Замок в Теребовле очень редко снимают с высоты, потому любой кадр имеет большую ценность. К тому же замок приземистый, а "благодаря" зарослям с земли рассмотреть его получается не со всех сторон, потому только на фото/видео, сделанных с воздуха, можно увидеть структуру замковых укреплений.

Начнём, пожалуй, с фото, сделанного в межвоенный период (1918-1939):

Источник

Видео с видами достопримечательностей Теребовли, в том числе и замка:

Скриншоты:

Материалы, опубликованные ниже, взяты из новости от 17 мая 2018 г.

Цитата

В Теребовлянському замку досліджують криницю

Замкова криниця знаходиться в північно-західній частині замкового подвір`я. Криниця кам`яна. Перший ряд кам`яної кладки знаходиться дещо нижче рівня сучасного замкового подвір`я. Зараз над криницею в цілях безпеки встановлено дерев`яне перекриття. Враховуючи локалізацію криниці, грунтовне її дослідження можливо здійснити лише розглядаючи дане питання крізь призму функціонування Теребовлянського замку.

Теребовлянський замок знаходиться на скалистій Замовій горі (51 м), що зі сходу омивалась р. Гнізною, із заходу та півдня – її притокою Пичинією.

Оскільки замок мав кілька етапів забудови, розглянемо питання виникнення і функціонування криниці відносно цих етапів.

І етап ХІ-ХІІІ ст. Замок Князя Василька

Перший замок в Теребовлі було закладено в період князювання Василька Ростиславовича (1067(1064)-1124). Точна дата будівництва замку невідома. Документальних джерел, котрі могли б допомогти точно визначити рік будівництва замку немає. На думку теребовлянського краєзнавця та архітектора М. Ковальчука, замок князь Василько почав будувати приблизно 1084 р., а остаточно знищений він був, вірогідно, в 1241 р. ордами хана Батия. Колодязя в замку на той час не було: наші предки ще не знали способу копання у скелях глибоких криниць. Він з`явився значно пізніше. Підтверджує цю думку і дослідник Л. Чачковський. Він припускає, що вода до города була проведена підземним водопроводом з дальшої околиці, можливо, від горішньої течії потічка Пичинії. М. Ковальчук, враховуючи рельєф місцевості і перепад висот, вважає нереальним таке водопостачання замку. На його думку, в замку були резервуари, де зберігались значні запаси води на випадок облоги.

ІІ етап XIV-XV ст. Замок Казимира Великого

За наказом польського короля Казимира Великого у 1360 р. на місці зруйновано ще в ХІІІ ст. княжого замку зводять новий. Жодних історичних описів чи малюнків замку знайти не вдалось. Про його забудову ми можемо довідатись з описів замку Андрея Тенчинського. Оскільки замок Тенчинського виріс з Казимирівського і успадкувапв його планувальну структуру. Криниця в замку з`являється саме в цей час. На основі досліджень М. Ковальчука, посередині двору стояло житлове приміщення, тут же викопано криницю глибиною 45 м.

ІІІ етап XVI ст. Замок Андрея Тенчинського

Внаслідок частих нападів татар Теребовлянський замок став непридатним для оборони. Тому, у 1534 р. краківський каштелян Андрей Тенчинський власним коштом розпочав капітальний ремонт замкових стін та його внутрішніх споруд. Замок відновили дуже швидко – всього за кілька місяців. Насамперед було відремонтовано мури, а на місцях їх повного знищення побудовано з деревяних брусів комори на високих фундаментах. У замку була одна сторожова вежа, що знаходилась з північного боку. У 1551 р. за наказом скарбника великої корони було створено комісію, яка детально оглянула споруду і склала для польського уряду інвентарний список. Про криницю теж довідуємось з матеріалів інвентаризаційного акту. Він вказує, що перед пекарнею – криниця. Над криницею деревяне колесо, що тягне воду, з коловоротом, ланцюгом і двома окутими залізом відрами.

IV етап XVII ст. Замок Олександра Балабана

У 1631-32 рр. стараннями старости міста Олександра Балабана було споруджено новий замок. У плані замок має неправильну, видовжену форму п`ятикутника, що повторює конфігурацію гори. Він має три вежі, що сполучались високими стінами. Стіни і башти забезпечені бійницями для ведення вогню з гармат і ручної зброї. Залишки цього замку збереглись до сьогодні. Після закінчення будівельних робіт сейм скерував до замку ревізорів, які мали прийняти новобудову. Документи ревізії дають уявлення про те, як виглядав тоді замок, однак, в них немає згадок про криницю.

Люстрація замку проведена в 1664 р., описує, що «... на подвір`ї гарні кімнати та покої муровані. Є і другий дерев`яний будинок і криниця мурована».

Проведена в 1730 р. ще одна інвентаризація замку фактично повторювала люстрацію 1664 р. і містить згадки про криницю: «... є і другий дерев`яний будинок, а також і третій будинок, кухня, пекарня і криниця мурована».

В 1699 р. Теребовлянський замок втратив своє стратегічне значення. Серед руїн замку відремонтували лише старостинський палац, де продовжував проживати староста і відбувалися міські і земські суди. Коли в 1765 р. старостинський палац став аваріійним, суди перенесли до міста.

Наприкінці XVIII ст. Теребовлянському замку уже ніякої уваги не приділялось. Його стіни і вежі під впливом природних чинників, а то і недобросовісних людей помалу руйнувались. Будь-яка реставрація чи консервація не проводилась, оскільки австрійському уряду історія замку була чужа. Фортеця викликала зацікавлення лише в гостей міста, які з його мурів любувалися навколишніми краєвидами.

На початку ХІХ ст. австрійська влада розібрала внутрішні приміщення замку і побудувала серед фортечних мурів казарми. Зважаючи на те, що будівлі замку використовувались під казарми, можна припустити, що в цей період криниця діяла, нею активно користувалися і мали утримувати в доброму стані, оскільки іншого джерела водозабезпечення поблизу не було.

Хазяйнування австрійських солдатів на території замку завдало йому великої шкоди. Камінь з фортечних мурів безборонно брали на різні будови. Повністю із фундаментом були розібрані руїни старостинського палацу. У 1880 р. казарми в замку ліквідували. З цих даних можна зробити висновок, що після того, як австрійські військові покинули Замкову гору, криниця перестала використовуватись, згодом стає непридатною для водопостачання, оскільки в першій третині ХХ ст. виникла необхідність її відновити.

Наприкінці 1920- початку 30-х рр. з ініціативи комісара міста Сильвестра Комісевича і бургоміста Казимира Міссони на замку проведено реставраційні роботи. Заходами Подільського товариства в Теребовлі були відслонені до самого низу нижні кондифнації південної та західної башт та фундаменти казематів вздовж північної стіни обводових мурів. Вздовж східної стіни відкриті долішні частини рівнобіжного муру з давнішого замку. В середині замкової площі, від сторони західного обводового муру, відкопано аж до низу замкову студницю глибиною 45 м. Воду з неї діставали насосом, таким чином гості були забезпечені водою. Головну вежу фортеці розчищено, в ній відкрито корчму. В східну стіну фортеці вмуровано плити з прізвищами теребовлянців, які зробили найбільший внесок у впорядкування території.

Відомо також, що в 30-х роках з ініціативи магістрату на Замковій горі в приміщенні північно-східної вежі відкрито історико-краєзнавчий музей. Він діяв до приходу радянських військ в 1939 р., після чого його зруйнували. Зважаючи на ці дані, а також спогади Смалиги М., котрий пригадує, що до Другої світової війни над криницею на рівні грунту була встановлена кам`яна плита приблизно1,5*1,5 м з діркою посередині, куди була вмонтована труба з помпою. Можна зробити висновок, що криниця діяла до початку війни.

За період війни і перші післявоєнні роки даних про криницю немає, проте у 1947 р. у Теребовлі відбулись події, що проливають світло на питання функціонування криниці в цей час. У 1947 р. у місті було здійснено вбивство молодої дівчини, з метою приховання злочину, тіло кинули у (відкриту на той час) замкову криницю. На 1947 р. криниця була недіючою (спираючисть на розповіді місцевого населення це можна пояснити наступним – перед початком війни, коли стало зрозуміло, що до міста ввідійде радянське військо, польські солдати протягом тривалого періоду часу завозили на замкове подвір`я землю, можливо, тоді ж в криниці було влаштовано перекриття). Коли тіло дівчини дістали з криниці, воно було сухим, тобто води там не було.

Після цих подій криниця була закрита, спочатку металевими рейками, згодом цілком (можливо на металевий каркас було встановлено дерев`яний настил). З 1960-х до 1990-х років сліду криниці на замку не було.

Перед святкуванням 900-річчя Теребовлі п`ятеро активістів, серед яких був краєзнавець, автор путівника по Теребовлі, директор Теребовлянського історико-краєзнавчого музею Зінчишин І. І., відкрили криницю і спустились на її дно. Спуск зайняв 25-30 хвилин, тоді глибина криниці була 31 м.

В 2008 р., коли Теребовлянський замок ввійшов до складу НЗ «Замки Тернопілля» та на його базі було створено Теребовлянський відділ заповідника, криниця була перекрита металевою решіткою з залізничних рейок та арматури, яка була забетонована по колу. Діаметр видимого отвору становив 1,5 м.

В 2012 р. над криницею в цілях безпеки працівниками Теребовлянського відділу НЗ «Замки Тернопілля» було встановлено дерев`яне перекриття.

11 квітня 2016 р. працівниками управління ДСНС в Тернопільській області було здійснено огляд замкової криниці. Першочергово були проведені заміри якості повітря криниці на випадок загазованості. Аналіз складу повітря відповідав нормі, що дозволило провести подальші дослідження. Встановлено, що на момент дослідження глибина криниці становила 29 м. Криниця мурована в два ряди бутовим каменем - місцевим пісковиком. Верхня її частина (орієнтовно 1,2 – 1,5 м від поверхні) складається з рубленого каменю правильної форми. На глибині 3-3,5 м від сучасного дна в кладці є фрагмент, ймовірно, природнього каменю вапнякової породи. Висота фрагмента 0,7-0,8 м. Даний фрагмент проходить через усе коло криниці. Криниця має конусну форму. Діаметр верхньої частини складає 2,2 м і йде на звуження донизу, де, відповідно, становить 1,6-1,7 м. Сучасне дно криниці завалене камінням та фрагментами перегнилої деревини.

Чимало гіпотез точиться довкола питання зв`язку замкової криниці з підземними ходами. Так, у книзі Ковальчука М. «Теребовлянський замок: Історична розвідка», що вийшла друком 1997 р. у Львові детально досліджується питання підземних ходів під Теребовлянським замком. Автор висловлює гіпотезу про можливість існування підземного ходу, який починався саме в криниці. Спростувати чи підтвердити таку версію можна лише шляхом проведення розкопок замкової криниці.

Автор: Віктор Аверкієв

Справка из "Памятников градостроительства и архитектуры Украинской ССР", Том 4, стр 84:

Цитата

Николаевская церковь, конец XVI — начало XVII вв.

Первоначально была трехчастной, оборонной. В 1734 г. перестроена: разобран притвор и вместо него пристроен крупный объем, образовавший три нефа нового сооружения. Древнее сооружение представлено в настоящее время квадратным в плане нефом и пятигранной апсидой. Неф перекрыт полуциркульным сводом с остроконечными распалубками, апсида — полуциркульным с распалубками и четвертьсферическим с тремя распалубками, ребра распалубок профилированы. Снаружи неф и апсида одинаковой высоты, однако апсида перекрыта значительно ниже, что было вызвано устройством над ней боевого яруса с бойницами.

Памятник является уникальным образцом оборонного культового сооружения Подолья, имеющим закрытый боевой ярус над апсидой.

Николаевская церковь с высоты:

Источник

Со стороны главного фасада сложно увидеть в облике церкви элементы архаики, не говоря уж о деталях, отсылающих к боевому прошлому храма. В первую очередь в глаза бросаются объёмы, которыми церковь обзавелась уже в 1-ой половине 18 века. К тому же храм изуродован металлической обшивкой:

Источники: 1, 2

В общем, можно пройти мимо и не обратить внимания на самую интересную старую часть храма, где уцелел редкий образец оборонного яруса, размещённого над апсидой церкви:

Источники: 1, 2

А это фото Григория Логвина из его книги "По Україні. Стародавні мистецькі пам'ятки" (1968):

Источник

Бойницы замурованы. О том, как ярус выглядит в интерьере у меня, к сожалению, сведений нет (интерьерные фото Николаевской церкви мне пока не попадались).

Очевидно, что не только алтарная часть храма была снабжена бойницами. Вероятно и над нефом был оборонный ярус. Что касается притвора, то он, к сожалению, прекратил своё существование после перестройки 1-ой половины 18 века.

Справка из "Памятников градостроительства и архитектуры Украинской ССР", Том 4, стр 83-84:

Цитата

Кармелитов монастыря комплекс сооружений, 1635—1639 гг.

Построен из песчаника и кирпича, был приспособлен для обороны. Состоит из костела, келий, надвратной колокольни и окружающих территорию стен с угловыми башнями.

Успенский костел ориентирован по оси север-юг. В плане трехнефная, четырехстолпная базилика с удлиненным пятигранным пресбитерием. Главный южный фасад был двухбашенным, перестроен в середине XVIII в. Оформлен в виде двух эдикул и люнет, симметрично размещенных относительно оси фасада. Первоначальный ренессансный декор сохранился на боковых фасадах: арочные окна обрамлены тесаными наличниками с характерной профилировкой и выразительного рисунка резными замками-маскаронами.

Современный интерьер костела создан в середине-второй половине XVIII в. Стены нефа расчленены пилястрами с лепными капителями композитного ордера, завершены высоким антаблементом. Стены и своды покрыты монументальной иллюзорной живописью. Нартекс декорирован плафоном, композиция которого состоит из разнообразных форм «зеркал», и лепными картушами в стиле рококо.

Кельи Г-образные в плане, двухэтажные, перекрыты крестовыми сводами. Внутренняя планировка — коридорная с односторонним размещением помещений. Архитектурный декор отсутствует.

Территория памятника ограждена кирпичной стеной, образующей в плане прямоугольник с четырьмя угловыми башнями, две из которых стоят у реки. Башни кирпичные, в плане — правильные пятигранники, двухъярусные, имели сводчатые перекрытия. Завершены кирпичными пирамидальными верхами, с перехватом в основании. В каждой грани башен — по одной бойнице. Главный вход расположен в центре восточной стены, имеет вид арочного проема, над которым возвышается четырехпиломная колокольня поздней постройки (XIX в.).

Памятник принадлежит к числу произведений ренессансно-барочной архитектуры.

Взгляд с высоты:

Источник

Представители Украинской автокефальной православной церкви, получив монастырский комплекс в своё распоряжение, принялись перестраивать/реконструировать костёл, с целью превращения его в церковь. В частности, тогда появились две боковые башни с золотыми куполами. И если башни, насколько я понял, у костёла действительно когда-то существовали, то купола на чисто католической постройке смотрятся нелепо.

А так костёл выглядел до надстройки башен:

Мир тесен, а шляхетский мир тем более. Случается так, что в истории одного объекта неожиданно натыкаешься на фрагмент истории совсем другого объекта. Причём что ценно в таких случайных находках – часто обнаруживается информация, которая не попадалась ранее, как бы взгляд с другого ракурса. Вот так же было со Свиржским замком… кривая его истории неожиданно привела к Теребовле…

Середина 17 века… Александр Цетнер (? - 1667) выкупил замок у рода Свиржских ориентировочно где-то в районе 1641 года, после чего начинается перестройка старых укреплений. В результате перестройки замок в общих чертах превратился в то строение, которое мы видим в наши дни. Поскольку Александр просто не мыслил свою жизнь без войны он то и дело мелькал в хрониках знаменитых битв Речи Посполитой. Из «замковых» историй стоит отметить то, что Александр в 1649 году был среди защитников Збаражского замка, который осаждали казацко-татарский войска. Та самая знаменитая осада, которую описал в романе «Огнем и мечом» Генрик Сенкевич, а затем показал в своём фильме-экранизации режиссёр Ежи Гофман. Впрочем, сейчас речь не об этой осаде и даже не об Александре…

Александра не стало в 1667 году, за несколько лет до того как началась разрушительная Польско-турецкая война (1672-1676). Свирж перешёл к Яну Цетнеру, сыну Александра и его жены Анны из рода Замойских. Не удивительно, что при таком отце как Александр, Ян рано погрузился в атмосферу военной службы. И один из кусочков его воинской биографии меня очень заинтересовал – журнал «Spotkania Świrzan» сообщил, между делом, что «четыре года позднее [после 1671 года], под Львовом, его [Яна] хоругвь (80 пехотинцев – примечание редактора) Собеский [т.е. король Речи Посполитой Ян III Собеский] направил на усиление (укрепление) Теребовли».

Это невзрачное на первый взгляд предложение на самом деле весьма интересно. Дело в том, что в 1675 году имела место быть знаменитая осада Теребовли, которую защищал небольшой гарнизон, успешно сдерживающий осаду огромной турецко-татарской армии, пока Собеский не подоспел на помощь. И в числе защитников как раз было 80 профессиональных солдат. Правда чаще всего не пишут, кто они такие и откуда взялись.

Известно, что защитой замка руководил Ян Самуил Хшановский (Jan Samuel Chrzanowski), которому не давала падать духом его не менее (а может даже и более) знаменитая жена Анна Хшановская, грозившая заколоть мужа и себя, если замок будет сдан врагу. Оружие для заклания барышня носила с собой, так что лучше с ней было не шутить. Быть заколотым собственной женой – это как бы не самая почётная смерть, так что боевой дух в сложившейся ситуации просто обязан был подняться Замок крепко держался, укрепление так и не было захвачено, потому неудивительно, что Ян Хшановский стал настоящим героем, а его жена и вовсе превратилась в легендарную личность. Вскоре после снятия осады Ян Собеский под Бучачем лично повысил Яна Хшановского в звании до подполковника. В 1676 году Яна уже чествовали перед польским Сеймом, ему даровали звание дворянина (причислили к гербу Порай) + в нагрузку к званию дали 5 000 злотых. В том же 1676-м Ян Хшановский становится не много не мало, а комендантом Львова. Такая вот стремительная карьера.

Анна и её кинжалы... Картина Леопольда Лёфлера (1827-1898)

Идём далее, точнее, вернёмся немного назад. Известно, что Ян Хшановский (? - 1688) службу начал в полку Станислава Конецпольского (1591-1646), который в 1618-м году дослужился до звания польного гетмана, а в 1632-м получил звание великого коронного гетмана. В 1673-м Ян участвовал в знаменитой битве под Хотином (о битве на Википедии) и в том же году получил чин капитана. И далее подходим к нужному отрезку времени – с 1674 года Ян Хшановский служил в пехотном отряде Александра Незабытовского, а в 1675 году этот же отряд перешёл под командование того самого Яна Цетнера из Свиржа.

Странно то, что из всей этой истории с осадой имя Яна Цетнера почти полностью выпало, в полном объёме ушло в тень в сравнении со славой другого Яна… Яна Хшановского. Вот и хочется понять, как так получилось, что солдаты, которыми вроде командовал Ян Цетнер, вдруг оказались в бою без своего главного командующего. Как так получилось, и где в этот период был Ян Цетнер?

Цитата

Роботи на Теребовлянському замку

08.08.12

З другої декади липня на території Теребовлянського замку розпочались роботи по усуненню аварійності північної замкової стіни. Ця стіна є однією з найпотужніших замкових стін і має кут заломлення майже 100°. Вона захищала замок з найбільш уразливої сторони і мала два яруси оборони.

У першу чергу було проведено підготовчі роботи, встановлено риштування, заготовлено будівельні матеріали. Зараз ведуться реставраційні роботи на північній стіні до рівня другого оборонного ярусу з подальшим відновленням склепінь бійниць.

Постійно проводяться роботи по благоустрою прилеглої території. Так, у серпні було розчищено від дикорослих дерев та кущів частину західного схилу Замкової гори. Це в подальшому дозволить обладнати оглядову доріжку довкола замку і забезпечить його огляд з західної сторони.

Джерело