Рік видання: 2020

Автори: Євген Осадчій, Олексій Коротя

Видавництво: Експрес-книга, Харків

Мова: українська

Формат: 14,9 х 21 х 2,7 см (60х84/16)

Обкладинка: тверда

Папір: офсетний

Кількість сторінок: 428

Ілюстрації: багато чорно-білих планів, карт, графічних реконструкцій, малюнків

Наклад: 100 прим.

ISBN: 978-617-7902-22-4

Купити можна у одного з авторів, Євгенія Осадчого, оформивши замовлення через персональні повідомлення в facebook.

Аннотація:

Цитата

Книга присвячена історії невеликих містечок північного сходу Лівобережної України. Матеріал подається в контексті появи та функціонування укріплень на їх території, їх ролі в історії регіону. Значна частина з них виникла саме у XVII ст., хоча окремі міста відомі ще за часів Київської Русі. Монографія присвячена 21 населеному пункту, які мали статус міста або були військово-адміністративними центрами і мали власне самоврядування. Для археологів, істориків, вчителів, студентів.

Про аворів:

Приклади сторінок:

Зміст:

Цитата

Вступ - 4

Білопілля - 6

Боромля - 22

Ворожба (сумська) - 45

Ворожба (білопільська) - 63

Вороніж - 78

Глинськ - 93

Костянтинів - 113

Краснопілля - 127

Кролевець - 137

Куземин - 158

Лебедин - 190

Межиріч - 213

Миропілля - 234

Михайлівка - 253

Недригайлів - 267

Олешня - 287

Опішня - 316

Ромни - 338

Сміле - 368

Спаське Поле - 385

Терни - 403

Список скорочень - 425

Про авторів - 426

Вступ:

Цитата

Монографія Євгена Осадчого та Олексія Короті «Козацькі містечка Північного Сходу Лівобережної України», розкриває історію сіверсько-слобідського прикордоння крізь призму урбаністичної історії. Сучасна європейська історіографія розглядає кордон як явище, що знаходиться на межі різних суспільств, слабко інтегроване в державні інституції, має динамічний характер та характеризується дифузією культур. Прикордонний статус повною мірою позначився і на процесах формування та функціонування міст (протоміст), як центрів суспільного розвитку. В своїй більшості досліджувані авторами населені . пункти не стали потужними ремісничими чи торгівельними центрами, а виконували насамперед роль оборонних форпостів та військово-адміністративних центрів.

Означена територія неодноразово змінювала політичне підпорядкування. З найдавніших пунктів регіону згадаємо поселення сіверян у м. Ромни, де перші укріплення виникли на зламі IX - X століття. За доби Київської Русі східна Сіверщина стала кордоном держави із Степом. Експансія київських князів покликала до життя такі протоміста, як літописні Вир чи В’яхань, що з’явилися у XI століття.

У середині XIII на Сіверщину прийшла Золота Орда, а від XIV століття тут посилюється литовський вплив. Від початку XVI століття, коли Чернігово-Сіверщина була захоплена Московською державою, центром військової організації краю стає московський Путивль, а на Сіверщині та Слобожанщині з’являються городки та остроги - укріплені пункти, що були заселені боярськими дітьми, а згодом і козаками. Введення воєводського правління та реформи прикордонної служби значно прискорюють урбанізаційні процеси.

Із входженням у 1569 р. українських воєводств Великого князівства Литовського до складу Речі Посполитої, колонізацію південної Сіверщині розпочали магнати Вишневецькі, яким вдалося нагромадити тут значні земельні латифундії. Шляхетська експансія активізується на початку XVII століття, із поверненням

значної частини Чернігово-Сіверщини до Корони Польської. На міждержавному кордоні, що посунувся далі на схід, з’являються нові населені пункти, як то містечко Олешня - прикордонний форпост Речі Посполитої. Важливим проявом колонізації Сіверщини стало надання у 1644 р. Кролевцю Магдебурзького права.

Від середині XVII століття, коли Лівобережна Україна була включена до складу Московської держави, почалася стрімка урбанізація як Сіверщини, так і Слобожанщини. Регіон постійно потерпав від татарських набігів, в 1658 р. проти московських залог у містах виступив гетьман Іван Виговський, під час військової кампанії Яна II Казимира у 1663 р. тут діяло коронне військо. Важливу роль фортеці сіверсько-слобожанського прикордоння відіграли в протидії шведської армії під час військової компанії 1708-1709 рр.

Відзначимо, що чималу увагу автори приділили вивченню фортифікації та просторовому плануванню. Широке залучення археологічних джерел, а також карт та креслень, значно розширили джерельну базу роботи. Окремі сюжети присвячені й церковній історії - Скельському Преображенському та Михайлівському Іоанно-Предтеченському монастирям.

Безсумнівно, що представлене дослідження буде цікавим не лише вузькопрофільнйм спеціалістам, але й широкому читацькому загалу.

Доктор історичних наук,
Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка
Ігор Кондратьєв

Доброго времени суток. Решил создать ветку посвященную планам Глуховской крепости.

Собрал, все известные на данный момент планы, выстроил их по хронологии.

План Глуховcкой крепости 1724 г кондуктора Валлера:

План Глуховской крепости 1746 г. Д.Дебоскета:

План Глуховской крепости после пожара в 1748 г.:

План Глуховской крепости в 1750 г. Обер-квартирмейстера Магнуса фон Ренне:

План Глуховской крепости 1776 г.:

План Глуховской крепости 1776 г.:

План Глуховской крепости 1781 г.:

План Глуховской крепости состоянием на 1781 г.:

План Глуховской крепости 1798-1800 гг.:

План Глуховской крепости 1798-1800 гг.:

Цитата

Городище пізньосередньовічне, 17 - 18 ст. (археол). На північній околиці села, урочище Городище. Займає мисоподібний виступ лівого берега р. Вир, в місці де річка повертає на 90 0 . Виявлене у 2004 Є.Осадчим. Городище має підтрапецієподібну форму розмірами 150 х 120 х 40 м. Поверхня городища рівна, має невеликий ухил у бік річки. Висота над рівнем заплави становить 16 - 20 м. З напільного боку простежуються залишки валу шириною 7,0 - 12 м та висотою 0,7 - 1,0 м. Вал в окремих місцях розорюється, на ньому розташовані будинки. Найкраще зберігся він в північно-східній частині. З напільного боку валу був розташований рів. У місцевих жителів вулиця має назву «Канава». У післявоєнні роки рів було засипано, а пізніше вулицю заасфальтовано. Від рову залишилися невеликі ярки, що утворилися в результаті ерозії. Вони вказують на місце, де рів впритул підходив до схилу заплави. Ймовірна ширина рову 10 - 12 м. Північно-західний та північно-східний схили досить круті та додатково укріплені ескарпом висотою 2,0 - 3,0 м, при цьому з північно- східного боку утворився майданчик шириною 2,0 м. Поверхня городища розорюється та зайнята будинками, на даний момент нежилими. Західна частина схилу та поверхня майданчика заросла густим чагарником та деревами, що утруднює обстеження. На поверхні зібрані уламки ліпного посуду епохи бронзи та пізнього середньовіччя*.     Євген Осадчий

* Приймак В. В. "Звіт про археологічні розвідки" для Зводу памяток історії та культури України на території Сумської обл. у 2006 р. / В. В. Приймак, Є. М. Осадчий, О. В. Коротя // Архів ІА НАНУ. - ф. е. 2006/69.

*) Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область (Матеріали до багатотомного «Зводу пам'яток історії та культури України»), Київ - 2017, сс. 271-272

Ілюстрований довідник  Є.М. Осадчого та О.В. Короті "Замки та фортеці Сумщини 17 - 18 ст.", виданий О.Філюком в Києві 2015 року на сс. 87 - 88 містить певні додаткові дані про вказане укріплення, зокрема визначаючи його як прикордонний острог Московської держави 17 ст.

Сторінка села в україномовній "Вікіпедії". Згадки про городище в даний час немає.

Сторінка села в російськомовній "Вікіпедії".

Село на Вікімапії.

Макет находится в Глуховском археологическом музее и показывает городские укрепления по состоянию на 18 век:

 




Источник

Макет простенький, местами даже символичный и не совсем корректный (например, улыбку вызывает форма некоторых бастионов), но в целом с его помощью можно составить общее представление о системе фортификаций города.

В наши дни от всего этого сохранились отдельные отрезки земляных валов, а также Киевские городские ворота, построенные в 1766 - 1769 годах (всего у города было четверо ворот).

Киевские ворота Глухова:

Источники: 1, 2

Битицьке городище - єдине укріплене поселення волинцевської культури розташоване на високому останці корінного берега р. Псел поблизу с. Битиця (Сумська обл.) Його площа перевищує 7 га. Пам'ятку досліджував у 1953 р. І.І. Ляпушкін, у 1984-1991рр. О.В. Сухобоков і С.П. Юренко. Відкрито понад 60 жител-напівземлянок з глиняними печами, господарські споруди і ями, кузню, а також знайдено два скарби прикрас і знарядь праці. З городища походить велика колекція ліпного та гончарного (у тому числі амфор) посуду. Виявлено близько 250 металевих виробів (наральники і чересла, серпи, коси-горбуші, сокири, тесла, струг), зброю та кінську збрую (наконечники списів, дротиків, стріл, бойові сокири, шабля, стремена і вудила). Городище почало функціонувати у середині 8 ст., а загинуло на межі 8/9 ст. Городище було великим торгово-ремісничим та адміністративним центром, на якому простежується співіснування слов'янського і тюркського населення. Зокрема, присутні риси, притаманні культурі кочовиків - юртоподібні житла (10-15 % від загальної кількості), піч-тандир, певні категорії озброєння. Це дає підстави вважати його форпостом Хозарського каганату на слов'янських землях, а саме, на території племінного об'єднання сіверян.

*З навчального посібника "Давні слов'яни. Археологія та історія", К. "Стародавній світ", 2012, 366с., нак. 1000 прим., - с.354.

При цьому характер оборонних споруд городища не уточнюється. Але зважаючи на розташування його не просто на березі річки, а на окремому узвишші - останці, можливо воно не мало серйозних штучних укріплень, крім ескарпування частини схилів та частоколу в найбільш доступних для проходу нападників місцях.

Прошу доповнити повідомлення наявною інформацією.