Jump to content
Замки и Крепости Украины - Форум

Leaderboard


Popular Content

Showing content with the highest reputation since 01/09/2019 in all areas

  1. 3 points
    Рік видання: 2018 Автор: Євген Осадчий, Олексій Коротя Видавництво: Майдан, Харків Мова: українська Формат: 70х100/16 (15,6 х 22 х 1,3 см) Обкладинка: м'яка Папір: офсетний Кількість сторінок: 248 Ілюстрації: чорно-білі плани, фото, схеми Наклад: 300 прим. ISBN: 978-966-372-734-9 Аннотація: Автори: Приклади сторінок: Передмова: Вступ: Сторінки: Розташування майданів на території Сумської області: Зміст:
  2. 3 points
    Нове друковане надходження: вийшла друком стаття "Палац Сенявських у Меджибожі в контексті польського, словацького, угорського ренесансу" - у збірнику матеріалів минулорічної конференції у Львівській Політехніці. Звантажуймо.
  3. 3 points
    "Regni Poloniae, magnique ducatus Lituaniae omniumque regionum juri polonico subjectorum novissima descriptio" (1659): Джерело
  4. 3 points
    Станишівка тогоріч (2018 р.) святкувала 400 р. Назва села походить від торговців, які тут ставали "станом" перед переходом Тетерева на Сквирський шлях.Втім, край Станишівки на величезних терасах Тетерева існує пам'ятка археології - городище Київської Русі 9-14 ст., та 14-18ст., занесена в 2009 р., в Держ. реєстр пам'яток археології, що ніяк не заважає її розбудовувати та переплановувати, вести господарську діяльність верхи плато городища. Два городища на одному місці це поширене явище, коли внаслідок руйнації верхи погарища через певний час засновують нове укріплене поселення. Цікаво, що от за Рибаковим, давні язичнецькі вірування не дозволяли нашим предкам на погарищах продовжувати чи поновлювати діяльність. Фото цього городища я завантажував в Вікіпедію років три тому. Але зимою воно звісно особливо виразне і "читабельне". Фото 1. Мисове городище в західній частині с. Станишівка, видно захисні вали та дитинець верхи. Городище ж ближче до лісу, праворуч панорами:
  5. 2 points
    Обсуждается древнерусское городище Тумащ Тумащ - остатки городского детинца, треугольного в плане (площадь 1,6 га), занимают высокий мыс левого берега р.Стугна, на окраине с.Старые Безрадичи Киевской области. Поселение по периметру окружено валом и рвом с напольной стороны. Въезд на городище прослеживается с юго-запада. Отсюда к детинцу примыкал обширный окольный город (площадь около 8 га), валы которого ныне полностью распаханы. Но в начале века В. В. Хвойка отметил укрепления (две линии валов и ров) в 400 м к югу от детинца. Тумащ был одним из важных опорных пунктов на пути вражеских войск к Киеву. Вместе с Треполем и Василевым он обеспечивал в XI-XIII вв. оборону столицы Руси от набегов половцев, один из городов, прикрывавших Киев с юга, упомянут в летописи под 1150 и 1170 гг. Городище Тумаща неоднократно обследовалось археологами. По длинной оси вала впритык друг к другу стояли забитые землей срубы. В детинце были обнаружены отложения зарубинецкой культуры и древнерусского (XI — XIII вв.) времени. Найдены следы углубленных в землю жилищ, обломки стеклянных браслетов, шиферные пряслица, орудия труда, наконечники стрел, монетная гривна киевского типа, различные украшения. Ранее на поселении была обнаружена печать греко-русского типа с погрудным изображением св. Романа, принадлежавшая, по-видимому, князю Роману Святославичу. Точных данных о том, кем он был основан, нет, однако не исключено, что его основал ещё Владимир Великий в конце X века. Впервые упоминается в Лаврентьевской летописи под 1150 годом в связи с междоусобной борьбой Изяслава Мстиславича Волынского и Юрия Владимировича Долгорукого за киевский престол. Под Тумащью состоялась битва между нанявшим берендеев Изяславом Мстиславичем и союзником Долгорукого, Владимирком Галицким, проигранная Изяславом. Во второй половине XIII в. город после Батыева нашествия пришел в упадок и прекратил существование. Координаты: 50°9'22"N, 30°33'57"E Источники: http://ruina.ru; http://www.xliby.ru; http://wikimapia.org; http://io.ua; https://ru.wikipedia.org; Вид на окольний град з дитинця.
  6. 2 points
  7. 2 points
  8. 2 points
    Тиждень тому, вид на це городище з півдня з гори "Горбовище" в кілометрі від нього. Власне городище над цифрами 2019, водянки.
  9. 2 points
    Еще в 20 веке можно было найти деревянные остатки. Источник: Киевская старина. 1902. Т.79, №10. От.2 Стр.31
  10. 2 points
    На Великдень отримали шанс покататися районом, разом і заглянули на городище. Стан об'єкту, його локація і атмосфера - просто шикарні. Зовсім неподалік від городища мається ще й поселення черняхівської культури.
  11. 2 points
    Є опублікований текст на латині та його переклад (починаючи з 41 ст.) в цьому посиланні.
  12. 2 points
    Возвращаясь к озеру Амадока... Есть такой печатный источник авторства придворного географа и историка Станислава Сарницкого: Descriptio veteris et novae Poloniae cum divisione eiusdem veteri et nova. Adiecta est vera et exquisita Russiae inferioris descriptio, juxta revisionem Commissariorum Regiorum et Livoniae juxta Odoporicon exercitus Polonici redeuntis ex Moschovia... (и прочая, прочая... в традициях эпохи модерна) Издана книга в Кракове в 1585 году, по ссылке электронная копия доступна в сети. Ценю эту книгу и ее автора за то, что в ней Сарницкий образно сравнил Меджибож с Месопотамией: "При слиянии Бужка и Буга, будто Месопотамия, Меджибож расположился, что о самой сути этого города свидетельствует". Но речь моя об озере Амадока - вернее, о том, что в 1585 году ни о какой Амадоке этот довольно титулованный польский автор не знал. Сарницкий бегло, но детально описывает Подолье: реки, озера, города, их взаимное расположение, и даже дает их географические координаты. То есть подходит к делу серьезно. Его описания - это более конкретно, чем ренессансные карты. Но среди упоминаемых им озер Амадока отсутствует. Напомню, что эта подробная книга по географии издана в 1585 году. Напротив того, на уже упомянутой выше карте 1605 года Г. Меркатор, ничтоже сумняшеся, изображает озеро Амадока в наличии. Уже это само по себе свидетельствует, что с картой Меркатора по крайней мере что-то не так. Конечно, можно интерпретировать, что на самом деле и озеро являлось на самом деле болотом, и конфигурация его была посложнее, чем на картах. Но интереснее сделать другое: проанализировать справочный текст Станислава Сарницкого, визуализировать согласно ему на карте перечисленные Сарницким города, реки и озера - и уже туда попытаться вписать гипотетическую Амадоку. Предполагаю, что конфликтов гипотетической Амадоки с реальными водоемами и поселениями будет достаточное количество. Если кто-либо пожелает это сделать - в помощь ему еще статья: Поділля в С. Сарницького „Описі давньої та нової Польщі” (1585) / Д. Вирський // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 17. — К., 2009. — С. 20-35. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
  13. 2 points
    Ще одна стаття, цього разу мова йде про дерев'яну забудову Чернелицького замку. https://www.academia.edu/38773890/Квятковський_Л._Деревяна_забудова_Чернелицького_замку_Kviatkovskyi_L._Wooden_buildings_of_the_Chernelytsia_castle
  14. 2 points
    Поки тема гаряча, одразу по стопах доповню її цінними матеріалами, які накопав ще пару місяців тому, але ніяк не зібрався опублікувати. В одному з повідомлень вище є згаданий Юрій Стецик, в чиїй дисертації також згадувалися Щеплоти. Мав я можливість коротенько поспілкуватися з паном Юрієм про даний монастир, і він щедро поділився зі мною своїми виданнями і напрацьовками по темі. В більшості - це матеріали, які стосуються діяльності монастиря саме як духовної обителі, і дуже мало є того, що може стосуватися саме теми фортифікації. Однак в праці "Візитації василіанських монастирів Перемишльської єпархії 1747–1767 років" є наведений цікавий текст. Це - візитація монастиря за 21 травня 1764 р. Тут відносно коротко, але все ж описаний загальний вид монастиря, згадані і оборонні вали, і брама, і вищезгадані пивниці. Їх було дві:
  15. 2 points
    Аня Тимчина Занько помогла достать фото этого подземелья, за что ей большое спасибо. С её слов удалось узнать, что подвал находится на участке монастыря, никаких строений над ним нет. Вообще место закрытое, но пару лет назад на День Независимости в Щеплоты приехали гости из соседнего села, которых пустили в подвал, благодаря чему и мы можем его рассмотреть хотя бы на фото. Судя по кадрам и по словам Анны, подвал представляет собой однокамерное помещение, к которому со двора ведёт небольшая галерея-спуск. Правда, в некоторых стенах видны какие-то подозрительные ниши/углубления, но связаны они с какими-то другими помещениями (если таковые вообще существовали) или это что-то более скромное, мне пока непонятно.
  16. 2 points
    Тепер в контексті всього вищесказаного спробуємо поглянути на сам замок. Заморський пише "...як свідчить акт з 1497 року в котрому Микола Свинка згаданий є як колись дідич і закладач замку і села Поморяни", додаючи, що згаданий документ походить з замкового архіву. Інформація виглядає цілком вірогідною і довіряти їй не маю підстав. В такому випадку появу першого замку можна приписуватии десь до 1420-30-х років. Можливо, навіть ближче до останніх, маючи на увазі, що майновий поділ між синами Кердея старшого відбувся в 1434 році. Однак, точно не у "міфічні" Казимировські часи, як то протрактував Заморський. Наступним важливим моментом є інвентар з 1437 року, теж згаданий Заморським. Тут Поморяни фігурують під терміном "oppidum", що він переклав, як "місто фортечне". З цього місця вже можна стверджувати, що замок був. Або замочок. Але яким він був? В "Akta grodzkie i ziemskie..." я неодноразово зустрічав записи другої половини XV ст., де згадується, про існування в Поморянах "fortalicium" - це невелике, скоріш за все дерев'яне укріплення, щось ближче до оборонного двору, ніж на потужного замку. В 1474 році відбувається перше відоме нам бойове хрещення. Набіг татар, про який вже згадано було вище. Залога була тут зовсім скромною - 7 чоловік + Свинка, що зайвий раз стверджує про зовсім невеликий масштаб укріплення. Тим не менше обороні вдалося втриматись і відбити татар. Складно сказати, скільки їх було. Загалом чисельність татар в поході сягала 7 тисяч, але яка частина з ним була саме під стінами Поморян - відомостей немає. Ну, і останнє, що варто відзначити - це трагічний для Кердеїв 1499 рік і черговий набіг татар. Тоді Сигізмунд Кердей, очевидно не покладаючи великі надії на своє укріплення, шукає прихисток в Дунаївському замку. Хоча там "замок і місто ... з дощок і колод було збудоване", як свідчить турецький історик Саад-ед-дін при описі тої битви. В контексті цього можна припустити, що ще станом на кінець століття замок в Поморянах був на порядок скромніший, ніж Дунаївський. І напевне не був мурований. Мурований замок тут мав би з'явитися дещо пізніше.
  17. 2 points
    Отож. Найбільш рання згадка про Поморяни, яка була перед моїми очима, це грамота дана Владиславом Ягайлом Петру Добковичу в серпні 1391 року в обозі під Городлом. Текст документу на латині був викладений в "Kwartalnik Historyczny. R 8"(1894) у статті Антонія Прохаска, яка стосувалася зовсім іншої теми - Теребовлі. Довкола цієї статті було поламано масу списів між тодішніми істориками, вона піддавалася гострій критиці зі сторони Грушевського, проте предмет цих суперечок тут нам зовсім не цікавий. Цікавим нам є лише той факт, що в середині тексту при описі меж населених пунктів зустрічається такий фрагмент: що можна перекласти як Ось такою є перша згадка. Нажаль не вказано, хто ж тоді був тою "шляхтою з Поморян", жодних імен, прізвищ, і т.д. Наступний ключовий документ датується 1423 роком. Тоді місцева руська шляхта мала можливість зустрічі з королем Владиславом Ягайлом в Самборі, куди він прибув з двором на полювання. І саме тут був підписаний один цікавий документ про обмін селами між деякими шляхтичами. В чорновиках Чоловського можна зустріти текст цього документу вже в перекладі на польську. А сам документ, доречі, дожив до наших днів. Мені вдалося його відшукати, лежить він в AGAD f. 354 Dzial I nr 7258. Отже про що там йдеться? Нижче дам лише ключові витяги з тексту: далі іде текст про обмін з Яном Межиком з Дамброви сіл Золочева на Рожище. Нижче по тексту брати затверджують право Датований документ п'ятницею, 23 жовтня 1423 р. Отож, з цього документу бачимо, хто ж був тою "шляхтою з Поморян" в згадці за 1391 рік. Це, очевидно, Грицько Кердей старший (одразу почну це слово присталяти, щоб уникнути плутанини з його сином). Вперше в документах він з'являється 22 червня 1388 в ролі свідка у одній судовій справі. В 1400-1402 роках був подільським старостою, і в конфлікті між Свидригайлом і Ягайлом зайняв сторону останнього, за що і отримав його прихильність. Це дозволило йому за час своєї діяльності дослужитися до досить великих майнових статків. Дата його смерті поки невідома, але як місце поховання часто вказують Домініканський костел у Львові, де був похований з дружиною Кларою. Чоловський стверджує, що помер Кердей старший близько 1430 року. В такому контексті дивним і незрозумілим мені виглядає той факт, що ще при його житті його сини стали спільними власниками деяких маєтків. В будь-якому разі спільними розпорядниками вони були до 1434 року. В зазначеному році між ними відбувся поділ батьківських володінь. Документ, про поділ колись мав би знаходитись в замковому архіві і є втраченим. Однак за словами Чоловського побічні джерела дозволяються стверджувати саме про такий поділ: Януш отримав Оринін, Устя, Сокіл, Гриньківці, Давидківці, Шманьківці, Чарноконьці, Настасів, Мишківці, Хоростків і інші. Дмитро - Шпиколоси, Ремізовці, Урмань на Золотою Липою, Підберіззя і Вижняни. Сигізмунд - Войнилів, Хоцін, Студзянки, Неговці, Дорохів, Томашівці. (в назвах населених пунктів можуть бути неточності. Це просто передрук з польської) Про Петра згадок немає. Очевидно до поділу не дожив. Грицькові молодшому відійшла половина Поморян з деякими прилеглими селами і Винники під Львовом. Інша половина Поморян дістається Миколі Свинці. І ось останній персонаж є, напевно, чи не найцікавішим в цій всій історії. Очевидно, це той самий "легендарний" Микола Свинка, який в багатьох статтях виступає як будівничий Поморянського замку. Заморський приписує його життя аж до середини XIV ст., що однак не відповідає дійсності. Заморський в своїй праці оперує лише одним документом з замкового архіву, де згаданий Микола Свинка - це акт з 1497 року, де Свинка згадується, як колишній дідич і фундатор замку. Розуміємо, що Свинка жив куди пізніше, ніж хотілося би Заморському в його спробах пов'язати побудову замку і прихід на Галичину Казимира ІІІ. Однак величезне питання викликає родовий зв'язок Грицька Кердея старшого і Миколи Свинки. Ким був Свинка для Кердеїв? З однієї сторони в документі 1423 р. маємо чітку відповідь. Він записаний в число синів Грицька Кердея, де нарівні з іншими згаданий в якості "уроджених братів". Також, такий потужний генеалогічний ресурс, як Wielka Genealogia Minakowskiego (присвячений дослідженню саме родових зв'язків шляхти) подає Миколу Свинку також як сина, проте від іншої дружини, невідомої нам на ім'я. В такій логіці, цілком зрозуміло, чому його немає в таких грунтовний генеалогічних ресурсах, як, наприклад, "Herbarz polski" Адама Бонецького і він не вказується в переліку синів Кердея. Те, що Микола Свинка був сином Грицька Кердея - це зовсім неочевидний факт і міг збити з пантелику будь кого, хто проходив тему відносно поверхнево. Також, варто згадати, що Бонецький подає іще один цікавий факт, який варто згадати. Дмитро зі Шпиколос в одному документі за 1454 р. теж згаданий, як Свинка - "Дмитро Свинка". Тому "Свинка" це, скоріш за все, було прізвисько, яке причепилося до родини, але найбільше прижилося Миколі. З іншої сторони, Чоловський, навіть маючи в руках документ 1423 р. все ж піддає сумніву, що Микола Свинка був сином Грицька старшого. Що саме не дозволило Чоловському до кінця прийняти цю теорію - мені не до кінця зрозуміло. Чоловський наводить іще один документ, де Микола Свинка в 1430 році виступає в ролі свідка і записаний як "Микола Свинка зі Свинок". Далі будується теорія про походження Миколи з одноіменного села Свинки, яке знаходиться десь в Польщі (де саме я так і не зміг розчитати з почерку Чоловського). І навіть наводиться той факт, що в 1399 році власниками тих Свинок були три брати: Микола, Фабіан і Войцех. Чи це той самий Свинка, чи лише тезка? Наразі можемо лише здогадуватися. Додати до всього сказаного можна лише той факт, що внук Грицька старшого - Сигізмунд, в 1498 р. називає Миколу Свинку своїм дядьком. І, загалом, Чоловський схиляється до того, що Микола був зятем Грицька старшого. Я ж, зі свої сторони, залишу цей зв'язок під великим знаком запитання. А для кращого розуміння всіх подальших родових зв'язків подам генеалогічну схему зі всіма головними дійовими особами про яких йтиметься нижче: Якихось інших важливих фактів чи документів з життя Миколи Свинки ми поки не маємо. Помирає він не раніше 1440-го року, оскільки ще в цьому році він згадується в записках Львівського гродського суду як війт Поморян - "Nicolaus advocatus de Pomorzany". Після нього його частка Поморян дістається синові - Іванові. Іван неодноразово згадується в різних документах, саме як "Іван Свинка з Поморян". Саме так він записаний одним з перших в відомій договірній грамоті шляхти Львівської землі і Жидачівського повіту з Львовом про охорону своїх прав за 1464 р.(текст документу в повному обсязі подає Заморський, а оригінал грамоти зберігається нині в ЦДІА у м.Львові. Особливістю документу є прикріплені 42 печатки тих, хто підписався під документом. Однак, нажаль, печатки нашого Свинки серед збережених немає). В 1474 році під час набігу татар Іван Свинка з невеликою залогою у складі 7 чоловік зумів втримати оборону Поморянського замку. Цей факт є відображеним і коротко описаним в ряді хронік, починаючи з "Польської хроніки" Длугоша. Згідно з даними Великої генеалогії Мінаковського, Іван Свинка помирає у 1476 році. По собі залишив єдиного сина - Миколу. Про Миколу відомостей небагато. Згадується він лише в двох документах. Вперше - 27 червня 1477 р, коли прагнучи допомогти "найдорожчій тітці" Анні Скарбек, віддав їй навічно у володіння село Кальне. Вдруге - 8 січня 1479 р., коли заповідає дружині Дороті на випадок своєї смерті розпоряджатися своєю частиною Поморян доти, доки буде вдовою. У випадку повторного її шлюбу, маєтки мають перейти його найближчим спадкоємцям, а взамін Дорота мала би отримати від них компенсацію в 1200 гривень. Документ, очевидно, складався з огляду на стан здоров'я, бо вже в 1480 році Микола покидає цей світ, не залишивши по собі нащадків. А разом з ним згасає і гілка поморянських Свинок. Дорота залишалася вдовою недовго, бо вже в 1481 році бачимо її заміжнею за Мартином з Острова. Мартин, в свою чергу, вже також був вдівцем. Попередньо був одружений з Катериною - сестрою Івана Свинки, з якою мав 4-х дітей(двох хлопців і дох дівчат). А далі іде дуже складна і заплутана ситуація. Згідно заповіту Миколи Свинки після повторного одруження Дороти, його частина Поморян мала б перейти до його сестер - Анни Скарбек і Катерини Островської, першої дружини Мартина. Після смерті Катерини її спадкоємцями стали її діти, і виходить цікавий факт. Дорота стає мачухою для своїх пасинків, котрі одночасно були спадкоємцями половини маєтку її першого чоловіка. Але перед тим, як набути майнових прав вони мали виплатити Дороті грошову компенсацію. Те ж зі своєї сторони мала зробити і Анна Скарбкова. Остання, не маючи бажання розбиратися з проблемним спадком 9 червня 1480 року проводить обмін з братами Яном і Віктором Сененськими(які доводились родичами Дороті, Чоловський називає їх "братанками"), обмінявши свою частку Поморян(1/4) на село Лешків. В 1484 році другий чоловік Дороти Мартин з Острова помирає і вона повертається до Поморян, де продовжує розпоряджатися половиною маєтку, не оглядаючись ні на братів Сененських, ні на своїх пасинків Островських. Тим самим створює ряд проблем і породжує своєю діяльністю численні судові позови. Але про неї ще трошки пізніше. А зараз повернемося до поділу 1434 року. Другу половину Поморян тоді отримує тоді Грицько Кердей молодший. Досить вагома політична персона того часу. Вів дуже активне і політичне, і військове життя. Свого часу добивається посади подільського воєводи. Не раз і не двічі зустрічав його ім'я в різноманітних судових справах в "Akta grodzkie i ziemskie...", де часто фігурує під іменем "Грицько з Поморян". Однак, наскільки я розумію, будучи досить зайнятим своїм активним політичним життям, він мало приділяв уваги саме Поморянам. Тим більше, що володів тут лише половиною. Остання згадка про нього датується 18 червня 1462 року. Похований також в Домініканському костелі, поруч з батьком. По собі залишив двох синів. Сигізмунду(старості Красноставському) тоді дістається батькова половина Поморян, а Іванові (старості Теребовлянському) Теребовляни. Спочатку Сигізмунд був одружених з Оленою зі Струмилів, однак дітей від їхнього шлюбу не зафіксовано. А пізніше, в 1490-му році вдруге одружується. І не на кому-небудь, а на вищезгаданій Дороті, двічі вдові по Миколі Свинці, і по Мартину з Острова, фактичній розпорядниці другої половини Поморян. Їхнє одруження внесло остаточний хаос в майнові взаємовідносини в Поморянах. Тому 1490-і роки супроводжуються суцільними судами між Сигізмундом Кердеєм з Доротою, братами Яном і Віктором Сененськими та пасинками Дороти Андрієм і Христином Островськими. Останні, розуміючи складність відстоювання своєї частки володінь відступають 31 грудня 1494 року свою чверть володінь братам Сененським в обмін на інше село, доплату в 2000 угорських дукатів і обов'язок виплати своїх зобов'язань Дороті згідно заповіту Миколи Свинки. Відтак брати Сененські набули вже половину Поморян. І хто зна, як би все розвивалося далі, якби не події 1499 року? А в згаданий рік відбувається черговий наїзд татар. Сигізмунд Кердей, очевидно вважаючи більш надійним для оборони Дунаївський замок, покидає Поморяни. Забирає з собою дружину Дороту і єдиного 9-річного сина - Івана і прямує туди. Замок там був дерев'яний, однак добре доглянутий львівськими архієпископами. Він також був в числі тих, хто встояв в згаданому вище наїзді 1474 року. Однак цього разу не судилося. Замок був взятий, Сигізмунд Кердей - вбитий. Дорота з сином були взяті в ясир. Пізніше, Дороті якимось чином вдалося втекти з полону, а молодий хлопець був для татар досить цінним здобутком. По поверненні Дорота знайшла опікуна в обличчі свого брата - Петра. Разом, ще протягом двох років пробувала відстоювати свої права на Поморяни у судах проти братів Сененських. Однак 8 січня 1501 року засвідчує, що брати Ян і Вікторин Сененські, виплатили їй всі кошти і визнала їх єдиними і повноправними власниками Поморян.
  18. 2 points
    Давненько тема не обновлялася, тож пора))) Тим більше є кілька приводів. Дуже потішив недавній пост в місцевій магерівській фб-спільноті. Виявляється, в листопаді 2018 року на стіні коридору в місцевій школі з'явився величезний малюнок, який зображує замок, який тут стільки обговорювався. Малюнок виконав місцевий художник, колишній учень цієї школи - Андрій Турчин. Малюнок викликає доволі змішані відчуття. З однієї сторони така візуалізація - це просто чудовий спосіб привернення уваги місцевих дітей до своєї, локальної історії. Не знаю, якими джерелами автор користувався при формуванні власного уявлення про замок, але видно що не просто "зі стелі" все взято. Форма замку приблизно відповідає дійсності - прямокутник з чотирма вежами по кутах. Так, самі вежі зовсім не тієї форми, якими були насправді, але характерна форма віконечок є дуже впізнаваною. В правій частині дитинця височіє дах палацового корпусу, який не примикає до жодної з веж, між якими знаходиться - це іще один момент, який відповідав дійсності. Внизу, під малюнок, автор помістив герб Белжецьких, що свідчить обізнаність автора з ранньою історією споруди. З іншої сторони - ... А нема іншої сторони. Малюнок викликає лише позитивні емоції. Це лише художній твір, а не наукова стаття, тому художник мав право на неточності. Але є і ложка дьогтю в цій бочці меду. Не дивлячись на те, що твір щойно лише з'явився на світ, його автора, нажаль, вже серед нас немає. Але залишив отакий слід.
  19. 2 points
    Обсуждается этот объект: укрепление в с. Бережница. Село Бережница (wiki) находится в 20 км к западу от Ивано-Франковска, в 4 км от райцентра Калуша: Визиком О существовании в этом селе укрепления узнал совсем недавно, когда Зеновий Федункив (широко известный в узких кругах исследователь фортификации Прикарпатья) рассказал о нём на своей facebook-страничке: Укрепление совсем небольшое - в личной беседе Зеновий сообщил, что "Розміри прясел по гребеню валу: 49 х 50 х 48 х 30 м.". Ниже приведу графические материалы, которыми поделился Зеновий. На карте Фридриха фон Мига (1779-1783) в нужном квадрате нет явно выраженных признаков существования укреплений, но в нужной зоне показано какое-то строение, выполненное (судя по красному контуру) из камня или кирпича. По мнению Зеновия, эта постройка тогда могла стоять на участке укрепления: Mapire.eu Расположение участка укрепления: Карта Google С примечаниями и пометками Зеновия: Более точная привязка: Ориентировочный план укрепления: От себя добавлю снимок участка с Google Earth (26 октября 2006): Панорамный вид на участок со стороны долины реки - укрепление находится на возвышенности: С расшифровками Зеновия: Участок укрепления, вид с юга. Зеновий уточнил, что "Висота валу в різних місцях коливається від 4 до 1,5 м. Глибина рову - 2-1 м": Одна из уцелевших секций валов:
  20. 2 points
    Всім вже відомий малюнок Підгорецького замку станом на XVII ст. висвітлює південну сторону замку: Але я постійно хотів бачити "як же виглядав двоповерховий палац" з північної сторони, пройшов час, ніхто цим не зайнявся тому я взяв і намалював своє бачення первісного вигляду Підгорецького замку: Хтось запитається чому не весь корпус двоповерховий? Так от, обидва передпокої (західній та східній) мали сходи для того, щоб можна було потрапити на третій поверх "башт", якщо забрати третій поверх передпокоїв, то третій поверх башт буде недоступним. План 3-го поверху підкреслено червоним: Малюнок основував на цьому зображені: Всі фотографії взяв звідси.
  21. 2 points
    На основі мапи Grodzieckiego складено "Descriptio Veteris Et Novae Poloniae...". Там є згадка про місто Labetauola:
  22. 2 points
    Книжечка была оцифрована, за что благодарим Игоря Лозинского, а авторы согласились на публикацию цифровой копии в открытом доступе. Так что качаем.
  23. 2 points
    Ось тут цікавий нюанс, на мапі 1675 р. аж цілих 2 Кодеско vkraina.com
  24. 2 points
    История городов и сел УССР. Луганская область
  25. 2 points
    Обговорюється реконструкція однієї з будівель замку в Меджібожі Плани реконструкції будинка, який згадується в описах замку в 1717 та 1754 років:
  26. 2 points
    Пропоную опис службового будинку (офіцини) з інвентаря 1754 року. Цікавлять варіанти його графічних інтерпретацій за цим описом (Примітка: не відмінностей від ескізного проекту, тому що він розробляється з урахуванням ДБНів, удоступнення для відвідувачів, норм безпеки та іншої сучасної реалії, тому відмінності неминучі). Цікаво саме уявити його у давніх версіях. Отже, опис 1754 року:
  27. 2 points
    Це один із ескізних варіантів. Адже належить реконструювати будинок за специфічним описом - інвентарем. Автентичною частиною будинку є склепінчастий підвал, який зберігся (P. S.: до речі, підвал не XVIII сторіччя, а більш ранній, на XVI щонайменше виглядає, тобто будинок/-ки за описами XVIII сторіччя теж не найперший варіант). Далі доводиться керуватися словесним описом з інвентарів, зразками тогочасного будівництва і вимогами до музеєфікації. Реконструкція службового будинку має дати уявлення про замковий побут, а можливість спуститися до підвалу дасть спілкування з автентичною давниною.
  28. 2 points
    В издании Атлас українських історичних міст. Том 2: Галич (2018) была опубликована схема, подписанная как "Локализация оборонных укреплений Галича (1630-е - середина XVIII в.)". Авторы: Лариса Полищук, Мария Бегун.
  29. 2 points
    Рік видання: 2018 Науковий редактор: Мирон Капраль Автори: Марія Бігун, Мирон капраль, Володимир Козелківський, Ігор Креховецький, Юрій Лукомський, Василь Петрик, Лариса Поліщук, Андрій Стасюк, Тарас Ткачук, Зеновій Федунків, Андрій Фелонюк, Андрій Фіголь, Андрій Чемеринський, Степан Ямелинець Картографічне опрацювання: Юрій Гонек, Ігор Дикий, Степан Ямелинець Видавництво: Колвес, Львів Мова: українська, англійська Формат: папка - 30,5х42,5х1,6 см, листи з малюнками та картами - від 29х42 см до 58х84 см Обкладинка (папка): тонкий картон Папір: крейдований Кількість сторінок: 54 сторінки текстової частини + 11 листів з планами та картами, 7 - з картами-реконструкціями, 8 - з видами міста. Наклад: ? ISBN: 978-966-0286-67-2 Передмова: I. Текстова частина Мирон Капраль. Вступ - 1 Юрій Лукомський, Василь Петрик. Княжий Галич (археологія, дослідження, структура міста) - 2 Андрій Стасюк. Галич періоду магдебурзького права (ХІV-ХVІІІ ст.) - 9 Зеновій Федунків. Галицький старостинський замок: реконструкція будівельних періодів - 19 Мирон Капраль, Андрій Чемеринський. Галич у XIX — початку XXI ст.: історико-урбаністичний розвиток - 27 Опис репродукцій (Мирон Капраль, Андрій Фелонюк) - 46 Пояснення до карт - 49 Вибрана бібліографія (Андрій Фелонюк) - 53 II. Картографічна частина 1. Плани і карти: 1.1. Галич з околицями, з Йосифінської топографічної карти Галичини, 1779-1782 рр. 1.2. План Галича Маговича, 1795 р. 1.3. План перебудови францисканського монастиря на магістрат у Галичі авторства Бенео фон Лоссенау, 1802 р. 1.4. Кадастр Галича (центр міста), 1847 р. 1.5. Ситуативний план Галича з проектом моста Домініка Опатовича, 1858 р. 1.6. План-схема «Великого Галича» Ізидора Шараневича, 1882 р. 1.7. Топографічна мана Галича та околиць, 1927 р. 1.8. План Галича, 1936 р. 1.9. Топографічна карта Галича, 1978 р. 1.10. Генплан Національною заповідника «Давній Галич», 2004-2005 рр. 1.11. Сучасний план Галича, 2018 р. 2. Види та панорами: 2.1. Галич, гравюра невідомого автора, 1794 р. 2.2. Замок у Галичі на Дністрі, гравюра Огюста Франсуа Алєса, 1836 р. 2.3. Галич з півночі, гравюра Мацея Богуша Стенчинського, 1847 р. 2.4. Рештки замку в Галичі з півдня і заходу, гравюра Мацея Богуша Стенчинського, 1847 р. 2.5. Ринок у Галичі з вікна замку, гравюра Мацея Богуша Стенчинського, 1848 р. 2.6. Галич. Костел Вознесіння Діви Марії і руїни замку, акварель Наполеона Орди, бл. 1879 р. 2.7. Галич, акварель Наполеона Орди, бл. 1879 р. (ілюстрація на обкладинці) 2.8. Галич біля впадіння річки Лукви в Дністер, гравюра Наполеона Орди, бл. 1879 р. (ілюстрація на обкладинці текстової частини) 3. Карти-реконструкції: 3.1. Просторовий розвиток Галича від XII до початку XXI ст. (Мирон Капраль, Степан Ямелинець) 3.2. Археологія Галича та околиць: докняжин період (Тарас Ткачук, Ігор Креховецький, Андрій Фіголь) 3.3. Княжий Галич: реконструкція планувальної структури XIII ст (Юрій Лукомський, Василь Петрик) 3.4. Галицький замок: планувальна реконструкція укріплень ХVІ-ХVІІІ ст. (Юрій Лукомський, Степан Ямелинець) 3.5. Локалізація оборонних укріплень Галича (1630-і - середина XVIII ст.). Схема (Лариса Поліщук, Марія Бігун) 3.6. Кадастр Галича (центр міста), 1847 р. Реконструкція (Мирон Капраль, Степан Ямелинець) 3.7. Релігійні споруди Галича та околиць (XII - початок XXI ст.) (Володимир Козелківський)
  30. 2 points
    Обсуждается этот объект: монастырь в Подкамене Михаил Хохонь, автор кандидатской диссертации Формування оборонних споруд монастирів Західної України у XVІІ- XVІІІ століттях, в рамках своих исследований разработал вариант возрождения укреплений монастыря в Подкамене. Проект в значительной степени опирается на мнение автора о том, что вариант реконструкции укреплений 1746 г. Кристиана Дальке в основных чертах был реализован. По этой причине проект предполагает полную реконструкцию тенальных укреплений со стороны въезда на территорию монастыря, а что касается линий укреплений, которые оказались на территории монастырского парка, то их проект предполагает обозначить, но не воссоздавать в полном объёме. Как по мне, то основной проблемой этого предложения является очень шаткая основа, ведь толком непонятно, какая часть проекта 1746 г. в действительности была реализована и в каком объёме. Также нет понимания, насколько сильно менялся проект уже по ходу стройки. Также мы знаем, что стройка так и не была доведена до логического конца, и хотя у нас нет понимания, на каком именно этапе она застопорилась (что успели построить полностью, а что не успели даже начать), но, тем не менее, уже один факт заморозки работ даёт нам понимание, что в завершённом виде эти укрепления никогда не существовали. В целом же визулизация этого предложения в 3D выглядит очень интересно, и как минимум стимулирует нас заняться размышлениями о плане К. Дальке и связанной с ним модернизации. И, конечно же, можем оценить эпичность вида монастырского комплекса, в случае если бы план К. Дальке воплотили бы в жизнь в полном объёме. Проект К. Дальке, 1746 г.: Источник Вот, что получилось у Михаила (все иллюстрации, показанные ниже, взяты из упомянутой выше кандидатской): Монастырь образца середины 18 века с укреплениями из проекта К. Дальке: Общий вид комплекса, предложение по реконструкции: Въезд на участок равелина. Автор сообщает, что внешний вид моста создан на основе облика моста города-крепости Замостье (Польша): Вид со стороны равелина: Реконструированный и реставрированный вариант внутренней линии укреплений, вид с площадки одного из полубастионов:
  31. 2 points
    Рік видання: 2012 Автори: Олександр Бабич (Вікіпедія), Олексій Шекера Видавництво: Пшонківський О. В., Біла Церква Мова: українська Формат: 60х84/16 (фактичний розмір - ?) Обкладинка: м'яка (?) Папір: офсетний Кількість сторінок: 128 Ілюстрації: вклейка на 32 сторінки (плани, схеми, фото) Наклад: ? ISBN: 978-617-604-014-9 Скачати книгу (оцифрував @balik2) Також дивіться тут онлайн-версію (+ там також книгу можна скачати) Аннотація: Зміст: Приклади сторінок:
  32. 2 points
    Сьогодні проїхався півднем Житомира. Маємо фото і короткий опис по місцю двох городищ -в Станишівці (сусідня тема) і Зарічанах. З опису: "Поселення ранньозалізного віку та городище давньоруського часу – в урочищі Замчисько, займає мис правого берега ріки Тетерів, розміри – 100 на 60 метрів, за 200 метрів на північ від північно-західної околиці. З півночі обмежене крутим схилом річки, а з південного заходу – глибокою балкою. З напільного боку – залишки сильно розореного валу".Навіть не уявляю скільки житомирян скількись разів були на цьому мисові (звідки відкриваються доооовгі краєвиди на Тетерів) і не здогадувались що тут стояв укріплений град часів Київської Русі. Хоча дяки відмежованості від села та міста його стратифікація дуже добре проглядається з усіх боків! Так, зберігся центральний захищений в'їзд до дитинця, захищений ровом та валом, що і нині мають до 2 метрів висоти (глибини), з боку Тетерева зберіглись частково рів та природні елементи тераси ріки, що слугували захистом. Гарно зберігся і дитинець у вигляді рівного плато, що нині під городиною.Тут як правило засівають пшениці, скільки я тут бував. Місцевість вражає своїми виразними елементами давноього града на фоні сучасного Житомира за рікою.Городище імовірно слугувало спостережним форпостом в часи Київської Русі, а нині геть забуто, геть всіма (крім чорнокопачів, фото)....Що його говорити про відновлення Замчисько у вигляді якогось тур.об'єкта, якщо обіцяний тов.Сухомлином бути накритим мелесенький вхід в підземелля Житомира і досі завалено дошками, і це центр міста... ФОТО: Городище зі сходу. Ліворуч глибокі яри, в центрі панорами видно плато дитинця і в'їзд через систему захисних валів-ровів, праворуч, де велосипед -видно зовнішній захисний вал (та мще рів є) і в'їзд через нього, можливо сучасний. Такий захисний вал з ровом опоясує Замчмисьуко зі сходу та частково з боку р.Тетерів. Городище Замчисько троха з півдня. Краще видно в'їзд в град (по центру панорами) та захисні вал-ров Хрест край городища Частково збережені з боку ріки захисні вали і рів із боковим в'їздом.
  33. 2 points
    ось, накидав. Пізніше додам фото
  34. 2 points
    В этом ролике можем увидеть с высоты том самый дом Собеского. В общем-то, только его автор видео и снимал, тогда как замчище в целом в кадр не попало, нет и видов на участок замчища с разных стороны. Потому, можно сказать, что видео не о замке в целом, а о его самом известном объекте, но нас и такой вариант устроит ) Скриншоты:
  35. 2 points
    Цього разу трошки неархітектурної тематики. Спроба дати відповідь на питання: хто і чим боронив Чернелицький замок ? Квятковський Л. Залога та озброєння Чернелицького замку
  36. 2 points
    В монографии Pro domo et nomine suo. Fundacje i inicjatywy artystyczne Adama Mikołaja i Elżbiety Sieniawskich (2016) был опубликован интересный фрагмент плана Яворова с видом на бастионный замок и окружающую его садово-парковые участки: В указанном издании также имеется текст по теме этой локации, но об этом как-нибудь в другой раз.
  37. 2 points
    Село находится в 10 км к югу от Житомира: Укрепление не сложно найти, т.к. село небольшое, а городище относительно хорошо сохранилось и находится в центре села: Здесь, вероятно, ошибка, т.к. судя по спутниковым снимкам повреждена северная (северо-восточная) секция оборонного периметра, а юго-восточная наоборот вполне неплохо выглядит. Возможно, вот это и есть перемычка между валами? Или же она была где-то ниже по склону? А может их было несколько? В этом случае получаем интересный вариант прикрытого хода, ведущего со стороны долины реки к городищу. Да, это цитата текста от Андрея Кузы: Но информация, которую он приводит, скорее путает, чем помогает. Во-первых, в качестве единственного источника он приводит какой-то "короткий список", во-вторых, у него не было хоть сколь-нибудь детальной информации об объекте, т.к. он не знал, каким периодом его датировать + с картой что-то накрутил. Городище (№946) он поместил в бассейн реки Тетерев (как в тексте, так и на прилагающейся карте): Но проблема в том, что в указанном месте (выше Радомышля и Кочерова, к юго-востоку от Малина) никакого села с таким названием нет. И вообще сёл с таким названием нет ни в Радомышльском, ни в Малинском районе: Как вариант - речь могла идти о городище Черняховского района. Река Свинолужка, на которой находится городище, впадает в Мику, а та в свою очередь впадает в Тетерев. Так что можно считать городище Черняховского района походящим под описания объекта, который А. Куза разместил в бассейне Тетерева. В этом случае, конечно, придётся признать, что автор ошибся в размещении объекта на карте, но такие ошибки у него случаются не так уж и редко. К примеру, село Браженка на карте он поместил где-то между Малином и Радомышлем, хотя в реальности это село находится в 35 км западу от Радомышля.
  38. 1 point
    К вопросу о расположении участка замка. Из источников, приведённых выше, узнаём, что замок "находился в середине современного села" + "на месте кладбища". Т.е., чтобы найти участок замка нужно найти участок кладбища, расположенный в центре села. На карте Шуберта (ок. 1868) близ центра села показано сразу 2 кладбища, но оба они находятся рядом, в районе участка берегового плато, которое возвышается над долиной реки: Источник Участок одного из кладбищ до сих пор хорошо виден на спутниковых снимках: Этот участок как раз находится в центре села, на "углу" берегового плато, откуда открывался вид и на село, и на речную долину: Карта рельефа Google На участке кладбища моё внимание привлекла вот эта линия (выделена стрелочками) - видно, что вдоль неё идёт дорога, которая даже вынуждена немного огибать линию. Уж не след ли это от вала, некогда служившего границей кладбища? Если это и есть участок замчища, то выбор локации для размещения укрепления выглядит вполне логично. Когда же укрепление перестало существовать и было заброшено, его участок, ограждённый валами, мог идеально подойти для размещения кладбища - огороженная территория, расположенная недалеко от села, но всё же немного на отшибе. Других вариантов размещения участка замка у меня пока нет.
  39. 1 point
  40. 1 point
    Для початку варто було б пройтися по історіографії. Отже, хто намагався описати ранню історію Поморян? Тут я би виділив з загального ряду два дуже поважних джерела, і спробую описати власні враження від них: 1. "Хроніка Поморянська" Броніслава Заморського, видана в 1867 році. Ця книга є направду унікальним історичним джерелом для цього населеного пункту і її вагомість переоцінити важко. Особливо вагомим фактором є те, що писалася вона в самому замку на основі вже неіснуючого замкового архіву. Тому проблем з першоджерелами тут абсолютно немає. І прекрасним є той факт, що Заморський дуже часто в свої праці не лише покликається на якісь документи, а й надає цілі передруки тексту з документів. Але є в цій праці і суттєві негативні сторони. До таких можна віднести особисту інтерпритацію фактів Заморським. Дуже відчувається, що праця писалася майже виключно на основі замкового архіву і автор майже зовсім не послуговувався якимось іншими матеріалами. Таким чином автор дуже себе обмежив в джерельній базі. Якщо проаналізувати "Хроніку Поморянську", то побачимо, що в сухому залишку в Заморського в руках було обмаль документів з XV століття, не більше ніж пальці на руці. Найбільш ранній з них датований 1437 роком (ця дата пізніше і розійшлася по світі, як дата першої писемної згадки). Тим не менше автор не гребує вдатися в "глибокий аналіз" замкової історії і виводити її аж з часів Казимира 1340-50-х років. Хоча, як можна писати про історію об'єкту в 1340-50-х роках маючи документи не старіші 1437 року, для мене загадка. Тому я схильний відкинути абсолютно все, що написано Заморським до 1437 року, як особисту фантазію Заморського. А все решта треба скурпульозно аналізувати в контексті інших відомостей. 2. Чорновики Олександра Чоловського. Думаю, зайвим буде розказувати, хто такий Чоловський, його роль в локальній історії і рівень авторитетності цієї персони. Олександр Чоловський декілька раз брався за опис замкової історії, двічі коротко описує Поморяни в працях "Dawne zamki i twierdze na Rusi Halickiej"(1894) і "Przeszlosc i zabytki wojewodztwa tarnopolskiego"(1926). Проте не ці видання заслужили окремого розгляду. Чоловський, насправді, працював над окремою монографією по Поморянах. Проте робота над нею не була завершеною, а праця так і не була виданою. Не знаю, що послужило причиною цьому. Припускаю, що працював він над нею в останній період життя і йому просто не вистачило часу. Тим не менше, він залишив нам свої чорновики по цій темі. Це - частково друкований на машинці текст, частково рукописний з численними правками, виправленнями, доповненнями і т.д. Зберігаються ці чорновики зараз в Варшаві в Biblioteka Narodowa, і є оцифровані та опубліковані на ресурсі polona.pl. Тепер мої враження від джерела. Дуже, дуже і дуже сильний текст. Чоловський добре був знайомий з роботою свого попередника по цій темі - Броніслава Заморського. "Хроніка Поморянська" була ним уважно прочитана і проаналізована, проте поле його матеріалів було настільки широким, що покликається він на неї вкрай рідко. Матеріалів про Поморяни, які знаходилися за межами поморянського архіву було предостатньо, починаючи хоча б з численних судових процесів, документи по яких є в Львівському архіві. Окрім того, Чоловський зібрав цілу свою колекцію документів дотичних до історії містечка. Припускаю, частина з них колись лежали все в тому ж замковому архіві, який був розпроданий Прушинськими в 1870-х роках. Також, багато важливих документів було віднайдено ним в інших архівах і найважливіші були переписані від руки. Ці "копії" також є серед чорновиків. Таким чином, маємо доступ до тексту документів, не маючи під руками оригіналів. Деякі оригінали зі згаданих в текстах документів мені вдалося віднайти, деякі поки ні. Не завжди Чоловський залишав якісь чіткі маркери чи посилання на матеріали, що створює додаткові труднощі в верифікації документів. Але це і зрозуміло - це були чорновики і не більше. Деякі речі могли бути абсолютно очевидними для нього і зовсім неочевидними для мене. Нижче спробую викласти свою компіляцію Поморянської історії раннього періоду. В основному це буде відродження думок Чоловського з деяким підмішуванням інших матеріалів, до яких зміг дотягнутися. Тож якщо Вам захочеться комусь подякувати за прочитаний текст, то маєте гарну нагоду пом'янути добрим словом одного з кращих істориків Львова, в особі Олександра Чоловського
  41. 1 point
    Почему игнорируешь карту Занони?) Там и Слобоковцы есть и Краснополь и это разные поселения: Мне кажется, что Краснополь просто исчез и можно лишь условно его локализовать у югу от Слобковцев. А вот в последнем бастинонный замок поищем).
  42. 1 point
    Объект очень интересный и интригующий, но при этом настолько плохо изученный, что ни обилием данные по истории, ни сколь-нибудь детальными сведениями об архитектуре он, к сожалению, похвастаться не может, и потому пока остаётся только собирать в одной теме осколки сведений в ожидании, когда там проведут раскопки или момента, когда кто-то займётся целенаправленным поиском сведений об этом укреплении в архивах/коллекциях других государств. Вот что хотел бы отметить: 1. Я бы не удивился, если выяснится, что первые укрепления тут возникли не в 16-17 веках, а гораздо раньше, ещё до 13 века. Место выгодное, вокруг россыпь городищ и поселений, так что и на участке замчища какой-то ранний оборонный пункт мог существовать. 2. Если верны сведения о том, что Лычковцы ещё в 1522 получили статус городка, то опять же логично предположить, что замковый холм тогда также был занят каким-то укреплением, а городок, вероятно, находился в петле, окружённой со всех сторон речными рукавами и заболоченными долинами. Уже тогда укрепление на замчище для молодого городка играло роль пробки, перекрывающей доступ к горлышку бутылки городского пространства. 3. Очень интересна роль в истории замка представителей рода Калиновских, и особенно роль Марцина Калиновского. Дело в том, что Марцин был известен своей фортификационной деятельностью, плодами которой стало появление 1630-х - 1640-х гг. довольно мощных (правда, к тому времени всё же устаревших) замков в Гусятине и Сидорове, расположенных неподалёку. Даже по этим замкам прослеживается тяга Марцина к солидным рондельным укреплениям, и потому не удивлюсь, если окажется, что и в Лычковцах замком также занимался Марцин, и если так и было, то может в чертах сидоровского или гусятинского укрепления есть какие-то элементы, которые были и у замка в Лычковцах. Укрепления Калиновских: Лычковцы, Гусятин, Сидоров: Визиком 4. Довольно часто в статьях и заметках, упоминающих замок в Лычковцах, звучит мысль, что это укрепление не имело стратегического значения. С этим мнением сложно согласиться, поскольку даже беглый взгляд на размещение укреплений во времена Марцина Калиновского выявляют, как по мне, признаки системного расположение оборонных пунктов, закрывающих участок обороны по линии Збруча. 5. Последние владельцы замка не имели наследников, потому-то, очевидно, они и передали старое укрепление церкви, а точнее - иезуитам. 6. "Географический словарь" сообщал, что в начале 19 века в замке всё ещё жили люди. Это приблизительно тот же период, к которому относятся самые старые фото замчища, но, конечно, вряд ли для проживания использовались те руины, которые видим перед костёлом. Скорей всего речь идёт о каком-то здании, которое находилось к востоку от костёла. Также в контексте этой темы было бы интересно выяснить, где располагался дом священника (построенный из замковых камней), о котором также упоминает "Географический словарь". К слову, на двух старых фото видно, что за костёлом также есть какие-то руины: Источники: 1, 2 7. Костёл, думаю, можно будет обсудить в отдельной теме (к слову, множество его фото вы найдёте здесь), поскольку его уж очень часто называют оборонным. При этом в истории с храмом есть несколько белых пятен. Так, особо интригует версия А. Чоловского, согласно которой храм тут мог находиться и до 1720-х гг., а иезуиты его могли лишь реконструировать. И вроде бы странным кажется такое соседство замковых укреплений с костёлом, но буквально в 30 км к северо-западу от Лычковцев находится с. Долина, где также уцелели руины замка, на участке которого в 1-ой половине 17 века был построен костёл, т.е. оба объекта (замок и костёл) существовали/функционировали не один вслед за другим, а синхронно. Также интересно, что у замка в Долине с востока защищал любопытный узел обороны - рондель, к которому примыкал клин стен, и нечто подобное, возможно, было в Лычковцах (в этом случае руины-в-часовне являются фрагментом углового ронделя): 8. Эти надгробия, вероятно, стояли на участке замка, поскольку сообщают, что они располагались близ костёла: Источник Дальше несколько источников: В монографии Дариуша Колодзейчика Podole pod panowaniem tureckim. Ejalet Kamieniecki 1672-1699 (1994) была опубликована карте Каменецкого эялета (османское административное образование на территории Подолья), находившегося под контролем турок. Так вот, на этой карте, где точками показаны опорные пункты турок, находим уже знакомую группу укреплений Калиновских (Сидоров, Гусятин, Лычковцы), в это, как по мне, ещё раз свидетельствует, что замок в Лычковцах всё же имел стратегическое значение, и, думаю, какое-то время тут мог находится турецкий гарнизон, ( к тому же в соседних Гусятине и Сидорове турецкие войска точно стояли). Таким образом, в районе 1681 г. замок в Лычковцах точно имел стратегическое знание, поскольку находился прямо на границе новых османских владений. Справка о Лычковцах из монографии Яна Лешека Адамчика "Fortyfikacje stałe na polskim przedmurzu Od połowy XV do końca XVII wieku" (2004): В переводе: Как видим, Адамчик приводит фрагмент военных описаний к карте Фридриха фон Мига (1779-1783), с оригинальным текстом которых сможем ознакомиться, когда в продажу поступит нужный том издания Galicja na józefińskiej mapie topograficznej 1779-1783. Помимо карты Ф. фон Мига и "Географического словаря", Адамчик также ссылается на такой вот источник: Borowiejska-Birkenmajerowa M., Walczy Ł "Materiały do projektu badawczego: "Historyczne techniki budowlane w świetle badań warowni obronnych na Kresach d. Rzeczypospolitej". Kraków 1996. Этой работы в моём распоряжении нет, потому не могу сообщить, что именно там сказано о Лычковцах, однако, исходя из скромной справки Адамчика и из общего названия источника 1996 г., могу предположить, что там Лычковцы упомянуты лишь бегло. В 91-м томе сборника материалов "Acta Universitas Nicolai Copernici, Nauki Humań istyczno-Spoleczne" (1979) была опубликована статья Inwentarz misji jezuickiej w Liczkowcach z roku 1717 (т.е. "Инвентарь иезуитской миссии в Лычковцах 1717 г."). Этот инвентарь в 1979 г. находился в Университетской библиотеке во Львове. Из статьи, помимо всего прочего, мы узнаём, что иезуиты в Лычковцах начали обосновываться, вероятно, ок. 1706 г. Инвентарь создавался в очень интересный период, когда замок должен был начать исчезать, а костёл наоборот - то ли должны были планировать строить с нуля, то ли реконструировать (в случае с гипотезой о существовании более старого храма), но, к сожалению, в инвентаре о постройках речь не идёт - текст описывает движимое имущество, находившееся в собственности миссии. В теории, какие-то из перечисленных в инвентаре предметов могли перейти иезуитам вместе с замком. Конечно, большинство предметов сложно напрямую связать с военным делом, но некоторые из них всё же к замку отношения имеют больше, чем к миссионерской деятельности. Речь вот об этом: Т.е. на момент составления инвентаря в распоряжении иезуитов было 7 "ручных ружей", 2 ржавые гаковницы без замков и 1 гаковница с замком. Тут стоит отметить, что гаковницы были распространённым оружием, которое использовалось для обороны укреплений, и тот самый гак/крюк, который дал им название, служил, чтобы цепляться им за стену во время стрельбы. Так что, вполне вероятно, эти экспонаты были частью замкового арсенала. В путеводителе "Przewodnik ilustrowany po c.k. austr. kolejach państwowych..." (1892) есть небольшая справка (стр. 93) по Лычковцам, где сообщается, что здесь "находятся остатки руин с подземным коридором/ходом", а также отмечается, что близлежащая округа представляет большой интерес с точки зрения археологических поисков (ещё один один штрих к мысли о том, что жизнь тут бурлила задолго до 16-17 вв): Источник В сборнике конференции "Археологія & фортифікація Середнього Подністров'я" (2011), который можно скачать здесь, есть статья "Археологічні пам'ятки княжої доби з оборонних пам'яток Західного Поділля у фондах Львівсього історичного музею", и там (стр. 70) находим такое: Из текста статьи понятно, что в фондах Львовского исторического музея некогда находились парочка изразцов (видимо, достаточно ценных и интересных, раз они оказались у частного коллекционера), но при этом толком непонятно, есть ли эти экспонаты в наши дни во Львове или они относятся к категории утраченных? В польском путеводителе "Przewodnik krajoznawczo-historyczny po Ukrainie Zachodniej: Podole" (2005) меня больше всего заинтересовала такая вот информация: Перевод: Здесь упоминаются всё ещё сохранившиеся (?) старые здания, построенные за счёт материалов, полученных по ходу сноса замка, и если одно строение видно прям рядом с костёлом (это и есть плебания/дом священника?), то какое из строений, которые видим в районе замчища, является вторым старичком? Одно из зданий на замчище: Источник До кучи справочка от Владимира Мороза из его книжки Замки і фортеці Тернопілля (2011): Напоследок ещё парочка фото часовни, маскирующей уцелевший фрагмент замковых руин: Источник У меня пока всё.
  43. 1 point
    Палац XVI ст., або "палац Сенявських - Чарторийських" (таке визначення закріпилося на загал) - це частина комплексу Меджибізької фортеці, до якого входить кілька елементів. Традиційно та досить умовно за його складовими частинами закрипилися назви "Головний корпус", "Флігель", "Кругла вежа", "Бастіон" (однозначне визначення назв об'єктів це окрема тема). Зараз - мова саме про "головний корпус" - саме той, що реставрується. Періодизація окремих складових частин палацу становить проблему внаслідок численних перебудов, останньою з яких була перебудова 1818-19 рр., ініційована Адамом Єжи Чарторийським. Для ознайомлення з історіографією питання та сучасним (на 2018 рік) станом поглядів на еволюцію палацу адресуємо до збірника статей Палац Сенявських - Чарторийських в Меджибожі. Історико-архітектурні дослідження та реставрація. 2018 рік . Це видання не дає остаточних поглядів, а пропонує матеріал для ознайомлення та дискусії. В процесі підготовки перебуває продовження видання, з матеріалами досліджень станом на початок 2019 року. Один з аспектів, який не ввійшов у збірник 2018 року про палац Сенявських - Чарторийських - це гіпотеза про наявність станом на XVI або XVII століття двоповерхової аркадної галереї вздовж фасаду палацу. Кілька об'єктних підтверджень цієї гіпотези подано в статті До реконструкції палацу Сенявських XVI століття. Фасадна галерея . Місця, де розташовано залишки зрізаних вапнякових опор для склепінь галереї Вірогідний аналог вигляду палацового корпусу - Стара ратуша в Простейові, Чехія У наявних матеріалах досліджень Є. Лопушинської (велися на кінець 1980-х - початок 1990-х рр.) про галерею нема жодного натяку. Вона досить суттєво змінює вигляд палацового корпусу станом на відповідний період. Коли ця галерея зникає - запитання залишається відкритим. В чому, однак, нема сумніву ні в кого - це що палац в його наявному вигляді сформовано шляхом добудови та перебудови більш ранніх споруд, можливо, ще литовського періоду. Лише не раніше другої половини XVI ст. він набуває більш-менш знайомого нам вигляду. Не дуже певними виглядають гіпотези про те, що палац набуває сучасного вигляду саме в часи Миколая Сенявського, як і те, що саме в той час до сучасного вигляду розбудовується весь замок, хоча саме так подається еволюція палацу і замку починаючи з Вікіпедії )). Не відповідає дійсності й "вікіпедійний факт", що Меджибіж із замком потрапляє у приватну власність з 1540 р., починаючи з того самого Миколая Сенявського, і саме відтоді розбудовується. Адже Миколай Сенявський став повним власником Меджибожа десь в період 1540-1546 рр., частинами викупивши його у братів Зборовських. Зборовські володіли Меджибожем з 1535 р., отримавши його від Яна Сененського, кам'янецького каштеляна, який володів ним з 1522 р. Сененським Меджибіж, очевидно, належить з більш ранніх часів. Так, Анна з Сененських близько 1495 року, виходячи заміж, принесла у посаг чоловікові Фридерику Гербурту Меджибіж та Олесько, і Гербурт володів ними до загибелі у 1519 році. Ескіз цієї історії див тут. Ці періоди потребують уточнення, але імовірно, що ще до Сенявських, зокрема за володіння Фридериком Гербуртом, Меджибіж, його замок та палац мали період сприятливий для облаштування. Відтак, треба над цим добре подумати... )
  44. 1 point
    Сучасний стан Підгорецького замку змалював Бурика В.В. (більш відомий за псевдонімом: Дядюшка Бу). Джерело
  45. 1 point
    Поддерживаю мысль о том, что несмотря на отсутствие прямых сведений о существовании городских укреплений, наличие статуса "городка", присутствие его на картах 16 века, а также присутствия в Буцневе замка, говорят о том, что городок был не самым последним, и вполне мог себе позволить хотя бы простые укрепления на основе земляного вала/рва. Только сейчас обратил внимание, что среди владельцев Буцнева числятся Мацей и Станислав Влодеки, а ведь с их именами связана история формирований укреплений Плоскирова (нынешнего г. Хмельницкого). Тут можно было бы поискать какие-нибудь параллели, как в случае с городскими укреплениями, так и в случае с замком. Жаль, что карта Фридриха фон Мига (1779-1783) не фиксирует следов укреплений, хотя довольно чётко показывает укрепления замка, а также земляные дамбы, которые тянутся через каскад озёр. Если следы укреплений городка в конце 18 века и существовали, то они, очевидно, были столь незначительными, что картографы либо не обратили на них внимания, либо обратили, но не посчитали нужным добавлять их на карту, т.к. для оборонных нужд они уже совсем не годились. Буцнев на карте Ф. фон Мига: mapire.eu Будем ждать появления нужного тома военных описаний к карте фон Мига, может там по обсуждаемой теме что-то встретится.
  46. 1 point
    Наткнувся на такий уривок дисертації(?) Анни Миронович, щодо міських укріплень Тернополя: http://ena.lp.edu.ua/bitstream/ntb/14704/1/11_90-97_120588_maket_min_ena_ntb.pdf
  47. 1 point
    Некоторые мысли о сведениях, предоставленных М. Хохонем О существовании небольшого и забытого монастыря в Щеплотах я узнал в апреле 2018 от @Oleh Stasiuk, который тогда же сделал тему этого забытого объекта на форуме. Но, как видим, М. Хохонь об этом монастыре узнал на пару лет ранее и более того - уделил ему довольно большое внимание в рамках своей кандидатской: покопался в истории этого укрепления, побывал на участке и сделал обмеры сохранившихся валов, создал графическую реконструкцию комплекса (причём основное внимание концентрировалось именно на укреплениях, что особенно важно в рамках тематики этого форума), написал пару статей о памятнике. Всё это в целом обогатило наши сведения о памятнике, а также предоставило в наше распоряжение целый ряд авторских гипотез и выводов, над которыми стоит поразмышлять. Кстати, одним из следствий разведки М. Хохоня стало опровержение моих выводов (смотрите первое сообщение темы), о том, что там могли сохраниться северный и восточный бастионы. Тут также стоит отметить, что в своё время я поспешил с выводами, усмотрев один из бастионов там, где ещё на карте фон Мига зияла пустота, и потому с моей стороны было очень неосмотрительно делать такие далеко идущие выводы только лишь на основе каких-то интригующих линий, видимых в рисунке древесных крон. Но помимо описанных плюсов в сведения М. Хохоня встретился и целый ряд минусов, о которых речь пойдёт ниже. К сожалению, кроме как ссылок на свои же статьи (которые, к сожалению, в Сети не достать) автор не приводит точных ссылок ни на какие другие источники, потому часто остаётся только догадываться, откуда черпались те или иные сведения, самостоятельно решать, была ли часть предоставленной информации итогом авторских аналитических размышлений или же об этом он почерпнул сведения из каких-то текстов или планов. Так М. Хохонь описал текущее состояние участка, и нечто подобное можно увидеть на составленном им плане с обмерами валов, где на участке показано одно современное строение. Если бы я полагался только на эти сведения, то подумал бы, что кроме одного дома и сада на участке монастыря больше ничего нет, однако и спутниковые снимки и фото, опубликованные выше, явно дают понять, что на самом деле построек на участке несколько. Вот эти мысли автора о том, что монастырь на самом деле не был регулярным заставили меня вдруг задуматься, а так ли это? Если условно делить укрепления на не регулярные (т.е. не подчинённые единому плану и лишённые признаков симметрии, равномерности, правильности и т.п. черт, свойственных укреплениям 16-18 вв.) и на регулярные (т.е. геометрически правильные), то я бы склонен сказать, что монастырь в Щеплотах имеет скорее регулярную планировку укреплений, чем не регулярную. Это не в укор автору, просто мысль, которая возникла в процессе чтения, причём М. Хохонь и сам отметил, что "периметр валів свідчить про чітку концепцію чотирикутного у плані укріплення". В общем, подумал, что вопрос о том, какое укрепление стоит считать регулярным, а какое не стоит, нужно поднять в отдельной теме, поскольку для меня ответ на него пока не очевиден. Из этих предложений можно сделать вывод, что в Щеплотах было дешёвое земляное укрепление, мол, денег на нормальную фортификацию не хватало, потому такое и построили, но на самом деле в Щеплотах было довольно актуальное для того времени укрепление, которое выглядело более современным даже в сравнении с укреплениями целого ряда более "богатых" башенно-стеновых укреплений католических монастырей, и потому, как по мне, на укрепление в Щеплотах стоит смотреть не только через призму доступности строительного материала, но и через призму самой концепции укреплений. Чем больше автор начинает рассуждать об укреплениях, тем чаще в тексте появляются всякие странности. Так, если я всё правильно понял, только лишь на основе одной карты фон Мига, М. Хохонь пришёл к выводу, что, во-первых, на площадках бастионов были построены некие "бастеи", во-вторых, что на момент составления карты (1779-1783) монастырь по периметру был окружён забором/частоколом. Что касается, вероятно, уникальной авторской фортификационной концепции "деревянная бастея на бастионе", то она, думаю, родилась у него по незнанию, поскольку, конечно, пятиугольный контур, сформированный забором/частоколом нельзя трактовать как бастею. Но куда интересней то, что и "бастеи" и частокол в текстах и на графических реконструкциях автора, как я понял, появились в результате его трактовки линий на карте фон Мига, обозначавших контуры укреплений. Я вижу это как-то так - двумя параллельными линиями показаны внешние и внутренние границы валов и бастионов, снаружи дополнительно штриховкой показаны скосы рвов и склонов террасы. Признаков того, что картограф там показал ещё и деревянные укрепления, я бы не усмотрел: Но М. Хохонь, если я правильно понял, внутренний контур трактовал не как границу вала, а как частокол, который якобы в районе бастионов имел пятиугольную форму (что и породило версию о существовании "бастей"): Конечно, если бы вся карта создавалась одним человеком, то, думаю, просто при помощи сравнений можно было бы опровергнуть версию М. Хохоня, однако разные листы карты часто делались разными картографическими группами, потому, к примеру, бастионные укрепления, показанные на одних листах, могли сильно отличаться по своему внешнему виду от укреплений, показанных на других листах, хотя и те и другие могли быть в реальности созданы по одним и тем же схемам. Так что, в итоге, предлагаю вам решать, чем именно является внутренний контур с карты фон Мига - простой границей вала или же символическим изображением деревянных укреплений. Впрочем, в любом случае, то, как это М. Хохонь показал на графической реконструкции, не вяжется с моими базовыми знаниями о бастионной фортификации - укрепление вот именно так, с актими вот "бастеями", выглядеть не могло, исходя из того, как вообще функционировали бастионы, и какой была их планировка в случае с другими объектами. На самом деле такое расположение ворот было вполне привычным для бастионных укреплений 16 века. Городские укрепления Бергамо (Италия): Источник Форт в г. Неттуно (Италия): Ещё одна фраза, свидетельствующая о том, что автор с фортификационной терминологией не особо успел подружиться, иначе знал бы, что называть бастионные укрепления монастыря "редутами" не стоит, поскольку редутами называют отдельно стоящие укрепления, зачастую вспомогательные, а не основные. Тут непонятно, откуда вывод о внешнем виде ворот в виде деревянной башни и о том, в какую сторону открывались створки ворот. И если вопрос со створками, как мелкий, можно оставить в стороне, то к вопросу внешнего вида ворот хотелось бы присмотреться. Во-первых, очевидно, укрепления в Щеплотах строились каким-то военным инженером, а не монахами, и потому также вполне вероятно, что и ворота могли быть созданы в более привычных для бастионных укреплениях чертах, а не в виде деревянной надвратной башни. Я даже могу допустить, что ворота могли быть выполнены из кирпича или камня. Во-вторых, у бастионных укреплений ворота часто могли иметь совсем не выделяющийся вид, не иметь никаких надстроек, сильно возвышающихся над линией валов (к слову, ещё раз посмотрите, как скромно выглядят ворота у форта в Неттуно, фото которого опубликовал выше). А это скромные ворота крепости Буртанж (Нидерланды): Источник Вообще похвально, конечно, когда автор решается столь точно указывать параметры оплывших, покорёженных и заросших валов - с точностью до 10 см! Но значение такого подхода нивелируется, когда на разных страницах кандидатской приводятся разные размеры одних и тех же участков. Всё, что касается информации М. Хохоня о внутренней застройке монастыря, выглядит совсем непонятно, поскольку почти ничто ни с чем не синхронизируется. И вот вам несколько примеров: На карте фон Мига, помимо церкви, показано ряд строений. Попробуйте сопоставить их с теми строениями, которые на своей реконструкции показал М. Хохонь. Церковь видим на карте фон Мига, о Благовещенской церкви есть упоминания в письменных источниках, о ней же сообщает и сам М. Хохонь. Да, церковь была, сомнений в этом мало, но откуда на плане появилась вторая церковь, Успенская, и отдельно стоящая колокольня!? Какими описаниям? Какими чертежам/схемам? Где источники, Михаил? Какой проезд? Где он виден? Надеюсь, речь не о карте фон Мига, поскольку я там не вижу никакого сплошного корпуса келий со сквозным проездом. Но если этот проезд не показан на карте фон Мига, то откуда о его существовании узнал М. Хохонь? Источник не указан. Детально, интересно, но опять же без прямой ссылки на источник. Как мы знаем из текстов, приведённых в первых сообщениях темы, велика вероятность, что от монастыря сохранился каменный подвал, но эта структурная часть монастыря, к сожалению, выпала из поля зрения М. Хохоня. Хотя она косвенно касается и темы укреплений, ведь, к примеру, если у монастыря был каменный подвал, то, может, и ворота у него были не деревянными? При беглом взгляде, конечно, реконструкция может вызвать вау-эффект, но как только начнёшь присматриваться к деталям и сопоставлять их с общими теоретическими знаниями из сферы фортификации, с данными карт и текстовых источников, как тут же возникает множество вопросов, на которые автор не даёт ответ.
  48. 1 point
    Подзамочек - один из тех немногих объектов, которые можно восстановить полностью за относительно небольшие деньги. При этом степень достоверности такой реконструкции может быть очень высокой, поскольку от укреплений и построек сохранилось довольно много, потому материалов для анализа хватает, и это не считая других возможных и пока ещё не использованных источниках (данные археологии, поиски материалов в зарубежных архивах и т.д.). Вероятно именно по этой причине первый проект реконструкции и реставрации замка появился довольно давно. Вот как об этом сообщает "Галицька брама", №149-150 ("Замки Тернопілля"), 2007 г. стр. 27: Там же был опубликован фрагмент проекта: Мне попадались и другие фрагменты из этого проекта, где замок был показан полностью, и потому можно было убедиться, что проект предусматривали полное воссоздание объекта, во всяком случае ядра его укреплений. Учитывая тот факт, что проект явно был удачным, не исключаю вероятности, что в наши дни работы ведутся либо по этому проекту, либо по какой-то его доработанной вариации.
  49. 1 point
    Побачив корисний для теми, що обговорюється, каталог пам'яток Луганщини 17-18 ст.ст. Об'єкти що мають відношення до фортифікації, я підкреслив. Назви населених пунктів виділив курсивом. Опубліковано в збірці: "Нові дослідження пам’яток археології козацької доби в Україні: збірка наукових статей. – Вип. 5. – Київ, УТОПІК, НДЦ "Часи козацькі", 1996.Текст взято з ресурсу "Козацька бібліотека".
  50. 1 point
    Несколько свежих фото по теме. Общий вид замкового двора: Намного чище, чем было, но, как по мне, не мешало бы убрать оставшиеся деревья и, конечно же, столбы. Как прекрасно, что с этого ракурса башня сейчас просматривается без проблем: А ведь несколько лет назад башню уверенно душил молодой лес (смотрите фото в 1-м сообщении темы). Дворец, расчищенный, но ещё не приведённый в порядок: Источник фото
×
×
  • Create New...