Jump to content
Замки и Крепости Украины - Форум

Leaderboard


Popular Content

Showing content with the highest reputation since 01/09/2019 in all areas

  1. 3 points
    Рік видання: 2018 Автор: Євген Осадчий, Олексій Коротя Видавництво: Майдан, Харків Мова: українська Формат: 70х100/16 (15,6 х 22 х 1,3 см) Обкладинка: м'яка Папір: офсетний Кількість сторінок: 248 Ілюстрації: чорно-білі плани, фото, схеми Наклад: 300 прим. ISBN: 978-966-372-734-9 Аннотація: Автори: Приклади сторінок: Передмова: Вступ: Сторінки: Розташування майданів на території Сумської області: Зміст:
  2. 3 points
    Нове друковане надходження: вийшла друком стаття "Палац Сенявських у Меджибожі в контексті польського, словацького, угорського ренесансу" - у збірнику матеріалів минулорічної конференції у Львівській Політехніці. Звантажуймо.
  3. 3 points
    "Regni Poloniae, magnique ducatus Lituaniae omniumque regionum juri polonico subjectorum novissima descriptio" (1659): Джерело
  4. 3 points
    Станишівка тогоріч (2018 р.) святкувала 400 р. Назва села походить від торговців, які тут ставали "станом" перед переходом Тетерева на Сквирський шлях.Втім, край Станишівки на величезних терасах Тетерева існує пам'ятка археології - городище Київської Русі 9-14 ст., та 14-18ст., занесена в 2009 р., в Держ. реєстр пам'яток археології, що ніяк не заважає її розбудовувати та переплановувати, вести господарську діяльність верхи плато городища. Два городища на одному місці це поширене явище, коли внаслідок руйнації верхи погарища через певний час засновують нове укріплене поселення. Цікаво, що от за Рибаковим, давні язичнецькі вірування не дозволяли нашим предкам на погарищах продовжувати чи поновлювати діяльність. Фото цього городища я завантажував в Вікіпедію років три тому. Але зимою воно звісно особливо виразне і "читабельне". Фото 1. Мисове городище в західній частині с. Станишівка, видно захисні вали та дитинець верхи. Городище ж ближче до лісу, праворуч панорами:
  5. 2 points
    Обсуждается древнерусское городище Тумащ Тумащ - остатки городского детинца, треугольного в плане (площадь 1,6 га), занимают высокий мыс левого берега р.Стугна, на окраине с.Старые Безрадичи Киевской области. Поселение по периметру окружено валом и рвом с напольной стороны. Въезд на городище прослеживается с юго-запада. Отсюда к детинцу примыкал обширный окольный город (площадь около 8 га), валы которого ныне полностью распаханы. Но в начале века В. В. Хвойка отметил укрепления (две линии валов и ров) в 400 м к югу от детинца. Тумащ был одним из важных опорных пунктов на пути вражеских войск к Киеву. Вместе с Треполем и Василевым он обеспечивал в XI-XIII вв. оборону столицы Руси от набегов половцев, один из городов, прикрывавших Киев с юга, упомянут в летописи под 1150 и 1170 гг. Городище Тумаща неоднократно обследовалось археологами. По длинной оси вала впритык друг к другу стояли забитые землей срубы. В детинце были обнаружены отложения зарубинецкой культуры и древнерусского (XI — XIII вв.) времени. Найдены следы углубленных в землю жилищ, обломки стеклянных браслетов, шиферные пряслица, орудия труда, наконечники стрел, монетная гривна киевского типа, различные украшения. Ранее на поселении была обнаружена печать греко-русского типа с погрудным изображением св. Романа, принадлежавшая, по-видимому, князю Роману Святославичу. Точных данных о том, кем он был основан, нет, однако не исключено, что его основал ещё Владимир Великий в конце X века. Впервые упоминается в Лаврентьевской летописи под 1150 годом в связи с междоусобной борьбой Изяслава Мстиславича Волынского и Юрия Владимировича Долгорукого за киевский престол. Под Тумащью состоялась битва между нанявшим берендеев Изяславом Мстиславичем и союзником Долгорукого, Владимирком Галицким, проигранная Изяславом. Во второй половине XIII в. город после Батыева нашествия пришел в упадок и прекратил существование. Координаты: 50°9'22"N, 30°33'57"E Источники: http://ruina.ru; http://www.xliby.ru; http://wikimapia.org; http://io.ua; https://ru.wikipedia.org; Вид на окольний град з дитинця.
  6. 2 points
  7. 2 points
  8. 2 points
    Тиждень тому, вид на це городище з півдня з гори "Горбовище" в кілометрі від нього. Власне городище над цифрами 2019, водянки.
  9. 2 points
    Еще в 20 веке можно было найти деревянные остатки. Источник: Киевская старина. 1902. Т.79, №10. От.2 Стр.31
  10. 2 points
    На Великдень отримали шанс покататися районом, разом і заглянули на городище. Стан об'єкту, його локація і атмосфера - просто шикарні. Зовсім неподалік від городища мається ще й поселення черняхівської культури.
  11. 2 points
    Є опублікований текст на латині та його переклад (починаючи з 41 ст.) в цьому посиланні.
  12. 2 points
    Возвращаясь к озеру Амадока... Есть такой печатный источник авторства придворного географа и историка Станислава Сарницкого: Descriptio veteris et novae Poloniae cum divisione eiusdem veteri et nova. Adiecta est vera et exquisita Russiae inferioris descriptio, juxta revisionem Commissariorum Regiorum et Livoniae juxta Odoporicon exercitus Polonici redeuntis ex Moschovia... (и прочая, прочая... в традициях эпохи модерна) Издана книга в Кракове в 1585 году, по ссылке электронная копия доступна в сети. Ценю эту книгу и ее автора за то, что в ней Сарницкий образно сравнил Меджибож с Месопотамией: "При слиянии Бужка и Буга, будто Месопотамия, Меджибож расположился, что о самой сути этого города свидетельствует". Но речь моя об озере Амадока - вернее, о том, что в 1585 году ни о какой Амадоке этот довольно титулованный польский автор не знал. Сарницкий бегло, но детально описывает Подолье: реки, озера, города, их взаимное расположение, и даже дает их географические координаты. То есть подходит к делу серьезно. Его описания - это более конкретно, чем ренессансные карты. Но среди упоминаемых им озер Амадока отсутствует. Напомню, что эта подробная книга по географии издана в 1585 году. Напротив того, на уже упомянутой выше карте 1605 года Г. Меркатор, ничтоже сумняшеся, изображает озеро Амадока в наличии. Уже это само по себе свидетельствует, что с картой Меркатора по крайней мере что-то не так. Конечно, можно интерпретировать, что на самом деле и озеро являлось на самом деле болотом, и конфигурация его была посложнее, чем на картах. Но интереснее сделать другое: проанализировать справочный текст Станислава Сарницкого, визуализировать согласно ему на карте перечисленные Сарницким города, реки и озера - и уже туда попытаться вписать гипотетическую Амадоку. Предполагаю, что конфликтов гипотетической Амадоки с реальными водоемами и поселениями будет достаточное количество. Если кто-либо пожелает это сделать - в помощь ему еще статья: Поділля в С. Сарницького „Описі давньої та нової Польщі” (1585) / Д. Вирський // Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та аспiрантiв. — Т. 17. — К., 2009. — С. 20-35. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
  13. 2 points
    Ще одна стаття, цього разу мова йде про дерев'яну забудову Чернелицького замку. https://www.academia.edu/38773890/Квятковський_Л._Деревяна_забудова_Чернелицького_замку_Kviatkovskyi_L._Wooden_buildings_of_the_Chernelytsia_castle
  14. 2 points
    Поки тема гаряча, одразу по стопах доповню її цінними матеріалами, які накопав ще пару місяців тому, але ніяк не зібрався опублікувати. В одному з повідомлень вище є згаданий Юрій Стецик, в чиїй дисертації також згадувалися Щеплоти. Мав я можливість коротенько поспілкуватися з паном Юрієм про даний монастир, і він щедро поділився зі мною своїми виданнями і напрацьовками по темі. В більшості - це матеріали, які стосуються діяльності монастиря саме як духовної обителі, і дуже мало є того, що може стосуватися саме теми фортифікації. Однак в праці "Візитації василіанських монастирів Перемишльської єпархії 1747–1767 років" є наведений цікавий текст. Це - візитація монастиря за 21 травня 1764 р. Тут відносно коротко, але все ж описаний загальний вид монастиря, згадані і оборонні вали, і брама, і вищезгадані пивниці. Їх було дві:
  15. 2 points
    Аня Тимчина Занько помогла достать фото этого подземелья, за что ей большое спасибо. С её слов удалось узнать, что подвал находится на участке монастыря, никаких строений над ним нет. Вообще место закрытое, но пару лет назад на День Независимости в Щеплоты приехали гости из соседнего села, которых пустили в подвал, благодаря чему и мы можем его рассмотреть хотя бы на фото. Судя по кадрам и по словам Анны, подвал представляет собой однокамерное помещение, к которому со двора ведёт небольшая галерея-спуск. Правда, в некоторых стенах видны какие-то подозрительные ниши/углубления, но связаны они с какими-то другими помещениями (если таковые вообще существовали) или это что-то более скромное, мне пока непонятно.
  16. 2 points
    Тепер в контексті всього вищесказаного спробуємо поглянути на сам замок. Заморський пише "...як свідчить акт з 1497 року в котрому Микола Свинка згаданий є як колись дідич і закладач замку і села Поморяни", додаючи, що згаданий документ походить з замкового архіву. Інформація виглядає цілком вірогідною і довіряти їй не маю підстав. В такому випадку появу першого замку можна приписуватии десь до 1420-30-х років. Можливо, навіть ближче до останніх, маючи на увазі, що майновий поділ між синами Кердея старшого відбувся в 1434 році. Однак, точно не у "міфічні" Казимировські часи, як то протрактував Заморський. Наступним важливим моментом є інвентар з 1437 року, теж згаданий Заморським. Тут Поморяни фігурують під терміном "oppidum", що він переклав, як "місто фортечне". З цього місця вже можна стверджувати, що замок був. Або замочок. Але яким він був? В "Akta grodzkie i ziemskie..." я неодноразово зустрічав записи другої половини XV ст., де згадується, про існування в Поморянах "fortalicium" - це невелике, скоріш за все дерев'яне укріплення, щось ближче до оборонного двору, ніж на потужного замку. В 1474 році відбувається перше відоме нам бойове хрещення. Набіг татар, про який вже згадано було вище. Залога була тут зовсім скромною - 7 чоловік + Свинка, що зайвий раз стверджує про зовсім невеликий масштаб укріплення. Тим не менше обороні вдалося втриматись і відбити татар. Складно сказати, скільки їх було. Загалом чисельність татар в поході сягала 7 тисяч, але яка частина з ним була саме під стінами Поморян - відомостей немає. Ну, і останнє, що варто відзначити - це трагічний для Кердеїв 1499 рік і черговий набіг татар. Тоді Сигізмунд Кердей, очевидно не покладаючи великі надії на своє укріплення, шукає прихисток в Дунаївському замку. Хоча там "замок і місто ... з дощок і колод було збудоване", як свідчить турецький історик Саад-ед-дін при описі тої битви. В контексті цього можна припустити, що ще станом на кінець століття замок в Поморянах був на порядок скромніший, ніж Дунаївський. І напевне не був мурований. Мурований замок тут мав би з'явитися дещо пізніше.
  17. 2 points
    Отож. Найбільш рання згадка про Поморяни, яка була перед моїми очима, це грамота дана Владиславом Ягайлом Петру Добковичу в серпні 1391 року в обозі під Городлом. Текст документу на латині був викладений в "Kwartalnik Historyczny. R 8"(1894) у статті Антонія Прохаска, яка стосувалася зовсім іншої теми - Теребовлі. Довкола цієї статті було поламано масу списів між тодішніми істориками, вона піддавалася гострій критиці зі сторони Грушевського, проте предмет цих суперечок тут нам зовсім не цікавий. Цікавим нам є лише той факт, що в середині тексту при описі меж населених пунктів зустрічається такий фрагмент: що можна перекласти як Ось такою є перша згадка. Нажаль не вказано, хто ж тоді був тою "шляхтою з Поморян", жодних імен, прізвищ, і т.д. Наступний ключовий документ датується 1423 роком. Тоді місцева руська шляхта мала можливість зустрічі з королем Владиславом Ягайлом в Самборі, куди він прибув з двором на полювання. І саме тут був підписаний один цікавий документ про обмін селами між деякими шляхтичами. В чорновиках Чоловського можна зустріти текст цього документу вже в перекладі на польську. А сам документ, доречі, дожив до наших днів. Мені вдалося його відшукати, лежить він в AGAD f. 354 Dzial I nr 7258. Отже про що там йдеться? Нижче дам лише ключові витяги з тексту: далі іде текст про обмін з Яном Межиком з Дамброви сіл Золочева на Рожище. Нижче по тексту брати затверджують право Датований документ п'ятницею, 23 жовтня 1423 р. Отож, з цього документу бачимо, хто ж був тою "шляхтою з Поморян" в згадці за 1391 рік. Це, очевидно, Грицько Кердей старший (одразу почну це слово присталяти, щоб уникнути плутанини з його сином). Вперше в документах він з'являється 22 червня 1388 в ролі свідка у одній судовій справі. В 1400-1402 роках був подільським старостою, і в конфлікті між Свидригайлом і Ягайлом зайняв сторону останнього, за що і отримав його прихильність. Це дозволило йому за час своєї діяльності дослужитися до досить великих майнових статків. Дата його смерті поки невідома, але як місце поховання часто вказують Домініканський костел у Львові, де був похований з дружиною Кларою. Чоловський стверджує, що помер Кердей старший близько 1430 року. В такому контексті дивним і незрозумілим мені виглядає той факт, що ще при його житті його сини стали спільними власниками деяких маєтків. В будь-якому разі спільними розпорядниками вони були до 1434 року. В зазначеному році між ними відбувся поділ батьківських володінь. Документ, про поділ колись мав би знаходитись в замковому архіві і є втраченим. Однак за словами Чоловського побічні джерела дозволяються стверджувати саме про такий поділ: Януш отримав Оринін, Устя, Сокіл, Гриньківці, Давидківці, Шманьківці, Чарноконьці, Настасів, Мишківці, Хоростків і інші. Дмитро - Шпиколоси, Ремізовці, Урмань на Золотою Липою, Підберіззя і Вижняни. Сигізмунд - Войнилів, Хоцін, Студзянки, Неговці, Дорохів, Томашівці. (в назвах населених пунктів можуть бути неточності. Це просто передрук з польської) Про Петра згадок немає. Очевидно до поділу не дожив. Грицькові молодшому відійшла половина Поморян з деякими прилеглими селами і Винники під Львовом. Інша половина Поморян дістається Миколі Свинці. І ось останній персонаж є, напевно, чи не найцікавішим в цій всій історії. Очевидно, це той самий "легендарний" Микола Свинка, який в багатьох статтях виступає як будівничий Поморянського замку. Заморський приписує його життя аж до середини XIV ст., що однак не відповідає дійсності. Заморський в своїй праці оперує лише одним документом з замкового архіву, де згаданий Микола Свинка - це акт з 1497 року, де Свинка згадується, як колишній дідич і фундатор замку. Розуміємо, що Свинка жив куди пізніше, ніж хотілося би Заморському в його спробах пов'язати побудову замку і прихід на Галичину Казимира ІІІ. Однак величезне питання викликає родовий зв'язок Грицька Кердея старшого і Миколи Свинки. Ким був Свинка для Кердеїв? З однієї сторони в документі 1423 р. маємо чітку відповідь. Він записаний в число синів Грицька Кердея, де нарівні з іншими згаданий в якості "уроджених братів". Також, такий потужний генеалогічний ресурс, як Wielka Genealogia Minakowskiego (присвячений дослідженню саме родових зв'язків шляхти) подає Миколу Свинку також як сина, проте від іншої дружини, невідомої нам на ім'я. В такій логіці, цілком зрозуміло, чому його немає в таких грунтовний генеалогічних ресурсах, як, наприклад, "Herbarz polski" Адама Бонецького і він не вказується в переліку синів Кердея. Те, що Микола Свинка був сином Грицька Кердея - це зовсім неочевидний факт і міг збити з пантелику будь кого, хто проходив тему відносно поверхнево. Також, варто згадати, що Бонецький подає іще один цікавий факт, який варто згадати. Дмитро зі Шпиколос в одному документі за 1454 р. теж згаданий, як Свинка - "Дмитро Свинка". Тому "Свинка" це, скоріш за все, було прізвисько, яке причепилося до родини, але найбільше прижилося Миколі. З іншої сторони, Чоловський, навіть маючи в руках документ 1423 р. все ж піддає сумніву, що Микола Свинка був сином Грицька старшого. Що саме не дозволило Чоловському до кінця прийняти цю теорію - мені не до кінця зрозуміло. Чоловський наводить іще один документ, де Микола Свинка в 1430 році виступає в ролі свідка і записаний як "Микола Свинка зі Свинок". Далі будується теорія про походження Миколи з одноіменного села Свинки, яке знаходиться десь в Польщі (де саме я так і не зміг розчитати з почерку Чоловського). І навіть наводиться той факт, що в 1399 році власниками тих Свинок були три брати: Микола, Фабіан і Войцех. Чи це той самий Свинка, чи лише тезка? Наразі можемо лише здогадуватися. Додати до всього сказаного можна лише той факт, що внук Грицька старшого - Сигізмунд, в 1498 р. називає Миколу Свинку своїм дядьком. І, загалом, Чоловський схиляється до того, що Микола був зятем Грицька старшого. Я ж, зі свої сторони, залишу цей зв'язок під великим знаком запитання. А для кращого розуміння всіх подальших родових зв'язків подам генеалогічну схему зі всіма головними дійовими особами про яких йтиметься нижче: Якихось інших важливих фактів чи документів з життя Миколи Свинки ми поки не маємо. Помирає він не раніше 1440-го року, оскільки ще в цьому році він згадується в записках Львівського гродського суду як війт Поморян - "Nicolaus advocatus de Pomorzany". Після нього його частка Поморян дістається синові - Іванові. Іван неодноразово згадується в різних документах, саме як "Іван Свинка з Поморян". Саме так він записаний одним з перших в відомій договірній грамоті шляхти Львівської землі і Жидачівського повіту з Львовом про охорону своїх прав за 1464 р.(текст документу в повному обсязі подає Заморський, а оригінал грамоти зберігається нині в ЦДІА у м.Львові. Особливістю документу є прикріплені 42 печатки тих, хто підписався під документом. Однак, нажаль, печатки нашого Свинки серед збережених немає). В 1474 році під час набігу татар Іван Свинка з невеликою залогою у складі 7 чоловік зумів втримати оборону Поморянського замку. Цей факт є відображеним і коротко описаним в ряді хронік, починаючи з "Польської хроніки" Длугоша. Згідно з даними Великої генеалогії Мінаковського, Іван Свинка помирає у 1476 році. По собі залишив єдиного сина - Миколу. Про Миколу відомостей небагато. Згадується він лише в двох документах. Вперше - 27 червня 1477 р, коли прагнучи допомогти "найдорожчій тітці" Анні Скарбек, віддав їй навічно у володіння село Кальне. Вдруге - 8 січня 1479 р., коли заповідає дружині Дороті на випадок своєї смерті розпоряджатися своєю частиною Поморян доти, доки буде вдовою. У випадку повторного її шлюбу, маєтки мають перейти його найближчим спадкоємцям, а взамін Дорота мала би отримати від них компенсацію в 1200 гривень. Документ, очевидно, складався з огляду на стан здоров'я, бо вже в 1480 році Микола покидає цей світ, не залишивши по собі нащадків. А разом з ним згасає і гілка поморянських Свинок. Дорота залишалася вдовою недовго, бо вже в 1481 році бачимо її заміжнею за Мартином з Острова. Мартин, в свою чергу, вже також був вдівцем. Попередньо був одружений з Катериною - сестрою Івана Свинки, з якою мав 4-х дітей(двох хлопців і дох дівчат). А далі іде дуже складна і заплутана ситуація. Згідно заповіту Миколи Свинки після повторного одруження Дороти, його частина Поморян мала б перейти до його сестер - Анни Скарбек і Катерини Островської, першої дружини Мартина. Після смерті Катерини її спадкоємцями стали її діти, і виходить цікавий факт. Дорота стає мачухою для своїх пасинків, котрі одночасно були спадкоємцями половини маєтку її першого чоловіка. Але перед тим, як набути майнових прав вони мали виплатити Дороті грошову компенсацію. Те ж зі своєї сторони мала зробити і Анна Скарбкова. Остання, не маючи бажання розбиратися з проблемним спадком 9 червня 1480 року проводить обмін з братами Яном і Віктором Сененськими(які доводились родичами Дороті, Чоловський називає їх "братанками"), обмінявши свою частку Поморян(1/4) на село Лешків. В 1484 році другий чоловік Дороти Мартин з Острова помирає і вона повертається до Поморян, де продовжує розпоряджатися половиною маєтку, не оглядаючись ні на братів Сененських, ні на своїх пасинків Островських. Тим самим створює ряд проблем і породжує своєю діяльністю численні судові позови. Але про неї ще трошки пізніше. А зараз повернемося до поділу 1434 року. Другу половину Поморян тоді отримує тоді Грицько Кердей молодший. Досить вагома політична персона того часу. Вів дуже активне і політичне, і військове життя. Свого часу добивається посади подільського воєводи. Не раз і не двічі зустрічав його ім'я в різноманітних судових справах в "Akta grodzkie i ziemskie...", де часто фігурує під іменем "Грицько з Поморян". Однак, наскільки я розумію, будучи досить зайнятим своїм активним політичним життям, він мало приділяв уваги саме Поморянам. Тим більше, що володів тут лише половиною. Остання згадка про нього датується 18 червня 1462 року. Похований також в Домініканському костелі, поруч з батьком. По собі залишив двох синів. Сигізмунду(старості Красноставському) тоді дістається батькова половина Поморян, а Іванові (старості Теребовлянському) Теребовляни. Спочатку Сигізмунд був одружених з Оленою зі Струмилів, однак дітей від їхнього шлюбу не зафіксовано. А пізніше, в 1490-му році вдруге одружується. І не на кому-небудь, а на вищезгаданій Дороті, двічі вдові по Миколі Свинці, і по Мартину з Острова, фактичній розпорядниці другої половини Поморян. Їхнє одруження внесло остаточний хаос в майнові взаємовідносини в Поморянах. Тому 1490-і роки супроводжуються суцільними судами між Сигізмундом Кердеєм з Доротою, братами Яном і Віктором Сененськими та пасинками Дороти Андрієм і Христином Островськими. Останні, розуміючи складність відстоювання своєї частки володінь відступають 31 грудня 1494 року свою чверть володінь братам Сененським в обмін на інше село, доплату в 2000 угорських дукатів і обов'язок виплати своїх зобов'язань Дороті згідно заповіту Миколи Свинки. Відтак брати Сененські набули вже половину Поморян. І хто зна, як би все розвивалося далі, якби не події 1499 року? А в згаданий рік відбувається черговий наїзд татар. Сигізмунд Кердей, очевидно вважаючи більш надійним для оборони Дунаївський замок, покидає Поморяни. Забирає з собою дружину Дороту і єдиного 9-річного сина - Івана і прямує туди. Замок там був дерев'яний, однак добре доглянутий львівськими архієпископами. Він також був в числі тих, хто встояв в згаданому вище наїзді 1474 року. Однак цього разу не судилося. Замок був взятий, Сигізмунд Кердей - вбитий. Дорота з сином були взяті в ясир. Пізніше, Дороті якимось чином вдалося втекти з полону, а молодий хлопець був для татар досить цінним здобутком. По поверненні Дорота знайшла опікуна в обличчі свого брата - Петра. Разом, ще протягом двох років пробувала відстоювати свої права на Поморяни у судах проти братів Сененських. Однак 8 січня 1501 року засвідчує, що брати Ян і Вікторин Сененські, виплатили їй всі кошти і визнала їх єдиними і повноправними власниками Поморян.
  18. 2 points
    Давненько тема не обновлялася, тож пора))) Тим більше є кілька приводів. Дуже потішив недавній пост в місцевій магерівській фб-спільноті. Виявляється, в листопаді 2018 року на стіні коридору в місцевій школі з'явився величезний малюнок, який зображує замок, який тут стільки обговорювався. Малюнок виконав місцевий художник, колишній учень цієї школи - Андрій Турчин. Малюнок викликає доволі змішані відчуття. З однієї сторони така візуалізація - це просто чудовий спосіб привернення уваги місцевих дітей до своєї, локальної історії. Не знаю, якими джерелами автор користувався при формуванні власного уявлення про замок, але видно що не просто "зі стелі" все взято. Форма замку приблизно відповідає дійсності - прямокутник з чотирма вежами по кутах. Так, самі вежі зовсім не тієї форми, якими були насправді, але характерна форма віконечок є дуже впізнаваною. В правій частині дитинця височіє дах палацового корпусу, який не примикає до жодної з веж, між якими знаходиться - це іще один момент, який відповідав дійсності. Внизу, під малюнок, автор помістив герб Белжецьких, що свідчить обізнаність автора з ранньою історією споруди. З іншої сторони - ... А нема іншої сторони. Малюнок викликає лише позитивні емоції. Це лише художній твір, а не наукова стаття, тому художник мав право на неточності. Але є і ложка дьогтю в цій бочці меду. Не дивлячись на те, що твір щойно лише з'явився на світ, його автора, нажаль, вже серед нас немає. Але залишив отакий слід.
  19. 2 points
    Обсуждается этот объект: укрепление в с. Бережница. Село Бережница (wiki) находится в 20 км к западу от Ивано-Франковска, в 4 км от райцентра Калуша: Визиком О существовании в этом селе укрепления узнал совсем недавно, когда Зеновий Федункив (широко известный в узких кругах исследователь фортификации Прикарпатья) рассказал о нём на своей facebook-страничке: Укрепление совсем небольшое - в личной беседе Зеновий сообщил, что "Розміри прясел по гребеню валу: 49 х 50 х 48 х 30 м.". Ниже приведу графические материалы, которыми поделился Зеновий. На карте Фридриха фон Мига (1779-1783) в нужном квадрате нет явно выраженных признаков существования укреплений, но в нужной зоне показано какое-то строение, выполненное (судя по красному контуру) из камня или кирпича. По мнению Зеновия, эта постройка тогда могла стоять на участке укрепления: Mapire.eu Расположение участка укрепления: Карта Google С примечаниями и пометками Зеновия: Более точная привязка: Ориентировочный план укрепления: От себя добавлю снимок участка с Google Earth (26 октября 2006): Панорамный вид на участок со стороны долины реки - укрепление находится на возвышенности: С расшифровками Зеновия: Участок укрепления, вид с юга. Зеновий уточнил, что "Висота валу в різних місцях коливається від 4 до 1,5 м. Глибина рову - 2-1 м": Одна из уцелевших секций валов:
  20. 2 points
    Всім вже відомий малюнок Підгорецького замку станом на XVII ст. висвітлює південну сторону замку: Але я постійно хотів бачити "як же виглядав двоповерховий палац" з північної сторони, пройшов час, ніхто цим не зайнявся тому я взяв і намалював своє бачення первісного вигляду Підгорецького замку: Хтось запитається чому не весь корпус двоповерховий? Так от, обидва передпокої (західній та східній) мали сходи для того, щоб можна було потрапити на третій поверх "башт", якщо забрати третій поверх передпокоїв, то третій поверх башт буде недоступним. План 3-го поверху підкреслено червоним: Малюнок основував на цьому зображені: Всі фотографії взяв звідси.
  21. 2 points
    На основі мапи Grodzieckiego складено "Descriptio Veteris Et Novae Poloniae...". Там є згадка про місто Labetauola:
  22. 2 points
    Книжечка была оцифрована, за что благодарим Игоря Лозинского, а авторы согласились на публикацию цифровой копии в открытом доступе. Так что качаем.
  23. 2 points
    Ось тут цікавий нюанс, на мапі 1675 р. аж цілих 2 Кодеско vkraina.com
  24. 2 points
    История городов и сел УССР. Луганская область
  25. 2 points
    Обговорюється реконструкція однієї з будівель замку в Меджібожі Плани реконструкції будинка, який згадується в описах замку в 1717 та 1754 років:
  26. 2 points
    Пропоную опис службового будинку (офіцини) з інвентаря 1754 року. Цікавлять варіанти його графічних інтерпретацій за цим описом (Примітка: не відмінностей від ескізного проекту, тому що він розробляється з урахуванням ДБНів, удоступнення для відвідувачів, норм безпеки та іншої сучасної реалії, тому відмінності неминучі). Цікаво саме уявити його у давніх версіях. Отже, опис 1754 року:
  27. 2 points
    Це один із ескізних варіантів. Адже належить реконструювати будинок за специфічним описом - інвентарем. Автентичною частиною будинку є склепінчастий підвал, який зберігся (P. S.: до речі, підвал не XVIII сторіччя, а більш ранній, на XVI щонайменше виглядає, тобто будинок/-ки за описами XVIII сторіччя теж не найперший варіант). Далі доводиться керуватися словесним описом з інвентарів, зразками тогочасного будівництва і вимогами до музеєфікації. Реконструкція службового будинку має дати уявлення про замковий побут, а можливість спуститися до підвалу дасть спілкування з автентичною давниною.
  28. 2 points
    В издании Атлас українських історичних міст. Том 2: Галич (2018) была опубликована схема, подписанная как "Локализация оборонных укреплений Галича (1630-е - середина XVIII в.)". Авторы: Лариса Полищук, Мария Бегун.
  29. 2 points
    Рік видання: 2018 Науковий редактор: Мирон Капраль Автори: Марія Бігун, Мирон капраль, Володимир Козелківський, Ігор Креховецький, Юрій Лукомський, Василь Петрик, Лариса Поліщук, Андрій Стасюк, Тарас Ткачук, Зеновій Федунків, Андрій Фелонюк, Андрій Фіголь, Андрій Чемеринський, Степан Ямелинець Картографічне опрацювання: Юрій Гонек, Ігор Дикий, Степан Ямелинець Видавництво: Колвес, Львів Мова: українська, англійська Формат: папка - 30,5х42,5х1,6 см, листи з малюнками та картами - від 29х42 см до 58х84 см Обкладинка (папка): тонкий картон Папір: крейдований Кількість сторінок: 54 сторінки текстової частини + 11 листів з планами та картами, 7 - з картами-реконструкціями, 8 - з видами міста. Наклад: ? ISBN: 978-966-0286-67-2 Передмова: I. Текстова частина Мирон Капраль. Вступ - 1 Юрій Лукомський, Василь Петрик. Княжий Галич (археологія, дослідження, структура міста) - 2 Андрій Стасюк. Галич періоду магдебурзького права (ХІV-ХVІІІ ст.) - 9 Зеновій Федунків. Галицький старостинський замок: реконструкція будівельних періодів - 19 Мирон Капраль, Андрій Чемеринський. Галич у XIX — початку XXI ст.: історико-урбаністичний розвиток - 27 Опис репродукцій (Мирон Капраль, Андрій Фелонюк) - 46 Пояснення до карт - 49 Вибрана бібліографія (Андрій Фелонюк) - 53 II. Картографічна частина 1. Плани і карти: 1.1. Галич з околицями, з Йосифінської топографічної карти Галичини, 1779-1782 рр. 1.2. План Галича Маговича, 1795 р. 1.3. План перебудови францисканського монастиря на магістрат у Галичі авторства Бенео фон Лоссенау, 1802 р. 1.4. Кадастр Галича (центр міста), 1847 р. 1.5. Ситуативний план Галича з проектом моста Домініка Опатовича, 1858 р. 1.6. План-схема «Великого Галича» Ізидора Шараневича, 1882 р. 1.7. Топографічна мана Галича та околиць, 1927 р. 1.8. План Галича, 1936 р. 1.9. Топографічна карта Галича, 1978 р. 1.10. Генплан Національною заповідника «Давній Галич», 2004-2005 рр. 1.11. Сучасний план Галича, 2018 р. 2. Види та панорами: 2.1. Галич, гравюра невідомого автора, 1794 р. 2.2. Замок у Галичі на Дністрі, гравюра Огюста Франсуа Алєса, 1836 р. 2.3. Галич з півночі, гравюра Мацея Богуша Стенчинського, 1847 р. 2.4. Рештки замку в Галичі з півдня і заходу, гравюра Мацея Богуша Стенчинського, 1847 р. 2.5. Ринок у Галичі з вікна замку, гравюра Мацея Богуша Стенчинського, 1848 р. 2.6. Галич. Костел Вознесіння Діви Марії і руїни замку, акварель Наполеона Орди, бл. 1879 р. 2.7. Галич, акварель Наполеона Орди, бл. 1879 р. (ілюстрація на обкладинці) 2.8. Галич біля впадіння річки Лукви в Дністер, гравюра Наполеона Орди, бл. 1879 р. (ілюстрація на обкладинці текстової частини) 3. Карти-реконструкції: 3.1. Просторовий розвиток Галича від XII до початку XXI ст. (Мирон Капраль, Степан Ямелинець) 3.2. Археологія Галича та околиць: докняжин період (Тарас Ткачук, Ігор Креховецький, Андрій Фіголь) 3.3. Княжий Галич: реконструкція планувальної структури XIII ст (Юрій Лукомський, Василь Петрик) 3.4. Галицький замок: планувальна реконструкція укріплень ХVІ-ХVІІІ ст. (Юрій Лукомський, Степан Ямелинець) 3.5. Локалізація оборонних укріплень Галича (1630-і - середина XVIII ст.). Схема (Лариса Поліщук, Марія Бігун) 3.6. Кадастр Галича (центр міста), 1847 р. Реконструкція (Мирон Капраль, Степан Ямелинець) 3.7. Релігійні споруди Галича та околиць (XII - початок XXI ст.) (Володимир Козелківський)
  30. 2 points
    Обсуждается этот объект: монастырь в Подкамене Михаил Хохонь, автор кандидатской диссертации Формування оборонних споруд монастирів Західної України у XVІІ- XVІІІ століттях, в рамках своих исследований разработал вариант возрождения укреплений монастыря в Подкамене. Проект в значительной степени опирается на мнение автора о том, что вариант реконструкции укреплений 1746 г. Кристиана Дальке в основных чертах был реализован. По этой причине проект предполагает полную реконструкцию тенальных укреплений со стороны въезда на территорию монастыря, а что касается линий укреплений, которые оказались на территории монастырского парка, то их проект предполагает обозначить, но не воссоздавать в полном объёме. Как по мне, то основной проблемой этого предложения является очень шаткая основа, ведь толком непонятно, какая часть проекта 1746 г. в действительности была реализована и в каком объёме. Также нет понимания, насколько сильно менялся проект уже по ходу стройки. Также мы знаем, что стройка так и не была доведена до логического конца, и хотя у нас нет понимания, на каком именно этапе она застопорилась (что успели построить полностью, а что не успели даже начать), но, тем не менее, уже один факт заморозки работ даёт нам понимание, что в завершённом виде эти укрепления никогда не существовали. В целом же визулизация этого предложения в 3D выглядит очень интересно, и как минимум стимулирует нас заняться размышлениями о плане К. Дальке и связанной с ним модернизации. И, конечно же, можем оценить эпичность вида монастырского комплекса, в случае если бы план К. Дальке воплотили бы в жизнь в полном объёме. Проект К. Дальке, 1746 г.: Источник Вот, что получилось у Михаила (все иллюстрации, показанные ниже, взяты из упомянутой выше кандидатской): Монастырь образца середины 18 века с укреплениями из проекта К. Дальке: Общий вид комплекса, предложение по реконструкции: Въезд на участок равелина. Автор сообщает, что внешний вид моста создан на основе облика моста города-крепости Замостье (Польша): Вид со стороны равелина: Реконструированный и реставрированный вариант внутренней линии укреплений, вид с площадки одного из полубастионов:
  31. 2 points
    Рік видання: 2012 Автори: Олександр Бабич (Вікіпедія), Олексій Шекера Видавництво: Пшонківський О. В., Біла Церква Мова: українська Формат: 60х84/16 (фактичний розмір - ?) Обкладинка: м'яка (?) Папір: офсетний Кількість сторінок: 128 Ілюстрації: вклейка на 32 сторінки (плани, схеми, фото) Наклад: ? ISBN: 978-617-604-014-9 Скачати книгу (оцифрував @balik2) Також дивіться тут онлайн-версію (+ там також книгу можна скачати) Аннотація: Зміст: Приклади сторінок:
  32. 2 points
    Сьогодні проїхався півднем Житомира. Маємо фото і короткий опис по місцю двох городищ -в Станишівці (сусідня тема) і Зарічанах. З опису: "Поселення ранньозалізного віку та городище давньоруського часу – в урочищі Замчисько, займає мис правого берега ріки Тетерів, розміри – 100 на 60 метрів, за 200 метрів на північ від північно-західної околиці. З півночі обмежене крутим схилом річки, а з південного заходу – глибокою балкою. З напільного боку – залишки сильно розореного валу".Навіть не уявляю скільки житомирян скількись разів були на цьому мисові (звідки відкриваються доооовгі краєвиди на Тетерів) і не здогадувались що тут стояв укріплений град часів Київської Русі. Хоча дяки відмежованості від села та міста його стратифікація дуже добре проглядається з усіх боків! Так, зберігся центральний захищений в'їзд до дитинця, захищений ровом та валом, що і нині мають до 2 метрів висоти (глибини), з боку Тетерева зберіглись частково рів та природні елементи тераси ріки, що слугували захистом. Гарно зберігся і дитинець у вигляді рівного плато, що нині під городиною.Тут як правило засівають пшениці, скільки я тут бував. Місцевість вражає своїми виразними елементами давноього града на фоні сучасного Житомира за рікою.Городище імовірно слугувало спостережним форпостом в часи Київської Русі, а нині геть забуто, геть всіма (крім чорнокопачів, фото)....Що його говорити про відновлення Замчисько у вигляді якогось тур.об'єкта, якщо обіцяний тов.Сухомлином бути накритим мелесенький вхід в підземелля Житомира і досі завалено дошками, і це центр міста... ФОТО: Городище зі сходу. Ліворуч глибокі яри, в центрі панорами видно плато дитинця і в'їзд через систему захисних валів-ровів, праворуч, де велосипед -видно зовнішній захисний вал (та мще рів є) і в'їзд через нього, можливо сучасний. Такий захисний вал з ровом опоясує Замчмисьуко зі сходу та частково з боку р.Тетерів. Городище Замчисько троха з півдня. Краще видно в'їзд в град (по центру панорами) та захисні вал-ров Хрест край городища Частково збережені з боку ріки захисні вали і рів із боковим в'їздом.
  33. 2 points
    ось, накидав. Пізніше додам фото
  34. 2 points
    В этом ролике можем увидеть с высоты том самый дом Собеского. В общем-то, только его автор видео и снимал, тогда как замчище в целом в кадр не попало, нет и видов на участок замчища с разных стороны. Потому, можно сказать, что видео не о замке в целом, а о его самом известном объекте, но нас и такой вариант устроит ) Скриншоты:
  35. 2 points
    Цього разу трошки неархітектурної тематики. Спроба дати відповідь на питання: хто і чим боронив Чернелицький замок ? Квятковський Л. Залога та озброєння Чернелицького замку
  36. 2 points
    В монографии Pro domo et nomine suo. Fundacje i inicjatywy artystyczne Adama Mikołaja i Elżbiety Sieniawskich (2016) был опубликован интересный фрагмент плана Яворова с видом на бастионный замок и окружающую его садово-парковые участки: В указанном издании также имеется текст по теме этой локации, но об этом как-нибудь в другой раз.
  37. 2 points
    Село находится в 10 км к югу от Житомира: Укрепление не сложно найти, т.к. село небольшое, а городище относительно хорошо сохранилось и находится в центре села: Здесь, вероятно, ошибка, т.к. судя по спутниковым снимкам повреждена северная (северо-восточная) секция оборонного периметра, а юго-восточная наоборот вполне неплохо выглядит. Возможно, вот это и есть перемычка между валами? Или же она была где-то ниже по склону? А может их было несколько? В этом случае получаем интересный вариант прикрытого хода, ведущего со стороны долины реки к городищу. Да, это цитата текста от Андрея Кузы: Но информация, которую он приводит, скорее путает, чем помогает. Во-первых, в качестве единственного источника он приводит какой-то "короткий список", во-вторых, у него не было хоть сколь-нибудь детальной информации об объекте, т.к. он не знал, каким периодом его датировать + с картой что-то накрутил. Городище (№946) он поместил в бассейн реки Тетерев (как в тексте, так и на прилагающейся карте): Но проблема в том, что в указанном месте (выше Радомышля и Кочерова, к юго-востоку от Малина) никакого села с таким названием нет. И вообще сёл с таким названием нет ни в Радомышльском, ни в Малинском районе: Как вариант - речь могла идти о городище Черняховского района. Река Свинолужка, на которой находится городище, впадает в Мику, а та в свою очередь впадает в Тетерев. Так что можно считать городище Черняховского района походящим под описания объекта, который А. Куза разместил в бассейне Тетерева. В этом случае, конечно, придётся признать, что автор ошибся в размещении объекта на карте, но такие ошибки у него случаются не так уж и редко. К примеру, село Браженка на карте он поместил где-то между Малином и Радомышлем, хотя в реальности это село находится в 35 км западу от Радомышля.
  38. 1 point
    Обсуждается этот объект: Барский замок Вот так Бар расположен относительно Хмельницкого (Плоскирова), Хмельника, Винницы и Шаргорода: В качестве вводной информации предлагаю вашему вниманию материал из книги Евфимия Сецинского "Оборонні замки Західного Поділля XIV-XVII ст." (1928): Когда я впервые заинтересовался Барским замком и стал узнавать, что же там от него осталось, то поиск в Сети привёл меня на несколько страничек с описаниями достопримечательностей Бара. Так вот на каждой из этих страниц был сфотографирован практически один и тот же участок маловразумительных руин, а дополняли эти фото одинаковые комментарии в духе "вот и всё, что осталось от замка" или "от замка почти ничего не осталось". Эта информация сейчас мною расценивается как дезинформация, поскольку на самом деле от замка осталось не так уж и мало, причём ему в некотором роде повезло, поскольку участок замчища практически в полном объёме доступен для исследований. Но обо всём этом я узнал можно сказать случайно, когда поехал в Бар для галочки, чтобы увидеть небольшой участок уцелевших укреплений, но на месте я увидел немного другую картину. Плавно переходим к теме локализации укреплений замка. Google выдает картинку не самого лучшего качества, но на ней всё же читается звезда бастионного укрепления, покрытого зарослями парка: Живая карта У Yandex картинка более качественная, но заросли всё же скрывают контуры объекта: Живая карта Золото в данном соревновании достаётся спутниковым снимкам Bing, которые и качеством радуют и контуры укреплений там лучше видно: Живая карта План Евфимия Сецинского, наложенный на спутниковый снимок: Сразу отмечу, что планировка замковых укреплений заслуживает отдельной темы, поскольку конфигурация куртин и бастионов была не самой простой. Я, например, опираясь на линии спутникового снимка, вижу немного другую планировку (а есть и другие версии): Размеры замка внушают уважение (высчитал по спутниковому снимку): А такие размеры приводит Сецинский (от моих вычислений они не сильно отличаются): Собственно уже здесь видно то, что мне хотелось бы отметить – оборонный пояс сохранился по всему периметру, а само замчище не застроено, так что с моей точки зрения сохранность объекта вполне приятная, особенно если учесть, что многие подобные укрепления полностью растворились в застройке разросшихся городков. К тому же выяснилось, что на многих участках ещё сохранились каменная облицовка укреплений, а сколько всего внутри себя прячет площадка замчища – это ещё предстоит узнать. В общем, после знакомства с замчищем я был приятно удивлён. Если бы на этот объект обратили бы внимание инвесторы, то он мог бы превратиться в одно из главных украшений не только Бара, но и области. Да только, судя по всему, ни инвесторам, ни городским властям, ни большинству жителей Бара до руин нет никакого дела. Теперь немного фотографий, сделанных в марте 2010. К сожалению, Барский замок, его размеры, объём сохранившихся руин и всё прочее, возникли передо мной внезапно, а времени в запасе было мало (я ведь планировал осмотреть кусок стены, а не замок размером 200х200 метров), потому разведку пришлось проводить на бегу. Замчище превращено в парк и потому засажено деревьями. Подходим к укреплениям с юга и видим вход, проделанный то ли в куртине, то ли в бастионе. Чтобы по парку не ездили машинами (что наверняка случалось), проём заложен бетонными блоками: Вид на южную линию укреплений и юго-восточный бастион: Южная куртина: Южная куртина и юго-восточный бастион: А это вид с юго-западного полубастиона на западную линию укреплений. Пространство, которое мы видим слева от руин, некогда занимало озеро, а сейчас вид уже не тот: Юго-западный полубастион, заросший и превращённый местным населением в мини-свалку, выглядит вот так: Западная линия укреплений с реданом ("клюв", устроенный между двумя полубастионами): Редан крупным планом, вид с юга. Кирпичная кладка, как я понимаю, осталась в наследство от какого-то ремонта, тогда как изначально редан был каменным: Вид на западную линию укреплений и редан с севера. В правой части кадра видны постройки Кармелитского монастыря: Что осталось от северо-западного полубастиона, я так толком и не разобрался. Судя по тому, что он в разрушенном виде показан уже на картине Наполеона Орды (1876 год), могу предположить, что данный полубастион в наши дни оплыл и сохранил свою форму не так хорошо, как остальные. Восточная линия укреплений: Северо-восточный бастион: Далее несколько фото, сделанных на территории внутреннего двора. Точно не помню, но вроде это вид на замчище со стороны северо-западного полубастиона: Ближе к западной половине внутреннего двора есть такая вот неслабая яма. Быть может, здесь был замковый дворец? Вид со стороны юго-западного бастиона на внутренний двор. Видны дорожки, ведущие к входу, фото которого были показаны выше: К сожалению, вдоль восточной границы внутреннего двора я не успел прогуляться, а там (помимо всего прочего) находится такой вот мемориальный комплекс: Источник фото Одна из парковых аллей. Если ракурс определил верно, то холмик вдалеке – это площадка северо-восточного бастиона: А так выглядит какое-то подвальное помещение, расположенное на территории замкового двора (на счёт ракурсов не уверен): Эту постройку местные временами называют "турецкими погребами": Источник фото Такой вот он, замок в Баре, - слабо ухоженный, неисследованный, частично загаженный и нуждающийся в реанимации. А ведь статус и степень сохранности объекта позволяет перевести этот памятник в категорию весьма ценных и оригинальных достопримечательностей.
  39. 1 point
    Как по мне, карта Занони не является тем источником, на основе которого можно делать такие далеко идущие выводы. Дело в том, что эта карта 1772 г. во многом (или даже практически во всём) компилятивный источник, сборник сведений из карт разных авторов, да ещё и созданных в разные века. К примеру, именно по этой причине на этой карте 2-ой половины 18 века можно обнаружить укрепления, которые перестали функционировать ещё в 17 веке. Если взглянуть на материалы, собранные Н. Крикуном (я их уже цитировал выше), то там можно обнаружить несколько упоминаний поселения "Солопковцы или Краснополь" + "Солопковцы также называемые Красногрудом", т.е. имеются источники 17 века, где чётко отмечено, что Солобковцы = Краснополь, причём 2-м названием в подобных связках ставилось устаревшее или не прижившееся название (коим для Солобковцем и было название Краснополь): Также применительно к Солобковцам имеем упоминание Вердумом замка + намёки на существование там городка, а у Сецинского есть упоминание вала, который мог относится к городским укреплениям. Итого, вроде как вырисовался и замок и городские укрепления. Т.е., пока всё сходится в одной точке. Что касается карты Занони, то её масштаб и размах мне не позволяет считать её таким уж точным источником. Вполне может быть, что Занони сам запутался в названиях, потому там, где было одно укреплённое поселение на его карте появилось два. Могло это произойти, к примеру, по такому сценарию - итальянец не мог не заметить на картах Боплана массивный Краснополь, и потому на своей карте его показал (также в относительно солидных размерах), а на какой-то поздней карте/картах он этого укреплённого города мог уже не найти, но при этом там уже могли быть обозначены Солобковцы, изрядно потрёпанные, поскольку уже не могли похвастаться статусом укреплённого города, и только цитадель ещё могла на тот момент является значимым укреплением, потому её могли отметить на карте. Получив город Краснополь на одной карте и какие-то Солобковцы с замочком на другой, Занони мог просто не сопоставить эти два пункта (из-за разных названий, разных статусов и разных типов укреплений), и так на его карте могли появится две точки вместо одной.
  40. 1 point
    За слова В. Бойка личковецький замок виглядав таким образом: "Конфігурація повторювала обриси місцевості. Оборонні мури під гострим кутом сходилися над урвищем зі східнього боку й увінчувалися оборонною вежею. В'їзд із західнього боку боронили в'їзна вежа і викопаний глибокий рів." Для того, щоб зрозуміти про який захід і схід йде мова, потрібно оприділити де був в'їзд на територію замку. Це легко оприділити завдяки костелу. Його вхідна частина мала зустрічати гостя чи власника, що в'їжджав на територію замку. В такому випадку, отримуємо, що вищезгадані "захід" та "схід" в реальності є протилежними. Тобто захід це схід, а схід то є захід: Google Maps Виходить, що східня сторона складалася зі стику мурів та оборонної вежі, подібно до Сидорівського замку: castles.com А тією вежею, що увінчувала стик мурів, могли бути рештки замку, які тепер перебудовані під капличку. Щодо "західної" сторони, то мені здається, що в'їзд був десь тут: Google Maps Відповідно до в'їзду розташовувалась і в'їздна вежа. Але, я сумніваюсь, що в личківецького було лише дві вежі для оборони. Це ще треба вияснити!
  41. 1 point
    Напевно, це є перша фотографія Підгорецького замку з повітря: Джерело Текст, що супроводжує фотографію :"Замок в селі Підгірці Бродівського району Львівської області. 1916-1917 р.р. Фотографія зроблена з дерижабля 5 Korpskomando KuK.".
  42. 1 point
  43. 1 point
    Після перегляду відео з читанням супровідних текстів мушу погодитися: у-у-у, как всё запущено... Кілька шановних установ використали у проекті уривок короткої згадки з хроніки Гваньїні XVI століття, яка містить лише уривчасту та неточну згадку в один рядок. Самі розумієте, що показувати детальний сучасний вигляд замку, а описувати його одним бла-бла рядком 500-річної давнини - як мінімум некоректно. В такому разі можна в курсі астрономії й Джордано Бруно спалити)) Отже, до анотації: Zamek w Międzybożu Okres budowy: Ceglany zamek zbudowano w drugiej połowie XVI w. (w miejscu drewnianego - zbudowanego przez ruskich książąt w XII w.) Замок аж ніяк не цегляний. Він має цегляні елементи, але цегла в його будівлях як основний елемент з'являється лише у 18-19 столітті, і не є домінантною. Основний матеріал замку - камінь вапняк. Також складається враження, ніби у XII столітті тут побудували дерев'яний замок, який простирчав до XVI століття, коли нарешті побудували кам'яний. Fundator: Ród Sieniawskich Аж ніяк. Згідно до польських джерел (публікацій того ж періоду, якими користувалися автори відео), які піддаються порівнянню з іншими джерелами, Миколай Сенявський з 1535-1540 рр. продовжує в Меджибожі справу розбудови, яку до нього вели інші власники - Зборовські, Сененські, Гербурти... Час і внесок кожного власника потребує дослідження, але безперечно одне: внесок Сенявських у розбудову Меджибізького замку, мабуть, найбільший - але фундаторами вони точно не були. Informacja o obiekcie (opracowanie: Narodowy Instytut Polskiego Dziedzictwa Kulturowego za Granicą POLONIKA) - ну така вже солідна інституція мала б грунтовніше підійти до справи... Dawną siedzibę Koriatowiczów wzniesiona w XIV w. przekształcili po r. 1539 w potężną twierdzę Sieniawscy. - Кількаетапні перебудови кам'яного замку доби Коріатовичів тривали задовго до власності Сенявських Hetman wielki koronny Mikołaj Sieniawski znacznie rozbudował mury zamkowe - Як свідчать сьогоднішні дослідження (які тривають), мури фортеці розбудовані до сучасного периметру ще до власності Миколая Сенявського. Цікаві свідчення, на які не звертали уваги до сучасного етапу досліджень (2010-ті роки), просто пруть звідусіль. Відтак, до досліджень Є. Лопушинської (1990-ті роки) слід ставитися з шаною, але не як до догми. Тим більше, не зважати сліпо на популярні нариси 2-ї половини XIX ст., як зробили автори проекту. Приклад - нижче: wznosząc m.in. obszerną, kilkupiętrową basteję na planie czworoliścia. - "Бастеєю у вигляді чотирилисника", очевидно, автори назвали 5-пелюстковий бастіон, який улюблені ними письменники XIX століття як тільки не називали... Найпоширеніша байка, яку повторювали старі польські автори - що цей бастіон прибудували турки у 1672-1699 рр. Насправді ж час Миколая Сенявського не виключається - але ж підстави, підстави, підстави!... Пошук датування триває. W r. 1586 Rafał Sieniawski, kasztelan kamieniecki ufundował na dziedzińcu zamkowym wolnostojącą kaplicę. W latach 1672-1699 w zamku stacjonował garnizon turecki. Po odzyskaniu Podola przez Rzeczypospolitą, Adam Mikołaj Sieniawski, hetman wielki koronny podjął się prac remontowych na terenie zamku, powierzając je architektowi wojskowemu Janowi Baptyście Dessieurowi. - Що Жан Батист Десьє був не просто інженером, а й пленіпотентом Сенявських у Меджибожі та комендантом замку - факт. Що він займався ремонтом костелу св. Трійці - факт. Щодо ремонту замку - ? Дуже хочеться, щоб це було так, але поки лише хочеться. W latach 1790-1791 forteca była kwaterą Tadeusza Kościuszki. W r. 1814 Adam Czartoryski urządził w zamku szkołę powiatową, która istniała do czasu konfiskaty dóbr Czartoryskich przez Rosję. - Щодо повітової школи - помилка. Не у 1814, а проголосив це в 1818 році, а відкрилася вона 10 жовтня 1819 року. Факт достатньо опублікований, щоб помилятися. Po przejęciu budowli urządzono w niej rezydencję carów rosyjskich Mikołaja I, a następnie Aleksandra II. Zniszczony w czasie obydwu wojen światowych zamek jest odbudowywany - Жодна світова війна, ані Друга, ані тим більше Перша, не поруйнували замок. Руйнували його радянські господарники після революцій до Другої Світової, і газдувате місцеве населення з кінця 1950-х по кінець 1960-х. i mieści się w nim siedziba miejscowego muzeum. - між місцевим музеєм та Державним історико-культурним заповідником є велика різниця. Film zrealizowany w ramach projektu "Polska i Ukraina. Śladami historycznego dziedzictwa" współfinansowanego ze środków Ministerstwa Spraw Zagranicznych RP w ramach konkursu "Współpraca w dziedzinie dyplomacji publicznej - 2018". - Повернемося до попередніх коментарів: організації солідні, а... самі знають, що їм робити, без порадників))))
  44. 1 point
  45. 1 point
    Вбивши в пошук "Bucznowa" і надіявшись попасти на щось пов'язане з Буцневою я потрапив на таку цікаву постать. Григір з Бучнова був римо-католицьким волинським єпископом з 1400 по 1425 ( в 1425 він помер). Брав участь в Городельському акті та підписав його. Проблема в тім, що перша писемна згадка Буцневи датується 1464 р. і постає питання чи з Буцневи він? Мені поки що не потраплялися інші поселення з назвою "Bucznowa" тому я думаю, що він все-таки з тієї самої Буцневи. Тобто, можна сказати, що це такий собі аргумент в існування Буцневи на кінці 14 ст. Джерело:poczet biskupów wołyńskich
  46. 1 point
    Обговорюється цей об'єкт: замок в Озаринцях Загальні відомості Село Озаринці (Могилів-Подільський р-н) знаходиться на півдні Вінницької області, 10 км на північ від Могилева, ~100км на південь від Вінниці, ~30км від Мурованих Курилівців і Шаргороду, 2 км від міжнародної автодороги М21. Населення 1311 мешканців (2016): До революції Озаринці були скоріше містечком. Про історію села дуже докладно написано на Вікіпедії, я лише процитую найважливішу інформацію, яка в т.ч. свідчить про значимість поселення впродовж багатьох років: Чисельність населення у різні роки зі статті: Доповню ці дані джерелами 19-20 ст. "Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich" (1880) - 2060 мешканців, але про замок нічого не сказано, містечко названо Ozarzynce: Джерело Крылов А. "Населенные места Подольской губернии" (1905) - 3550 жителів. В селі збереглись 2 православні церкви, синагога (18 ст.), костел (1741), старі руський та єврейський цвинтарі. Багато інформації про містечко подано тут. Замок Отож, окресливши загальні дані про поселення, можна перейти до замку. Точкою відліку, як ми вже вияснили є 1657 рік, тобто рік будівництва замку. У 1690 його було пошкоджено і в 1699 відбудовано. На картах Боплана 1650 і 1670 рр. Озаринці зображено як Ozarince, але без укріплень. І це логічно, адже карти відносяться до п.п. 17 ст., коли містечко ще не було укріпленим: Така ж ситуація з картою Річчі Занноні (1767) – укріплень нема, можливо вона зроблена на основі карти Боплана? Хоча містечко називається вже Ozarynce: Продовжуючи тему карт, так як руїни замку дійшли до нашого часу, то цілком логічно можна було б очікувати його позначення на картах Російської імперії, хоч в якомусь вигляді. Але на 3 верстовій карті Шуберта (1863-1877) приблизно на місці замку позначена якась рослинність (?): А на двохверстовій карті (1909) важко щось розгледіти, але здається теж нічого не позначено: Щодо письмових джерел, то розпочати можна з "Сведений 1873 г. о городищах и курганах", що опубліковані у виданні "Записки Императорского Русского Археологического Общества" Т. 8, вып. 1 - 2. у 1896 році: Джерело Звідси довідуємось, що скоріше всього остання перебудова була здійснена поміщиком Комаром, який перебудував замок у хлібні амбари. Однак, в описі зазначається, що за переказами замок побудували поляки, а не козаки. Також цікавими є відомості про "бурти", які побудовані татарами зі "стратегічною метою" (вони предмет додаткового дослідження). В Археологічній карті Ю. Сіцінського (1901) подані ці ж відомості, проте в скороченому вигляді. Історик Ю. Ролле, який збирав інформацію про подільський край, подає в своїй роботі "Opowiadania historyczne: serya VII" (1891) таку інформацію: Джерело Отже, коли імператриця Катерина дізналася, що Катажина Косаковська не хоче їй присягнути, вона дала наказ конфіскувати і повернути спадкоємцям маєтки Косаковської. Станіслав Комар скористався цією ситуацією, представив свої претензії і вже в кінці 1795 отримав маєтності не лише Стрижаковських, але і Чурилів в т.ч. Озаринці. Цікаво, що це той же Станіслав Комар, який у 1805 здійснив перебудову ще одного замку – у Мурованих Курилівцях. Муровані Курилівці, які, так само як і Озаринці, належали Чурилам, стали резиденцією Комара. Про рід Комарів і про маєток в Курилівцях можна докладно прочитати тут В 1830-1831 родина Комарів виїхала в Європу "шукати спокою" і в 1832 Станіслав Комар помирає. Вдова разом з дочкою Дельфіною осідають в Парижі і деколи Дельфіна ще приїжджає на Поділля. Можна допустити, що перебудова замку в Озаринцях була здійснена до 1830 року. Загалом, це джерело ще потребує докладного вивчення. У роботі "Приходы и церкви подольской епархии" авторства Сіцінського (1901) бачимо такий опис Озаринців: Також в цій же роботі зазначено, що один з існуючих храмів був збудований за кошти поміщика Чацького: Отже, Сіцінський дав змогу зрозуміти коли саме Комар міг перебудувати замок у хлібні амбари. Це було не пізніше 1865 (варто уточнити коли саме Озаринці перейшли Чацьким). Не зрозуміло чи печери, про які говрить Сіцінський, є замковими погребами чи чимось іншим. Основна доля описів замку приходить на післяреволюційний час. У 1926 році в Озаринцях був відомий мистецтвознавець Данило Щербаківський, який крім єврейських пам'яток описував і замок. Ось фрагменти з його щоденника: Отже Щербаківський не лише фотографував Озаринецький замок, а й здійснював обміри, проте невідомо чи ці матеріали залишились. Деякі фотографії і матеріали з цієї експедиції опубліковані, тому є надія, що решта теж збереглась. Також, це лише фрагменти зі щоденника Щербаківського і в повному варіанті інформації може бути більше (здається він є опублікований десь в глибинці Інтернету). Про цю експедицію також трохи написано тут Про замок у статті там немає інформації, нам більше цікава особа автора – Бориса Хандроса (1923-2006), уродженця Озаринців, автора книги про Озаринці "Местечко которого нету" (2001). Можливо в книзі міститься якась додаткова інформація і про замок? На жаль, книги немає у вільному доступі, але вона є у бібліотеках Києва, Одеси, можливо інших міст. Ось цікаві цитати зі статті: Де знайти матеріали цього кружка? Може там щось є про замок? Борис Хандрос також був сценаристом фільму "Мельница" (2002), який знімівася у 90-х роках в Озаринцях. Можливо замок потрапив у кадр? Тут же сказано про бійниці всередині синагоги. Можливо вона була частиною укріплень містечка? Наступним етапом дослідження замку в Озаринцях була робота Ю. Сіцінського "Оборонні замки Західного Поділля XIV-XVII ст." 1928 року: У своїй роботі Сіцінський не лише повторює відомості з 1901, але й доповнює їх обмірами. Замок був приблизно квадратовим в плані зі стороною у 55 м. Сіцінський застав фундаменти північно-західної башти яка була восьмигранною зовні і круглою всередині. Також він фіксує склепіння у північно-східній стороні, і що в'їзд у замок здійснювався з півдня. Станом на 1928 рік, від будинків які були збудовані всередині замку зі східної і північної сторони де-не-де залишилися мури. На західній стороні збереглись амбразури, тобто мур ще стояв, а зі сходу стіну підпирали контрфорси. Цікаво, що поряд з замком був ще один двір, огороджений невисоким муром. Фотографія і план опубліковані у роботі допомагають цю інформацію осягнути. В якості джерел Сіцінський пропонує крім робіт, які частково розглянуті, також книгу "Powiat Mohylowski w gubernii Podolskiej". На жаль, даної книги у вільному доступі немає і залишається лише здогадуватись які відомості там наведені. Наступним іде П. Жолтовський який у 1930 відфотографував багато населених пунтків Поділля в т.ч. Озаринці. Дані фотографії знаходяться у фонді Таранушенка і опубліковані в альбомі "Пам'ятки архітектури Подільської губернії": Фотографії дають широке уявлення про те, як виглядало укріплення. Наприклад видно добре збережені амбразури і контрфорси. Не зовсім зрозуміло розташування Богунової башти і взагалі звідки Жолтовський взяв цю назву? Про північно-східну вежу Сіцінський говорив як про залишки "склепінь", а про північно-східну як про "фундаменти вежі" Замок в Озаринцях фігурує в реєстрах пам'яток. У виданні Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (1983-1986) знаходимо крім уже відомої інформації Сіцінського також таке Тобто в 80-х роках ХХ ст. частково ще стояла східна сторона і каземат. І ще ось така фотографія знайдена на просторах Однокласників, на ній скоріше вського ображений північно-східний кут замку: Наш час Зважаючи на те, що руїни замку збереглись, його дуже легко можна локалізувати, його видно при в'їзді у село. Замок знаходиться на правому березі річки Немії, яка утворює тут глибокий каньйон. Південніше є також джерело, яке впадає у Немію і утворює невеликий каньйон: На лівому березі, в свою чергу, знаходиться містечко, вид з замкової гори: Ось так це виглядає з супутника: Замок з однієї сторони захищений каньйоном річки Немія. Фото для оцінки рельєфу: Частина мурів збереглась, хоча виглядає трохи по-любительськи, на мою думку, виникає питання чи оригінальний це мур? Фото надбрамної вежі, можна порівняти з фотографіями Жолтовського 1930 року: Північно-східна вежа, Сіцінський писав про неї, як про "залишки склепінь": Погляд на надбрамну вежу з двору замку: Вид з прибрамної вежі на південно-західний кут: Фотографії з неба авторства @MadMax. Більше тут Також план невідомого автора звідти^ До речі у статті на castles.com.ua зазначено, що місцеві замок називають крепостю і я це лише можу підтвердити (у 2017 стикнувся з такою ж проблемою): На сайті ozaryntsi.com сказано, що замок також називають Турецькою Крепостю: Там же сказано, що до побудови фортеці міг бути причетний Іван Богун: На просторах інтернету навіть є відео де з вуст молодих людей окремо звучать два поняття "козацька фортеця" і "крепость". І з цього можна було б посміятись, якби було б зрозуміло з якого дива людям називати замок інородним словом "крепость"? Адже навіть місцина в якій знаходиться замок називається Танасова гора/Замчисько. Я б допустив, що була якась авторитетна людина, яка вперше назвала замок крепостю і від нього уже підхватили і так воно дійшло до цих пір? Тоді питання, а в якому контексті замок був названий крепостю? Може це було якесь дослідження? Може це був Щербаківський, який в свому щоденнику називав Озаринецький замок "кріпостю"? Питання відкрите От і все, що я знайшов по даному об'єкту. Буду радий, якщо додасте нової інформації.
  47. 1 point
    Не завжди потрібно вірити написаному. Поляки часто приписували собі те, чого не було. Необхідно подивитись за яку територію відповідає даний том, які ще населені пункти прив'язані до цього імені в цей час.
  48. 1 point
    Один из источников, который использовал Ян Лешек Адамчик, - это "Źródła dziejowe". В 21-м томе, изданном в 1894 г., Коростышев упоминается пару раз, но поскольку о замке/укреплениях там речь вроде как не идёт, то особо не вникал в то, о каких именно делах/событиях там идёт речь: А вот в 22-м томе, изданном в 1897 г., имеется список замков, расположенных на правом берегу Днепра, и вот среди всяких разных форпостов кратко упоминается и Коростышев: Перевод:
  49. 1 point
    Обсуждается этот объект: Подгорецкий замок Сосредоточим внимание на фотографиях, запечатлевших следы реставрационно-ремонтной деятельности. Зачастую фотографы не проявляют желания фотографировать объекты с тех ракурсов, с которых видны, например, леса реставраторов, а вот в данном случа всё как раз наоборот – именно такие фото как раз и нужны. Начнём, пожалуй, с 1956 года, когда замок, в котором тогда находился санаторий для больных туберкулезом, уничтожил пожар: Источник: «Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczpospolitej», Tom 7. Фотографиями поделился Александр Волков В конце 1950-х проводят ремонтно-реставрационные работы, после чего в замке снова прописывается санаторий. В этом статусе замок находился вплоть до середины 1990-х годов. Источник фото: Фотоальбом «Львівщина» (1984) Пока в замке находился санаторий, там много чего происходило. Например, есть сведения, что в 1980-х случались обвалы опорных стен террас и контрэскарпов. Проводились и какие-то ремонтные работы. Но, к сожалению, об этом периоде истории замка (с конца 1950-х и до середины 1990-х) у меня есть не очень много сведений. В 1996 – 1997 годах санаторий в замке ликвидировали, а замок передали Львовской картинной галерее, возглавляемой Борисом Возницким, благодаря которому Подгорецкую резиденцию начали потихоньку приводить в порядок. Начали с того, что демонтировали всякие инородные наслоения советской эпохи. 1997 год: Автор фото: Александр Волков Как видно, крыша дворца тогда была черепичной. Июнь 2000: Автор фото: Александр Волков Северо-восточный угол дворца в лесах. Кстати, на фото 1980-х (показана выше) этот угол также закрывали леса. К 2006 году вместо черепичной кровли у замка появилась медная. Кстати, медная кровля, судя по всему, у замка была изначально, но 1779 году медные листы распродали, когда замок находился в состоянии упадка. Также видно, что обе лоджии, примыкающие к дворцу с юга, обросли лесами. Источник фото: «Підгірці: історико-архітектурна перлина України», Дмитро Чобіт Июль 2006: Источник К слову, балюстрада на лестницах, ведущих к лоджиям, судя по всему не родная. Май 2007. Во время моего первого знакомства с Подгорцами я увидел следующие следы деятельности реставраторов: Леса восточной лоджии: Так выглядел ров со стороны главного (южного) входа: Сентябрь 2008: Южный ров: Западная лоджия: Восточная куртина: Восточная лоджия: Лестница, ведущая к восточной лоджии: Восточная куртина демонстрировала обновлённое покрытие пола: Общий вид на замковый двор. Как видно, тогда замок ещё не был готов пускать людей на территорию внутреннего двора: Октябрь 2009: В тумане увидел освобождённую от лесов восточную лоджию. Как видно, она обзавелась вторым ярусом, опоясанным балюстрадой: Судя по всему, освобождение лоджии от лесов не означало, что её реставрация завершена. 6 января 2009: Источник Осенью 2010 начали чистить южный ров замка. Точнее от наносов земли очищали мостик, ведущий к воротам замка. Поскольку ров чистили при помощи экскаватора, то такие действия вызвали небольшой скандал: В июне 2011 расчищенный мостик выглядел так: Источник Апрель 2012: Мостик обзавёлся ступеньками: Ещё парочка фото восточной лоджии: Но главная новинка – колодец оброс деревянными конструкциями: Сохранилось множество старых фотографий этого колодца. Так он выглядел в 1872 году (рисунок А. Грилевского): А таким был в 1916 году: Источник: фотоальбом «Meine kriegserinnerunger 1914-1918. Galizien». Июль 2013: На фото видим, что от строительных лесов наконец-то освободилась западная лоджия: Источник Впервые за долгое время фотографы получили возможность выбирать любой ракурс, не беспокоясь о том, что в кадр будут влезать леса. Также можно отметить, что лишь в районе западной куртины ещё ведутся какие-то работы, тогда как остальные участки двора и террас куртин и бастионов открыли для осмотра. Если есть фото по теме или есть желание уточнить какие-нибудь данные - милости просим ) Продолжение следует.
  50. 1 point
    Замок в Баре, каким его увидел Наполеон Орда А увидел его Наполеон Орда вот таким: Источник Подпись: Дело было в 1873 году... вроде бы. Вскоре после этого появились первые фотографии замка, но сейчас не о них. Та же картинка, но с пометками: Пытаемся разобраться, что же нарисовал Наполеон Орда? №1. Успенская (бывшая Троицкая) церковь: №2 и №3. Одно из этих зданий - это Николаевский костёл, каким он был до перестройки начала 20 века, в результате которой появился храм в стиле неоготики: Со вторым зданием, надеюсь, подскажут. №4. Монастырь кармелитов: №5. Куртина и юго-западный полубастион замка. №6. Редан. №7. Куртина и северо-западный полубастион замка. Через полубастион проложена дарога (№8). Тут стоит вспомнить, что на плане замка, составленном в 1-ой половине 19 века Евфимием Сецинским, этот полубастион показан разрушенным: Т.е., перед нами вид с северо-запада: Не совсем тот ракурс, но похожий (в левой части кадра видим замок, в правой - монастырь кармелитов): Если сейчас стены замка находятся на уровне замкового двора, то во 2-ой половине 19 века, как видим, высота их была куда более значительной. Впрочем, даже несколько десятилетий спустя на отдельных участках высота стен была приблизительно такой же, как на рисунке Наполеона Орды, так что даже боевой парапет с бойницами можно было изучить в деталях.
×
×
  • Create New...