В Украине есть два поселения с названием «Подкамень», и в обоих были укрепления. Подкамень, который находится в Бродовском районе Львовской области и сегодня хвастается роскошным укреплённым монастырём. Но в рамках этой темы будет обсуждаться другой Подкамень, который находится в Рогатинском районе Ивано-Франковской области. Этот Подкамень когда-то мог похвастаться замком, от которого в наши дни мало что сохранилось.

Вот так Подкамень расположен относительно Рогатина и пгт. Новые Стрелища, чьи укрепления обсуждались в этой теме форума

Краткая историческая справка:

Цитата

ПІДКАМІНЬ – територія опільського села була заселена з давніх часів, але в писемних джерелах згадується лише в 1440 р. У 1515 р. Підкамінь отримує Магденбурське право та набуває статус містечка. Через село проходила королівська купецька дорога, яка йшла із сходу на захід і навпаки (Підгайці- Бережани – Рогатин – Бібрка – Львів). Щочетверга в містечку проводилися базари, а на Зелені Свята та на Чесного Хреста – великі ярмарки. Відомо, що в 1589 р. за підтримки Юрія Рогатинця в Підкамені було створене церковне братство. Воно активно виступало проти ополяченя місцевого населення. В містечку з княжих часів був замок, який пізніше став власністю графа Баварського, а згодом переходив у власність інших польських поневолювачів. Відомо, що в ньому В. Моцарт-молодший давав уроки музики дочкам графа і тут же створив свої перші твори. Станом на 1763 – 1765 рр. в м. Підкамінь проживало 599 українців, 362 поляки і 130 жидів. Діяв римо-католицький костел, в 1870 р. споруджується церква Собору Пресвятої Богоматері, іконостас до якої створив відомий український художник Модест Сосенко. На жаль, він був знищений місцевими жителями у 2000-их рр., хоча знаходився на обліку державних мистецьких цінностей. В післявоєнні роки у селі створюється філія Українского Педагогічного Товариства (1910), відкривається сільська школа, філія товариства «Сільський Господар», кооператив «Злагода», споруджується Народний Дім. Значний вплив на громадське життя Підкаменя мав місцевий парох о. М. Петрів (1924 – 1939 рр.), який одночасно був війтом села. У 1935 – 1939 рр. Підкамінь був волосним центром. Населення Підкаменя становило станом на 31.12.1880 р. – 1031 ч., на 09.12.1031 р. – 1487, на 01.01.2009 р. – 510.

Источник

Как видим, упоминается замок, появление которого автор статьи отнёс ещё к древнерусскому (княжьему) периоду. Интересно и то, что село впервые упомянуто довольно рано – в 1440 году, а в 1515-м уже получило Магдебургское право. Хотя по другим данным в 1515 году Подкамень был упомянут в письменном источнике как город, т.е. эта дата, возможно, к Магдебургскому праву отношения не имеет. Немаловажно и упоминание торгового пути, на котором и находилось поселение.

Если вышеприведённый текст сообщает о замке, но не сообщает о его местоположении, то Википедия проливает свет на этот нюанс:

Цитата

На початку ХХ століття на високій горі був замок, де жила герцогиня Грабина. Її поховано на місцевому цвинтарі. Замок було зруйновано під час ІІ-ї світової війни. Кажуть, що могилу Грабини до сих пір відкривають, бо поховано її зі всім її багатством.

Источник

Итак, замок находился на горе/возвышенности.

Смотрим на физическую карту Подкаменя и видим парочку подходящих мест:

В режиме спутникового снимка место №2 выглядит не так презентабельно, как на физической карте, к тому же там можно увидеть какое-то кладбище. Зато место №1 наоборот кажется довольно рельефным и эффектным. И река, и дорога рядом. Неплохое место и для городища и для замка.

После разглядывания спутниковой карты, вспомнил про карту Мига, благо карта Подкаменя там была:

Насколько я понял, территорию №2 занимал храм. Что касается самого интересного, на мой взгляд, места, то на горе видна парочка каких-то массивных строений. Может, в цветной версии карты видны какие-нибудь другие интересные детали, но пока чётко различается только парочка этих строений. Возможно это постройки позднего дворца, того самого, который разнесли во Вторую Мировую?..

Какие будут соображения и дополнения по теме всего этого?

Приблизне розміщення Перегінського замку. Чорною лінією обведено приблизно лінії валів (не збереглися), червоною лінією обведено укріплену резиденцію Балабанів, в якій зараз багатоквартирний будинок

• городище
• оборонный костёл
• крепость
• замок №1 (восточный)
• городские укрепления
• замок №2 (западный)

В рамках этой темы попробуем найти ответы на стандартный набор вопросов – какие именно укрепления были в Болехове, где они находились и что от них осталось?

Вот так Болехов расположен относительно Дрогобыча, Стрыя, Жидачова, Ходорова, Калуша, Рогатина, Бурштына и Ивано-Франковска:

Растекаться мысью по древу начнём с краткой исторической справки и описания старого герба, в облике которого можно увидеть намёк на фортификации:

Цитата

Болехів

Вважається, що місто Болехів виникло ще за доби Галицько-Володимирської держави, однак найдавніші документальні згадки про нього збереглися лише з 1371 року. Протягом XV-XVI століть Болехів зазнав певного розвитку як визначний центр поширеного тоді, як уже зазначалося, на Долинщині промислу - солеваріння.

Як і інші невеликі міста й містечка Прикарпаття, за часів польського панування Болехів багато разів змінював власників: так, у XVI-XVIII століттях ним володіли Ходорівські, Гедзінські, Любомирські, Понятовські, Потоцькі та інші шляхетські й магнатські роди. 1603 року Сигізмунд III надав Болехову магдебурзьке право та герб, який складався з двох шляхетських відзнак: герба Гедзінських "Правдзіц" (на блакитному тлі червоний фортечний мур, за яким золотий лев, що тримає в лапах кільце: цей варіант герба мав ще назву "Пельгржим", на відміну від властивого "Правдзіца", тло якого було срібним, а лев малювався оберненим у лівий геральдичний бік, тоді як у гербі Болехова він незмінне був обернений праворуч; крім того, у властивому "Правдзіці" на хвості лева також малювалися два кільця) та герба "Рох Третій" (на червоному тлі три срібні бруски, увінчані лілією). З галицької шляхти до герба "Рох Третій" було приписано лише рід Карчів, отже, очевидно, ця шляхетська родина також мала відношення до історії Болехова. Існує й інше трактування: три бруски в гербі Болехова є родовим гербом Ходорівських "Корчак", до якого лілію додано суто як абстрактно-геральдичний символ цноти.

У XVIII столітті нові власники міста графи Потоцькі зробили спробу змінити символіку герба: тепер емблема Болехова являла собою родовий знак Потоцьких "Пилява" (срібний семикутний хрест на блакитному тлі), супроводжуваний вгорі трьома грудками (топками) солі. Однак пізніше австрійська влада, визначивши Болехів як заштатне місто Долинського повіту, повернулася до герба 1603 року, який Ф.Ковалишин описав так: щит розколений, у першій його частині на блакитному тлі червоний фортечний мур, за яким золотий лев, що тримає в передніх лапах золоте кільце, у другій - на червоному тлі три срібні бруски, над якими срібна квітка лілії.

Источник

А это уже свежий герб Болехова 1991 года выпуска, также с символическим изображением укреплений:

Теперь краткая справка из книги «Замки і фортеці Західної України» Ореста Мацюка:

Цитата

У містечку Болехів Долинського району є сліди давньоруського городища в урочищі "Соломонова Гірка" (1). Пізніше (XV—XVI ст.) тут збудовано оборонний костел, від якого залишилися лише сліди фундаментів і пізніша каплиця (2). В літературі згадується також і дерев'яна фортеця "Гросівка" (біля Саліни) (3), слідів від якої не виявлено. Натомість відомий рисунок укріплень Болехова як містечка-фортеці з 1607 р. (зберігається у Варшаві), на основі якого виготовлено проект його реконструкції (4).

Був тут в XVI—XVIII ст. (остання згадка з 1780 р.) добре укріплений замок, про який збереглися численні описи, інвентарі, люстрації. Замок омивався водами р. Сукіль, русло якої тепер зовсім змінено. Від замку залишився лише горбочок, який знаходиться на території військової частини. У Болехові слід зустрітися з місцевим краєзнавцем — прекрасним знавцем історії тутешнього краю, учителем Романом Теодоровичем Скворієм, котрий може ознайомити туристів не лише з пам'ятками старовини містечка, а й розповісти про його історію (5).

Комментарии:

1. Это урочище находится на западном берегу реки (смотрите ниже карты конца 1880 и 1934 годов).

2. Один из источников, приведённых ниже, упоминает некий храм на Соломоновой горке, существовавший, якобы, ещё в 11 веке.

3. Это район солеварни. Жаль автор не написал, в каком документе и в каком контексте упоминалась эта крепость. Также непонятно, что у неё с датировкой. Возможно «крепость» - это слишком громкое название, может, там был шанец или какое-то другое небольшое укрепление-форпост?

4. «Реконструкция» - это отдельная тема. Об этом чуть подробней речь пойдёт ниже.

5. Дело за малым – найти учителя в Болехове, надеюсь, он жив и здоров.

Орест Мацюк написал вроде бы и не мало, но в то же время так размыто и без чётких привязок, что местами скорее запутал, чем что-то объяснил.

Заметку о Болехове в упомянутой книге иллюстрировала вот такая «реконструкция» авторства Николая Козурака, созданная на основе рисунка 1607 года:

На днях наткнулся на тот самый оригинальный рисунок начала 17 века, который и послужил основой для «воссоздания облика» городка:

Источник: «Історія української культури», Том 2, Київ, Наукова думка, 2003, с. 161. Пишут, что «План з судової книги кінця XVII століття». Интересно, это полная версия рисунка или его фрагмент?

Насколько я понял, это вид на город с запада. Мы видим большую рыночную площадь, окружённую застройкой, которую в свою очередь опоясывает линия деревянных укреплений. В ближайшей к «зрителю» стене видны ворота, на заднем плане, у противоположной стены, видно некое сооружение, которое можно принять как за вторые (восточные) ворота, так и за церковь. Возможно, что в нужном секторе города (юго-восточном) был как храм, так и ворота. Итого получаем три храма – один к востоку от рыночной площади и два к западу от неё:

А теперь ещё раз взглянем на «реконструкцию» Козурака и восхитимся фантазией автора:

Комментарии:

1. Все укрепления города, судя по «реконструкции», были каменными, хотя рисунок 17 века намекает, что как минимум стены были деревянными.

2. Сооружение в юго-восточной части города Козурак интерпретировал как ворота. Но там был и храм (и в наши дни в том районе имеется церковь), что будет доказано ниже.

3. Непонятно на какой основе автор в центре города, там, где должна быть рыночная площадь, изобразил то ли замок, то ли ещё одну линию укреплений. Возможно Козурак, зная, что замок в Болехове был, решил его изобразить в центре города, хотя замок находился за линией городских укреплений. Удивляет и строение внутренней линии укреплений с полукруглыми загибами стен, наличие которых сильно бы мешало фланкировать пространство близ куртин.

В общем, даже не хочется погружаться в детали, поскольку, как мне кажется, рисунок 1607 года даёт намного более правильное представление о том, как выглядел Болехов.

Идём дальше.

Интересно, что на карте Боплана середины 17 века территория к западу от городка Долина (от Долины до Болехова буквально километров 10-12) показана как пустынная местность:

Болехов на карте фон Мига (1779 - 1782):

Тут мы чётко видим структуру городка, знакомую по рисунку 17 века (рыночная площадь, храмы по углам), а кроме этого получаем наводку на замок:

Город и замок, чуть крупнее:

Очертим основные городские контуры (линии кварталов вокруг рынка, а также два «угловых» храма):

Да, раньше центр Болехова был куда более структурированным, нежели сейчас.

Третий храм (северо-западный) до конца 18 века не дожил, т.к. на карте его не видно.

Очертим ориентировочные линии укреплений:

Мы видим, что город одной стороной прижался к реке, три остальные (северная, южная и восточная) защищены валами, в углах защитного периметра находятся храмы. Подобная градостроительная схема мне уже не первый раз встречается. Например, что-то похожее можно увидеть в Зборове (Тернопольская обл.), в Белом Камне (Львовская обл.) и в других городках.

Судя по карте фон Мига, замок был регулярным, четырёхугольным в плане, с башнями (или с бастионами) на углах. Возможно, замок вынесли на восток, чтобы он прикрыл подходы к Болехову. Похожую схему расположения замка относительно города можно увидеть в Комарно (Львовская обл.), например.

Болехов на карте 1880 года:

Обратите внимание:

• Северо-восточный храм, который можно было увидеть на карте фон Мига, здесь уже отсутствует.
• Урочище Соломонова горка показано к западу от центра города, на другом берегу реки.
• К северу от урочища Соломонова горка есть топоним «Новый Вавилон» - старая еврейская колония. Отсюда, наверное, и название «Соломонова горка».

Болехов на карте 1934 года. Тут чуть западней христианского храма символом показана синагога (1789-1808):

Для полноты картины несколько открыток с видами Болехова, каким он был на рубеже 19 и 20 веков:

Источник

А это открытка с видом на ту самую Соломонову горку, к которой привязывают городище, некий оборонный костёл, а также она фигурирует в описании некого замка, ещё одного, который якобы находился на западном берегу реки:

Источник

Вот ещё немного текста по теме:

Цитата

1490 – 1492 – на Покутті спалахує повстання Івана Мухи та Андрія Борули. Десь тоді починається спорудження (або відновлення) Болехівського замку (1), як оборонної споруди, очевидно в районі Соломонової гірки (2). В деяких польських джерелах вказується на храм на Соломоновій гірці з 1052 року. Можливо, що храм був частиною оборонної споруди більш раннього періоду.

16 ст – місто «опускається» з Соломонової гірки, Стрийської гори та Довжки, забудовуються рівнинні ділянки Волоського села, Руського Болехова, поступово формується центр в районі Шляхетчини – між нинішнім технікумом та костелом - огороджений ровом та валом прямокутник з дерев’яними стінами та воротами (3). Найімовірніше укріплене городище в 17 – 18 століттях звузилось до укріпленого феодального замку (4), в яке стікались околичні феодали під час татарських набігів та повстань. Відомо, що під час походу Б.Хмельницького та Семена Височана на Львів шляхта з близьких міст та сіл переховувалась саме в Болехові (5).

Источник

Комментарии:

1. Если замок действительно упоминают ещё в конце 15 века, то это интересный момент, ведь Магдебургское право город получил только в 1603 году, но к тому времени замок уже мог существовать.

2. Если Орест Мацюк отсылал нас в район Соломоновой горки искать городище и оборонный костёл, то автор этой статьи предлагает нам там же искать замок. Впрочем, судя по тексту, для него что город, что городище, что замок – всё одно и то же. Но есть и другие источники, которые намекают, что был замок и на западном берегу.

3. В одной строке описан очень важный процесс. Если первоначально городище находилось на западном берегу реки, то в польский период, очевидно, началось заселение восточной берега реки, где и сформировался новый центр. Эта тенденция также прослеживается в истории ряда других городков, которые начинали формироваться на западных берегах рек.

4. «Укреплённое городище сузилось до размеров укреплённого феодального замка» - звучит как бессмыслица. Что этим хотел сказать автор?

5. Интересно где именно – в городе или замке?

А это информация со странички Болехова сайта Ирины Пустынниковой:

Цитата

Десь невдовзі по тому, наприкінці XV ст., в Болехові взялись споруджати замок. Не зберігся, навіть і не шукайте (1). Але потрібен тоді ой як був: на місто часто нападали і кримські татари, і турки.

В 1470-1478 рр. власником Болехова і Долини був Юраш (не Єжи, помітьте!) Ходоровський. Пізніше цей рід володів ще й добрим десятком навколишніх сіл. Кількістю, кількістю брали, не якістю: наприкінці XV століття ця частинка Прикарпаття все ще була дуже погано залюднена (2). Воно і не дивно: татари нападали часто, забирали людей в ясир... Власники місцевості всерйоз задумались про переселення сюди людей з більш заселених теренів тогочасної Польщі. І працювати тоді буде кому, і кордони від татарви оберігати. Таким чином у 1588 р. за дозволом короля Зигмунта ІІІ Вази на Долинщину прибули 400 солдатів і два капелани з Мазовша. Обоз на чолі з поручником Миколаєм Гєдзінським нараховував 300 возів! Солдати стали табором неподалік річки Сукіль і взялися за будівництво якихось фортифікацій. Вони ж спорудили й замок. (Я вже згадувала його трохи раніше). Все було досить сучасноі модерново як на ті часи: воду в укріплення постачали з сусідньої Саломонової Гірки, між замком та костелом св. Хреста на Саломоновій Гірці існував якийсь підземний хід… (3)

Про цей костел на Саломоновій Гірці відомості теж суперечливі. Відомо, скажімо, що храм у цьому місці був фундований в 1689 р. суфраганом львівської дієцезії Георгієм де Гєдна Гєдзінським - і що в 1755 р. костел відвідав архієпископ Миколай Ігнатій Вижицький. А от про святиню-попередницю, пов'язану підземеллями з замком, відомостей дуже мало (4).

Замок стояв на березі Сукілі (5), а та має неприємну звичку розливатися навесні і рвати греблі. Довелося насипати нову велику греблю з каменю та піску - і навіть трішечки змінити русло річки, щоб відсунути капризну водну артерію подалі від замку. Фортеця і місто тоді поєднувалися за допомогою підйомного мосту (6). Все поселення було обнесене по периметру мурами та ровом. З трьох боків обмурованого чотирикутника знаходилися житлові будинки, з четвертого боку лежали магазини та лавки. В центрі був, зрозуміло, ринок…

Тогочасний Болехів мав два храми (7): один був власника замку, інший обслуговував парафіян. На замковій брамі красувалися герби Ходоровських та Гєдзінських. В передмісті Довжок існував монастир з церквою...

Комментарии:

1. Поискать всё же стоит, как минимум «восточный замок», от которого, по словам Ореста Мацюка: «залишився лише горбочок, який знаходиться на території військової частини». Да и просто интересно, где находились укрепления, даже если от них ничего не осталось, ведь это поможет понять, как именно развивался Болехов.

2. Эта информация хорошо согласуется с данными карты Боплана.

3. Судя по этому описанию, речь идёт о сооружении замка на западном берегу реки и эта информация порождает путаницу, ведь, во-первых, на карте Мига виден замок, но на восточном берегу реки, во-вторых, на восточном берегу реки формировался центр Болехова времён Речи Посполитой, в-третьих, со всем этим ещё надо увязать крепость «Гросовку» («Гросівку»), о которой писал Орест Мацюк. Может крепость «Гросовка» и замок на западном берегу, о котором пишет Ирина Пустынникова, - это один объект, может разные, а может кто-то что-то перепутал.

4. Источник выше отмечал, что костёл был известен чуть ли не с 11 века, но вряд ли о ранней версии храма известно настолько много, чтобы костёл можно было причислить к категории оборонных объектов, однако Орест Мацюк отметил, что храм был приспособлен к обороне, потому могу допустить, что речь шла о том костёле (той его версии), упоминания которого относятся к 17 веку.

5. Ещё один намёк на то, что описывается не тот замок, который показан к востоку от города на карте фон Мига.

6. Очередной намёк на то, что замок (крепость) и город находились на разных берегах реки, судя по описанию, друг напротив друга. Тут ещё раз стоит взглянуть на рисунок Болехова 17 века... я думаю, что если бы напротив города, вблизи него, на другом берегу реки, находился замок, то он бы несомненно попал в поле зрения художника, но его на картинке нет.

7. Тут нужно правильно ответить на вопрос – сколько храмов показано на рисунке 1607 года. Я склоняюсь к мысли, что три.

Переходим к спутниковым снимкам.

Для начала сборная солянка, составленная из разрозненных и размытых упоминаний всяких укреплений:

Часть укреплений источники предлагают искать на западном берегу реки (крепость «Гросовка», а также городище, замок и оборонный костёл в районе Соломоновой горки), а часть на восточном (укреплённый город, замок). С восточным берегом всё как-то чётче и яснее, а вот с западным ещё предстоит разобраться.

Солеварня на карте, та самая, которая на западном берегу реки, в районе которой Орест Мацюк рекомендует искать крепость «Гросовку»:

Живая карта

Район Соломоновой горки (западный берег реки):

Живая карта

Восточный сектор (чистая карта и с пометками районов «город» и «замок»):

Только если присмотреться, можно увидеть осколки старой планировки (знаками вопроса пометил районы, где когда-то находились городские ворота и один из «угловых» храмов):

Живая карта

В юго-восточном секторе города (на месте храма 17 - 18 веков?) находится церковь Жён Мироносиц, принадлежащая УАПЦ. Возвели её в 1906 году:

Источник

Ну и ратушу заодно покажу. Исходя из данных Википедии, строить её начали в 18 веке, но окончательно достроили только к 1863 году.

Источник

Такая вот затравка.

Что нужно:

• Разобраться с укреплениями на западном берегу реки, понять, какие именно укрепления там были, попытаться увязать информацию о замке на западном берегу (если он действительно существовал) с информацией о замке, видимом на карте фон Мига на восточном берегу.
• Локализировать укрепления.
• Пролить свет на историю оборонного костёла (западный берег) и указать на его месторасположение.
• Привязать к карте линии городских укреплений, а также узнать, сохранились ли хоть какие-то следы рвов/валов в городе.
• Выяснить, где именно находились городские ворота.
• Разобраться, какие храмы показаны на рисунке 17 века и на карте фон Мига. Учитывая их расположение на углах оборонного периметра, можно предположить, что их могли приспособить к обороне. Также нужно узнать, как сложилась их судьба.
• Необходимо локализировать восточное замчище. Пока известен лишь ориентировочный район, но на спутниковом снимке он выглядит как каша, да и немного, судя по всему, от замка осталось, потому нужны более чёткие наводки. Также хочется понять, как выглядят остатки замка в наши дни.

Цитата

• Підгороддя замок
• Підгороддя городище
• Підгороддя друге городище

Попробуем разобраться в том, какие именно укрепления находились в Подгородье, и где именно они были расположены.

Список памятников археологии национального значения сообщает об одном городище. Городище упомянуто и в кратком описании села, которое можно увидеть на одной из страничек издания «История городов и сёл Украинской ССР».

А.В. Куза в своём труде «Древнерусские городища X-XIII вв.» интригует описанием укрепления Подгородья (у Кузы название села значится как «Подгороды»):

Цитата

Подгороды, с. Ивано-Франковская обл.

В селе (2 км от г. Рогатина), в уроч. Замок, на мысу прав. бер. р. Гнилая Липа, городище — остатки древнерусского Рогатина (П. А. Раппопорт), упоминающегося в источниках с сер. XIV в. Площадка поселения, трапециевидная (70 х 80 м) в плане, с напольной (юго-зап.) стороны укреплена дугообразным валом (выс. 4м) и рвом. У сев. края вала прослеживается въезд. Подъемный материал на поселении: древнерусская (конца XI-XIV вв.) гончарная керамика.

Ратич О., 1957, с.57;

Раппопорт П. А.,

Малевская М. В., 1963, с.66; Короткий список, с.146;

Раппопорт П. А., 1967, С.16.17Д02Д75,191,202,223.

Описание краткое, но информации для размышлений оно даёт немало:

1. «урочище Замок» - топоним намекает на связь места с замком. Понятно, что иногда так называли и место, где вовсе был не замок, а городище, но в данном случае этот топоним имеет большое значение. Об этом ниже...

2. «остатки древнерусского Рогатина» - это интригует больше всего. Если не ошибаюсь, то первое письменное упоминание Рогатина относится к 1184 году, и исходя из текста Кузы, Рогатин 12 века и нынешний Рогатин – это не одно и то же. Случай не уникальный, конечно. Например, можно вспомнить нынешний Збараж, который ведёт отсчёт своего возраста от укрепления, которое находится от него на некотором удалении, т.е. Старого Збаража. И это, конечно, не единственный пример переноса центра города на новое место. Просто интригует мысль, что в Подгородье может быть не просто городище, а древнерусский град, удостоившийся упоминания в летописи и тот самый укреплённый пункт, который связан с истоками истории Рогатина.

3. «упоминающегося в источниках с сер. XIV в» - т.е. после нашествия Батыя жизнь тут не угасла. Укреплённый пункт продолжал жить. Хотя, понятное дело, может это и преувеличение... может какой-то житель близлежащего села разбил тут в 14 веке с горя десяток кувшинов/сосудов, обломки которых нашли уже в наше время и на основе этой находки археологи посчитали, что жизнь на территории укрепления и в этот период не затихала...

4. «Площадка поселения, трапециевидная (70 х 80 м) в плане» - во-первых, трапеция – это, вроде, не совсем типичная форма для укреплений городища. Во-вторых, указанная территория по площади подходит под описания детинца, но никак не города. Если здесь был древнерусский Рогатин, то, вероятно, близ укрепления находилась основная застройка города. Были ли у неё свои укрепления, или нет, того не ведаю.

5. «с напольной (юго-зап.) стороны укреплена дугообразным валом (выс. 4м) и рвом» - спутник рисует немного другую картину очертаний укреплений. А фото этого места (если это оно) демонстрируют валы куда более значительной высоты, чем указанные «4 м».

6. «У сев. края вала прослеживается въезд» - что-то похожее на въезд прослеживается в северо-западной части вала. Может это место как раз и подразумевается как «северный край вала».

7. «Подъемный материал на поселении: древнерусская (конца XI-XIV вв.) гончарная керамика» - наличие керамики 14 века подразумевает, что жизнь здесь не угасла после нашествия Батыя.

Теперь обратим свой взор на карту Мига. На западной околице села можно увидеть четырехугольный в плане объект, огороженный валом (?):

Это (?) место в наши дни:

Обратите внимание, что площадка стремится к форме трапеции, а также присмотритесь к размерам укрепленяи, которые более-менее подходят под описание размеров городища, которое дал А.В. Куза. В общем, создаётся ощущение, что это и есть то самое описанное городище. Но, было ли здесь только городище? Или, быть может, на месте городища позднее существовал замок? Фиксация подъёмного материала 14 века и странная трапециевидная форма укреплений намекает, что, возможно, эта площадка использовалась и в более поздний период, когда эпоха городищ уже миновала…

Вопрос о втором городище остаётся открытым. Было оно или это какая-то ошибка? Например, к соседнему селу Луковище относят сразу два городища, может одно из них находится где-то между двумя сёлами (Подгородье - Луковище)? На это, например, намекает фраза, найденная здесь: «На жаль, вони мало досліджені, за винятком городища в с. Підгороддя (Луковище), де протягом 1983-1986 рр. археолог Б. Томенчук проводив стаціонарні розкопки» - интригует упоминание двойного названия - "с. Підгороддя (Луковище)". Создаётся ощущение, что речь идёт об укреплени, расположенном где-то между двумя сёлами. В том же источнике, чуть ниже, отмечена связь именно этого городища с древнерусским Рогатином: «… останнім часом з'явилися підстави вважати первісну локалізацію давньоруського Рогатина на городищі в с. Підгороддя (с. Луковище, Х-ХІХ ст.) На теренах нинішнього міста матеріалів часів Давньої Русі поки що не виявлено, в розвідкових обстеженнях знайдено в основному пізньосередньовічний матеріал». Опять же напрягает двойное позиционирование городища, которое можно отнести как к одному селу, так и к другому. Хотя это, может, ошибка автора источника… Как бы там ни было, а версия о том, что Рогатин изначально развивался на территории, которая в наши дни считается его округой, кажется интересной…

Верхняя Липица и Нижняя Липица вытянулись вдоль русла реки Нараевка, «перетекая» друг в друга. Так села расположены относительно Рогатина и Бережан:

Чуть больше деталей:

Живая карта

То, что в Верхней Липице (она впервые упомянута ещё в 1447 году) существовали укрепления, сомневаться не приходится, поскольку до наших дней сохранился очень интересный оборонный объект. Находится он здесь:

Вот так он выглядит на спутниковом снимке:

Живая карта

Судя по всему, это регулярное в плане земляное укрепление бастионного типа, хотя, может, на углах у него были не бастионы, а бастеи? Так или иначе, укрепление кажется поздним, 17 век, наверное. Только вот на замок оно не похоже, размеры маловаты. Длина куртины – около 30-40 метров, ширина квадрата – около 60 метров. Мелковато для позднего замка, возможно, это какая-то небольшая крепость, построенная здесь, например, для контроля переправы... В общем, не замок, а скорее шанец.

Это укрепление отмечено на карте Мига, причём, если я ничего не путаю, то подписали его как «шанец»:

Также на карте видно, что построили укрепление на площадке возвышенности, доминирующей над долиной реки. А так это удобное место выглядит на физической карте:

Верхнюю Липицу археологи, в основном, знают как село, близ которого раскопали могильник культуры раннего железного века, которую в честь места назвали Липецкой. «История городов и сёл Украинской ССР» сообщает, что в местной школе функционировал краеведческий музей. Интересно, жив ли он ещё?

Немного разобравшись с Верхней Липицей, переходим к Нижней Липице. А тут, оказывается, тоже что-то было:

Цитата

НИЖНЯ ЛИПИЦЯ (ЛИПИЦЯ ДОЛІШНА) – село розташоване між селами Верхня Липиця і Світанок. Через село протікає річка Нараївка. Селом проходила залізниця Підвисоке – Галич, яка була демонтована в 1950 р. з метою підняття післявоєнного Донбасу. Перша письмова згадка про село відноситься до 1419 р.(«Жовтень», 1984). Поблизу села виявлено стоянку пізнього палеоліту, збереглися легенди про хана Батия (одне з урочищ носить назву «Батовиця»). В історичному архіві м. Львів зберігається інвентар Липиці Долішньої з 1700 р., де зазначено, що в селі працював водяний млин, броварня, було три стави. Зберігся опис панського двору та невеличкого замку. В 1861 р. була споруджена дерев’яна церква Св. Іоакима і Анни, яка діє до наших днів. У селі є пам’ятний хрест, встановлений на честь скасування панщини, а також меморіал німецьким воїнам, які загинули в роки Першої світової війни. В 1989 р. встановлено пам’ятник Т. Шевченкові. Населення Нижньої Липиці станом на 31.12.1880 р. становило 1019 ч., на 09.12.1931 р. – 1841, на 01.01.2009 р. – 601.

Источник

Возникает вопрос – нет ли путаницы? Может этот «небольшой замок» - это укрепление из Верхней Липицы, о котором речь шла выше?

Разглядывая территорию села на спутниковых снимках, заинтересовался этими объектами, расположенными чуть южнее Нижней Липицы, возле села Свитанок:

Живая карта

Кто знает, что это? Ровный квадрат с длиной сторон около 70 метров… Да и второй объект тоже интересный. При случае нужно будет разведать.

Найчіткіше окреслює контури Богородчанської фортеці карта фон Міга. Після візуального обстеження і порівняння карти фон Міга з побаченим на місці з"ясувалося, що

1) Змінилася конфігурація вулиць. Вірогідно регуляція проведена у 1920-х роках після І Світової війни.

2) Відштовхуватись при порівняльному аналізі потрібно від збереженого костьолу і конфігурації ринкової площі.

3) Фортеця вірогідно не мала камяного ескарпування, бо залишки облицювання бастіонів і куртин ніде не прослідковуються

4) Наявність густої сітки потічків і відсутність камяного ескарпування дають можливість припускати, що будована вона за канонами голландської школи фортифікації.

5) Залишки укріплень позначив на карті.

Умовні позначення:

1. Костьол.

2. Церква Святої Трійці (давня деревяна, розміщувалась дещо осторонь сучасної)

3. Стадіон (давніше ставок)

4. Збережений фрагмент куртини (вал протяжністю метрів 14).

5. Укіс і рів (заповнений водою потічка) перед куртиною.

6. Земляний вал, вірогідно фланк бастіону.

7. Укіс і рів (заповнений водою потічка) перед куртиною.

О том, что в Чесниках есть внушительная и очень старая оборонная церковь знает немало людей, а вот о том, что там был ещё и замок, слышали немногие. Хотя от замка, судя по всему, ничего не осталось, всё же хочется понять, где именно он находился. И есть надежда, что поиски увенчаются успехом.

Надежду дают цитаты из книги «Чесники — давнє село Опільського краю»:

Цитата

Про події в Чесниках у XVI—XVII ст. відомо небагато, бо то був час закріпачення селян і посилення експлуатації галицьких земель польськими завойовниками. Збереглося свідчення, що в першій половині XVII ст. у Чесниках діяв оборонний замочок. Очевидно, він мав невеликі розміри.

В кінці 90-ах років членами Товариства Прихильників фортець, палаців і Львівського Земляцтва братів-Рогатинців проводилися експедиції на території Рогатищини з метою обстеження пам`яток оборонного будівництва. До експедиційної групи входили: директор Львівського історичного архіву, доктор історичних наук, професор Орест Мацюк (керівник), археолог Михайло Рожко, художник Микола Козурак, фотограф Володимир Ольхом`як, краєзнавець, родом з І Іідмихайлівці, Ярослав Польовий і письменник, який народився у Черчі, Роман Коритко. Велику допомогу в експедиційних пошуках надали вчитель Рогатинської гімназії, історик Іван Мединський і краєзнавець Михайло Воробець. Удалося виявити цілий ряд невідомих досі пам`яток, проведено їх обміри, фортофіксацію, виготовлено графічні проекти реконструкції. Відвідала експедиція і Чесники. Ось що з того приводу записав Орест Мацюк у своїй статті "Твердині Рогатинщини" (опублікована у збірнику матеріалів другої наукової конференції "Рогатинська Земля: історія та сучасність", Рогатин 26—27 березня 1999 р.). Подамо коротку цитату: "Село Чесники. Оборонна церква XIV ст. Крім цього Словник Географічний... зазначає, що в Чесниках був замок, осідок родини Казановських. Експедиція прийшла до висновку, що замок міг бути на території колишнього фільварку, тепер двір селянської спілки..."

Для підкріплення такого висновку процитуємо дослівний запис у Польському географічному словнику, на який ми вже зсилалися. Там сказано так: "У Чесниках колись існував замок, місце осідку родини Казановських. Довірена особа і улюбленець польського короля Владислава IV Адам Казановський, надвірний, коронний маршалок, борисівський, солецький, кросненський, новотарський і варецький староста, писався на Чесниках". Проте залишків замку знайти не вдалось. Руйнівицький час стер його з лиця землі.

И вот ещё:

Цитата

Зішлемося на висновки експедиційної групи і письмове заключення археолога Михайла Рожка. Воно базується на варшавських документах за 1881 р., в яких є згадка, що в XVII ст. у Чесниках, у садибі дідичів Казановських існував замок. І хоч на цій території розкинулися споруди колишнього колгоспу, тепер СВГК ім. М. Грушевського, місцеві жителі Чесник досі це місце називають Замком. Колись поруч з замком був панський двір. Повторимо, що сліди будь-якого оборонного укріплення зруйновані.

В общем, место обозначено достаточно точно, да ещё и местные жители, как заверяет книга, закрепили за местом топоним «Замок». Но я не местный, потому сложно со 100% уверенностью показать это место на карте. К сожалению, когда был в Чесниках, я ещё не знал о привязке замчища к колхозной территории, потому обратил внимание только на это место, которое показалось интересным на спутниковом снимке:

Но там (это, кстати, территория школы) ничего особо интересного не оказалось.

А теперь вот есть привязка к колхозу. Посмотрел на карте, нашёл подходящее место, помеченное как «Тракторная бригада». Наверное, где-то здесь и нужно искать. Правда, территория не такая уж и маленькая – там и несколько замков одновременно можно разместить:

Живая карта

Чуть крупнее:

Место кажется интересным ещё и потому, что от старой церкви недалеко.

Если кто-то может подтвердить правильность привязки или наоборот – опровергнуть, пишите!

Село Бережница (wiki) находится в 20 км к западу от Ивано-Франковска, в 4 км от райцентра Калуша:

Визиком

О существовании в этом селе укрепления узнал совсем недавно, когда Зеновий Федункив (широко известный в узких кругах исследователь фортификации Прикарпатья) рассказал о нём на своей facebook-страничке:

Цитата

Сезон відкрито першим у році натурним обстеженням замчища [20.02.2019] у селі Бережниця Калуського району. Замок згадується у 6 історичних джерелах як садиба дідича Фелікса Ясінського. Побудований у 1630-х роках. Захоплений і спалений повсталими українськими селянами у 1648 р. Завдяки місцевому жителю Б. Яневичу оборонний об'єкт вдалося локалізувати на місцевості. Добре помітно круглі майданчики трьох башт чи бастей, три вали і в'їзд. Один вал із південного сходу (найкоротше прясло) розорано в ході господарської діяльності. Тип замку: шанець. В історичних джерелах згадується як форталіція, що не суперечить одне одному. Вірогідно по гребеню валів мав тин або частокіл. Аналогічні замки зустрічав у Перегінську, Новому Мартинові, Верхній Липиці, Новиці, м. Долині. Кілька схем і фото пропоную до уваги.

Укрепление совсем небольшое - в личной беседе Зеновий сообщил, что "Розміри прясел по гребеню валу: 49 х 50 х 48 х 30 м.".

Ниже приведу графические материалы, которыми поделился Зеновий.

На карте Фридриха фон Мига (1779-1783) в нужном квадрате нет явно выраженных признаков существования укреплений, но в нужной зоне показано какое-то строение, выполненное (судя по красному контуру) из камня или кирпича. По мнению Зеновия, эта постройка тогда могла стоять на участке укрепления:

:
Mapire.eu

Расположение участка укрепления:

Карта Google

С примечаниями и пометками Зеновия:

Более точная привязка:

Ориентировочный план укрепления:

От себя добавлю снимок участка с Google Earth (26 октября 2006):

Панорамный вид на участок со стороны долины реки - укрепление находится на возвышенности:

С расшифровками Зеновия:

Участок укрепления, вид с юга. Зеновий уточнил, что "Висота валу в різних місцях коливається від 4 до 1,5 м. Глибина рову - 2-1 м":

Одна из уцелевших секций валов:

Мало хто знає, але на вказаній фото показано залишки городенківського замку. На другому фото розміщення.

Є залишки мурів на висоту до півтори метри, замок був слабоукріплений, але значною мірою камяний.

Список утверждает, что в Яблонове был замок, основанный в 1606 году. Правда, пока не понял, почему он значится в списке как «Водківський»? Или раньше это поселение носило название «Водков» («Водків»)?

Когда в первый раз взглянул на спутниковую карту, то подумал, что замок мог находиться где-то здесь:

Но потом посмотрел на карту Мига, а там, на территории заинтересовавшего меня места, совсем пусто. Значит, вероятно, место другое.

Второй вариант – территория, находящаяся чуть восточней рыночной площади:

Насколько я понимаю, рыночная площадь находилась где-то здесь:

Тогда территория рядом с рынком где-то здесь:

Здесь нашёл такое вот интересное описание Яблоновского замка (жирное выделение моё):

Цитата

Найбільш повна картина загального вигляду гуцульської дерев’яної форталіції постає з опису Яблунівського замку, який датується 4 травня 1752 р. У ньому зазначається, що Яблунівський замок являв собою невелику дерев’яну фортифікаційну споруду, яка знаходилася у центрі міста, бо з нього можна було потрапити до соляних бань та ратуші. Він був обнесений валами з частоколом. В’їзна брама з вежею була збудована з круглого дерева і накрита ґонтовим дахом. Її ворота були дощаними, але ковані залізом. При тій брамі знаходилася курдигарня (в’язниця). Це був дім з двома заґратованими вікнами. У ньому були піч з великим запічком-бовдуром і двома залізними підпорами, трьома штабами, колода для арештантів і дві лавки. Неподалік брами стояла стайня, збудована з дерева.

На дитинці знаходилася резиденція з ґанком губернатора Яблунівського ключа Павла Беноє. Вона мала кухню, льох для зберігання молока, кімнату, комору. В губернаторському залі на три вікна стояла сіра кахлева піч, новий стіл столярної роботи, дві лавки, мала шафа.

Дах губернаторського будинку тримався на кроквах і був накритий дошками. Далі знаходилася комірчина з одним вікном з віконницею. Неподалік був садж – крита дерев’яна загорода на трьох кабанів, далі — стайня з двома хлівами для фільваркового дробу, льох для зберігання ярини.

З дитинця був вихід — ворота до міських солеварень. Другі подвійні двері дитинця відкривали у разі потреби: наприклад, виходу на город, котрий був огороджений плотом. Тут же за стайнею був невеликий сад, теж огороджений.

Итого, получается, что всё же замок находился в центре города. Поскольку упомянута ратуша, то, по логике, замчище находилось где-то возле рыночной площади. Важно и то, что в 1752 году замок ещё был цел, даже частокол и надвратная башня были на месте. Т.е. он вполне мог дожить до 1779-1782 годов, когда создавалась карта Мига и, следовательно, постройки замка на карте могут быть изображены.

По ходу дела, хотелось выполнить привязку двух храмов, изображённым на карте Мига:

Но что-то их не смог обнаружить на современном снимке, только кладбище:

P.S. По данным украинской и русской Википедии, в Яблонове родился известный польский полководец Станислав Ян Яблоновский (1634 - 1702), правда, польская Википедия говорит, что родился он в Люче, селе, которое находится по соседству с Яблоновом. В Люче, кстати, тоже был замок. Так или иначе, Ян Станислав родился где-то в этом районе.

Велика Кам’янка (Великая Каменка) городище. Замок упомянут в списке конференции*. О замке точных сведений нет, но есть сведения о городище. Может быть путаница – один объект называют то городищем, то замком?

* Под "списком конференции" подразумевалась статья "Оборонні споруди XV-XVIII ст. Прикарпаття" (автор: Михайло Паньків).

В итоге внёс в перечень объектов, как замок, так и городище.

И тут вдруг поступила свежая информация по теме:

По поводу Великої Камянки є досить великий замок. Приблизно датується 16-17 ст. Найбільший на той час на Покутті. Має форму правильного трикутника. Сторона трикутника 150 метрів. Добре збереглися оборонні вали. Добре видно знаходження оборонних веж, які звичайно ж рошташованні по кутах. Замок омивався водою. Збереглася одна дамба, яка заодно слугувала дорогою. Це місце називається Огрод. При чому буква Г звучить як в російській мові. Належить до досить великого поселення яке красномовно називається Містечок. Хоча рядом м. 300 на схід на приватному хазяйстві є місце яке називається Замчище. Досить багато кераміки, цегли, але більш раннього періоду. Моя думка що там був не замок.

Итого получается, что в селе был замок, в чём (исходя из полученных сведений) нет особых сомнений. Интригует упоминание некого второго объекта, который расположен в "300 метрах на восток" от того самого замка. bidgo, если там был не замок, то что, по вашему мнению? "Цегла більш раннього періоду" - это ведь не признак городища, верно? Может усадьба или что-то подобное?

Расположение села относительно Галича, Ивано-Франковска, Тысменицы, Монастыриски и Бучача:

Село Нижнев (Нижнів) может похвастаться солидным перечнем оборонительных объектов, среди которых древнерусские укрепления, 2 замка, 2 укреплённых монастыря и австрийский форт. Последний объект выпадает из сферы интересов сайта, но всё равно упомянем о нём для получения более полноценной картины.

Со временем, надеюсь, привяжем все эти укрепления к карте, а пока, к сожалению, точной привязки нет ни у одного из вышеперечисленных объектов. Казалось бы основательная статья "Оборонні укріплення села Нижнева" (автор - Зеновій Федунків) радует двольно расширенным описанием укреплений и даже рассказывает, где именно они были расположены, но мне эти наводки показались не очень чёткими, потому их хотелось бы дополнить какими-то более чёткими координатами.

Упомянутая статья была опубликована в альманахе "Краєзнавець", №16, 2010 год. Знакомьтесь:

Цитата

Оборонні укріплення села Нижнева

Село Нижнів на Тлумаччині є одним із тих населених пунктів, які відігравали важливу роль в історії Прикарпаття. Дністер тут тече широким руслом і утворює кілька обмілин. Здавна по них убрід через річку переправлялися торгові каравани і військові загони. Напевне, тому прибережну зону біля Нижнева обносили укріпленнями й влаштовували тут оборонно-вартові городища, замки й навіть форт. З археологічних, історичних та етнографічних джерел відомо, що на теренах села в різний час існувало шість оборонних об’єктів: сторожова твердиня, укріплений монастир, шляхетський верхній замок, шляхетський нижній замок, сторожова вежа на горі Стражниці і форт австрійської армії. Короткий час Нижнів мав статус містечка (1508–1531). Однак, на відміну від інших міських населених пунктів, його середмістя не мало фортифікаційних укріплень. Уже у 1531 р. поселення вщент зруйнували молдавські загони і воно втратило міський статус. Знову Нижнів набув статусу містечка лише у 1702 р., коли потреба у міських укріпленнях не стояла так гостро.

Отож розповіжмо детальніше про всі фортифікаційні об’єкти цього села.

Сторожова твердиня

За 2 км на схід від села на високому мисоподібному виступі правого берега Дністра, що зветься Городищем, колись стояла сторожова твердиня. В археології її називають городище Нижнів VІІІ. Відразу відзначмо, що розташовувалося укріплення у місці, добре захищеному схилами гори, штучними ескарпами, дерев’яною загорожею та сусідніми оборонними об’єктами. З південного сходу доступ до неї ворогові закривав монастир, з півдня – давньоруське поселення Х–ХІ ст. (Нижнів ІХ). Городище виявив польський археолог Б. Януш у 1918 р., а ретельно обстежив у 1987 р. наш сучасник археолог, к. і. н. Б. Томенчук. [1] За керамікою та віднайденим на північних схилах скарбом монет (100 дирхем, карбованих у 925–926 роках) сторожову твердиню датують Х–ХІ ст. [2]

Складається городище з двох майданчиків, розділених ровом завширшки 5–8 м, завглибшки 3 м, – овального і підпрямокутного. Перший розташований на краю мису й, очевидно, вміщував вартову башту. Другий з напільного боку захищався валом заввишки до 5 м та ровом завширшки до 10 м. Культурний шар на городищі – 5–10 см [3]. Вірогідно, по периметру майданчики мали дерев’яну загорожу й оборонялися з двох-трьох дерев’яних башт. Одна з башт виконувала функції сторожової. З неї добре проглядалося плесо Дністра і броди. Тож городище мусило виконувати функції оборонно-дозорного форпосту давнього Галича, в якому, судячи з площі укріпленої території, проживало близько 20–30 вояків. Навколо твердині у Х–ХІ ст. з’явилися неукріплені поселення в урочищі Могильне-городище (на південь від твердині) і в урочищі Загородище (на південному схилі пагорба) – вони Виявлені у 1987 р. археологами Б. Василенком і Б. Томенчуком. Цілком можливо, що згодом твердиня перетворилася на резиденцію місцевого боярина – власника навколишніх земель. Знищено фортифікаційну споруду й навколишні осади-супутники ймовірно у ХІІ ст. Вцілілі жителі переселилися на територію, що зараз належить с. Тижневу, й заклали три поселення. Саме з цих поселень сформувався населений пункт, який пізніше отримав назву Нижнів.

Укріплений монастир

Впритул до західного боку городища прилягав давньоруський укріплений монастир. Ідентифіку-вати його допомагає топонімічна назва урочища Монастирик. Розташовувався він на рівному майданчику нижче від сторожової твердині. При спорудженні монастирських укріплень максимально використано природний ландшафт і елементи фортифікації сусіднього об’єкта. Сусідство з городищем і поселенням приносило ченцям взаємну користь і з погляду безпеки, і з огляду на господарські взаємини.

Місцевий краєзнавець Д. Лупипсів стверджує, що монастир заснували монахи-пустельники, котрі проживали в печерах, викопаних у березі Дністра. [4] У вільний час монахи робили дерев’яний посуд і обмінювали його на їжу. [5] З часом ченці об’єдналися і побудували скит. Історичних джерел про цей чернечий осідок не знайдено. Про функціонування скиту за часів Ярослава Осмомисла згадується тільки у книгах, виданих «Просвітою» в кінці ХІХ ст. [6] На поч. ХХ ст. на місці монастирської церкви стояли каплиця і пам’ятний хрест, які впродовж віків у пам’ять про сакральну споруду відновлювали жителі Нижнева.

Монастир обстежували експедиція Івано-Франківського краєзнавчого музею (2003 р.) та експедиція науково-редакційного відділу «Звід пам’яток…» (2009 р.). У фортифікаційному плані він був типовою дерев’яно-земляною спорудою. Від городища його відмежовував глибокий яр, яким проходила вузька дорога. Піднятися на монастирський майданчик заважали стрімкі штучні укоси, вали з напільного боку та дерев’яна загорожа-частокіл по периметру майданчика. Просідання землі у деяких місцях на площадці монастиря свідчать про існування тут підземних ходів. За обмірами і топографією терену навколо монастиря працівники науково-редакційного відділу зробили візуальну реконструкцію.

Гіпотетична реконструкція плану городища і монастиря.

Шляхетський верхній замок

На східному схилі нижнівської гори Холм збереглися залишки земляних укріплень колишнього шляхетського замку. Для зручності називатимемо його верхнім, оскільки в центральній частині села існувала ще одна фортифікаційна споруда. Польський історик О. Чоловський в одній зі своїх праць припускав, що звели його у 1491 р. [7] Майже 40 років твердиня служила надійним захисником родини власника села, довколишньої шляхти і місцевого населення. У 1531 р. молдавани вдерлися у місто, спалили його і дуже зруйнували замок. За словами О. Чоловського, після того руйнівного нападу замок виглядав дуже занедбаним. [8] Місцевий краєзнавець С. Гриджин вважає, що твердиню відновили. «Переповідають, ніби кілька років на невисокій, але малодоступній горі місцеві ґазди рубали вікові дуби, корували їх і возили битим шляхом на гору, де незабаром мали звести великий замок. Вже на місці укладали й укріплювали дерево, робили оборонний рів та підйомний міст. До 40-х років 16 ст. Нижнів мав свою «фортецю», яка багато літ була оборонницею місцевих жителів, недоступною для ворогів», – писав краєзнавець у одній зі статей. [9]

У 1594 р. на Нижнів напали кримські татари. Після грабежів у селі вони почали штурмувати замок. Один з очевидців у своїх спогадах, що зберігалися в Нижнівському монастирі паулінів, про цю подію писав: «Недільного ранку 3 липня 1594 р. церковні дзвони не звали до богослужіння, а нижнівські господарі ще з досвітку не готувалися вести збіжжя на базар – усі, хто був, – і великі, і малі, прихопивши з собою харчі, поспішали до замку, подалі від гори Стражниці, яка зловіщо палала у сторожових вогнях, сповіщаючи людей у Нижневі та інших селах, що по Дністру йдуть у край татарсько-турецькі орди. Рипіли важкі засуви, лаштувались при бійницях оборонці та й нижнівці – хто що міг прихопити в руки, аби боронитись від ненависного ворога. Усі чекали битви. Але турки на замок не йшли. Вони спершу спалили містечко, а вже потім, дочекавшись полудня, направились до замку. Кілька годин не вмовкали крики, зойки, стогін. Кров потоком лилася по скалистих горбах. Загинуло багато оборонців замку, упавши від турецьких стріл та шабель. Ще більше залишилось під згарищами стін і веж». [10] Щоправда, нападники дуже швидко заплатили за невинно пролиту кров. Як стверджує польський хроніст, повертаючись з побоїща, турецько-татарський загін потрапив у засідку, влаштовану ротмістром Я. Щуцьким, у лісі, поблизу села Антонівки, і був повністю розбитий. [11]

Після повернення зі схованок уцілілі нижнівці відбудували село. Однак твердиню на горі Холмі більше не відновлювали. За свідченням жителя села В. І. Долішнього (1933 р. н.), на Замчиську односельці знаходили холодну зброю, стріли, наконечники списів – свідчення штурму і оборони твердині. Існував там і підземний хід. [12]

Обстеження замку виявило, що він мав прямокутну форму. Укріплювався з трьох боків ровами, валами і дерев’яною загорожею або муром. З четвертого боку на краю стрімкого схилу гори вірогідно стояли будівлі з бійницями. Замчище всіяне каменем від будинків чи муру, що тут стояв. Працівники науково-редакційного відділу провели обміри збережених укріплень твердині і відтворили її план.

Гіпотетична реконструкція плану шляхетського верхнього замку Автори Л. Поліщук і З. Федунків.

Шляхетський нижній замок

Ще одну оборонну твердиню побудовано на схилі пагорба, що розташований навпроти верхнього замку в урочищі Вали. Сусіднє урочище на схилі Страж-гори має назву Поруб.

За історичними джерелами, замок спорудив близько 1600 р. шляхтич Іоан Блюдницький. Зруйнований він у 1620 р. під час чергового татарського походу на Покуття. Тоді ворожі загони перетворили його, як і село, на купу руїн. Відбудував замок у кінці 1640-х років коломийський староста Станіслав Потоцький. Але у 1650 р. твердиню вчергове спалили козаки Б. Хмельницького. [13] Втретє замок відбудований у 1693 р. стараннями нових власників – маґнатів Яблоновських. Не виключено, що відновили твердиню для охорони запасів кременю, який тут добували і складували. [14] Станіслав-Вінцентій (1694–1754) і Антоній (1732–1799) Яблоновські дбайливо опікувалися твердинею. [15] Зруйновано її в кінці ХVІІІ ст. На місці замку в 1821 р. нові власники села Бадені побудували палац. Відомий він за світлиною поч. ХХ ст.

Нижнівський палац на місці нижнього замку. Світлина поч. ХХ ст.

Зараз замчисько щільно забудовано. Тут розташовані садиби Марії Глинянської (Вальніцької), Романа Пацагана та інших господарів. З оборонних укріплень чітко відстежуються земляні укоси та фраґмент валу. Місце дуже густо всіяне крем’яними черепками та каменем не місцевого походження, що свідчить про існування на цьому місці кам’яних замкових і палацових будівель. [16]

Сторожова вежа на горі Стражниця

За свідченням місцевих краєзнавців Т. Нагірного і Д. Лупи псова, на г. Стражниці стояла сторожова вежа, на якій сільські чоловіки у ХVІ–ХVІІ ст. несли варту, спостерігаючи за навколишнім тереном. [17] Такі караульні вежі будували в кожному заможному селі, і вони називалися чуга. Сиґнали про наближення ворожих загонів передавали з них запалюванням вогнища або ударами дзвонів. Не виключено, що подібна сторожова вежа стояла й на пагорбі гори Холма.

Оборонний монастир паулінів

На пагорбі над селом в урочищі Кляштор стояла ще одна мурована оборонна споруда. Її спорудження пов’язане з такою історією. У 1740 р. власник містечка Станіслав-Вінцентій Яблоновський (1694-1754) запросив до Нижнева ченців римо-католицького ордену паулінів і надав їм земельну ділянку на пагорбі для спорудження чернечої обителі.

Фундатор монастиря паулінів Станіслав Яблоновський

Будівництво монастиря і костьолу тривало сім років і було завершене у 1747-му. [18] Однак уже через кілька років через великі тріщини у стінах костьол довелося розібрати. Його будівництво затяглося до 50-х років ХVІІІ ст. Монастир мав відігравати роль сакрально-фортифікаційного об’єкта, тому його споруджували фундаментально за типом кляштору. Чотири муровані з цегли монастирські будівлі з’єднувалися між собою по периметру і створювали закритий просторовий комплекс - внутрішній прямокутний двір, витягнутий по лінії схід - захід. Вівтарною частиною до однієї зі сторін примикав костьол. Досить стрімкий і недоступний північний схил пагорба, окрім муру, захищали земляний вал і рів. Такими ж земляними укріпленнями були оточені й інші сторони кляштору. Центральною спорудою кляштору був мурований костьол. У центральній його частині містилася крипта, де поховали одного з власників села з дружиною. Під монастирем було влаштовано просторі підземелля зі склепінчастими перекриттями. Отці пауліни проводили місійну діяльність, збирали історичні літописи, вели літопис свого монастиря, куди записували всі значні події. Хроніка нижнівського монастиря паулінів зберігається нині у Центральному державному історичному архіві у місті Львові і є цікавою з огляду на фіксацію невідмих фактів і подій у житті краю. Закрито монастир за розпорядження австрійської влади у 1786 р. Спочатку його передали римо-католицькій парафії, а пізніше - римо-католицькому ордену сестер Непорочного Зачаття Діви Марії. Черниці успадкували все майно, що до цього належало паулінам. При жіночому монастирі тут функціонували дівоча школа для дітей аристократів, сирітський притулок та невелика амбулаторія для місцевих жителів. Покинули монастир сестри милосердя в 1947 р. після закриття чернечої обителі. Будівлі кляштору майже 20 років використовували як стайні колгоспу. В 1958 р. через аварійний стан їх розібрали, а на просторому майданчику влаштували тракторну бриґаду. [19]

Обстеженням встановлено, що на місці оборонного монастиря збереглися фраґменти мурованих стін завтовшки близько метра, глибокий рів у західній частині монастирського комплексу та штучні укоси.

Костьол і монастир паулінів у Нижневі. Світлина поч. ХХ ст.

Форт австрійської армії

У княжі часи по видовженому хребту гори Холма проходила дорога на Галич. У ХІV ст. тут стояв шляхетський замок, у ХVІ– ХVІІ ст. – сторожові вежі, на яких жителі Нижнева несли варту і попереджали про наближення турецьких і татарських загонів. За розповіддю місцевого краєзнавця Д. Лупипсіва, колись вершину гори Холма жителі намагалися використати під поля. Однак через часте виорюван-ня людських останків обробляти землю припинили.

У 1900 р. на стратегічних висотах гори Холм командування австрійської армії будує форт з лінійними укріпленнями для контролю над переправою через Дністер та навколишнім тереном. Спочатку форт з укріпленнями використовували як полігон для військових навчань. Однак з початком Першої світової війни укріплення зміцнили залізобетонними перекриттями, збільшили протяжність окопів та валів. Узимку 1915 р., укріпившись в форту, австрійська армія стримувала атаки росіян, які, починаючи з 12 лютого, на лінії Єзупіль – Нижнів намагалися прорвати оборону. Вдалося їм це зробити лише 20 лютого із захопленням Нижнівського форту. 25 лютого тут розмістився штаб корпусу 9-ї російської армії. На початку червня 1915 р. Нижнів знову опинився в зоні воєнних дій. На горі Холмі тепер тримала оборону російська армія. Артилерійським обстрілом з форту знищено більшість сільських будівель. [20]

У червні 1919 р. під час Чортківської офензиви УГА в укріпленнях форту окопалися поляки, загрожуючи наступом на фланг УГА. Головною опорою польських військ були окопи часів позиційної війни 1915–1918 років на дуже вигідній для оборони висоті «292» з крутими берегами від Дністра. Впродовж шести днів (12–17 червня) вояки 8-го куреня 3-ї бриґади УГА вели атаки на лінійні укріплення поляків, обстрілюючи їх з бронепоїзда. Зрештою на шостий день сили поляків почали слабшати, висоту було здобуто. Більша частина поляків здалася, багато загинуло. Вояки УГА захопили п’ять кулеметів і 300

скриньок з набоями. [21]

У роки Другої світової війни колишній австрійський форт використовували почергово радянська і німецька армії. Після війни короткий час у дотах форту містився якийсь засекречений військовий об’єкт, що функціонував до 1952 року.

Сьогодні час на місці форту можна побачити глибокі рови, вали й окопи протяжністю близько чотирьох кілометрів. Збереглися ями двох землянок правильної чотирикутної форми, вірогідно, продуктовий склад і штаб. У колишніх окопах простежується близько десяти ям-бліндажів. У центральній частині пагорба збереглися залишки дотів з залізо-бетонними стінами.

Залишки дотів австрійського форту. Світлина 2009

Лінійні польові укріплення австрійського форту. Світлина 2009 р.

Джерела:

[1] Томенчук Б. Археологія городищ Галицької землі. Галицько-Буковинське Прикарпаття. – Матеріали досліджень 1976-2006. – Івано-Франківськ, 2008. – С. 226.

[2] Нижнів // Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська обл. – К., 1971. – С. 579–580.

[3] Вуянко М. Нижнівські монастирі: від часів Київської Русі до середини ХХ століття // Наукові записки Івано-Франківського краєзнавчого музею. – 2003. – №7–8. – С. 35–47.

[4] Розповідь краєзнавця Д. Лупипсова // Звіт про відрядження Зеновія Федунківа до с. Нижнева Тлумацького району 28 вересня 2009 р.

[5] Нагірний Т. Під Покровом Пресвятої Богородиці // Репортер. – 2008. – 28 лютого. – С. 21–22.

[6] Гриджин Я. Нижнів - столиця мого дитинства // Тижневик Галичини. - 2000. - 8 червня.

[7] Czolowski A. Bitwa pod Obertynom 1531. – Lwow, 1890. - S. 9.

[8] Czotowski A. Bitwa pod Obertynem 1531. - Lwow, 1890. - S. 9.

[9] Гранат С, Буджак М. Замок над Дністром // Червона Калина (Додаток до газети «Дністровська зірка»). - 1990. - 27 жовтня.

[10] Гранат С., Буджак М. Замок над Дністром // Червона Калина (Додаток до газети «Дністровська зірка»). – 1990. – 27 жовтня.

[11] Гранат С., Буджак М. Замок над Дністром // Червона Калина (Додаток до газети «Дністровська зірка»). – 1990. – 27 жовтня.

[12] Звіт про відрядження Зеновія Федунківа до с. Нижнева Тлумацького району 28 вересня 2009 р.

[13] Koscioly i klasztory rzymskokatolicrie dawnego wojewodztwa Ruskiego.- T. 14.- Krakow, 2006. - S. 231.

[14] Гранат С, Буджак М. Замок над Дністром // Червона Калина (Додаток до газети «Дністровська зірка»). - 1990. - 27 жовтня.

[15] Koscioly i klasztory rzymskokatolicrie dawnego wojewodztwa Ruskiego. - T. 14. - Krakow, 2006. - S. 231.

[16] Звіт про відрядження Зеновія Федунківа до с. Нижнева Тлумацького району 28 вересня 2009 р.

[17] Нагірний Т. Під Покровом Пресвятої Богородиці // Репортер. - 2008. - 28 лютого. - С. 21-22.

[18] Koscioly i klasztory rzymskokatolicrie dawnego wojewodztwa Ruskiego. - T. 14. - Krakow, 2006. - S. 232.

[19] Вуянко М. Нижнівські монастирі: від часів Київської Русі до середини ХХ століття // Наукові записки Івано-Франківського краєзнавчого музею. - 2003. - №7-8. - С. 35-47.

[20] Історія села Нижнів. Рукопис невідомого автора. // Архів науково-редакційного відділу. – Папка «Тлумацький район».

[21] Волицький М. Під Нижневом // Календар «Гомону України» (Канада). Альманах на 1960 рік. – 1960. – С. 131–136.

Мне сообщили следующее:

Цитата

Метка о замке в селе Волосов установлена не точно. Замок находился на бурегу речки Стримба. До сих пор это место местные называют Муры. В замке прятались селяне во время монголо-татарской навалы. Сохранилась возвышеность на месте замка, которую охватывают со всех сторон остатки водных каналов.

Попробую связаться с автором, чтобы уточнить детали.

Пока же отмечу следующее:

• Метка мной была установлена на карте без привязки к участку укрепления. В примечании к карте значится "Метка установлена в центральной части села Волосов, на территории которого некогда находился замок. Поскольку точное местоположение замка пока не определено, то метку можно считать ориентировочной, т.е. прямо к объекту она не привязана".
   
• Интересно упоминание микротопонима "Муры", наличие которого намекает, что здесь могли существовать каменные укрепления.
   
• Что касается "монголо-татарської навали", то это, как по мне, обычная ситуация, когда монголо-татар 13 века путают с крымскими татарами, которые терзали земли нынешней Украины в более поздний период.
   
• Интересно упоминание сохранившейся возвышенности, окружённую "водяными каналами" (очевидно, речь идёт о мокрых рвах).

Всё это очень интересно. Чего только стоит микротопоним "Муры" и сведения о том, что не только память людская, но и сама земля сохранила доказательства существования этого объекта.

Упомянутые в названии сёла находятся по соседству. А вот так они расположены относительно Бурштына (тема на форуме) и Букачевцев (тема на форуме):

Поскольку в районе Нового Мартынова и Тенетников существовало несколько укреплений, то подумал, что лучше их рассмотреть в комплексе, тем более, что одно из этих укреплений находится между двумя сёлами и прикрепить его к одному из этих сёл не так-то и просто.

Укрепления в этом районе появились ещё в древнерусский период. В книге Богдана Томенчука «Археологія городищ Галицької землі» (2008) было бегло упомянуто и городище в Новом Мартынове. По данным автора, его можно было датировать 12-13 веками, но и в более поздний период жизнь там не замирала (т.к. площадка продолжала использоваться), потому в культурном слое памятника археологии встречаются находки и периода ориентировочно 14–17 веков.

К счастью, в той же книге была приведён план городища:

Благодаря этому плану удалось осуществить привязку (об этом ниже).

Проходит несколько веков с момента, как древнерусское городище перестало функционировать, и вот ближе к середине 17 века на месте древнего укрепления можно было увидеть (судя по карте Боплана) небольшой укреплённый городок с замком (?).

Новый Мартынов тогда назывался просто Мартынов, а рядом можно увидеть обозначенное точкой село Старый Мартынов, существующее и в наши дни под тем же названием. Так вот интересно, что городище находится именно на территории села Новый Мартынов. Следуя логике преемственности названий поселений, можно сделать вывод, что Мартынов изначально развивался там, где сейчас находится село Старый Мартынов, а потом (может быть после какого-нибудь опустошительного татарского набега) основной центр поселения сместился и так появился Новый Мартынов, а чуть позже жизнь могла возродиться и на старом месте и оба Мартынова продолжили существовать параллельно, правда, одеяло на себя перетянуло новое поселение - Новый Мартынов обзавёлся укреплениями, а Старый Мартынов остался в статусе села.

В контексте данной темы это всё особенно интересно, т.к. вырисовывается мысль, что между упадком городища и появлением на этом месте нового поселения (основанного переселенцами из Старого Мартынова?) прошло некоторое время. Вот если бы городище находилось на территории Старого Мартынова, то можно было бы предположить, что его площадку вновь освоили быстро... Впрочем, площадка городища находилась совсем недалеко от села Старый Мартынов и его жители могли использовать это укрепление в качестве оборонного пункта ещё до того, как появилось село Новый Мартынов.

Новый Мартынов на карте фон Мига (1779 - 1782):

К сожалению, никаких явно видимых следов укреплений на карте не видно. Разве что, если напрячь фантазию, то что-то похожее на отрезок вала с проездом можно увидеть у восточной границы поселения, да и то не факт, что это остатки фортификаций.

Плохо и то, что на фрагмент не попал соседний квадрат, где находится ещё одно укрепление, которое будет рассматриваться ниже.

Участок с городищем и храмом:

Теперь взгляд со спутника (Google-карта):

Живая карта

На снимке отмечено: 1 – городище, 2 – храм (вспоминаем карту фон Мига), 3 – укрепление между сёлами Новый Мартынов и Тенетники.

Как видно тот самый Новый Мартынов (он же Мартынов на карте Боплана) поглотил территорию городища, потому там и находят напластования, образовавшиеся позднее 13 века.

Об укреплении, помеченном под №3, я ничего не знаю. Исходя из квадратной формы его площадки, небольшой площади (размеры площадки всего ориентировочно 50х50 метров) и расположения, могу предположить, что это шанец, т.е. небольшая крепость. Это укрепление могли возвести здесь, например, для контроля участка русла Днестра. Кстати, некоторое время назад Жиздитель отметил, что это укрепление похоже по ряду параметров на укрепление в Верхней Липице (тема на форуме), которое тоже скорей всего было шанцем.

Бастіон поделился фотографиями, сделанными в нужном районе.

Начнём с городища. Вот несколько кадров, сделанных с площадки городища (сектор – с юго-востока по юго-запад):

На основе фото склеил парочку панорам:

А это вид на остриё мыса, занятного городищем, с юго-востока:

А теперь шанец, несколько видов с площадки укрепления на Днестр + вид на склон:

После такой вводной информации переходим к проблемам, спорным вопросам и прочим непростым моментам.

Остаётся неясным следующее:

1. Какую территорию очерчивали укрепления городка?

2. Судя по карте Боплана, в 17 веке в Новом Мартынове существовали укрепления городка + некая цитадель. Больше всего меня интересует цитадель и её расположение. Тут есть несколько вариантов: а) в качестве цитадели-замочка могли использовать площадку городища, б) роль цитадели исполняло то самое укрепление, которое я назвал шанцем, в) замок существовал в каком-то другом месте и его расположение не стоит привязывать ни к городищу, ни к шанцу.

3. Существовал ли в Новом Мартынове замок? На этот вопрос могут дать ответ фрагменты карты Боплана чуть лучшего качества, на которых бы точно можно было рассмотреть, что вот тут чётко заметно, что помимо укреплений городка картограф отдельно выделил замочек.

4. «Шанец» - что это за укрепление и какую роль оно играло в обороне этого района?

Ждём новых данных, новых мнений и новых подвижек в поисках истины.

Вот смотришь на список укреплений Ивано-Франковской области и видишь:

Цитата

• Виспа місто-фортеця
• Виспа замок
• Виспа оборонний монастир
• Виспа городище

Завидев такой солидный список укреплений, предполагаешь увидеть в наши дни на карте как минимум пгт, а может и город. А по факту обнаруживаешь село, причём не какое-то размашистое, а совсем крошечное:

Хотите живую карту? Вот вам Выспа на Викимапии

Расположена Выспа на границе со Львовской областью, буквально в 3-4 км от Новых Стрелищ, укрепления которых обсуждались в этой теме форума.

Поселение обосновалось в «вилке», которую образовали русла двух рек – Любешка (с запада) и Свирж (с востока):

На карте, показанной чуть выше, схематически отметил городскую застройку, потенциальное замчище и место, где некогда находился монастырь. Основой для определения местоположения всего этого послужила карта Мига:

Если точнее, то после поверхностной привязки получилось следующее:

В целом, я пока не уверен в существовании в Выспе всех типов укреплений, которые упомянуты в списке. Явно различимый замок как минимум видим на карте Мига, значит, он точно был. Городище в Выспе упоминает «История городов и сёл ...», правда, чётко не указывает, где оно находилось – на территории города, замка, монастыря или в каком-то другом месте? Осталось понять, был ли приспособлен к обороне монастырь, а также городок.

Город. Его, как я понял, основали в 1600 году. В радужное будущее вряд ли кто-то верил – существование замка тому прямое подтверждение. Городок тоже мог быть укреплён, но на карте Мига явно различимых укреплений я не вижу. А ведь, вроде, нет предпосылок для их уничтожения, т.к. поселение не особо разрослось. Хочется понять, упоминались ли где-то чётко укрепления городка, а не что-то абстрактное и обобщённое а ля «місто-фортеця».

Монастырь. Расположен отдельно от города, изолирован, в случае атак не мог рассчитывать на прямую защиту со стороны замка и города. Вполне мог быть защищён, да и на карте Мига видна какая-то стена/ограда вокруг монастырских построек. Но опять же нужно какое-то более прямое подтверждение оборонного прошлого обители, чтобы включить её в список приспособленных к обороне объектов. В истории монастыря особо не копался, а поверхностный поиск привёл к заметке «Географического словаря Польского Королевства… », где сказано, что «Издавна находился тут монастырь василиан, уничтоженный в 1744 году, переведённый в монастырь в Добрянах». Насколько я понимаю, речь идёт о том, что в 1744 году монастырь расформировали, а все что от него осталось (монахов?), передали монастырю в Добрянах (это, вероятно, в Львовской области).

Замок. Вроде село небольшое, и замок чётко изображён на карте Мига, но на спутниковых снимках его укрепления явно не различимы, да и структура застройки поселения с конца 18 века изменилась: что-то пропало (например, озеро), что-то появилось (например, новая улица, близ западной границы озера), потому некоторая сложность с локализацией всё же имеет место быть.

Одной из точек привязки может послужить храм, нарисованный на карте Мига (вплотную к замку и неподалёку от городка):

Может речь идёт об этом храме?

ВикиМапия

В Выспе есть старая деревянная церковь:

Её ли я отметил на карте, которую показал чуть выше?

Городище. О нём меньше всего сведений. Натыкался на простые упоминания, без каких-либо описаний структуры укреплений или местоположения этого объекта.

Такая вот затравка для обсуждения...

Итого, нужно:

1. Определить, какие типы укрепления были представлены в Выспе, особенно важно понять, были ли укреплены городок и монастырь.

2. Где именно эти объекты находились, как были расположены их укрепления?

Если у кого-то есть соображения/комментарии по теме высказанного или правки по локализации, то милости просим присоединиться к обсуждению!

Большовцы (Більшівці, сторінка на Вікіпедії) – пгт. В Галицком районе. Расположен сей городок неподалёку от трассы, ведущей из Рогатина, через Бурштын в сторону Галича:

Ещё Гийом Ле Вассер де Боплан (страничка на Википедии) посредством одной из своих известных карт, дал нам понять, что как минимум в 1-ой половине 17 века Большовцы представляли собой городок, который защищали городские укрепления и замок:

Может кто не в курсе – у этой карты юг вверху, а север внизу.

Далее карта фон Мига. Тут, к сожалению, всё довольно аморфно. Когда я в первый раз рассматривал Большовцы на этой карте, то самым интересным объектом показался тот, который я выделил на карте (смотрим ниже) красным контуром. Так до сих пор и не знаю, что это такое... замок, к примеру, находился чуть западнее.

Далее процитирую строки авторства Ирины Пустынниковой (детали на страничке Большовцев сайта www.castles.com.ua), которые касаются истории замка-дворца (выделения жирным мои - Filin):

Цитата

• В кінці XVI - в першій половині XVII ст. Більшівці належали родині Казановських. Подільський воєвода, гетьман Мартин Казановський (1566-1636) і був фундатором більшовецького кармелітського кляштору та костелу - і віддав під святиню гарне місце на узгір'ї, звідки відкривається чудова панорама села та рік Нараївка і Гнила Липа. Саме в часи Казановських в Більшівцях зводиться чималий мурований замок (правда, Пьотр Красний і Марек Войцік, автори статті про Більшівці в багатотомнику "Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego", пишуть, що від того замку збереглися до наших часів башта, фундамент та залишки муру, але тут вони, здається, помиляються). Пізніше маєток відйшов до Яблоновських - щоб вже на початку ХІХ ст. відійти до Малецьких. В 1830 р. Більшівці придбав Валеріан Кржечунович (Walerian Krzeczunowicz, 1790-1866) - і його нащадки і були останніми власниками містечка аж до радянських часів.
• Вже згадувані власники Більшівців Казановські звели тут вже згадуваний замок (що цікаво, про збережену замкову башту пише також і Роман Афтаназі в 7 томі "Дій резиденцій...", згадуючи ще, що башта зведена з цегли, яка дуже нагадує цеглу старостинського замку в Галичі).
• Близько 1800 р. в сусідстві з давнім замком, на горбку, Малецькі будують двір…
• Палац я неодноразово бачила на фотографіях - і мушу признатися, що вживу він виглядає в рази імпозантніше і цікавіше. Парковий фасад був більш репрезентаційним, аніж головний - і, може, тому він якраз головним і став (з паркового боку тепер зарослі запущеного парку, старі сходи та недючий фонтан). Тепер чотирьохколонний портик зустрічає всіх, хто прибуває до споруди - і переважно це "дуже хворі люди", як пояснила там одна з тимчасових мешканок палацу. Ще й прибувають вони на кареті - кареті швидкої допомоги. Я ж згадувала вже, що в ошатній резиденції зараз селищна лікарня.
• Ландшафтний парк площею в кількадесят гектарів лежав перед палацом. З усіх боків споруду оточували підстрижені газони, в верхній частині парку була алея рожевих акацій. Парк був вкритий стежками для пішоходів та доріжками для екіпажів. В парку мешкали на волі лиси, сарни і зайці. В Другу світові німцецькі солдати вирубали всі хвойні дерева парку. Зараз в планах більшовецьких чиновників очищення парку і навіть насадження екзотів, як от гінкго чи тюльпанове дерево.

Современные фото дворца:

Источник

Итак, в 1-ой половине 16 века замок уже существовал, а исходя из его "башенной" структуры, можно предположить, что он мог появиться и в 16 веке. В 19 веке рядом с замчищем был возведён дворец, а рядом с дворцом был разбит парк. Судя по данным польских исследователей, строительство дворца не подписало смертный приговор всем старым постройкам замка, ведь как минимум одну башню и фрагменты/фундаменты стен старого замкового комплекса ещё можно было увидеть относительно недавно. Что на месте башни, замковых стен и корпусов находится сейчас, не совсем понятно. Нужна разведка.

Масла в тему Большовцев подлил Vart, когда дал ссылку на страничку с перечнем интересных кадастровых карт. Была там и карта Большовцев образца 1846 года, на которой мало того, что чётко читается дворцово-парковый комплекс (в наши дни на их месте спутник показывает маловразумительное месиво), так ещё и чуть севернее дворца, если ничего не путаю, можно увидеть не только контуры замчища, но и уцелевшие постройки старого оборонного комплекса! Например, на карте видна та самая башня, которую упоминали польские исследователи (Афтанази и т.д.). Судя по всему, эта круглая в плане башня некогда усиливала один из углов замка.

Дворец (выделен красным контуром) и парк (южнее дворца) на фрагменте кадастровой карты 1846 года:

Дворец (№1), башня (№2), корпуса вокруг замчища (№3), внутренний двор замка (№4) на фрагменте кадастровой карты 1846 года:

Предварительно вырисовалась следующая картина – в Большовцах существовал регулярный четырёхугольный в плане замок с 4-мя угловыми круглыми (?) в плане башнями и, возможно, 1-ой надвратной, расположенной с юга (т.е. где-то в районе дворца):

Ещё раз отмечу, что высказаннная выше версия является предварительной.

Итого, кадастр показывает, где находилась самая живучая башня замка (что там сейчас на её месте?) и намекает, что замчище было расположено к северу от дворца.

Что касается городских укреплений (согласно карте Боплана, не один только замок защищал Большовцы), то исходя из данных кадастра, который показывает расположение рыночной площади, центр города находился южнее замчища. Его-то, вероятно, и защищали искусственные укрепления:

Где именно проходила линия укреплений города – это тема для будущих исследований.

Если в 19 веке город с точки зрения планировки выглядел более-менее гармонично/структурировано, то после военных корректировок 20 века всё изменилось. Теперь и на месте парка, ранее имевшего чёткую планировку, и на месте центра города, спутник выдаёт маловразумительное месиво, в линиях которого местами угадываются черты "лица" ранее преуспевавшего городка:

Будете ехать в сторону Галича, не поленитесь проведать замчище в Большовцах и попробуйте посмотреть на городок, как на один из важных укреплённых пунктов в районе Галича.

Расположение Тысменицы относительно Галича и Ивано-Франковска:

Кстати, близкое соседство быстро развивавшегося Станислава (Ивано-Франковска) оказало большое влияние на снижение значения Тысменицы.

Чуть крупнее:

Живая карта

Городище

Благодаря наводке @gutsulsky удалось быстро установить местоположение летописного городища, прародителя современного города:

Вот его краткое описание из книги А.В. Куза «Древнерусские городища X–XIII вв»:

Оказывается, это городище довольно активно обозначалось на картах:

1914 год:

Конец 19 – начало 20 века:

А здесь живая спутниковая карта нужного места.

С городищем вроде разобрались, переходим к укреплениям города и замку:

Краткая справка из книги Яна Лешека Адамчика «Fortyfikacje stałe na polskim przedmurzu od połowy XV do końca XVII wieku»:

Как видим, в 17 веке был построен каменный четырёхугольный в плане замок с бастионами на углах. А городок, по описаниям Ульриха Вердума, был окружён земляным валом с палисадом на нём.

В качестве дополнения – нарезка интересных моментов истории Тысменицы из книги «История городов и сёл Украинской ССР»:

Цитата

На території, де розкинулася Тисмениця, люди почали селитися ще у глибоку давнину. В урочищі Городищі виявлено поселення трипільської культури, римські монети І—IIІ ст. та рештки городища давньоруських часів.

Перші згадки про Тисменицю вміщено в Іпатіївському літопису 1143 року. Вигідне географічне положення міста сприяло його швидкому зростанню. Тут проходив стародавній шлях зі Львова на Коломию, Буковину, Молдавію. Тисмениця була об'єктом дуже частих нападів турків і татар. Чужинці завдавали великої шкоди: грабували, руйнували, а в 1513 і 1676 роках повністю спалювали її. Нове місто побудовано за річкою Вороною.

1449 року Тисмениця здобуває магдебурзьке право і починає зростати економічно. В XV—XVII ст. ст. вона стає одним із значних ремісничих і торгових центрів Прикарпаття, куди переселяються ремісники багатьох спеціальностей та купці.

Важливу роль у розвитку міста відігравала торгівля. Тут відбувалися багатолюдні ярмарки, куди приїздили купці з різних міст. Першими власниками Тисмениці були магнати Потоцькі. Але за неї весь час точилася боротьба. Згодом нею володіли Вільгеровські, Черновські, а там знову Потоцькі. Власники Тисмениці багатіли коштом торгових мит: з кожного воза брали від 1 гроша до 3 динарів, від котла для варіння солі— 6 гривень тощо. В місті існував пункт для збирання мита.

Разом з міщанами в Тисмениці проживало чимало селян. В кінці XVI — на початку XVII ст. вони відбували панщину на Потоцьких 2—3 дні щотижня. Всі церковні і монастирські землі теж оброблялися як феодальна повинність. Доводилося виконувати й інші роботи. Окремо селяни платили десятину на користь католицької церкви, працювали на будівництві, охороняли замок тощо.

Важко жилося й міщанам. їх зобов'язували укріпляти й захищати місто, споруджувати й перебудовувати Тисменицький замок. Після турецьких і татарських нападів, що спричинялись до великих спустошень, мешканці на певний час звільнялися від податків. Однак їх зобов'язували відбудо¬вувати зруйновані замок і місто.

Часті набіги татарських і турецьких орд, реквізиції королівських військ, зловживання власників міста Потоцьких своїми феодальними правами, посилення утисків над жителями — все це призводило до занепаду. Тисмениця поступово втрачає своє колишнє значення. На це звернув увагу німецький мандрівник Ульрік Вердум, який, проїжджаючи тут 8 січня 1672 року, записав у своєму щоденнику: «Тисмениця — мале місто, оточене земляними валами й полісадами на них, але все уже валиться».

Тисмениця за епохи феодалізму була досить помітним осередком освіти і зодчества. Крім замку, тут у XVII ст. було споруджено вірменську православну церкву запрошеними в 1677 році Д. Потоцьким вірменами, яких вигнали турки з Кам'янця-Подільського. Вірменська община дістала тоді окреме самоврядування, парафію, а 1739 року відкрила й школу.

Почалася перша світова війна… Місто стало ареною запеклих боїв між російськими та австро-угорськими військами.

1917 року місто знову захопили австро-угорські війська. Тисменицю було зруйновано й спалено на 60 процентів.

2 липня 1941 року селище окупували німецькі фашисти… На руїни було перетворено поліклініку, лікарню, агротехшколу, електростанцію й друкарню, спалено 150 будинків... 28 березня 1944 року бійці 8-го гвардійського механізованого корпусу 1-ї танкової армії, а також бійці 67-го гвардійського полку першими увірвалися до Тисмениці. Зав'язалися кровопролитні бої з фашистами… Бої за селище точилися три дні. 1 квітня під тиском переважаючих сил противника частини 1-ї танкової армії змушені були відступити. 26 липня 1944 року Тисменицю визволено від фашистських загарбників.

Полная версия

Тысменица на карте Мига (1779 - 1782):

Укреплённый старый город находился здесь:

Живая карта

Вот, например, такой черновой вариант размещения городского вала и ворот:

Не уверен, что всё было именно так, но нужно ж с чего-то начинать.

Тысменица на карте конца 19 – начала 20 века:

На карте 1926 года:

Замок

Думал, что определить, где именно он находился, будет достаточно просто, ведь его укрепления хорошо видны на карте Мига:

До сопоставления карты Мига со спутниковой картой подумал, что замчище – это район школы и стадиона. Однако при сопоставлении карт создалось ощущение, что замок должен находится ближе к центру города, чем то место, где находится стадион.

Какие будут соображения по поводу места его размещения?

P.S. В Тысменице есть музей (о нём можно почитать здесь и здесь), где при случае можно узнать информацию по теме городских укреплений, замка и т.д.

Пытаясь локализировать место, где когда-то находились укрепления Коломыи, столкнулся с рядом проблем. Во-первых, источники часто подают информацию так, что толком непонятно, сколько в Коломые существовало отдельных укреплений. Во-вторых, подача информации бывает настолько разной, что в случае работы с одним источником рисуется одна картина, а в случае работы с другим – совсем другая.

Пока понятно, что в Коломые по состоянию на 13 век существовало укреплённое поселение, городище. Уже на этом этапе появляется сумятица, т.к. ряд источников предпочитают считать его первым замком, хотя городище и замок – это далеко не тождественные понятия. Далее, уже с конца 14 века и далее начинается польский период истории Коломыи. У польской Коломыи были городские укрепления, а также замок. Но опять же источники так подают информацию, что толком не понятно, например, был ли построен замок на территории городища или нет? И где именно он находился? А кроме того, информация ряда источников указывает на то, что в Коломые могло по очереди существовать два замка, построенных в разных местах. Поскольку в 17 веке центр города переместился на север, то путаница появляется и в локализации городских укреплений.

Вот со всем этим и хочется разобраться.

В данном случае особенно интересно выглядит тот факт, что в историю существования такого озера верит Богдан Томенчук, человек, хорошо известный мне по многочисленным публикациям, относящимся к археологии Прикарпатья (в частности, он автор солидных трудов "Археологія городищ Галицької землі", "Археологія некрополів Галича і Галицької землі...", "Княжий Галич – єпископський центр сер. ХІІ – ХІІІ ст..." и других). В общем, не диванный краевед среднего разлива, а практик со стажем, участвовавший в раскопках множества памятников археологии.

Те, кто читал тему Амадоки, найдут в этой статье много знакомых деталей.

Дабы повысить информативность материала, покажу карту, на которой отмечены населённые пункты, упомянутые в статье:

Живая карта

Также можете изучить этот район на Карте укреплений Украины

Цитата

На дні Прикарпатського моря

Прикарпатський науковець виявив, що Івано-Франківськ та три десятки ближніх сіл розташовані на території, яка кілька століть тому була зайнята велетенською водоймою. Через зміни клімату Прикарпатське море невдовзі може знову повернутися у свої береги?

Стрімкі пагорби Вовчинецьких гір, які тепер височіють на північній околиці Івано-Франківська, колись були берегом, об який розбивалися хвилі Великого Озера. На узбережжі цієї велетенської водойми стояли Тисмениця, Отинія та Лисець. У роки найбільшого розливу південні межі цього озера сягали відрогів Карпатських гір біля Надвірної. Це було справжнє Прикарпатське море, яке, за різними підрахунками, займало величезну площу - від 200 до 500 квадратних кілометрів.

Major Lacus (латинською - Велике Озеро) - такою назвою на рукописній карті 15-16 століття позначено цю водойму. Як видно на карті, з озера витікають дві річки, які поблизу Тисмениці (це містечко, про яке дійшли відомості від княжих часів, теж позначене на мапі) зливаються в одну велику ріку, яка впадає, очевидно, в Дністер.

Український археолог, доцент Прикарпатського університету, кандидат історичних наук Богдан Томенчук вважає, що дві річки, які витікають із озера, - це Бистриця Солотвинська та Ворона. Історик стверджує, що знайшов наукові підтвердження того, що море, яке зображене на давній мапі, не було витвором уяви невідомого картографа, а реально існувало.

Розкинулось море широко...

«Я випадково натрапив на дві цікаві, на мій погляд, рукописні карти Європи часів пізнього Середньовіччя, вони датовані орієнтовно 15-16 століттям, - розповідав репортерові «ГК» науковець. - Давній картограф позначив на території Прикарпаття, або, правильніше буде сказати, на Покутті, величезну водойму, яку назвав Великим Озером. На пізнішій мальованій карті України, створеній у 17 столітті під керівництвом французького інженера Гійома де Боплана, на цій території жодної водойми немає. Натомість сьогодні ми маємо тут дуже заболочену місцевість, яка під час повеней катастрофічно наповнюється водою. Коли я почав досліджувати можливість існування великої водойми на вказаній території, то з'ясував, що сліди такого озера прочитуються на сучасних геодезичних та ґрунтознавчих картах».

Як пояснив Богдан Томенчук, за характером ґрунтів можна визначити, яка рослинність переважала на тій чи іншій території. У степовій зоні, скажімо, утворюються масивні чорноземи. Жовтий колір ґрунтів свідчить про заліснену місцевість. А наносні шари гравію вказують на дно водойми чи старі русла річок.

«На теперішніх ґрунтознавчих картах чітко видно, що територія межиріччя Бистриць та Ворони була контактною зоною між степом і лісом, - розповідав дослідник. - Тут покутські чорноземи межують із жовтою глиною прикарпатських лісів. Але ґрунти в Івано-Франківську та ближніх селах мають одну особливість. Проводячи археологічні розкопки, я пересвідчився, що під шаром болотистого чорнозему несподівано виявляється шар гравію, за яким - знову чорнозем. Це ознака того, що тут колись існувало дно водойми, яка то з'являлася, то пропадала».

За словами Богдана Томенчука, на сучасних геодезичних картах можна простежити ймовірні межі Великого Озера, від якого тепер залишилася западина у межиріччі обох Бистриць та Ворони. На береги гіпотетичної водойми вказують горизонталі, якими на карті з'єднані висоти однакової величини над рівнем моря.

«Ось на карті височина - Вовчинецькі гори, а далі на тій же висоті - Підпечари з їх гарно вимитими водою печерами, а ось високий берег річки Ворони простягся аж до Отинії, - показував на мапі дослідник. - Інша лінія рельєфу, яка, можливо, позначає берег цього моря в найбільш повноводні роки, тягнеться до передгірських сіл Надвірнянського району. Це велика западина, в якій тепер розташовані три десятки населених пунктів. Я підрахував, що її розміри коливаються від 200 до майже 500 квадратних кілометрів. А глибина цього, умовно кажучи, Прикарпатського моря, могла становити понад 45 метрів. Величезна заболочена місцевість від Івано-Франківська до Отинії та Надвірної - це все дно того Великого Озера, яке тепер зникло. Хтозна, чи не відновиться ця водойма, зважаючи на теперішній значно перезволожений клімат в Європі?»

Перед потопом?

На думку Богдана Томенчука, 5-6 століть тому європейські картографи могли зафіксувати гігантську водойму на Покутті, яка справді існувала на цій території в ті кліматичні періоди, які характеризувалися надмірною зволоженістю. Історичні джерела, зокрема власні археологічні дослідження пана Томенчука, підтверджують існування у певні часи вкрай несприятливих умов для існування на цій території людських поселень.

«Відомо, що існують природні цикли змін кліматичних умов, - розповідав науковець. - Європейські дослідники уже давно дійшли висновку, що міграційні процеси, якими час від часу були охоплені стародавні народи, часто були спричинені саме погіршенням природних умов, а не якимись соціально-економічними змінами у суспільстві чи демографічними вибухами, як учила нас радянська марксистська методологія».

За словами Богдана Томенчука, кліматичне підґрунтя мало, зокрема, велике переселення народів, в результаті якого слов'яни розселилися на Балканському півострові в 6-7 столітті, а степові народи перейшли через Карпатські гори до Панонії. У той час, за словами науковця, відбулася велика зміна погодних умов, зокрема затяжні дощі призвели до затоплення величезних територій. Через погіршення умов існування різні племена зривалися із насиджених місць і шукали кращого життєвого простору.

«Слов'яни змушені були цю землю покидати, бо вже нічого вона їм не давала, така величезна тут була заболоченість, - вважає науковець. - Пізніші візантійські хроніки детально й емоційно описують суворі зими, страшні грози, потопи, землетруси. Наприклад, до нас дійшли відомості про те, що у 761 році Чорне море промерзло вглиб на 0,65 метра. І такі зміни клімату були завжди, просто не у всі часи вони підтверджуються документально. Проте з певністю можна сказати, що несприятливі погодні умови були тоді, коли відступали зі своїх земель кімерійці і скіфи, і сарматське переселення також було викликане змінами клімату».

За писемними даними, після періоду великої зволоженості та страшенних морозів, які вигнали зі своїх домівок степові народи, слов'ян та германців, в 9-10 століттях в Європу повернулося тепло.

«У той час на наших землях встановився кліматичний оптимум, тобто тут було страшенно добре: великі урожаї, розквіт міст, збільшення населення, укріплення Київської держави, - розповідав Богдан Томенчук. - Але через триста років, в 13-14 століттях знову збільшується зволоженість, повертаються холодні зими. В наступному столітті - морози, недороди, голод, епідемії. До кінця вісімнадцятого століття в Європі тривав так званий малий льодовиковий період. І лише з 19 століття почалося потепління, яке ми відчуваємо дотепер».

Прикарпатський науковець стверджує, що існують також археологічні докази того, що в історії Покуття були періоди, коли через затоплення великих територій тут утворювалася гігантська водойма. За його словами, на користь такої версії говорить той факт, що на території Івано-Франківська не було виявлено слідів слов'янських поселень 6-7 століть. Немає також знахідок часів ранньої бронзи, хоча пізнішу трипільську культуру у Франківську виявлено.

«Відсутність археологічних знахідок певних періодів підтверджує припущення про те, що через несприятливі погодні умови, скажімо, через сильне заболочення, а можливо, й повне затоплення цієї місцевості люди тут якийсь час не жили, - говорить науковець. - На жаль, визначити чітку періодичність виникнення цих несприятливих умов для проживання на основі таких непрямих даних неможливо. Потрібні польові дослідження, закладення шурфів, інструментальні заміри, які дозволять зробити датування ґрунтів і вкласти у чітку хронологію усі появи і зникнення Прикарпатського моря».

Богдан СКАВРОН

Источник

Жаль, что в статье не названа карта, которая видна на иллюстрациях, но и без этой информации можно отыскать "Большое озеро" на ряде карт 16 века, известных по темам Амадоки.

Вот, к примеру, карта Landtafel des Ungerlands / Polands / Reuffen / Littaw / Walachei / Burgarei, изданная в 1550 г.

А это карта 1562 г. выпуска:

Очевидно, есть и другие...

Скриншоты:
            

 

Скриншоты:
         

с. Городиска (укр. Городиська) находится на границе Ивано-Франковской и Тернопольской областей, в 15 км к востоку от Рогатина, в 11 км к юго-западу от Бережан:

Живая карта

Уже одно название села намекает, что с ним связано какое-то старое укрепление. И действительно, рядом с селом, на возвышенности, довольно неплохо сохранилось славянское городище 10-13 вв.:

Викимапия

Долгое время у меня не было полной уверенности касательно того, где именно в селе стоит искать городище, поскольку участок укрепления на спутниковых снимках выглядел не особо выразительно и линии обороны были очень слабо различимы:

Но тут на глаза попались прекрасные зимние снимки с Google Earth, сделанные в январе 2012 г., на которых чётко видна напольная линия обороны городища, да и в целом площадка объекта очень хорошо очерчена:

А вот ещё один старый снимок с Google Earth, сделанные в сентябре 2011 г. Тут всё не так очевидно, как на зимних снимках, но всё же следы линий укреплений с напольной стороны можно различить:

Краткие сведения об этом объекте нашёл в монографии Богдана Томенчука Археологія городищ Галицької землі. Галицько-Буковинське Прикарпаття (2008). Правда, там объект замаскирован, так сказать. Дело в том, что городище Б. Томенчук привязал к с. Лопушня, которое находится к паре километрах к востоку от с. Городиска. Скорей всего на момент составления справки о городище, поселение рядом с ним (т.е. с. Городиска) считалось не селом, а хутором, потому городище было решено прикрепить к ближайшему селу, т.е. к Лорушне.

Итак, на стр. 226 указанного труда есть таблица со списком городищ Галицкого Прикарпатья. Под №22 там числится Лопушна (с "а" на конце, а не с "я"). Согласно данным таблицы, поселение в районе городища во 2-ой половине 10 века уже существовало, и вплоть до 1-ой половины 13 века на участке без значительных перерывов функционировал форпост:

К слову, близ с. Лопушня в 1850 г. был найден уникальный идол Святовида.

На стр. 464 находим план объекта с подписью "Городище в с. Лопушна (х. Городиська)". Вот благодаря этому уточнению в подписи, где сообщалось, что речь на самом деле идёт о хуторе Городиска, и удалось связать данные Б. Томенчука с объектом, который мы рассматриваем в этой теме. Собственно, план:

Обратите внимание, что помимо укреплений ядра на кончике мыса, Б. Томенчук на плане показал ещё одну линию обороны, выдвинутую в напольную сторону, однако на имеющихся спутниковых снимках эта линия не прощупывается, в отличие от явно различимых укреплений ядра. То ли наличие этой линии Б. Томенчук только предполагал (и действительно, она там выглядит логично), либо с момента обследования объекта эту линию укреплений тотально распахали:

Городиска относительно молодое село. На карте Фридриха фон Мига его нет, а на месте села лес, исполосованный множеством дорог. В нужном районе видим топоним "B Horodywska", где "B", вероятно, сокращение от слова "Berg", т.е. гора. Получаем гору Городиску, название которой, очевидно, получено от обсуждаемого в этой теме укрепления:

Живая карта

На карте 1861-1864 гг. уже не только северная часть массива, а целый конгломерат всяких возвышенностей подписан по оси север - юг как "Городище" ("Horodyszcze"). Села нет. Стрелкой отметил участок укрепления:

Живая карта

На карте 1869-1887 гг. села всё ещё нет. Название возвышенности "Городищу" ("Horodyszczu") смещается к югу относительно участка с укреплением (отметил на карте стрелкой):

Живая карта

Все эти блуждания названия возвышенности (постепенные перемещения с севера на юг) как бы намекает, что картографы могли не знать, где находится тот самый объект, в честь которого была названа локация, потому-то название и лепили в разных местах.

То ли в конце 19 века, то ли в начале 20 века появляется село, которое изначально носило название Городище. С этого момента на картах отдельно подписывают село, а отдельно - возвышенность к северу от него.

Польская карта 1926 г. Участок укрепления отметил стрелкой:

Источник

Ещё одна карта 1926 г.:

Источник

На генштабовской карте 1978 г. село подписано как Городисская:

Источник

Кстати, по мнению Google-карты село на русском в наши дни называется ГородискаЯ:

Викимапия

P.S. В 4.5 км от Городиска расположено укрепление в с. Мечищев (Тернопольская обл., Бережанский р-н), также возведённое на мысу и похожим образом ориентированное по сторонам света. Есть вероятность, что Мечищевское укрепление могло быть изначально славянским городищем, и тогда, вероятно, оба объекта могли существовать одновременно и, как следствие, могли взаимодействовать: