Таблица лидеров

Про проекти, розроблені фахіфцями-реставраторами, можна забути. Заповідник дедалі частіше перетворюється на проектну організацію, а головним архітектором проектів є сам директор заповідника пан Василь Фенцур. Мури Міської брами за його рішенням "реставрували" також за "документацією" НІАЗу (хоча це пам'ятки архітектури, і проектувати реставрацію повинні лише спеціалізовані установи, а заповідник не є такою). Південні оборонні мури на Руською брамою, та й саму Руську браму "робив" також НІАЗ, правда, використав старий реставраційний проект, але і оновлювати реставраційну документацію він не мав права. Апогей "реставраційної" творчості директора НІАЗу пана Фенцура - роботи на території колишнього монастирського саду монастиря домініканок, по яких від самого початку не існує затвердженого проекта, а грандіозні перетворення середовища заповідника (включно з розбиранням будівель та риттям величезного котловану) ведуться згідно "почеркушки" пана директора, яку він продемонстрував громадськості в якості проектного рішення майбутнього комплексу. Ось так ведуться роботи впродовж дев'яти місяців - без проекту: Директора НІАЗу це не хвилює. Він так пояснив ситуацію: "А от там ще нічого не вирішено. Усе, що має творитись в межах колишнього КЕМЗу зараз якраз розробляється. Ще не виставляли на розгляд комісії. Що передбачать в опорному плані – чи буде оцей будинок реконструйовано, але за архітектурою, як вже будинок 60-х років, чи вони його взагалі знесуть і будуть щось пропонувати. Але обов'язковою буде умова, що має бути збережено верхню терасу верхнього ронделю і нижню терасу нижнього ронделю. Поки що вони роблять деякі роботи – розбирають те, що не підлягає збереженню". Але хто на території національного заповідника визначає - що зносити, що відбудовувати? Здається, сам Фенцур. Очевидно, належить розуміти, що і культурний шар заповідника не підлягає збереженню. І цей "чарівний" червоний будиночок, що навис над виритим будівельниками котлованом, пан Фенцур представив в інтерв'ю громадськості як історичний "арсенал", відтворений за архівними джерелами. Знайомтесь, автор проекту цієї потвори - директор НІАЗу Василь Фенцур. Пан Фенцур у своєму інтерв'ю громадськості щодло цього будинку пояснив наступне: "Щодо відбудованого будинку (червоного) у парку, то як видно там було два будинки поряд - один і другий будинок підлягали відбудові. Причому, якщо ви подивитесь на їхні вигляди на грав'юрах, то вони були зовсім не маленькі. Навіть в порівнянні з розмірами вірменського бастіону, видно, що вони були співставні і навіть вищі. Один будинок вже відбудовано, а інший історичний будинок ще підлягає відбудові - це та зброярня. То виходить далі ще має йти ще відбудова..." Отже, зі слів В.Фенцура виходить, що червона потвора - це лише половина передбаченого монстра. Хочеться поцікавитись - а яка компетентна особа визначає, що "підлягає відбудові"? Питання риторичне - це визначає Фенцур.Тоді інше питання - на розгляд якої "комісії" має виставлятися його проектне рішення? Адже за законом проекти розглядають не "комісії", а науково-методичні ради. Видно, у пана Фенцура свої закони. Одним словом - заповідник... Ну а поки що спостерігаємо кричущі порушення Закону України про охорону культурної спадщини. Спостерігаємо з видового майданчика Старого замку - його, очевидно, і зробили для того, щоб всі безчинства над Старим містом було видно як на долоні. Використано матеріали: http://kampod.at.ua/publ/realiji_mista/podiji/chi_bude_quot_usmishka_starogo_mista_quot_z_zubami/6-1-0-90

Жах! Лампи в галереї просто вбили Нагадує німецький бункер часів Другої Світової. Ймовірно, вони ще ці лампи і в баштах понатикували. Просто жах! А тим часом гумор мешканців на висоті . Ось ще кілька цікавих фото Источник

Внятное фото новой подсветки замка: Но мне крышу снесла эта фотография: Вот как "элегантно" и "стильно" выглядят огромные волдыри лампы, которые освещают галереи! Ну что за хрень? Они бы туда ещё лампы дневного света прилепили! Дирекции заповедника слова "аутентичность" и "атмосфера средневековья" вообще неизвестны, судя по всему. Фото найдены здесь

Комиссар (1967) – фильм настолько значительный и настолько объёмный, что, как по мне, он достоин отдельной темы. Каменца в фильме много, причём самого разного. Сразу хочется провести параллель с лидером советского проката – мюзиклом Д`Артаньян и три мушкетера, у которого сейчас есть свой собственный сайт, описывающий места съёмок (+ съёмки в Свиржском замке + съёмки в Подгорецком замке). Но «Комиссару» не повезло, ведь в своё время фильм хитом не стал и даже попал в опалу, и только вот сейчас к нему начинают присматриваться. А ведь это профессиональное кино, крепкое, хорошо снятое, с хорошей операторской работой и яркими образами, но при этом о местах съёмок этого кино материалов не так уж и много. В данной теме коснусь только темы укреплений, показанных в «Комиссаре», но если вас интересует гражданская архитектура или облик города в целом по состоянию на 1967 год, то рекомендую более полноценно ознакомиться с фильмом. Особенное уважение к фильму в моих глазах внушило то, что его создатели часто отказывались от стиля монтажа, который часто применяли другие киношники. Речь идёт о случаях, когда одна сцена, которая по сценарию протекает в одном месте, на самом деле снималась в нескольких местах, которые были слеплены в одно. В «Комиссаре» зачастую много внимания уделено месту съёмок, потому даже там, где можно было применить монтаж, склеить несколько сцен, снятых в разных местах, всё равно применялся принципиально иной способ съёмки, который не предусматривал смену локации. Не знаю, кого стоит благодарить за такое внимание к локациям, режиссёра или оператора, но от лица Каменца хочется сказать ему спасибо! Каменец в фильме играет Бердичев (Житомирская обл.). Почему на роль Бердичева был утверждён именно Каменец, я не знаю. Может город был настолько колоритный, может режиссёру показалось, что здесь явно чувствуется дух еврейской колонии (хотя до передачи города России в Старом городе евреям было запрещено селиться), но так или иначе, роль досталась Каменцу. Кстати, если думаете, что между Каменцом и Бердичевом нет вообще никакой связи, то вы ошибаетесь. Например, Ян де Витте, архитектор и комендант Каменца, проектировал собор Бердичевского монастыря, а в крипте Армянского собора в Каменце был обнаружен медальон с образом Бердичевской иконы, так что на некоторых уровнях связь между городами могла существовать. Знал ли о ней режиссёр, или выбор был случайным, того не ведаю. Ну что ж, приступим к созерцанию. Прекрасный вид на Каменец с южной окраины. Город тогда ещё не успел зарасти: Сцена в районе башни Стефана Батория и Ветряных ворот. В этой сцене ярко чувствуется, что создателям фильма не был интересен монтаж – весь путь паренька от Турецкого бастиона и до колокольни Петропавловского кафедрального собора (он ехал по Татарской улице) показан адекватно: Скачет к башне Стефана Батория и Ветряным воротам, проезжает через ворота, после чего сворачивает на Татарскую улицу: В финале сцены бегло показана башня-колокольня Петропавловского кафедрального собора: Пустырь к востоку от Доминиканского монастыря. Тут есть бутафория, т.е. в кадре имеются декорации. Например, синагога в правой части кадра. А вот башня-колокольня Армянского собора, которую можно увидеть в левой части кадра, реальная: Лестница с южной стороны Замкового моста: У Русских ворот сняли целый ряд сцен. Исходя из данных фильма, неподалёку от них проживали главные герои истории: Вид с Армянского бастиона (он тогда ещё был без зубцов) в сторону крепости. В левом нижнем углу кадра видны городские ворота: И панорама: Резницкая башня (она известна как "Гончарная", но это название ошибочно) городских укреплений и расположенная рядом синагога, которая, как видно, на момент съёмок была очень сильно разрушена: Дорога у Старого замка: Вид со стороны горы Татариска на крепость (вид в северном направлении):

На час складання карти Ф. фон Міга були ще всі чотири: