О существовании укреплений в этом селе узнал от Тараса Вербы, который навёл меня на не попадавшийся мне ранее на глаза бастионный замок, расположенный на восточной окраине села, но ближе присмотревшись к участку, с удивлением для себя выяснил, что в селе сохранились остатки сразу двух укреплений, которые пока будем условно именовать "замками", хотя вопрос типологии этих объектов нужно уточнить.

Мощаница лежала на пути от Острога к Гоще, а та в свою очередь лежала на линии Ровно - Корец - Новоград-Волынский. Таким образом, несколько веков назад это было далеко не тупиковое село. Возможно, первое укрепление здесь могло быть построено не столько для защиты села, сколько для контроля путей в районе Острога и для защиты дальних подступов к одному из центров владений Острожских.

Вот так два укрепления, о которых речь пойдёт ниже, расположены относительно села:

Викимапия

Укрепление №1, крупный план: 

Укрепление №2, крупный план:

На старых картах эти укрепления (особенно №2) фиксировали довольно часто.

На карте Шуберта (1867-1875) видим четырёхугольник замка №2, а рядом подпись "Гос. д.", т.е. господский дом (подпись, вероятно, относится не у укреплению, а к расположенному неподалёку дворцу):


На Карте РККА 1889-1890, 1907 г. укрепление №1 читается благодаря характерному пятиугольному контуру дорог, а укрепление №2 и вовсе прямо обозначено:


Ещё одна карта 1889-1890, 1922 г. с очертаниями укрепления №1 и чётким обозначением укрепления №2:


На Польской тактической карте 1920-х гг. чётко отмечено только укрепление №2:

На прекрасной Польской карте 1938-1939 гг. (сделана на основе топографии 1889 и 1907 гг.) не только показаны оба укрепления, но также чётко выделены контуры их укреплени + оба объекта подписаны как "Старый шанец". Внутри укрепления №2 какой-то объект дополнительно подписан как "Strazn." ("Стражница" - это, вероятно, польская приграничная застава, которая ещё будет упомянута ниже):



Масса факторов приводит к тому, что сведения об этих объектах выглядят крайне путано. Во-первых, объектов в селе два, и по-отдельности их истории не описывают, все данные сливают в один котёл, потому иной раз тяжело сходу понять, о каком из укреплений идёт речь. Укрепления в одних источниках называют городищами, в других замками, в третьих просто валами (то казацкими, то шведскими), что также может вводить в заблуждение тех, кто пытается определить типологию объекта и его ориентировочную датировку. Помимо этих укреплений в источниках также проскакивает упоминание некой иезуитской виллы, был в селе и дворец, и как эти объекты связаны с укреплениями (или вовсе не связаны) также предстоит выяснить.

Исходя из материалов, опубликованных ниже, вырисовывается картина, согласно которой оба укрепления были построены в 17 веке, когда селом владели иезуиты, при этом нет чётких ссылок на источники, потому непонятно, то ли есть конкретные сведения, позволяющие связать появление замков с иезуитами, то ли это гипотезы, поданные в статьях как факты. Мне, к примеру, кажется очень необычной версия о постройке иезуитами в селе сразу двух весьма мощных укреплений. Возможно ли, чтобы, к примеру, пятиугольный замок появился здесь ещё до иезуитов, к примеру, при Острожских, которым село принадлежало до 1622 г. (кстати, в с. Крупа есть ещё один пятиугольный замок, также имеющий отношение к Острожским)? Над этим и другими вопросами ещё будем размышлять.

Ниже парочка довольно содержательных статей, где было найдено множество интересных сведений об укреплениях Мощаницы.

Статья от 11 апреля 2014:

Цитата

У Мощаниці був... замок

Стояла зима. Незважаючи на всі негаразди та труднощі такої пори року, священик острозького католицького храму, ксьондз Войцех Вітковський, вочевидь, просто не міг дозволити собі залишатись у місті. За сотні миль, у Ярославі, неподалік Пшемисля, очікувався з’їзд доньок вже покійного князя Олександра Острозького - Софії, заміжньої за коронним підчашим Станіславом Любомирським;  Катерини, дружини київського воєводи Томаша Замойського та Анни-Алоїзи, котра нещодавно побралась із великим литовським гетьманом Яном-Каролем Ходкевичем… Холодними січневими днями 1621 р. вони ділили між собою розлогу батьківську спадщину. Але що ж непокоїло настоятеля?

На початку серпня 1619 р. відійшов із цього світу син того самого князя Олександра - Януш. У документі останньої волі - тестаменті, він заповів костьолові село Мощаницю неподалік Острога. Матеріальне становище католицького храму було не найкращим, тож будь-яке джерело прибутку ставало бажаним, а тим більше таке, як Мощаниця… В ній на 1620 р. проживало сорок родин, які мали у своєму господарстві робочу худобу, користувались угіддями; ще двадцять селян, найменованих підсусідками, мешкали «на квартирах». На мощаничан покладалась низка грошових та натуральних повинностей. Разом із тим, у селі провадилось князівське господарство-фільварок, було три млинки, сіножать, ліси, діброви.

…Хто й коли заснував Мощаницю - невідомо. Також не знаємо достеменно, у зв’язку з чим поселення отримало назву. На слов’янському обшарі подібних найменувань чимало, відтак й етимологія повинна б бути прозорою. На жаль, докладне розуміння її суті, здається, загубилося десь у віках. Сьогодні лише в Україні можна згадати села: Мощаниця (Ківерцівський р-н), Мощена (Ковельський р-н), Мощаниця (Овруцький р-н), Мощони (Гощанський р-н), Мала, Стара і Нова Мощаниці (Здолбунівський р-н) та ін. А скільки ще таких чи майже таких у світі? До речі, у фаховій літературі згадуються також р. Мощаниця, права притока Уші (Білорусь) та потік Мощана - притока р. Рати на Львівщині.

Протягом середини - другої половини XVI ст. село перебувало у триманні князівських слуг роду Острозьких. Так, у 1542 р. ним володів Грицько, а на 1577 р. - Василь Богданович Мощеницький. (Того часу прізвища нерідко прибирались од населених пунктів, що перебували в розпорядженні тієї чи іншої людини). З початком XVII ст. вже бачимо Мощаницю підпорядкованою острозькій замковій князівській адміністрації. З очільників сільської громади в першій третині цього століття йменуються отамани Іван, Роман Наумович та Степан. До речі, цього часу в одному з історичних документів згадується «піп мощаницький», що дозволяє говорити про функціонування в Мощаниці православної церкви…

Войцех Вітковський, напевне, передбачав труднощі майбутніх перемовин зі спадкоємцями, тож заручився листом від луцького католицького біскупа, а водночас і королівського секретаря Анджея Липського. «Панове неохоче сприйняли, що їм кс. біскуп нагадував [про] тестамент», - напише згодом острозький хроніст. Тим не менше, взявши до уваги наполягання, постановили, щоб кожен зі своєї частки щорічно давав на костьол по 200 флоринів. Ксьондзові така децизія була не до душі, адже відтепер йому доведеться кожного разу мандрувати Польщею, від одного пана до іншого, аби отримати обіцяні кошти. Врешті-решт зійшлось на тому, що по 600 флоринів віддаватиме на костьол Я. К. Ходкевич, якому за поді­лом припала Острожчина. Інші ж погодились сплачувати деякі борги, що залишились по смерті молодих князів Олександровичів. Мощаниця надалі залишилась замковим селом, тепер - у володіннях подружжя Ходкевичів. Не надовго.

* * *

З початком 20-х років XVII ст. в Острозі пожвавлює діяльність католицький чернечий орден єзуїтів, котрий в особі молодої вдови, Анни-Алоїзи з Острозьких Ходкевичевої, знайшов палку прихильницю та мецената. В 1624 р. остання чинить фундацію Острозького єзуїтського колегіуму. Для будівництва, а також утримання закладу і його штату Ходкевичева спочатку записує для єзуїтів маєтки: Княгинин із фільварком, Мартинівщина, Острів, Спасів та ін. Згодом, у 1627 р., до них додалися Берездів, Мишківці, Монастирок, Волосківці, Кургани, Могиляни… і Мощаниця з фільварком. В селі з’являється єзуїтська «вілла», а поряд - зведений ректором колегіуму Войцехом Чарноцьким великий дерев’яний костьол.

Приблизно того самого часу чи трохи пізніше в Мощаниці було збудовано замочок, напевне - дерев’яний.  Його оборонна здатність, як видається, не була значною, бо часами не витримувала потужного натиску ворога. До прикладу, під час татарського нападу в 1676 р. мощаницький замочок постраждав від вогню разом із деякими хатами та фільварковими будівлями. Через дев’ять років, у результаті чергового спустошення сільська твердинька була зруйнована. В 1687 р. єзуїтські маєтки Княгинин та Мощаниця нищились у зв’язку з постоєм полку литовських татарів, які повертались із військової кампанії королевича Якуба під Кам’янцем. 1692 року, в травні відбувся черговий татарський напад, у результаті якого знову, серед іншого, постраждало мощаницьке добро. По страшних розрухах ректор колегіуму Павел Завільський протягом 1696 – 1698 рр. збудував у Мощаниці новий замок. Чи оборонні конструкції, що збереглись у Мощаниці дотепер і які в селі називають «Вали», не належать, бува, котромусь із цих укріплень?

…Протягом липня-серпня того таки 1698 р. повінь прорвала ставки у Мощаниці, Суражі й Зіньках, від чого постраждали поля та прирічкові луки. До того ж, позбавлена з огляду на тогочасні військові потреби продовольчих запасів, Волинь стала потерпати від голоду й тифу. Згаданий вище ректор Завільський, як зазначає Станіслав Заленський, наділив своїх підданих зерном і грошима, а для голодного люду наказав роздавати біля брами колегіуму теплу страву та хліб.

Подальша історія краю, відтак і Мощаниці, теж була непростою. Наприкінці XVII - на початку XVIII ст. відбувалась чергова спроба відродити козацьку державність, ініційована Семеном Палієм та його соратниками. В 1701 р. правобережне козацтво розпочало боротьбу проти Польщі, а в 1702 – 1704 рр. у вирі повстання вже знаходилась територія від Дніпра до Дністра, Случі й Тетерева. Власне тоді ж, на біду українським землям, розпочинається й Північна війна з переходами та постоями часто далеко не приязного війська.

Того часу хоругви двох магнатів Любомирських із Лабуня та Полонного, які знаходились на постої у княгининських маєтках, грабували їх, поки ректор не заплатив їм чималої суми грошей. В Мощаниці ними було обібрано замок та забрано 18 діжок солоної риби, а з Берездова та Хлапотина «витиснуто» 3 000 польських злотих… Своєю чергою, від середини березня й до кінця червня 1703 р. Княгинин і Мощаниця зазнали пустошень од інших польських кінних хоругов. Деяке полегшення для наших теренів прийшло разом з другим десятиліттям XVIII сторіччя.

* * *

В 1773 р. у Польщі проголошено скасування ордену єзуїтів. Кілька років по тому було вирішено створити т. зв. Едукаційну комісію, а поєзуїтські маєтки перетворити на постійну освітню фундацію. Особи, яким відходило те чи інше чернече майно, повинні були вносити від їх оціночної суми певний відсоток на користь освітньої справи в державі. Мощаницю з належними до неї поселеннями та територіями набув познанський воєвода Антоній-Варнава Яблоновський. Наскільки розуміємо, фінансово-господарською гарантією сплати визначеного відсотка з Мощаницького поєзуїтського маєтку повинні були служити сусідні, належні тому ж Яблоновському села Кривин, Вельбівне та Нетішин. В період Російської імперії ситуація із поєзуїтським майном дещо змінилась... До речі, зі створеного в 1865 р. «Плану інвентарної землі селян-власників с. Нетішина» ми довідались, що 43 десятини й 841 сажень орної землі в нетішинців було відібрано на користь того самого Мощаницького поєзуїтського комплексу. Коли саме й чому - поки-що не знаємо.

Наприкінці ХІХ ст. в селі ще була панська резиденція та парк, закладений князем Владиславом Яблоновським (то, напевне, цю місцину називають «Панські горби».) Як зазначено в «Географічному словнику Польського королівства», у 1875 р. Владислав Максиміліанович продав Мощаницю для незнаної нам ближче землевласниці Антропової, в руках котрої село перебувало й на середину 1880-х років. До речі, в цей період у статистичному виданні Росі­йської імперії навіть фігурує адміністративна одиниця - Мощаницька волость, до складу котрої входили також Вельбівне, Волосківці, Кургани, Могиляни та Нетішин… Перефразовуючи відомий усім вислів, можна сказати: гора з горою не зійдеться, а село з селом - так. Хоча б у межах однієї волості. Хоча б на історичних перехрестях.

Тарас Вихованець

Статья от 6 ноября 2015:

Цитата

Замки села Мощаниця

Наразі Острожчина переважно асоціюється з архітектурними пам’яткамим. Острог та частково с. Межиріч, однак її територія помережена системою давніх укріплень, що подекуди мають досить презентабельний стан та є цікавими як для дослідників так і для пересічного туриста. В різні періоди існували оборонні замки у селах Тесів, Верхів, Грем’яче, Кураж, Милятин, Монастирок, Мощаниця, Оженин, Розваж, Точевики, Хорів та ін. Хоча вони були невеликими за розмірами, однак входили до системи укріплень Центральної Волині від татар. На сьогодні більшість з цих пам’яток, зважаючи на тривалий період їх існування та матеріали спорудження, не завжди можна відрізнити від природнього рельєфу, хоча є і виключення.

У Мощаниці збереглося два городища, дослідження яких розпочалося з кінця ХІХ ст. Замчища в с. Мощаниця були схарактеризовані В. Антоновичем в праці «Археологическая карта Волынской губернии». Пізніше, вже в 20-ті рр. ХХ ст. мощаницькі фортифікаційні споруди під назвою «шведські вали» були включені до реєстру архітектурно-археологічних пам’яток, підготованого у Любліні окружним консерватором, інженером-архітектором Єжи Сєнницьким. Однак подібні спроби вивчення цих пам’яток обмежувались лише їх каталогізацією без відповідного археологічного дослідження. В міжвоєнній Польщі це було зумовлено, напевно, прикордонним статусом села Мощаниця. Детальне обстеження замчищ було здійснено О. М. Годованюк у 70-х рр. ХХ ст., а на початку 2000-х рр. Б. Прищепа графічно зобразив дані споруди.

Поява фортифікаційних споруд в с. Мощаниця була зумовлена діяльністю католицького ордену єзуїтів. Після заснування в Острозі єзуїтського колегіуму княгиня Анна-Алоїза Ходкевич (Острозька), яка володіла на той час більшою частиною Острожчини, надала у володіння ордену єзуїтів у 1627 р., разом з іншими маєтностями, с. Мощаницю, прибутки з яких мали йти на будівництво колегіуму та на його утримання. В селі було побудовано єзуїтську «віллу», а також зведено ректором колегіуму Войцехом Чарноцьким великий дерев’яний костьол.

На час володіння Мощаницею орденом єзуїтів припадає створення у селі фортифікаційних укріплень у вигляді двох дерев’яно-земляних бастіонних замків. Подібні замки були характерними для Волині другої половини ХVI – ХVIІ ст. Це були укріплення, оточені земляним валом і ровом, на кутах яких влаштовані бастіони. Їх  розвиток пов’язаний з появою вогнепальної зброї, а виступи-бастіони дозволяли вести обстріл вздовж лінії куртини (стіни). Залишки цих замків збереглися у селі під назвами «козацькі вали» (Рис. 1) та «вали» (Рис. 2).

 

Перше городище чотирикутне і знаходиться на східній окраїні с. Мощаниця на мисі, обмеженому із південного заходу і північного заходу долинами двох струмків. Довжина кожної сторони городища становить 105–110 м, на кутах яких збереглися чотирикутні бастіони. Оборонний вал зберігся з усіх чотирьох сторін замчища, висота якого становить 1,5–2 м від рівня площадки. Рів має найбільшу глибину із північної сторони (до 3,5 м), з інших сторін його глибина не перевищує 2 м.

Друге городище знаходиться в північно-західній частині села, на відстані 1 км від чотирикутного замчища. Воно п’ятикутне, розміром 200х200 м та збережене лише частково. Прямолінійна східна ділянка валу має довжину близько 170 м і висоту 2–2,5 м. Із західної сторониз береглися два відрізки валу заввишки до 2 м і два бастіони; з північної сторони вал зруйнований, а з південної сторони площадка укріплення обмежена крутим береговим схилом, тому валу тут не було.

Ці укріплення використовувалися як захист від ворогів, перш за все татар, кількість нападів яких на Волинь впродовж 1670 – 1699 рр. сягала 11 разів. Проте замки вкрай рідко повністю виконували свою оборонну функцію. У 1676 р. замок постраждав від вогню під час татарського набігу. Подібне ставалось в 1687 р. у зв’язку з постоєм полку литовських татар, які повертались із військової кампанії королевича Якуба під Кам’янцем, а також в 1692 р., коли замок знову зазнав нападу татар і, напевно, був повністю зруйнований.

Після цього ректор єзуїтського колегіуму Павел Завільський протягом 1696 – 1698 рр. збудував у Мощаниці новий замок. Доля й цього укріплення не видається досить успішною, зважаючи на початок Північної війни та перехід через ці території військ. Однак, тепер замок стає жертвою переважно польських загонів, зокрема, він був пограбований хоругвами двох магнатів Любомирських із Лабуня та Полонного, якими було забрано 18 діжок солоної риби, а з середини березня й до кінця червня 1703 р. Мощаниця зазнала пустошень від інших польських кінних хоругов. Не виключено, що тоді було зруйновано й цей замок. У 1773 р. орден єзуїтів був заборонений папою римським, а їх маєтності в Польщі, в тому числі і Мощаниця, перейшли на користь Едукаційної комісії, а згодом до князів Яблоновських.

Вже в 20-30 рр. ХХ ст. одне з мощаницьких замчищ, під назвою «козацькі вали», певною мірою, виконувало свою функцію, в першу чергу, як місце спостереження та базування польської прикордонної застави (Корпус охорони прикордоння) після встановлення кордону між Польщею та СРСР. Під час Другої світової війни «козацькі вали» використовувались як місце розправи над противниками як німцями так і радянськими партизанами та оунівцями. Своїх жертв вони скидали в глибокий колодязь, що існував ще до війни та був засипаний у повоєнний період. Наразі, «козацькі вали» одне з улюблених місць відпочинку жителів Мощаниці. «Вали»розташовані в межах населеного пункту, тому охоплюють територію присадибних ділянок та городів, що сприяє їх руйнуванню.

Дмитро Шевцов

Замок №1 (он, вероятно, старее замка №2):


Замок №2:

Отдельно обращу ваше внимание, что в случае с замком №2 Богдан Прищепа показал также профиль укрепления:

Замок №1 на снимках Google Earth разных лет (обратите внимание, что в реальности форма бастиончиков полигональная, а не полукруглая, как на плане Б. Прищепы)
  

Замок №2 на снимках Google Earth:
  

Чтобы лучше был понятен масштаб укреплений приведу сравнение замков в Збараже и в Жолкве с замком №2 в Мощанице в одном масштабе:


Как видим замок №2 в Мощанице совсем не маленький и по своим габаритам превосходит некоторых своих известных собратьев. А замок №1 в Мощанице ещё больше.

Таким образом, в Мощанице сохранилась парочка совсем не рядовых, солидных и очень интересных объектов. Каждый из них сам по себе весьма интересен, и далеко не каждое село может похвастаться аналогичными укреплениями, а чтобы сразу двумя - это и вовсе редкий случай, тем более, что один из этих замков вполне сносно сохранился. 

Цитата

887. Розваж, с. Ровенская обл. Близ села, на мысу лев. бер. р. Горыни при впадении в нее р. Вилии, городище. Прямоугольная (120 х 130 м) площадка поселения отрезана от берегового плато прямолинейным рвом. По всему периметру городища насыпан вал. С напольной стороны перед рвом проходит второй, меньший вал. По археологическим данным (Раппопорт П. А., Чайка Р. М.) это поселение относится к XI-XII вв.

• Ратич О., 1957, с. 80
• Раппопорт П. А, 1967, с. 55, 225
• Чайка Р. М., 1975, с. 369

В документальном фильме Острог: в тіні історії (2016) в одном из эпизодов коснулись темы городища (на 1:13:00) и показали, как оно выглядит с высоты:

 

Также рассказали, что в 2014 г. киевский художник Юрий Никитин купил домик конца 19 века, который на данный момент является единственной постройкой, расположенной на участке городища. 

Домик на городище:
 

Юрий Никитин на участке городище, на заднем плане р. Горынь:

Цит. в оригинале (с. 42):

... так званий Козацький Редут, що між селами Плоска і Семидуби,.. пам'ятка пов'язана з визвольною війною українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Досі височить серед поля курган, де, за народними переказами та й за історичними джерелами, на які посилається, зокрема, у своїй монографії "Битва під Берестечком" видатний вчений-археолог Ігор Свєшніков, вступили у бій з польскою шляхтою козаки та місцеві селяни. Нині про цю трагічну подію нагадують тесані кам'яні хрести, а ще пам'ятний знак у формі стилізованої дзвіниці з цифрою "1651" та каплиця, автором-проектантом яких є дубенський поет, художник, скульптор Микола Тимчак. Вже стало гарною традицією, що щороку в першу неділю липня прибувають сюди гості зблизька й здалека, аби віддати шану героям.

И это всё. Ещё два фото. Действительно часовня, выглядящая довольно безвкусно из-за московских маковок-луковиц, стелла в виде стеновой колокольни, флагшток. Крест из камня, характерного для 16-18 вв. вида. Это всё что можно разглядеть.

Сам на месте не был, описать ничего не могу.

Вообще до того места от Пляшевой путь неблизкий...

Посмотрел по карте Дубна и окрестностей из серии "Лицо города", что выпускает ДНВП "Картография". Объект действительно отмечен, как памятник архитектуры (?) за порядковым № 9 прямо на селе Плоска. "Козацький редут, 1651р. - с. Плоска". Сёла Семидубы и Плоска находятся недалеко от Дубно, южнее. Есть и упоминание в текстовом описании: "У 1651 році під час Визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького навколо села Семидуби відбувся запеклий бій козаків, яких було всього близько двохсот, із польським військом. Тесані кам'яні хрести, пам'ятні знаки у формі стилізованої дзвіниці, каплиця нагадують сьогодні про цю трагічну подію. Щороку в першу неділю липня тут збираються люди, вшановуючи пам'ять загиблих героїв." Ещё одно фото практически в том же ракурсе - часовня и колокольня.

Может быть, кто-то сообщит больше, чтобы стало яснее что за объект там и тогда использовали при сопротивлении бойцы Хмельницкого.

Виявляється одним із нез'ясованих питань історії Корця та його історичних укріплень є місце розташування городця Корчеськ, згаданого в звідному літопису Іпатієвського списку вперше за 1150р.

Цитата

Згадується в Іпатієвському літописі як Корчеськ, Коречьск під 1150 та 1154 рр. На сьогодні достовірне місцезнаходження городища літописного Корчеська не встановлено.

Б.А.Звіздецький "Городища 9-13 ст. на території літописних древлян", К. "Інститут археології НАН України", 2008, 176с., нак. 500 прим., - с.119.

Звичайно першим припущенням щодо ймовірного місценаходження обговорюваного городища є місце розташування замку Корецьких, залишки якого вціліли досьогодні. Проте, щонайменше до матеріального підтвердження розкопками, це буде всього лише гіпотеза. Замок могли збудувати зовсім на новому місці.

На сайті Руїна.Ру очевидно за матеріалами А.Кузи згадується про ймовірне городище Корчеська, розташоване проте не в самому Корці, а лише поблизу нього:

Цитата

Корец, г. Ровенская обл. В 1 км от г., по дороге в с. Шатни, на мысу левого берега реки Корчик, городище, по-видимому, остатки древнерусского Корческа, впервые упомянутого в летописи под 1150 г. Поселение треугольное (63 x 52 м) в плане, по периметру обведено двойным валом (высотой 2 м) и рвом. Подъемный материал на городище: древнерусская (XI-XIII вв.) гончарная керамика.

Прошу висловлювати припущення та версії по темі.

Мисове городище, залишене військовим союзом - "славінією" древлян. Виходячи з культурного шару, очевидно, використовувалося в оборонних або господарських цілях у ранньомодерний період.

Городище розташоване на території села та займає високий мис лівого корінного берега р. Случ. З напільного боку городище відокремлене від плато валом висотою до 2,5 м та шириною близько 12 м, а також ровом завширшки 10 м та глибиною до 4 м. В'їзд у вигляді вузької земляної перемички через рів і розрив у валу зроблено в східній частнині укріплення. Майданчик городища підтрикутний в плані, площа його - 1,2 га. На стрілці валу (мису ? - N.) влаштовано додатковий вал та рів, який відрізає городище від кінцевої частини мису, що похило спускається до долини Случі.

Обстежене Б.А.Звіздецьким у 1987р. Він склав план пам'ятки, а також зібрав підйомний матеріал - кераміку кінця 9 - 10 ст. та пізньосередньовічну 17 - 18 ст.

Прошу доповнити повідомлення наявною інформацією.

Цитата

Монастырь-крепость, XV—XVII вв.

Первоначально это была небольшая крепость, расположенная в очень выгодной стратегической точке. По инвентарной описи 1571 г. значится, что укрепление имело каменные, покрытые гонтовой крышей стены с зубцами, по внутренней стороне которых проходила деревянная галерея с часами и настилом для обороны, каменную надвратную башню-колокольню; деревянный мост на каменных устоях поднимался двумя цепями; на подворье стояли деревянная Троицкая церковь (позднее заменена каменной), часовня, несколько каменных и много деревянных жилых и хозяйственных построек. Наиболее древними сооружениями комплекса являются Троицкая церковь, надвратная башня-колокольня, кельи и фрагменты каменной оборонной стены.

Троицкая церковь, первое десятилетие XVII в. Сооружение трехчастное, однокупольное, состоит из прямоугольного притвора, квадратного двухстолпного нефа и прямоугольной апсиды с закругленной изнутри восточной стеной. Неф шире притвора и апсиды, все три части сооружения равновысокие. Купол на высоком световом восьмигранном барабане перекрывает среднее членение восточной части нефа и опирается на два восьмигранных в сечении столба, подпружные арки и паруса. Остальные объемы сооружения перекрыты полуциркульными с распалубками и крестовыми сводами. На стенах и сводах сохранились следы темперных росписей XVIII в. В 1841 —1849 гг. внешнему облику сооружения придан классицистический декор. Западный и восточный фасады оформлены глухими портиками, композиция которых состоит из четырех спаренных пилястр тосканского ордера, несущих антаблемент с треугольным фронтоном; восточный фасад прорезан в центре большим полуциркульным окном с замковым камнем в шелыге; окна обрамлены архивольтами. Памятник является уникальным сооружением начала XVII в. на Волыни.

Надвратная башня-колокольня построена в середине XV в. как оборонная. Первоначально была четырехъярусной, в 40-х годах XIX в. надстроена пятым ярусом. Первый ярус башни прямоугольный в плане (14,0x10,4 м) с более низкой прямоугольной пристройкой по центральной оси внешнего фасада, увенчанной барочным фронтоном. Состоит из проезда и узких боковых помещений, перекрытых полуциркульными сводами. Внешняя пристройка — первоначальный «ганок» оборонного характера, упоминаемый в описи замка 1571 г. и перестроенный в XVIII в. Первый ярус был полностью изолирован от второго. Второй и третий ярусы состояли из одного помещения, в середине XIX а. перепланированы. Четвертый ярус имеет четыре помещения, его главный и дворовый фасады декорированы глухой аркадой стрельчатой формы. Все стены этого яруса были прорезаны бойницами. Он завершался зубчатым парапетом, имевшим, возможно, декоративное значение. Стены пятого яруса прорезаны большими проемами с перемычками стрельчатой формы. Междуэтажные перекрытия башни сделаны в XIX в., тогда же устроены новые окна, перемычки которых повторяли форму перемычек ниш аркады четвертого яруса. В кладке стен остались гнезда от балок первоначальных перекрытий. Сооружение — одна из немногих надвратных башен середины XV в., сохранившаяся до нашего времени на Украине.

Кельи были построены, вероятнее всего, во второй половине XVII в., в XIX в. увеличены в объеме и перепланированы. Здание двухэтажное, прямоугольное в плане. На втором этаже северо-западного фасада имеется вход с лестницей, оформленный четырехколонным портиком. Внутренняя планировка коридорная, с двусторонним размещением помещений. Перекрытия первого этажа крестовые.

Флигель с теплой церковью, 1821 г. Расположен у южной оборонительной стены. Построен на более раннем фундаменте. Кирпичный, оштукатуренный, Т-образный в плане, двухэтажный с подвалом. На втором этаже в 1872 г. устроена теплая монастырская церковь. Выступающая часть дворового фасада увенчана фронтоном с архитектурными деталями позднего классицизма.

Джерело: "Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР", Том 3, стор. 309

Надбрамна вежа монастиря Пресвятої Трійці в Дермані (нині Здолбунівський район Рівненської області). Вигляд з XVII століття. Реконструкція Олени Годованюк.

В группе Дубенський форт-застава. Історія Дубенщини навели меня на один занятный объект. Находится он в селе Малые Дорогостаи, в 16-17 км к северо-западу от Дубно:

Расположение объекта относительно застройки села:

Живая карта

В наши дни село расположено на двух берегах какой-то речушки, а укрепление размещено между двумя половинками села, но изначально, возможно, село находилось на западном берегу реки, а укрепление находилось между селом и рекой. Также можно допустить, что рядом было озерцо, которое прикрывало объект с востока. Озёра в районе села можно увидеть и сейчас, а раньше у них могла быть просто более гармоничная структура.

Объект представляет собой окружённый линией валов участок, расположенный на равнинной местности. Исходя из размеров/площади укрепления, линий валов и находок на участке подъёмного материала 17 века можно предположить, что здесь находился замок.

Далее фото, которыми поделились в упомянутой выше группе.

Общий вид с юго-востока (объект на заднем плане):

Вид на западную линию вала:

Заезд:

Вид в западном (?) направлении вдоль линии южного вала:

Ещё какие-то валы-рвы:

Площадка укрепления ровная, приспособленная под стадион (такая трансформация не является редкостью):