Таблица лидеров

Поки тема гаряча, одразу по стопах доповню її цінними матеріалами, які накопав ще пару місяців тому, але ніяк не зібрався опублікувати. В одному з повідомлень вище є згаданий Юрій Стецик, в чиїй дисертації також згадувалися Щеплоти. Мав я можливість коротенько поспілкуватися з паном Юрієм про даний монастир, і він щедро поділився зі мною своїми виданнями і напрацьовками по темі. В більшості - це матеріали, які стосуються діяльності монастиря саме як духовної обителі, і дуже мало є того, що може стосуватися саме теми фортифікації. Однак в праці "Візитації василіанських монастирів Перемишльської єпархії 1747–1767 років" є наведений цікавий текст. Це - візитація монастиря за 21 травня 1764 р. Тут відносно коротко, але все ж описаний загальний вид монастиря, згадані і оборонні вали, і брама, і вищезгадані пивниці. Їх було дві:

Аня Тимчина Занько помогла достать фото этого подземелья, за что ей большое спасибо. С её слов удалось узнать, что подвал находится на участке монастыря, никаких строений над ним нет. Вообще место закрытое, но пару лет назад на День Независимости в Щеплоты приехали гости из соседнего села, которых пустили в подвал, благодаря чему и мы можем его рассмотреть хотя бы на фото. Судя по кадрам и по словам Анны, подвал представляет собой однокамерное помещение, к которому со двора ведёт небольшая галерея-спуск. Правда, в некоторых стенах видны какие-то подозрительные ниши/углубления, но связаны они с какими-то другими помещениями (если таковые вообще существовали) или это что-то более скромное, мне пока непонятно.

Тепер в контексті всього вищесказаного спробуємо поглянути на сам замок. Заморський пише "...як свідчить акт з 1497 року в котрому Микола Свинка згаданий є як колись дідич і закладач замку і села Поморяни", додаючи, що згаданий документ походить з замкового архіву. Інформація виглядає цілком вірогідною і довіряти їй не маю підстав. В такому випадку появу першого замку можна приписуватии десь до 1420-30-х років. Можливо, навіть ближче до останніх, маючи на увазі, що майновий поділ між синами Кердея старшого відбувся в 1434 році. Однак, точно не у "міфічні" Казимировські часи, як то протрактував Заморський. Наступним важливим моментом є інвентар з 1437 року, теж згаданий Заморським. Тут Поморяни фігурують під терміном "oppidum", що він переклав, як "місто фортечне". З цього місця вже можна стверджувати, що замок був. Або замочок. Але яким він був? В "Akta grodzkie i ziemskie..." я неодноразово зустрічав записи другої половини XV ст., де згадується, про існування в Поморянах "fortalicium" - це невелике, скоріш за все дерев'яне укріплення, щось ближче до оборонного двору, ніж на потужного замку. В 1474 році відбувається перше відоме нам бойове хрещення. Набіг татар, про який вже згадано було вище. Залога була тут зовсім скромною - 7 чоловік + Свинка, що зайвий раз стверджує про зовсім невеликий масштаб укріплення. Тим не менше обороні вдалося втриматись і відбити татар. Складно сказати, скільки їх було. Загалом чисельність татар в поході сягала 7 тисяч, але яка частина з ним була саме під стінами Поморян - відомостей немає. Ну, і останнє, що варто відзначити - це трагічний для Кердеїв 1499 рік і черговий набіг татар. Тоді Сигізмунд Кердей, очевидно не покладаючи великі надії на своє укріплення, шукає прихисток в Дунаївському замку. Хоча там "замок і місто ... з дощок і колод було збудоване", як свідчить турецький історик Саад-ед-дін при описі тої битви. В контексті цього можна припустити, що ще станом на кінець століття замок в Поморянах був на порядок скромніший, ніж Дунаївський. І напевне не був мурований. Мурований замок тут мав би з'явитися дещо пізніше.

Отож. Найбільш рання згадка про Поморяни, яка була перед моїми очима, це грамота дана Владиславом Ягайлом Петру Добковичу в серпні 1391 року в обозі під Городлом. Текст документу на латині був викладений в "Kwartalnik Historyczny. R 8"(1894) у статті Антонія Прохаска, яка стосувалася зовсім іншої теми - Теребовлі. Довкола цієї статті було поламано масу списів між тодішніми істориками, вона піддавалася гострій критиці зі сторони Грушевського, проте предмет цих суперечок тут нам зовсім не цікавий. Цікавим нам є лише той факт, що в середині тексту при описі меж населених пунктів зустрічається такий фрагмент: що можна перекласти як Ось такою є перша згадка. Нажаль не вказано, хто ж тоді був тою "шляхтою з Поморян", жодних імен, прізвищ, і т.д. Наступний ключовий документ датується 1423 роком. Тоді місцева руська шляхта мала можливість зустрічі з королем Владиславом Ягайлом в Самборі, куди він прибув з двором на полювання. І саме тут був підписаний один цікавий документ про обмін селами між деякими шляхтичами. В чорновиках Чоловського можна зустріти текст цього документу вже в перекладі на польську. А сам документ, доречі, дожив до наших днів. Мені вдалося його відшукати, лежить він в AGAD f. 354 Dzial I nr 7258. Отже про що там йдеться? Нижче дам лише ключові витяги з тексту: далі іде текст про обмін з Яном Межиком з Дамброви сіл Золочева на Рожище. Нижче по тексту брати затверджують право Датований документ п'ятницею, 23 жовтня 1423 р. Отож, з цього документу бачимо, хто ж був тою "шляхтою з Поморян" в згадці за 1391 рік. Це, очевидно, Грицько Кердей старший (одразу почну це слово присталяти, щоб уникнути плутанини з його сином). Вперше в документах він з'являється 22 червня 1388 в ролі свідка у одній судовій справі. В 1400-1402 роках був подільським старостою, і в конфлікті між Свидригайлом і Ягайлом зайняв сторону останнього, за що і отримав його прихильність. Це дозволило йому за час своєї діяльності дослужитися до досить великих майнових статків. Дата його смерті поки невідома, але як місце поховання часто вказують Домініканський костел у Львові, де був похований з дружиною Кларою. Чоловський стверджує, що помер Кердей старший близько 1430 року. В такому контексті дивним і незрозумілим мені виглядає той факт, що ще при його житті його сини стали спільними власниками деяких маєтків. В будь-якому разі спільними розпорядниками вони були до 1434 року. В зазначеному році між ними відбувся поділ батьківських володінь. Документ, про поділ колись мав би знаходитись в замковому архіві і є втраченим. Однак за словами Чоловського побічні джерела дозволяються стверджувати саме про такий поділ: Януш отримав Оринін, Устя, Сокіл, Гриньківці, Давидківці, Шманьківці, Чарноконьці, Настасів, Мишківці, Хоростків і інші. Дмитро - Шпиколоси, Ремізовці, Урмань на Золотою Липою, Підберіззя і Вижняни. Сигізмунд - Войнилів, Хоцін, Студзянки, Неговці, Дорохів, Томашівці. (в назвах населених пунктів можуть бути неточності. Це просто передрук з польської) Про Петра згадок немає. Очевидно до поділу не дожив. Грицькові молодшому відійшла половина Поморян з деякими прилеглими селами і Винники під Львовом. Інша половина Поморян дістається Миколі Свинці. І ось останній персонаж є, напевно, чи не найцікавішим в цій всій історії. Очевидно, це той самий "легендарний" Микола Свинка, який в багатьох статтях виступає як будівничий Поморянського замку. Заморський приписує його життя аж до середини XIV ст., що однак не відповідає дійсності. Заморський в своїй праці оперує лише одним документом з замкового архіву, де згаданий Микола Свинка - це акт з 1497 року, де Свинка згадується, як колишній дідич і фундатор замку. Розуміємо, що Свинка жив куди пізніше, ніж хотілося би Заморському в його спробах пов'язати побудову замку і прихід на Галичину Казимира ІІІ. Однак величезне питання викликає родовий зв'язок Грицька Кердея старшого і Миколи Свинки. Ким був Свинка для Кердеїв? З однієї сторони в документі 1423 р. маємо чітку відповідь. Він записаний в число синів Грицька Кердея, де нарівні з іншими згаданий в якості "уроджених братів". Також, такий потужний генеалогічний ресурс, як Wielka Genealogia Minakowskiego (присвячений дослідженню саме родових зв'язків шляхти) подає Миколу Свинку також як сина, проте від іншої дружини, невідомої нам на ім'я. В такій логіці, цілком зрозуміло, чому його немає в таких грунтовний генеалогічних ресурсах, як, наприклад, "Herbarz polski" Адама Бонецького і він не вказується в переліку синів Кердея. Те, що Микола Свинка був сином Грицька Кердея - це зовсім неочевидний факт і міг збити з пантелику будь кого, хто проходив тему відносно поверхнево. Також, варто згадати, що Бонецький подає іще один цікавий факт, який варто згадати. Дмитро зі Шпиколос в одному документі за 1454 р. теж згаданий, як Свинка - "Дмитро Свинка". Тому "Свинка" це, скоріш за все, було прізвисько, яке причепилося до родини, але найбільше прижилося Миколі. З іншої сторони, Чоловський, навіть маючи в руках документ 1423 р. все ж піддає сумніву, що Микола Свинка був сином Грицька старшого. Що саме не дозволило Чоловському до кінця прийняти цю теорію - мені не до кінця зрозуміло. Чоловський наводить іще один документ, де Микола Свинка в 1430 році виступає в ролі свідка і записаний як "Микола Свинка зі Свинок". Далі будується теорія про походження Миколи з одноіменного села Свинки, яке знаходиться десь в Польщі (де саме я так і не зміг розчитати з почерку Чоловського). І навіть наводиться той факт, що в 1399 році власниками тих Свинок були три брати: Микола, Фабіан і Войцех. Чи це той самий Свинка, чи лише тезка? Наразі можемо лише здогадуватися. Додати до всього сказаного можна лише той факт, що внук Грицька старшого - Сигізмунд, в 1498 р. називає Миколу Свинку своїм дядьком. І, загалом, Чоловський схиляється до того, що Микола був зятем Грицька старшого. Я ж, зі свої сторони, залишу цей зв'язок під великим знаком запитання. А для кращого розуміння всіх подальших родових зв'язків подам генеалогічну схему зі всіма головними дійовими особами про яких йтиметься нижче: Якихось інших важливих фактів чи документів з життя Миколи Свинки ми поки не маємо. Помирає він не раніше 1440-го року, оскільки ще в цьому році він згадується в записках Львівського гродського суду як війт Поморян - "Nicolaus advocatus de Pomorzany". Після нього його частка Поморян дістається синові - Іванові. Іван неодноразово згадується в різних документах, саме як "Іван Свинка з Поморян". Саме так він записаний одним з перших в відомій договірній грамоті шляхти Львівської землі і Жидачівського повіту з Львовом про охорону своїх прав за 1464 р.(текст документу в повному обсязі подає Заморський, а оригінал грамоти зберігається нині в ЦДІА у м.Львові. Особливістю документу є прикріплені 42 печатки тих, хто підписався під документом. Однак, нажаль, печатки нашого Свинки серед збережених немає). В 1474 році під час набігу татар Іван Свинка з невеликою залогою у складі 7 чоловік зумів втримати оборону Поморянського замку. Цей факт є відображеним і коротко описаним в ряді хронік, починаючи з "Польської хроніки" Длугоша. Згідно з даними Великої генеалогії Мінаковського, Іван Свинка помирає у 1476 році. По собі залишив єдиного сина - Миколу. Про Миколу відомостей небагато. Згадується він лише в двох документах. Вперше - 27 червня 1477 р, коли прагнучи допомогти "найдорожчій тітці" Анні Скарбек, віддав їй навічно у володіння село Кальне. Вдруге - 8 січня 1479 р., коли заповідає дружині Дороті на випадок своєї смерті розпоряджатися своєю частиною Поморян доти, доки буде вдовою. У випадку повторного її шлюбу, маєтки мають перейти його найближчим спадкоємцям, а взамін Дорота мала би отримати від них компенсацію в 1200 гривень. Документ, очевидно, складався з огляду на стан здоров'я, бо вже в 1480 році Микола покидає цей світ, не залишивши по собі нащадків. А разом з ним згасає і гілка поморянських Свинок. Дорота залишалася вдовою недовго, бо вже в 1481 році бачимо її заміжнею за Мартином з Острова. Мартин, в свою чергу, вже також був вдівцем. Попередньо був одружений з Катериною - сестрою Івана Свинки, з якою мав 4-х дітей(двох хлопців і дох дівчат). А далі іде дуже складна і заплутана ситуація. Згідно заповіту Миколи Свинки після повторного одруження Дороти, його частина Поморян мала б перейти до його сестер - Анни Скарбек і Катерини Островської, першої дружини Мартина. Після смерті Катерини її спадкоємцями стали її діти, і виходить цікавий факт. Дорота стає мачухою для своїх пасинків, котрі одночасно були спадкоємцями половини маєтку її першого чоловіка. Але перед тим, як набути майнових прав вони мали виплатити Дороті грошову компенсацію. Те ж зі своєї сторони мала зробити і Анна Скарбкова. Остання, не маючи бажання розбиратися з проблемним спадком 9 червня 1480 року проводить обмін з братами Яном і Віктором Сененськими(які доводились родичами Дороті, Чоловський називає їх "братанками"), обмінявши свою частку Поморян(1/4) на село Лешків. В 1484 році другий чоловік Дороти Мартин з Острова помирає і вона повертається до Поморян, де продовжує розпоряджатися половиною маєтку, не оглядаючись ні на братів Сененських, ні на своїх пасинків Островських. Тим самим створює ряд проблем і породжує своєю діяльністю численні судові позови. Але про неї ще трошки пізніше. А зараз повернемося до поділу 1434 року. Другу половину Поморян тоді отримує тоді Грицько Кердей молодший. Досить вагома політична персона того часу. Вів дуже активне і політичне, і військове життя. Свого часу добивається посади подільського воєводи. Не раз і не двічі зустрічав його ім'я в різноманітних судових справах в "Akta grodzkie i ziemskie...", де часто фігурує під іменем "Грицько з Поморян". Однак, наскільки я розумію, будучи досить зайнятим своїм активним політичним життям, він мало приділяв уваги саме Поморянам. Тим більше, що володів тут лише половиною. Остання згадка про нього датується 18 червня 1462 року. Похований також в Домініканському костелі, поруч з батьком. По собі залишив двох синів. Сигізмунду(старості Красноставському) тоді дістається батькова половина Поморян, а Іванові (старості Теребовлянському) Теребовляни. Спочатку Сигізмунд був одружених з Оленою зі Струмилів, однак дітей від їхнього шлюбу не зафіксовано. А пізніше, в 1490-му році вдруге одружується. І не на кому-небудь, а на вищезгаданій Дороті, двічі вдові по Миколі Свинці, і по Мартину з Острова, фактичній розпорядниці другої половини Поморян. Їхнє одруження внесло остаточний хаос в майнові взаємовідносини в Поморянах. Тому 1490-і роки супроводжуються суцільними судами між Сигізмундом Кердеєм з Доротою, братами Яном і Віктором Сененськими та пасинками Дороти Андрієм і Христином Островськими. Останні, розуміючи складність відстоювання своєї частки володінь відступають 31 грудня 1494 року свою чверть володінь братам Сененським в обмін на інше село, доплату в 2000 угорських дукатів і обов'язок виплати своїх зобов'язань Дороті згідно заповіту Миколи Свинки. Відтак брати Сененські набули вже половину Поморян. І хто зна, як би все розвивалося далі, якби не події 1499 року? А в згаданий рік відбувається черговий наїзд татар. Сигізмунд Кердей, очевидно вважаючи більш надійним для оборони Дунаївський замок, покидає Поморяни. Забирає з собою дружину Дороту і єдиного 9-річного сина - Івана і прямує туди. Замок там був дерев'яний, однак добре доглянутий львівськими архієпископами. Він також був в числі тих, хто встояв в згаданому вище наїзді 1474 року. Однак цього разу не судилося. Замок був взятий, Сигізмунд Кердей - вбитий. Дорота з сином були взяті в ясир. Пізніше, Дороті якимось чином вдалося втекти з полону, а молодий хлопець був для татар досить цінним здобутком. По поверненні Дорота знайшла опікуна в обличчі свого брата - Петра. Разом, ще протягом двох років пробувала відстоювати свої права на Поморяни у судах проти братів Сененських. Однак 8 січня 1501 року засвідчує, що брати Ян і Вікторин Сененські, виплатили їй всі кошти і визнала їх єдиними і повноправними власниками Поморян.