Історія Маріуполя містить багато таємниць. Однією з них є давнє поселення між гирлом Кальміуса та Азовським морем. Ось карта міста з краєзнавчого музею м. Маріуполь:

та з вікіпедії:

На плані чітко видно первинну забудову при впадінні р. Кальміус в Азовське море з регулярним замком бастіонного типу та більш пізню регулярну забудову (ймовірну межу первинного міста виділив жовтою лінією):

На даний час на місцевості достовірно читається лише (?) південна куртина:

Замчисько забудоване.

Карта Визиком

Наткнулся тут в фейсбуке на публикацию, которая сообщает много интересных сведений об укреплениях нужного Ямполя, благодаря чему одним махом можно получить ответы на вопросы по истории местных оборонных сооружений, их планировки и расположению. Потому и решил в полном виде привести эти сведения:

Цитата

Першу офіційну згадку, яку можна вважати датою заснування слободи Ямпіль ми знаходимо у Д. І. Багалія в документі «Экстракт о слободских полках 1734 г.» де вказано: «…по ведомостям слободских полковников тех полков нижеописанные города осажены: Изюмского полку – полковой город Изюм – в 7189 (1681 – М. М.), Тор – 1668, Ямполь – в 7190 році (1682 – М. М.)».

Більш давньою згадкою про Ямпіль, є стверджування В. О. Пірка, про те що на краю сучасного с. Ямпіль знаходилась Бахмутська прикордонна сторожа Московської держави, яка вперше згадується під 1571 р.

Так, в документі «Донецькі сторожі за розписом князя Михайла Тюфякіна та дяка Матвія Ржевського 1571 р.» шостій прикордонній сторожі, було наказано: «А от Святогорские сторожи переезду до Бахмутские сторожи полтора днища, верст с 70. А стояти Бахмутовским сторожем на старом месте, а бегати сторожем с той сторожи с вестьми в Путивль Лосицкою дорогою». Але шоста сторожа не являла собою поселення, яке можна було б прийняти за початок нинішнього м. Бахмута (Артемівська), а була тільки місце для зустрічі прикордонної служби (сторожі) в межах майбутнього с. Ямпіль. Але цей факт не можна вважати й початком залюднення Ямполя.

На початку ХVIІ ст. землі сучасного с. Ямпіль належали монахам Святогірського монастиря. Ми довідуємося про це із грамоти настоятеля монастиря Гаврила до царя російського Олексія Михайловича від 1665 р. щоб вірішити суперечку за означені землі які почали заселяти мешканці новостворенних Тора і Маяка. Можливо тут було влаштовано монастирський скіт, а пізніше і козацьке поселення на території Рєпінського юрта, які і поклали згодом початок майбутній слободі Черкаський Ямпіль. Землі по лівому берегу Сіверського Дінця, Осколу і річок Жеребець і Чорний Жеребець, Бахмутки почали активно заселятися. Так, слобідські козаки із Тора і Маяків, серед яких були і колишні мешканці із Придністровського Ямполя (сучасна Вінницька обл.), Волині, Поділля, північних районів Правобережжя і Лівобережжя поселилися на березі Староселищного озера (Оступ) на землях Рєпіного юрта назвавши своє поселення, майбутню слободу, Ямполем.

З Рєпіним юртом пов’язана ще одна значна подія. Так в 1670 р. місцеве населення Тору, перш за все, роботні люди соляних промислів на чолі з отаманом П. Івановим, активно підтримали разінців, що направлялися з Дону на Слобідську Україну на чолі з Олексієм Хромим. Керівник каральної експедиції урядових військ полковник Григорій Косагов при Рєпінському юрті (майбутнє с. Ямпіль – М. М.) 5 листопада дав їм великий бій, що тривав понад 5 годин. Повстанці у цьому бою, втратили знамена, гармати та інші речі, які везли на Дон на різного типу суднах (всього до 300 суден, у т.ч. 20 баркасів, 42 великих човни, 32 – малих човни і т.д.). Всі ці судна були спалені, а основна частина повстанців, що відмовились здатися, була страчена. Так біля Рєпінського юрту повстанці зазнали цілковитої поразки. Тіла багатьох на бударах і човнах були розп’яті і відправлені на Дон для залякування інших.

У 1679 р. під час чергового набігу татар на землі Степової України були спустошені вже заселенні місця. Спалено і зруйновано було і поселення на території Рєпінського юрта.

Філарет Гумілевський теж повідомляє що: «…из грамоты Петра І от 1704 г. мы узнаем, что в Ямполе Изюмского полку, казаков 117 дворов, и в том селе построена часовня. Службу в этой часовне проводил отец Максим».

Тут було побудовано в 1703 р. слободу і нову фортецю яку Черкаси розташувавшись на Ямпільському перевозі побудували острог, а в 1703 р. побудували на лузі, на лівому березі Дінця фортецю, якій в 1712 р. було надано значення форпосту, з якого російські драгуни, разом із козаками Ізюмського полку повинні були охороняти Торські та Бахмутські соляні промисли. Саме тут і знаходилося містечко Ямпіль. Філарет (Гумілевський Д.Г.) називає його – «Черкаський Ямпіль» – М.М.), про що свідчать, археологічні знахідки – велика кількість кераміки, та решток побуту.

Відомий по старовиним картам Ямпільський перевіз, на даний час в цьому районі залишились дерев’яні стовпи у воді, які нагадують, що раніше тут знаходився міст. Фото Mikhail Kulishov.

Назва населеного пункту Ямпіль походить від козаків із Маяків і Тору які були переселенцями із Придністровського Ямполя, із Правобережної України, в тому числі і з Брацлавщини.

Так, ще в 1651 р. поляки почали воєнну кампанію з метою знищення осередків козацького повстанського руху в Брацлавському воєводстві. Війська польного коронного гетьмана Мартина Калиновського в ніч з 5 на 6 березня раптово штурмують Ямпіль і зненацька захоплюють його, спаливши і вирізавши майже все його населення.

А вже в 1657 р. татари переставши бути союзниками Богдана Хмельницького перейшли на сторону поляків і спустошили Подністров’є. Був пограбований і Ямпіль, населення якого майже все було вирізане ординцями.

Частина козаків (черкасів) які змогли залишити Ямпіль в Придністров’ї і які були в війську козацькому переселяються в Подінців’є на вільні землі де і засновують містечко, назвавши його Черкаський Ямпіль.

Ямпільські «черкаси» розташувавшись на Ямпільському броді, на перевозі який контролювали, часто просто грабуючи тих хто його долав. Згодом уряд Росії, зміцнюючи південні кордони держави, віддав ці землі слобідським козакам. Так, починаючи з 1682 р. козаки на чолі із отаманом Павлом Рубаном на лівому березі Сіверського Дінця вже будучи в складі Ізюмського слобідського полку побудували острог і посад поблизу нього. Так виникає перший Ямпіль.


На реконструкції зображено: з фронту на штучно насипаному узвишші обнесений дерев’яним частоколом і частиком з проїзними воротами і двома глухими вежами – острог; ліворуч – перевіз на р. Сіверський Донець; праворуч – дорога до Старого селища, у центрі острогу – пороховий льох для зберігання гармат, ядер та пороху.

І слобода, і фортеця розташовані були дуже зручно – поруч Ямпільський перевіз - брод через Сіверський Донець, а далі дорога на Валуйки, Бєлгород і Москву...

Але весняні повені Сіверського Дінця та епідемії змусили атамана Павла Рубана з ямпільськими козаками розібрати острог і вважаючи це місто не дуже вдалим для служби і проживання переселитися на північний берег озера Староселищного (Оступ), як пише Філарет «поруч на недалеку відстань. Це нове місто на відстані версти навіть в 1729 р. коли вже там жили черкаси мало назву Старого селища».
Тут було побудовано в 1729 р. слободу і нову фортецю яку обладнано пороховими льохами і доставлено велику кількість гармат (реконструкція 3). Фортеця займала площу 2,5 гектари. За часів Катерини ІІ в 80-ті роки ХVIIIст. фортецю було зруйновано російськими регулярними військами, пізніше вивезено і гармати.


На реконструкції зображено: ліворуч – православна Святомиколаївська дерев’яна церква (площа 1,8 г) з фронту укріплена ровом, обнесена дерев’яним частоколом з проїзними воротами і однією глухою вежою, ліворуч – фортеця (площа 2,5 га), укріплена глибокими ровами, дерев’яним частоколом та проїзними та глухими захисними вежами. Навколо фортеці розташований посад слободи Ямпіль. Перед фортецею – озеро Староселищне (Оступ). У центрі фортеці – пороховий льох та приміщення для зберігання гармат, ядер, пороху та провіанту. Поруч два колодязі. Між Староселищним озером і фортецею вирито два потаємні водяні рови які з’єднували озеро і колодязі і забезпечували козаків, мешканців та коней водою.

Топографічна реконструкція. Місце розташування Ямпільського укріпленого містечка Ізюмського слобідського полку (острогу, фортеці та посаду)

Під час бурхливих подій Булавінського повстання, «в письме от 7 мая (1708 р. – М.М.) Шидловский писал Голицыну, что Булавинцы 28 апреля сделали набег на реку Жеребец, что 300 воров стоят в 15 верстах от Маяков и что они узнали об этом направлялись к Изюму. Кроме того, ему известно, что товарищи Булавина: Семен Драный, тихон Белгородец и Азовский чернец с казаками пришли на Бахмут, оттуда собираются идти к местечку Ямполь, а затем к Маякам и Тору. 8 мая Шидловский известил Голицина, что воры уже разорили Ямполь и подступили к Маякам». Швидше за все Павло Рубан у війську Шидловського з компанією ямпільських козаків, а ті що залишилися, відмовилися йти на Тор та Маяки.

Відступаючи після невдачі під Тором булавінці дійшли до урочища Криві Луки, (окраїна селища Закітного, на правому березі Сіверського Дінця). Бригадири Шидловський і Кропотов завдали Семену Драному і запорожцям нищівної поразки. Бій біля урочища Криві Луки розпочався 1 липня 1708 року о 21 годині, а закінчився о 2 годині ночі 2 липня. Василь Долгорукий кинув на повстанців усі сили драгунських полків і три кінних полки Ф. Шидловського. Під час бою загинуло приблизно 1500 козаків і Семен Драний. Запорожці, що були з Драним змогли врятуватися й відступити до містечка Бахмут, де Шидловський запаливши місто винищив всіх без винятку, незважаючи на те, що деякі хотіли здатися в полон.

На жаль сучасні краєзнавці ототожнюють урочище Криві Луки із однойменним селищем, яке знаходиться в 8 верстах від Ямполя, можливо не знаючи, що перша згадка про нього датована тільки в середині XVIII ст.

Але розгром царськими військами повстання Кіндрата Булавіна та Старої Січі, як і перенесення російсько-турецького кордону у 1713 р. з узбережжя Азовського моря на Азовсько-Донецький регіон призвели не тільки до зруйнування частини місцевих поселень, але й відтоку населення, якому постійно загрожували орди кримського хана.

Матеріали перших переписів населення в Російській імперії свідчать, що чисельність податного населення в Бахмутській провінції між 1-ю і 3-ю ревізіями не тільки відчутно зменшилася, але й змінився його етнічний склад. Згідно з даними 1-ї ревізії (1719 р.) у Бахмутській провінції проживали 6994 росіянина і 1753 українця. Серед 6841 особи чол. статі російського податного населення 93 складали купці, 6718 однодворці та 30 поміщицьких селян, а серед 153 осіб чол. статі неподатного населення – 5 припадало на приказних службовців, 100 – на відставників і 48 – на церковнослужителів. Серед українців 1540 припадало на державних селян і 213 – на козаків. Більшість українців працювали на соляних промислах. Зміни в населенні провінції між 1-ю і 3-ю ревізіями. Інших даних по населеним пунктам на вивчаємій нами території не наводиться.

З матеріалів ревізій видно, що Російсько-турецька війна 1735–1739 рр. особливо негативно позначилася на заселенні Південного Подінців’я. А у 1736 р. провінція постраждала від татарського набігу. Знову зруйновані були цілі села, а їх мешканці потрапили до полону, урожай було спалено, а худобу відігнано. Кримська орда, перейшовши Сіверський Донець в районі Ізюму, завдала великих втрат і російським військам… До воєнних спустошень додалася і епідемія чуми, занесена військами.

Дмитро Іванович Багалій наводить дані перепису 1732 р. слобідських полків зроблені гвардії майором Хрущовим в яких згадується і містечко Ямпіль Ізюмського слободського козацького полку. Всього в містечку проживало в 81 дворі, в 94 домах 307 душ чоловічої статі.

У 1755 р. містечко Ямпіль входило до другої Торської сотні Ізюмського слобідського полку і згідно з відомістю Ізюмської полкової канцелярії в Ямполі було 2 сотенних урядника і 17 козаків.

Ведомость Изюмской полковой канцелярии о числе в Изюмском полку по званию сотенных и иных в каждой принадлежащих местечках всех по скольку в тех местах порознь числом состоит сотенных урядников и козаков.

В 1765 р. згідно із царським маніфестом усі п’ять слобідських полків було реорганізовано в регулярні полки російської армії. Ізюмський слобідський полк стає гусарським. Соціальний склад населення теж змінюється.

Після ліквідації козацтва у 1765 р. і створення гусарських полків у відомості про провінції та комісарства Слобідсько-Української губернії з проживаючими в них жителях чоловічих та жіночих статей з поділом їх на стани від 1773 року є і такі свідчення, всього в слободі Ямпіль 3137 осіб, 1719 чоловіків і 1418 жінок.

За царським указом від 14 лютого 1775 р. на місці Новоросійської губернії вирішено було створити дві: Азовську, на схід від Дніпра, та Новоросійську – на захід. На перших порах Азовська губернія складалася з двох провінцій – Бахмутської та Азовської. До населених пунктів Азовської губернії за переписом 1778 р. увійшла і однодвірська слобода Ямпіль, яка перестала входити в склад Ізюмського слобідського полку, а козаки та їх підпомічники були переведені в стан селян.

Невелика частина населення залишилося на місті колишньої фортеці, на березі Староселищного озера (Оступ) в слободі Олександрівка, а більша частина однодворців переселяються на узвищення Репіної ями, на береги Піщаного і Соловйова озер, те місто де і зараз знаходиться с. Ямпіль.

В 1915 р. в «Збірнику імператорського російського історичного товариства», вміщено «Челобитною от слободы Ямполя» від 15 березня 1767 р. до імператриці Катерини ІІ з прохання залишити їх на козацькій службі й повернути колишні пільги (слободи). Написав «челобитную» Василь Жадєнков, а серед підписавших: Петро Кабацький, Максим Рєзніков, Павло Саржевський, Кирило Губа, та інші. Однак, Катерина ІІ прочитала її аж 24 лютого 1771 р. Звичайно, усе залишилося як і було.

Кількість населення в с. Ямпіль наведено і в матеріалах за описом до Атласу Катеринославського намісництва в 1795 році складало 1710 осіб (907 чол. та 803 жінки).

Згідно з даними опису ямпільці будучи на казенній службі не мали ні пахотної землі, ні суспільних покосів. Але, там же згадується про суперечку села Ямполя із с. Райгородок за земельні наділи – всього ямпільці претендували на 607 десятин, незручної землі – 207 дес. та лісу 400 дес.

Найдавнішою церковною спорудою на Лиманщині, за думкою О. Я. Привалової, були часовня і монастир в с. Ямпіль. Так, і архієпископ Філарет повідомляє, що в селі Ямпіль вже в 1703 р. був монастир Рєпнінський Юрт, який в 30-40-ві рр. ХVIІІ було зруйновано татарами.
За указом 1724 р. в Ямполі на лівому березі Дінця було побудовано Свято-Миколаєвську церкву, священиком в якій був Афанасій Павлов, але уже в 1731 р. церкву було перенесено на нове місто за проханням сотника Степана Гуковського з ямпільцями і священика Афанасія Павлова «на место Старого селища, которое в близости того же местечка» на берег озера Оступ.

Таким чином, підводячи підсумок, необхідно зазначити, що в XVIІ – ХVIІI ст. територія сучасної Донеччини залюднювалася стихійно, головним чином вихідцями із українських земель. Не було виключенням і Подінців’є на території якого було засновані одні із перших слобод і хуторів.

З повагою Меценко Максим!

Благодаря схеме, которой дополнили статью, можно выйти на локации нужных укреплений на спутниковом снимке:

Google-карта

Для початкового ознайомлення з обставинами виникнення поселення та його історією підходить наведена невелика стаття.

Сергій Татаринов, Сергій Федяєв (Артемівськ Донецької області)

БАХМУТ – КОЗАЦЬКЕ МІСТО НА ДОНЕЧЧИНІ

Місто Артемівськ (до 1924 р. Бахмут, центр повіту Катеринославської губернії) може бути віднесене до місць з козацькою історією.

У 1571 році у гирлі річки Бахмут „от Святогорской сторожи в полднище” було засновано одноіменну „сторожу”, де вартували по 3 місяці рильські та путівльські „черкаси” та „сини боярські”. На боярина Воротинського та воєводу Кольцова-Масальського Іван IV поклав організацію системи „сторож”, про що останні звітували царю у 1578 році. Причиною системи „сторож” була кримська навала на Москву в 1571 році. Було створено систему веж, які димовими сигналами повідомляли про появу з півдня у донецьких степах кримських татар.

Є відомості про існування т. з. „бахмутських козаків” у II половині XVI ст. (саме в цих місцях переговори з донцями вели Дмитро Вишневецький та Кшиштоф Косинський).

Безперечно, територія від Сіверського Дінця на південь по басейну р. Бахмут була скоріше освоєна кримськими татарами: відомі знахідки в Артемівську та околицях татарських вістрів стріл, типового чавунного посуду, а також речей, приналежних до козаків – невеличкої піщалі початку XVII ст., уламка шаблі з руків’ям, козацьких люлек, посуду, стрілецького бердишу.

Наявність у середній течії р. Бахмут карстових провалів з ропою (що утворювалася внаслідок розмивання пластів кам’яної солі) привернула увагу козаків сухаревського полку з Дону до спроб виварювати сіль. Цей промисел вимагав в умовах степу та загрози з боку кримських татар мати якусь охорону. З 40-х років XVII ст. козак Семен Бірюков почав „варити” сіль. Після розорення татарами Тору у 1696-1697 рр. „соль варить прибыльнее торского”. І до Бахмуту перебралося багато торчан.

З 80-х років XVII ст. бахмутський промисел привернув увагу ізюмських козаків під проводом Григорія Донця та Федора Шидловського.

Почалися суперечки між дончаками та ізюмцями, руйнування варниць, скарги до Петра I, який спочатку у 1701 році наказав почати будувати фортецю Бахмут, а у 1703-1704 рр. своїми указами передав керування варницями ізюмцям. Спроба у 1705 році описати варниці закінчилася тим, що бахмутський отаман солеварів Кіндрат Булавін вигнав писців, варниці зруйнував, дрова спалив.

Під час булавінського повстання до Бахмуту приходять загони запорозьких козаків чисельністю від 500 до 2000 козаків, що відображено у численних документах та наукових виданнях про повстання 1707-1708 років.

На кінець XVII-поч. XVIII ст. треба віднести виникнення зимівників Скельове, Кодема, Ближні Ступки, Ямпіль, Закітне навколо бахмутської фортеці.

Земляний вал фортеці частково зараз зберігся у зарічній частині Артемівська. На ньому у городах місцеві жителі неодноразово знаходили залишки поховань з чорною тканиною та сріблястим шитвом.

У 1721 році до Бахмуту введено козацький полк Семена Роменського, а у 30-40 роки у фортеці працює слідча комісія по розбоях гайдамаків. Документи про це зберігаються у Київському та Московському архівах та досконало ніким не вивчені.

Найтяжчим часом для Бахмута стала облога протягом 4 місяців взимку 1768 року десятитисячним загоном Калги-Гірея. Навколо містечка татари взяли у полон понад 800 жителів, але гарнізон на чолі з полковником Юхимом Кутейниковим витримав.

Треба зазначити, що вивчення козацької історії Бахмуту на підставі архівних документів досить детально не виконано, є нагальною вимогою часу, широким полем для істориків-краєзнавців.

Текст взято з ресурсу "Козацька бібліотека".

20 травня 1643 р. відбулася військова сутичка між загоном з 200 осіб, одним з чотирьох отаманів якого був Іван Богун, та загоном московського війська, очолюваного Василем Струковим, на Козацькому перевозі. Москвини поставили на перевозі замочок, і козаки намагалися його зруйнувати. Цей замок, напевно заважав свободі їхніх дій. У нападі брали участь козаки з Хомутця, Лубен, Сорочинців та Кодака. Отаманом над останніми і був Іван Богун. По закінченню сутички козаки переправилися через Сіверський Донець, вчинили напад на землі Кримського царства у поріччі Міусу, після чого наприкінці літа або на початку осені повернулися до своїх домівок.

Книга ця хоч і насичена інформацією, але все-таки науково-популярна, тому посторінкових посилань не містить. В тексті проте згадується робота Бориса Флорі "Молоді роки Івана Богуна" в збірнику "Україна в минулому". - Київ-Львів, 1992. - Вип. 2. - сс. 71-75.

Де саме на Сіверському Донці розташовувались Козацький перевіз та "замочок" москвинів, чи не виросло на місці даного укріплення яке-то сучасне поселення, мені поки невідомо. Можливо знавці того краю знають та повідомлять сюди, можливо допоможе ще не бачена література...

Информация и фото, расположенные ниже, найдены в записях блога anchutka-fly.livejournal.com

Цитата

Габаритные размеры в плане: 9,5 кв. м

Высота рельефа: 1,2 м

Масштаб: 1:100

Материал: картон, дерево, пенопласт, др.

Сроки исполнения: 9 месяцев

Заказчик: Святогорская Лавра

Авторы: ГАП Дядюшенко Г.А., архитекторы: Бондарь А., Бондарь А., Цымбалюк Е., Драженко О., Кожемяченко Н., Толоченко Д., Федоренко И., Баштовая Т., Романюк И., Старцев Д. конструктор: Кондрачук В., художник: Хивренко К.

Фото: Бондарь А., Заинкова А., Цыпленков Е. февраль - ноябрь 2008г.

Да, это все ручками, картон, нож, клей и много терпения. Чем и гордимся

P.S. На диораму навёл Askold, за что ему большое спасибо )

По наводке от Nimrod вышел на макет укреплённого городка, который можно увидеть в краеведческом музее Артёмовска.

Источник

Источник

Источник