[Урыч (Тустань): макет]

Дякую! Цікаво чи були в місцевої влади якісь думки на реставрацію комплекса? Такі гроші з туризму були би!

[Золочев: реставрация замка]

Те що процес зрушився з місця то звичайно добре, але невже не можна було поставити справжню черепицю як повинно бути? Маю надію що при нагоді реставрації обновлять і фасад.

[Золочев: оборонный двор (арсенал, дом убогих)]

Дело в том, что у каменицы первоначально вообще могло не быть фронтона. Вполне вероятно, что верхнюю часть здания по периметру окружал аттик по типу короны и этот аттик, вероятно, был приспособлен к обороне, т.е. в нём были устроены бойницы. Такие оборонные аттики часто венчали как жилые постройки так и храмы, в частности, оборонные синагоги. Если такой аттик-корона был в Золочевском доме, то получается, что реставраторы работают совсем не в том направлении.

Аттик міг бути, але пізніше. Оборонні зубчаті аттики - це ренесансова мода. Зубчастий фронтон - готична, середньовічна мода. Якщо дім був збудований в 15 ст. то цілком законно що він міг мати такі фронтони - на це вказують ніші. Подібно з костелом бенедикток, якщо не помиляюся, то він перебудований в кінці 16 ст. по ренесансові моді, тому і зубці, а раніше, як і Львівська кадедра, мав зубчаті фронтони. Якщо дім з 15 ст. - то закономірно що був дах і можливо існували мансандри.

Вопрос на счёт окон аткуален, посмотрим, как оно будет. Что касается черепицы, то тут мне интересно, а является ли черепица родным материалом для этого строения? И если да, то когда она появилась? Просто на землях к востоку от Золочева в качестве кровельного материала использовался зачастую гонт, причём гонтовыми кровли многих храмов и домов были ещё в 18 и даже в 19 веке. А вот как обстояло дело с кровельными материалами в районе Золочева мне, к сожалению, не известно.

Ґонт був більше розповсюджений на південному сході, по Галичині пізднє середньовічча - зелено-жовті кахлі (зразок можна бачти в реставрованому будинку Руського Магістрату в Кам-Под), в 16-17 ст. перехід на черепицю і 18-19 на бляху. Якщо реставрують по 17 ст. до думаю що вибір повинен бути між гонтом і черепицею.

[Золочев: оборонный двор (арсенал, дом убогих)]

В 08.03.2013 в 00:19, Filin сказал:

Фронтон заметно видозменился! Мансарда, слуховые окна, кресты... ждём металлочерепицу.

Как по мне - явный пример не реставрации, а приспособления, когда функционально и симпатично, но при этом реставрацией такие работы можно назвать с оговоркой. Если не прав, поправье

В першу чергу - я дуже радий що нарешті взялися за реставрацію! В Україні камяниць з 15 ст. дуже мало, мені дуже приємно що влада міста доперла який в них тут архітектурний діамант

Конкретно на рахунок реставрації, то думаю що назагал не зле:

1. Фронтон характерний до готичних споруд того періоду. Ідеально, я був би за квадратні зубці а не хвилясті. Щось на кшалт цього:

2. На рахунок мансандр - думаю що вони мають право на існування, але не в такі кількості.

3. Також не впевнений на рахунок хреста. В душі погоджуюся з тобою що краще робити акцент на самі раннішні історії дому - оборонна споруда. З другої сторони - коли це був дім бідних то там завідували монахи, так що хрест цілком міг бути.

4. Дуже хотів би щоб замісь метало-черепиці або бляхи дали оригінальну черепицю і в вікнах стояли деревяні рами а не пласмаса.

5. Велика надію що стіни залишуть цегляними - ІМХО саме так був первісний вигляд споруди, якщо їх обтинькують, то готичні елементи втратятся і дім набуде вигляду 17 ст.

[Дніпропетровськ: Богородицька фортеця]

Обговорюється цей б'єкт: Самар-Богородицька фортеця

Cтара Cамар

На околицях Дніпропетровська збереглися рештки фортеці, збудованої Іваном Мазепою на місці давнішого козацького поселення

Із козацтвом в уяві українців пов’язана красива мрія про волю. Ось тільки поринути в неї ніде. Більшість Січей пішли під води Дніпра, колишні паланкові центри запорозьких вольностей укриті сучасною забудовою. А наша розповідь – про пам’ятку, водночас і унікальну, й типову для степового українського порубіжжя XVI–XVIII століть. Ідеться про Стару Самар і Богородицьку фортецю, неушкоджені вали якої досі височіють на околиці Дніпропетровська. Степове містечко відрізнялося від більшості йому подібних тим, що від кінця XVII-го й упродовж значної частини XVIII століття тут стояла російська залога. Втім, як і в козацьких поселеннях (Новому чи Старому Кодаках, Самарчику чи Кальміусі), тут жили українці.

КОЗАЦЬКЕ МІСТЕЧКО

Донедавна ми взагалі не знали, де було те легендарне «старовинне запорозьке містечко Самар із перевозом» (XVI–XVII століття), згадане в не менш легендарній грамоті польського короля Стефана Баторія. Істину було встановлено за допомогою лопати. Археологи Дніпропетровського національного університету, не встрягаючи у схоластичні дискусії, довели, що вже від 1520-х років Самар існувала, залишивши по собі серйозний культурний шар.

МІСТО БОГОРОДИЧНЕ. Вигляд кінця XVII – початку XVIII ст. Реконструкція Олександра Харлана

Перенесімося ненадовго на півтисячі років углиб історії.

– Агов, хлопці, приймай! – гукає чоловік, веслуючи до берега, де в затінку, попихкуючи люльками, сидять двоє кремезних молодиків.

Ті схоплюються, хутко прив’язують човна, заходяться вивантажувати товар. Один клунок зненацька рветься, а з нього сувій тканини розкішної, заморської пташкою випурхує. Не встигає господар озирнутись, як той крам уже запхнули назад, а лантух закинули коневі на круп та й повезли до торгу… Ніхто й не помітив, що випала дорогою з дірявого лантуха товарна пломба, котра через сотні років розповість нащадкам про «штуку» іноземного сукна, проданого в Старій Самарі.

Про це давнє козацьке місто знаємо небагато. Виникає воно на початку XVI століття в пониззі річки Самари. Розміщення дуже зручне. Іще за часів Золотої Орди там діяв перевіз через річку, бо ж проходив торговельний шлях на Крим. Місто мало невелику чотирикутну дерев’яно-земляну фортецю із двома кутовими вежами на дальшому від водойми боці.

Виявлені товарні пломби (найранішу датовано 1524 роком) засвідчують: Стара Самар була потужним центром комерції. Цікаво, що майже всі ці знахідки європейського походження. Скажімо, напис «GEL» на пломбі ідентичний позначенню міста Гельдерн на золотих та срібних монетах Голландської республіки початку XVII століття. Іншу товарну пломбу прикрашають герб Гданська та гордий напис «BESTE SORTE».

Про жваву комерцію свідчать і збережені монети – західноєвропейські, російські (як-то дротяні московські копійки Міхаіла Фьодоровіча), польські (півгріш Сиґізмунда І, датований 1509 роком, або соліди Сигізмунда ІІІ) тощо. До речі, півтораки Сиґізмунда ІІІ там-таки й фальшували. Не зовсім звичною для наших місць є велика шведська монета (половина ере Ґустава Адольфа), але і її занесло до Самарі з якимось купцем (чи козаком, котрий повоював у Європі). Що в жителів давнього міста водилися грошенята, підказують «монетки» із загостреним краєм та специфічною заглибиною під палець – знаряддя для зрізання гаманців. Злодійський інструмент археологи знайшли на території шинку, який пропонував свої послуги й подорожнім, і місцевим.

Дещо можемо сказати про житла того часу. Археологи дослідили один із будинків середи­ни XVII століття. Стіни з глини та соломи, трохи заглиблені в землю, були 8 м завдовжки й 4 м завширшки. Долівка – земляна, тепло давала гарна піч, облицьована кахлями. Шомпол, картеч, закаблуки від чобіт підказують, що тут жив козак. Загалом у колекції археологів зберігається чимало «уламків життя» старосамарців: фрагменти зброї, натільні хрести, люльки, застібки від одягу, прикраси. Печатка купця зі скромним написом «ПЕЧАТЬ ДОБРА ЧЕЛОВЕКА». Цікавою знахідкою є перстень-печатка (ймовірно, адміністративного призначення), де зображено фортецю з двома вежами, над якими розгорнув крила одноголовий орел, увінчаний короною.

ФОРТЕЦЯ ІВАНА МАЗЕПИ ТА ПЕТРА І

Богородицька фортеця, спроектована голландським інженером Фонзаліном, була збудована 1688 року під керівництвом гетьмана Івана Мазепи на території Старої Самарі. Відтак місто отримало й нову назву – Богородицьк (український варіант – Богородичне). Його, тодішнє, можна не лише уявити, а й побачити, завітавши до селища Шевченка в Дніпропетровську. Фортеця навіть сьогодні вражає розмірами (загальна площа близько 10 га) та обсягами робіт. Особливо коли пам’ятати, що тракторів і бульдозерів у XVII столітті не було, насипання навколо неї валів (заввишки 4 м та понад кілометр завдовжки) і прокопування ровів (близько 6 м у ширину й понад 3 м завглибшки) стало тяжким випробуванням для будівельників. До речі, споруджував місто Іван Мазепа (за наказом російського уряду) не лише для звітності, адже просив у Петра І його собі у власність і на короткий час справді став тут господарем.

Дерев’яно-земляне Богородичне складалося з надійного замку (власне фортеці) для військових та цивільної житлової частини – посаду. З висоти пташиного польоту цитадель нагадує зірку чи квітку. Однак у тодішнього пішого чи вершника шпилясті кути бастіонів, дерев’яні вежі, рови з гострими палями та високі вали фортеці навряд чи викликали приємні асоціації. Запорожці не любили агресивних «квітів» у своїх степах і поглядали на замок недобрим оком. Ні для кого не було секретом, що царський уряд зводив такі укріплення не так заради війни, як для обмеження козацьких вольностей.

Якщо ж гість був немісцевим, мав важливу справу, яка змушувала охоронців люб’язно перекинути міст через рів, то він міг і помилуватися краєвидом, що відкривався з південної брами замку, – добре спланованим соборним майданом із дерев’яною церквою в ім’я Живоносного Джерела Пресвятої Богородиці (звідси й назва міста) та дзвіницею.

Далі розміщені були 260 просторих хат, двір воєводи, 7 обійсть на 6 помешкань – для старшини й гетьмана. Житла рядових мешканців фортеці здаються нині занадто скромними. Часто це були землянки близько 5 м завдовжки та 4,7 м завширшки з кахляною піччю й ліжком із дощок. Вхід – дерев’яна драбина, яка спускалася вниз приблизно на 2 м. Стіни каркасно-мазані, обшиті дошками. Дах – із дерну та очерету. Заможніші «апартаменти» могли мати кілька приміщень, велику піч, зручне ложе, шафку з дорогою порцеляною тощо.

Нелюбов запорожців таки окошилася на Богородичному. Більшість жителів Самарі не захотіли жити поруч із новими господарями й розійшлися. Уже 1690 року майже весь гарнізон фортеці вимер від чуми, а половина міста згоріла. Долю своїх підлеглих розділив навіть воєвода Алєксєй Ржевскій. 1692 року до замку приходив ватажок повстання проти Івана Мазепи Петрик із козаками й татарами. Посад йому вдалося здобути, а цитадель насилу відбилася. Від нападників, які зуміли атакувати раптово, відстрілювалися чим могли. У пригоді стали навіть кніпелі, які взагалі-то мають ламати корабельні щогли. Зрештою, запорожці домоглися свого, і 1711 року укріплення було зруйновано згідно з умовами Прутського миру між Туреччиною та Росією.

СТАРОСАМАРСЬКИЙ РЕТРАНШЕМЕНТ

Однак місту на Самарі судився шлях фенікса. 1736 року зусиллями фельдмаршала російської армії Бурхарда (Хрістофора) Мініха Богородицька фортеця була відновлена з незначними змінами. Відтоді її називали «Старосамарський ретраншемент». Там знову заквартирувала російська залога, а також окрема кінна команда козаків із Гетьманщини. У посаді з’явились українські поселенці.

Низовики-запорожці прагнули заволодіти якщо не фортецею, то принаймні містом. Цивільне населення посаду було організоване в Старосамарську сотню Полтавського полку, яку січовики 1761 року таки собі підпорядкували. Для цього вони обрали простий метод – зробити життя місцевого люду нестерпним, а то й неможливим. Запорожці не дозволяли ані орати, ані випасати худобу. Місцевий сотник Іван Березан був так само затятий, як і січовики, й намагався протистояти їм силою. Та де там! І Стара Самар поволі хиріла, а мешканці переселялися до запорозьких слобід. А щойно тут утвердилася влада Коша, то й місто відразу залюдніло.

Центром життя залишалася церква з торговельним майданом. На ньому обслуговували клієнтів крамниці й шинки. Значну частину власне фортеці займали склади заліза, ядер, харчів, пороху. Трохи осторонь стояв шпиталь для залоги з невеликою лазнею, для якої московити постійно просили в Самарської паланки березові дрова.

Для війни місто придалося під час російсько-турецьких протистоянь 1735–1739-го й 1768–1774 років. Решту часу старосамарська залога та її керівництво (очолював Стару Самар комендант, якому підпорядковувалися також гарнізони кількох сусідніх укріплень) байдикували. Про бажання згаяти час свідчить величезна кількість зібраних археологами гральних фішок, виточених із битого посуду – матеріалу, якого там ніколи не бракувало.

ОСОБЛИВОСТІ МЕНТАЛІТЕТУ

Документи зберегли чимало згадок про конфлікти у фортеці й навколо неї. Наприклад, 1749 року кілька запорожців почали розговлятися в Самарчику й вирішили продовжити в Новому Кодаку. Попри невелику відстань між цими містами, січовиків змучила спрага, тож вони завернули з «інспекцією» до старосамарських шинків. Схоже, оковита була тут непогана – козаки влаштували салют, побили солдатів гарнізону й погрожували спалити фортецю. Коменданта, майора Ковальова, це так вразило, що він наказав витягнути гармати, які стояли законсервовані з часів останньої війни.

Типовою є й історія про походеньки вояків старосамарської залоги Міхаіла Найдьонова та Філіппа Чєрнікова. Одного чудового січневого дня 1762 року солдати вирішили розважитися риболовлею. Ловити пішли на Самару, яка саме взялася міцною кригою, продовжили в шинку сусідньої слободи, а потім подалися до загороди з худобою місцевого мешканця Сидора Самоткана. Господар, побачивши некликаних гостей, гукнув на допомогу сусідів і разом із ними добряче почастував крадіїв батогами.

Риба зазвичай псується з голови, тож не дивно, що збереглося чимало справ про злочинну діяльність високих чинів. Старосамарський комендант секунд-майор Щєтінін уславився як ватажок, кажучи мовою міліцейських протоколів, «організованої злочинної групи», що крала й переховувала коней, яких потім продавали на ярмарках. Інший комендант, прем’єр-майор Рязанцев, за користування сіножатями брав із місцевих жителів хабарі худобою та харчами. Ясно, що стосунки січової адміністрації з такою «військовою елітою» були складні. Тож зрозумілий був подив запорожців, коли один із новопризначених начальників фортеці почав налагоджувати з їхніми представниками нормальні робочі стосунки. Кіш одразу наказав підтримувати притомного офіцера, а для сприяння роботі негайно вислав до Старої Самарі «дві діжки вина простого та діжку мушкателю».

Свідчення джерел про моральний стан командного складу підтверджують археологи. В одній із землянок знайдено останки молодого чоловіка, який загинув через пожежу, а поруч із ним гарний кухоль. Знаменитий Шерлок Холмс знічев’я вистрілював пістолетом на стіні своєї кімнати вензель королеви Вікторії. А от хаотично застряглі кулі в стіні офіцерського житла, найімовірніше, з’явилися не від нудьги, а від великої кількості оковитої. Два поховання молоденьких (років 16–18) дівчат, облаштовані під підлогою помешкань, не спонукають до іронії. Вочевидь, це були наложниці, доля яких склалася ось так трагічно.

Закономірно, що знищення Січі призвело до занепаду ретраншементу, – тепер він був не потрібен. Поселення біля закинутої фортеці також поступово занепало, причому частина люду, не схотівши сусідувати з німецькими колоністами та поміщиками, яким щедро роздавав козацьку землю царський уряд, перебралася на Кубань, мріючи про волю для себе і своїх дітей на чужій землі. Але сам витвір людських рук залишився і дає нам змогу уявити життя тих, кого вже давно немає.

Джерело

[Старі Кодаки: Кодацька фортеця]

Що залишилося від Кодака на сьогоднішній день

Проєкт часткової реконструкції:

 

[Старі Кодаки: Кодацька фортеця]

Обговорюється цей б'єкт: Кодацька фортеця
 

Цитата

Дніпропетровщина пропонує: Відновити Кодацьку фортецю (51 канал - Днепропетровск)

Источник: Украина: Региональное ТВ (Днепропетровск): 51 канал

Дата: 16.12.2012 19:10

[

Студія: Валентин Чанглі: На території сучасної Дніпропетровщини знаходилися 5 з 8 запорозьких січей, а дніпровські пороги були частиною оборонної інфраструктури. Дніпропетровщина також багата на ще одне диво козацької доби – це Кодацька фортеця. Сьогодні руїни споруди знаходяться на 10 км нижче по Дніпру від Дніпропетровська на території села Старі Кодаки. Споруду звів польський уряд, щоб ізолювати Запоріжжя і Дон від України, перекрити вихід до Чорного моря і перешкодити втечі селян на запорізьку січ.

Сьогодні влада Дніпропетровщини взялася за відновлення славнозвісної споруди. Залучають до проекту реконструкції Кодацької фортеці, до речі, і польські сили.

Репортаж: Козаки зі всієї України з’їхалися на Дніпропетровщину. Саме тут вирішили провести 6 всеукраїнську раду отаманів. Це дуже символічно, бо саме з Дніпропетровщини розпочало розвиватися козацтво.

Голова Дніпропетровської обласної ради розповідає отаманам: наступного року на Дніпропетровську від реконструюють унікальну Кодацьку Фортецю. Про це домовилися із ляхами. Польська сторона зацікавилася проектом. Перед проектна документація готова.

Синхрон: Євген Удод, голова Дніпропетровської облради: Это очень для нас знаменательное место. Были проведены переговоры с польской стороной. Для поляков Кодацкая крепость – это очень важное место, поскольку именно Кодацкая крепость в начале 17 века служила самым южным форпостом охраны Речи Посполитой и по сути самой южной части государств, входящих в состав Евросоюза, которая находилась на территории нашей области, для нас это тоже важно. Проведено несколько переговоров с маршалом воеводства в Нижней Силезии, высказана большая заинтересованность участия в этом проекте по восстановлению Кодацкой крепости.

Репортаж: У березні 2013 за круглим столом зберуться історики, щоб обговорити історичну модель фортеці та зробити її музеєм.

Джерело
 

Цитата

На Дніпропетровщині реконструюють Кодацьку фортецю

На Дніпропетровщині реконструюють споруди Кодацької фортеці, збудованої поляками, яка у XVII столітті була опорним пунктом запорозького козацтва, заявив сьогодні голова обласної ради Євген Удод на засіданні Ради отаманів України у Дніпропетровську, де зібрались лідери понад 30 всеукраїнських та міжнародних козацьких організацій.

За його словами, цей масштабний проект розробили, щоб «не тільки зберегти історію, а зробити її цікавою і важливою для прийдешніх поколінь», повідомляє кореспондентка Радіо Свобода.

За розрахунками обласної влади, проект має підтримати польська сторона.

Нещодавно у Дніпропетровську генеральний консул Польщі у Харкові Ян Ґранат заявляв, що розглядає таку реконструкцію як можливість розвивати туризм.

Орієнтовна вартість проекту не розголошується.

Мова про реконструкцію старовинної Кодацької фортеці на Дніпропетровщині йде вже кілька років. Поки у Старих Кодаках, на місці зруйнованої Кодацької фортеці, просто неба провадять козацькі фестивалі та інші заходи.

Кодацька фортеця або Кодак - фортеця на правому березі Дніпра, за 10 кілометрів від Дніпропетровська, збудована польським урядом у липні 1635 року, щоб ізолювати Запоріжжя і Дон від України і перешкодити втечі селян на Запорозьку Січ, була зруйнована козаками під проводом Богдана Хмельницького.

Автор: Іван МУРАХА

Джерело

[Каменец-Подольский: Новая Западная башня крепости]

Судячи по мокрі плямі, виглядає що може обвалитися і ліва сторона

[Холм / Хелм (Chełm): замок короля Данила]

Цікаве прямокутне планування - нагадує ранні тевтонські замки в Прибалтиці і пізніші литовські. Для прикладу Ліда:

[Холм / Хелм (Chełm): замок короля Данила]

Мої вітання! Давно цей форум читаю і рішив приєндатися. Весною промелькнула цікава інформація по знайдені руїн замку короля Данила в Холмі, ось переклад польскої статті по темі:

Цитата

Руїни незвичайного середньовічного палацу із зеленого каміння ховає Кафедральна Гора в Хельмі

Є то залишки об'єкту, піднятого через Daniela Romanowicza, князя Русі Halickiej в XIII віку. Згадує про нього хроніка halicko-wołyńska. Археологи відшукали воно на узгір'ї в центрі міста. Дослідженнями керує професор Андрій Buko з Інституту Археології і Етнології PAN у Варшаві.

Узгір'я височіє на натуральному крейдовому підгрунті. Прикриває воно шар землі і щебеня товщини близько 10 метрів. В глибині 4,5 метра від сучасної поверхні археологи натрапили на сліди найстарішого заселення на тому місці, в т.ч. малого gródka, піднятого в 20 роках. XIII віку. Небагато по ньому залишилося, шар гару і відламки глиняного посуду.

Великі роботи рушили на узгір'ї(chołmie) в 1238 році і тривали декілька років. Археологи прочитують з них історію цього місця. Підготовано тоді узгір'я під княжу резиденцію - палац з kamniu

Лише на так підготовленій підставі покладено фундаменти з декількох шарів твердого каміння, перекладуваного пошаровим мулом і вапняним загартуванням. У свою чергу на такому фундаменті піднято мури окружного палацового dziedzińca. Мають вони 2 метри ширини. Складаються із зовнішнього і внутрішнього обличчя. Ті обличчя побудовано з блоків різновиду пісковика, так званий glaukonitu, зеленого каміння, що виступає тільки в Хельмі. Простір між обличчями наповнено малими шматками пісковика, спаяними загартуванням. Ці прекрасні мури в підстави зміцнювали дерев'яні ящики, сповнені камінням, їх корону ж також додатково зміцнювали дерев'яні конструкції.

- Такий спосіб будування свідчить про те, що ми маємо справу тут зі східними впливами, руськими, і навіть візантійськими. Аналогічні об'єкти і спосіб будування не відомі з територій Польщі, але можна воно знайти в зоні візантійських впливів - пояснює професор Андрій Buko.

Обведений такими мурами двір займав поверхню близько 450 квадратних метрів.

У східній частині dziedzińca археологи натрапили на палац, але не встигли дослідити його внутрішнього розплановування ані локалізувати палацовій каплиці-церкві, не виключають, що знаходилася на поверсі. Поки що дослідники оцінюють, що палац займав поверхню 200 м. кв.

Великою несподіванкою для дослідників було відкриття монументального входу до споруди. Повів себе кам'яний паркет у вході і підстави під pilastry. Лише археологічні знахідки майбутніх років вирішать, чи є цей вхід до палацу, чи може до каплиці-церкви.

Не менше найнесподіванішим було відкопування фрагмента мурів чотирикутної споруди, імовірно башти. У підставі має вона 11,6 на 11,2 м. Не піднято її із зеленого glaukonitu, але з менше ефектного виду пісковика, спаяного вапняним загартуванням. Ту споруду поусаджуваного на платформі з каміння, спаяного vapnom.

Мур повів себе до висоти 2 метрів.

На схожій платформі побудовано башту (17 м висоти) з цього самого періоду у ближньому Stołpiu, з каплицею на вершині. Башта не мала оборонного характеру. Імовірно була безпечна поблизу замку в Хельмі. У зв'язку з цим археологи припускають, що будівельні роботи в Хельмі і Stołpiu могли вести ці самі ремісники.

Під час археологічних знахідок в Хельмі археологи витягнули фрагменти витонченого, прикрашаного столового посуду з XIII віку, гідних княжого столу. Особливу увагу дослідників звернули мілкий(kafelki) szkliwione, прикрашали вони підлоги і стіни палацу. Виконаними були на місці, мабуть через ремісника, який прибув зі Сходу, може навіть з Візантією.

Археологи витягнули також середньовічну шпору і розтоплені метали - свинець і мідь, що походить імовірно з обгорілої церкви.

Autor: Krzysztof Kowalski

 

Джерело