозуміло, де на сході? а де на заході? Тим більше посилання на інше джерело немає, через що не зрозуміло, чи це він висловлює свою думку, чи цитує когось. Втім, очевидно замок був кам'яним, тому що костел та капличку збудували з його каміння. Хоча, Александр Чоловський вважає, що костел не був збудований в 1728 році з замкових рештків, а значно древніший і входив в вузол оборони замку:

Przeszłość i zabytki województwa tarnopolskiego, Aleksander Czołowski, Tarnopol, 1926 (ст. 145)

На початку 19 століття в замку ще проживали люди, про що повідомляє Географічний Словник Королівства Польського :

Liczkowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1884. — T. V : Kutowa Wola — Malczyce. — ст. 213

P.S. Окрім цієї згадки, інших згадок замку немає тому що там більше половини тексту забрав Збруцький Світовид.

Виникає питання "де ці люди проживали?" На це немає точної відповіді, можливо в тій частині замку, що збереглася аж до XX ст.? Ось про цю збережену частину замку йде мова :

Polona

Polona

На цих двох фотографіях XX ст. бачимо на першому плані, вірогідно, пивницю однієї з башт, з двох протилежних ракурсів.

Тепер перейдемо до карт. Перша мені відома мапа на якій показані Личківці є картою Боплана (перевидання 1664-го року):

Wikipedia

Зверніть увагу, що Личківці показані в якості містечка.

Личківці на карті Фон Міга (1779-1781) :

Mapire.eu

Як бачимо Личківці та Трибухівці на своїх первісних місцях.
 

Личківці на карті Річчі Заноні, на мапі показана міська забудова, це означає, що показане містечко, рідше місто, немало укріплень:

Galliсa.bnf

На картах Фон Міга і Third Military Survey (1869-1887 рр.) бачимо на замчищі ті самі будівлі, але по різному розташовані:

А на картах Фон Міга і Second Military Survey (1861-1864 рр.) позначена та вищезгадана башта, що збереглась на рівні підвалів:

Личківці на карті 1880 року:

freemap.com

Тепер на закінчення фотографії каплиці (яку збудували з рештків замку) і самого замчища:

Капличка:
 
Замки та храми України

Замчище:

 
Замки та храми України

 
Джерело

 
Джерело

Поки що це все, добавляйте!

У Віці прочитав: "Перша писемна згадка — 1472 як Тенятники. 1671 у своєму «Щоденнику» запис про Почапинці залишив Вердум Ульріх фон." Ніякої додаткової інформації про замок або городище не знаходимо і на Інформаційний портал «Почапинці і Забойки». Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom VIII у описі села на 353 сторінці також нічого не говорить про наявність у селі замку.

Єдину інформацію про можливість існування городища знаходимо на 232 сторінці ZABYTKI PRZEDHISTORYCZNE GALICYI WSCHODNIEJ авторства BOHDAN JANUSZ виданого у Львові у 1918 році: "566. Poczapidce w. Na gruntach wsi slady cmentarzyska, albo osady przedhistorycznej.[566. Почапинці село. На землях села залишки (?) кладовища, або доісторичного поселення.]

Але, на мапах виданих Сансоном у 1665 році, котрі базовані на мапах Боплана Почапинці позначені як місто !

Ні на картах 185х, 1880, 1923 років ніякої інформації про замок чи палац я не знайшов. Лише на карті 1880 року біля села дивний топонім "Za Piłatem".