Наприкінці 1660-х років зводиться кам'яна фортеця — один з опорних пунктів турецького панування в Північному Причорномор'ї. Розташовувалася у районі пристані сучасного Берислава і складалася з малого, середнього і великого містечок. Мале містечко (цитадель) містилося на кам'яній скелі поруч балки Кизикерменки. 1678-1679 фортецю було значно розширено — зі східного боку замку добудували «середнє» містечко з кам'яними стінами. Казікермен оточував великий форштадт (передмістя) із земляними укріпленнями. Місто разом з іншими сусідніми фортецями — Таванню, Іслам-Керменом, Шагін-Керменом — забезпечувало охорону татарської переправи через Дніпро. Воно було серйозною перешкодою для морських походів запорожців і плацдармом для нападів на козацькі землі Гетьманщини. Козаки постійно загрожували Кизикермену. 1670 року Іван Сірко взяв його в облогу, а через рік частково зруйнував. 31 липня 1695 року фортеця була захоплена московсько-гетьманськими військами Бориса Шереметьєва та Івана Мазепи під час успішного Азовського походу. 1698 року під час Кримського походу союзницька армія брала фортецю в облогу. За умовами Константинопольського мирного договору 1700 вона мала залишатися незаселеною. Утім, місто фактично продовжувало існувати у XVIII столітті як значний пункт транзитної торгівлі. Після російсько-турецької війни 1768—1774 Кизикермен — у складі Російської імперії (певний час існував навіть Казикерменський повіт Херсонської провінції Новоросійської губернії). Заселявся переважно переселенцями з Полтавської та Чернігівської губерній.

У 1784 році на руїнах Кизикермена виникло місто Берислав. У 1858 році в проекті герба Берислава було увічнено колишню назву міста— «Дівоча фортеця»: у золотому щиті, на чорній горі, — червона кругла вежа, на якій стоїть дівчина в блакитному убранні; у вільному куті щита — герб Херсонської губернії.

Історія свідчить, що в той час південно-західна частина сучасної України перебувала під владою Великого князя Литовського Вітовта, і займала весь правобережний бік Дніпра, по якому проходив кордон. Відповідно існували митниці, одна з них перебувала в районі між Бериславом та Каховкою на острові Тавань, нині затопленому Каховським водосховищем, а поруч, на правому березі, знаходилась дозорна вежа, яка контролювала південну частину острова. В подальшому ці території перейшли у володіння Кримського ханства, при цьому були побудовані три фортеці: Кази-Кермен, в 1484 році, на місці сучасного Берислава; Іслам-Кермен (Шагін-Гірей), в 1492 році, на місці сучасної Каховки; і Хан - Бурун на острові Тавань. Між фортецями були натягнуті ланцюги через Дніпро, які перешкоджали сплаву козаків на човнах. У 1695 році фортеці були зруйновані козаками Мазепи. Дозорна вежа, перебуваючи в стороні, пережила всі ці події. У 80-ті роки XIX ст. добудовано четвертий ярус зі стрільчастими вікнами в псевдоготичному стилі. Тоді ж вежа була переобладнана князем Петром Трубецьким, у водонапірну вежу, він налагодив у XIX столітті в напівдиких степах Херсонщини широкомасштабне виробництво якісного, як на ті часи вина, відомого нам як «Оксамит України» і «Перлина степу». Швидше за все вежа використовувалася як водонапірка до 1950-х років, до того як була побудована Каховська ГЕС, після чого з неї був демонтований бак для води і вежа була покинута.