На малюнках художника Карла Сестеро де Лаутерекена (1889), є цікава зображення стіни з вигляді бійницями. Мур зупиняється недалеко від структури у гіпотетичній вигляді брами з мурованим віздом.

друге зображення і провдовження панорами, є зображення стіноподібноі спорудою відразу заді ворот і далі у  провдож стіни лінії є пересікання дивної форми будівлі, що нагадує вежу. Це може бути випадковість що будівля нагадує вежу; однак, через форму конструкції, отвори в неї  не є подібніь будь-які інших будівлоїх вікон навколо, і форма нагадує Шаргородської вежі.

Паволоч стало волосним містечком і стратегічно важливий для козаків, П’ер Шевальє згадував у своїх подорожах як "найвидніших міст та фортець, які займають козаки". Всередині вісімнадцятого століття  Паволочі згадуються нові укріплення.  В вікіпедії Паволоч оборона описаний як “центральна частина міста з трьох боків була оточена річками Роставицею та Паволочкою, а з четвертої сторони проходив вал, перед яким був викопаний рів, який тягнувся від річки Паволочки до річки Роставиці. Для оборони з півдня був старий замок, відділений від містечка ровом і валом. Замок той довкола був оточений дубовими палями, містив будинок та господарчі приміщення; підземний таємний хід вів до річки, у часи облоги неприятелем він слугував комунікацією містечка, у тому числі, для забезпечення його водою. З того замку було видно могилу «Івана» в полі, на котрій постійно стояв козак на варті. Біля нього була віха з в'язкою соломи, котру він запалював у разі наближення небезпеки. Цей вартовий попереджав населення містечка про наближення татар або поляків, щоб вони могли втекти або стати до оборони. У східній частині містечка, на високому мисі над Роставицею згадується ще одне укріплення. Воно складалось з дерев'яних оборонних споруд і було оточено потрійним рядом частоколу. Можливо, це було вже згадуване вище укріплення Остафія Дашкевича.”

Володимир Парацій про укріплення описає що вал укріплено частоколом та вежею з воротами, перед якими стояли рогатки – своєрідні загородження зі збитих колод, що утруднювали проїзд. Так само Парацій що частково збереглись залишки укріплень в Паволочі які були оглянуті у 1994 р. під експедиції Національного музею історії України.

Ймовірно що можна побачити відбити оборотного вала в супутникових знімок.

с. Старая Котельня находится в 25 км к юго-востоку от Житомира, в 9 км к северо-западу от районного центра Андрушевки:

Живая карта

В Старой Котельне сохранился участок славянского городища, летописной Котельни.

"Энциклопедический словарь" Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона:

Цитата

Котельня мст. Житомирского уезда, Волынской губ. 2 православных церкви, костел, еврейская молитвенная школа. Сохранились остатки валов и погребов. Жителей 1518. — К., в старину Котельнич — древне-исторический город Киевской земли. Упоминается пять раз в летописи (под 1143, 1147, 1148, 1162 и 1168 гг.), как удельный город Киевской земли. К. был укрепленным городом до XVI ст. Люстраторы, описывавшие Житомирский замок в 1545 г., заметили: "Котельня, городище — повидают — велми доброе, мало не такое яж Житомирское".

"Історія міст і сіл Української РСР", Том 5 (1973):

Цитата

Стара Котельня

На території сучасного села люди жили ще в II—VI ст. н. е. Про це свідчать виявлені залишки поселення черняхівської культури. Поблизу села й досі зберег­лися рештки великого давньоруського могильника, на якому розкопано 5 курганів. Котельня належить до найдавніших на Україні населених пунктів. Під назвами Котельнич, Котельниця та Котельня місто 9 разів згадується в літописах за 1143— 1169 рр. Тут збереглися залишки фортеці, яка в XII ст. була значним стратегіч­ним пунктом у системі оборони давньоруських земель і відігравала помітну роль в історії Київської Русі.

У X—XIII ст. місто не раз зазнавало спустошливих нападів кочівників. 1159 року його зруйнували половці, а 1241-го — монголо-татари. З часом воно знову відродилося.

В 1362 році Котельня була загарбана Литовським князівством.

Після Люблінської унії 1569 року Котельня опинилася під владою Речі Поспо­литої...

Особливої гостроти набула боротьба під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Влітку 1648 року, тікаючи з Лівобережної України, під Котельнею з'явився восьмитисячний шляхетський загін Я. Вишневецького, який зі звірячою жорстокістю чинив люті екзекуції, розправлявся з населенням. Але у від­повідь на терор шляхти полум'я визвольної боротьби охоплювало все нові й нові райони.

Після возз'єднання України з Росією польська шляхта не полишала зазіхань на українські землі. Заодно з нею виступали її союзники — кримські татари. Так, 1655 року Котельню захопили татари, багато будівель було зруйновано, а насе­лення захоплено в полон. Спустошивши ще не один населений пункт, татари повер­нули на південь. Під Уманню їх перехопив зі своїми загонами І. Богун і відбив полонених.

За Андрусівською угодою 1667 року Котельня, як і вся Правобережна Україна, ще тривалий час перебувала під владою шляхетської Польщі.

Краткая справка из свода археологических памятников "Древнерусские городища X-XIII вв." (1996) авторства Андрея Кузы:

Цитата

Старая Котельня, с. Житомирская обл.

Близ села, на прав. бер. р. Гуйвы, городище — остатки древнерусской Котельницы, впервые упомянутой в летописи под 1143 г.

• ПСРЛ, II, стб. 314;
• Антонович В. Б., 1901, с2;
• Короткий список, с. 112;
• Терещук К. I., 1976, с. 173.

О городище информации кот наплакал, но есть наводки на источники. Первый из них - это Полное собрание русских летописей, где можно найти те самые летописные упоминание укреплённого града. Второй источник - "Археологическая карта Волынской губернии" (1900) Владимира Антоновича. Что такое "Короткий список" (третий источник) я не знаю, но судя по названию, детяльной информацией он нас не порадует. И последний (четвёртый) источник - это статья Константина Терещука "До питання про локализацію Болохівської землі" (1976).

К счастью, все эти источники, кроме "Краткого списка", можно без проблем найти в Сети, потому продолжим углубляться.

"Археологическая карта Волынской губернии" (1900). Приведу описание Котельни целиком, хотя там есть информация не только о городище, а также о курганах и ещё нескольких укреплениях, которые стоит обсудить в отдельных темах.

Цитата

Котельня. Бывший княжеский город Киевской земли - Котельнич, упоминаемый летописью в 1143-1169 гг.

На берегу Гуйвы есть большое городище; часть его площади занята католическою церковью. Окружность городища = 460 шагам, по контурам горы обнесено валом, который с южной стороны представляет три параллели. Городище это упоминается в люстрации Житомирскаго замка 1545 г. как древнее, тогда уже пустое, городище.

Сохранились остатки вала, окружавшаго местечко.

На другой стороне Гуйвы, у предместья "Новая Котельня", между двумя изгибами реки на протяжении 2 верст пролегает вал с WN к SE - так называемый "Шереметов окоп". Высота вала = 1 1/2 метра; его окаймляет ров в 4,50 метра шириною и 0,55 глубиною.

У Котельни есть две группы курганов: 1) на окраине местечка над р. Шкуропикою (приток Гуйвы), на урочище "Дворец", состоит из 18 курганов; из них в 1887 г. Антонович раскопал 5; тип — похоронный древлянский; 2) у дороги в м. Ивницу, в двух верстах от Котельни — 4 кургана; в 1887 г. Антонович раскопал 1; тип — похоронный скифский; найдены: 10 глиняных сосудов, железные нож и серп и кусок серы.

У котелянской корчмы, по дороге в Лещин есть несколько больших курганов.

1890 г. найден клад, состоявший из талеров и мелких серебрян, монет: польских, нидерландских и германских XVII ст.

Что касается статьи "До питання про локализацію Болохівської землі" (1976), то там Котельня упоминается пару раз, но каждый раз мельком:

Цитата

• В Іпатіївському літопису південна околиця «руських» земель з Межибожем, Божським, Котельницею та іншими двома «городами» згадується двічі і кожного разу як одне ціле, як уділ, що складався з п'яти «городов».
• Ми вже говорили, що Межибіж, Божський і Котельниця в літопису подаються як єдине ціле. Городище літописної Котельниці розташоване в с Стара Котельня на півдні Житомирської області. Отже, Божський має бути десь недалеко від нього.

Ещё немного сведений по истории села и городища можно найти на страничке Старой Котельни на Википедии

К вопросу местоположения объекта. Городище находится у реки, рядом с дорогой и мостом, которые связывают Старую Котельню с Новой Котельной:

Участок укрепления на спутниковых снимках Google и Yandex:

Живая карта

Глядя на спутниковые снимки и фото местности, у меня вырисовалась вот такая схемка с двумя укреплёнными террасами:

К сожалению, пока в поле зрения не попадались планы городища, да и не месте я не был, потому мне сложно описать планировку участка в деталях.

Часть территории городища занята костёлом, потому немного расскажем и о нём. Вот краткая справка об этом объекте из "Памятников градостроительства и архитектуры Украинской ССР", Том 2, стр. 147:

Цитата

Костел Антония Падуанского, 1786 г.

Расположен на восток от древнерусского городища возле засыпанного оборонного рва. Костел в стиле барокко представляет собой кирпичную, трехнефную, четырехстолпную базилику с пятигранным пресбитерием и прямоугольными сакристиями, с винтовыми дубовыми лестницами (аналогичные винтовые лестницы расположены по обеим сторонам главного входа и ведут на хоры). Центральный неф перекрыт полуциркульными сводами с распалубками, боковые — крестовыми сводами. Фасады украшены спаренными пилястрами ионического ордера с гирляндами в капителях, арка главного входа фланкирована тосканскими колонками. Здание обегает развитой многопрофильный карниз. Памятник огражден кирпичной оградой с воротами и трехпролетной колокольней в северо-восточном углу.

А теперь подборка фото, взятых из разных источников (их список опубликован ниже).

Напольная (восточная) сторона городища и фасад костёла, который был воздвигнут неподалёку от внешней линии обороны летописной Котельни. Вправо уходит дорога, огибающая участок укрепления, и выходящая к мосту через реку.

Восточный фасад костёла, колокольня и стена храмового участка. Большинство туристов в село приезжают, чтобы увидеть именно этот объект и в большинстве случаев городище на фото попадает только в качестве фона:

Вполне возможно, что к началу строительства костёла (закончили его строить то ли в 1781-м, то ли в 1876-м) напольная линия обороны всё ещё хорошо прощупывалась, а уничтожить её могли уже в процессе строительства храма.

А это интересная линия обороны, расположенная на основной террасе. Она как бы делит участок городища на две части, и пока непонятно, существовала ли она до 13 века или же возникла уже позднее, в период существования укреплённого позднесредневекового городка? Ведь если был укреплённый городок, то где как не здесь, на площадке городища, удобней всего было устроить его цитадель? Впрочем, о существовании в Старой Котельне замка мне информация пока не попадалась. Вполне вероятно, что история использования участка с момента гибели городища и до момента прекращения существования укрепленного городка более позднего периода, не вызывала особого интереса у исследователей, потому и материалов по теме может не быть вовсе. Надеюсь, что я ошибаюсь.

С гребня "внутреннего" вала открывается вид на две террасы, каждая из которых, очевидно, была укреплена:

Ещё парочка видов на линии обороны юго-западной террасы. Вполне вероятно, что с этой стороны система обороны также была многоуровневой?

Виды, открывающиеся с верхней площадки городища. На противоположном берегу видна Покровская церковь 19 века:

Напоследок посмотрим на городище с противоположного берега реки, со стороны с. Новая Котельня:

Источники фото: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 + здесь и здесь фотоотчёты с упором на костёл.

Село Яроповичи находится к 40 км к юго-востоку от Житомира, в 10 км к северо-востоку от районного центра Андрушевки:

Краткая справка от Андрея Кузы из его свода археологических памятников "Древнерусские городища X-XIII вв." (1996):

Цитата

Яроповичи, с. Житомирская обл.

Рядом с селом, у истоков р. Ирпеня, городище, по-видимому, остатки древнерусского Ярополча, впервые упомянутого в летописи под 1160 г. Подъемный материал: древнерусская (XI-ХIII вв.) гончарная керамика.

А. Куза ссылается на работы Павла Раппопорта 1950-х годов, где, очевидно, и можно найти больше дополнительной информации об укреплении.

Насколько я понял, городище называли по-всякому. Так, ряд источников сообщает, что объект местному населению известен как "Замок", а "Энциклопедический словарь" Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона поведал, что объект именовали ещё и "Батареей":

Цитата

Яроповичи (Яроповцы, Ярополча) — село Киевской губернии, Сквирского уезда, в 25 верстах от станции Попельня Юго-западных железных дорог, в верховьях реки Ирпени. Очень древнее поселение. Круглое городище площадью в 1500 кв. саж., назыв. в народе "Батерея"; кругом на полях 4 больших кургана (неисследов.). 8195 жит., црк.-приход. учил., заводы кирпичный, винокуренный и свеклосахарный (с произв. до 150 тыс. пд. сахара).

"Географический словарь Королевства Польского" сообщает:

Цитата

Название села свидетельствует о его глубокой древности, кроме того, окопы и рвы, следы давнего замчиська, утверждают то же самое.

В общем, судя по всему, объект долгое время связывали с замком, и тут вопрос – использовался ли он в позднем средневековье в качестве оборонного пункта? Или же замком городище именовали по незнанию/ошибке?

Городище находится на северной околице села. Его хорошо видно на спутниковых снимках:

Живая карта

Мыс городища обрамляется озером, которое в свою очередь соседствует с небольшими лесными массивами. Ни участок укрепления, ни местность вокруг не застроены. Всё это повышает уровень фотогеничности объекта, который пользуется завидной популярностью, судя по тому, что множество его фотографий можно обнаружить в Сети:

Источник

Источник

Склон/вал террасы городища:

Источник

Расположение Житомира относительно Киева, Винницы и Хмельницкого:

Несколько раз посетители данного проекта укоряли меня в том, что на страничках сайта и форума не представлен Житомир, его укреплённые объекты. Вот решил исправиться, хоть немного затронув тему истории этого славного города. В рамках данной темы решил стряхнуть пыль с Житомирского замка, который был, но, к сожалению, не дожил до наших дней.

Цель такая – понять, где именно в Житомире находился замок и как именно (хотя бы ориентировочно) тянулись линии его укреплений. Житомир не самый маленький город, надеюсь, что среди его жителей найдутся те, кто смогут ответить на вопросы, поставленные в рамках этой темы. Посмотрим, насколько Житомир беден или наоборот – богат краеведами или просто теми, кто может что-то сказать по теме старых укреплений города.

Итак, затравка – замок был. А вот на счёт того, где именно он находился, есть несколько популярных мнений. Важный нюанс – речь идёт не о детинце, не о других древнерусских укреплениях, а именно о замке, о более позднем строении.

Мнение №1 – «Згодом над глибоким… урвищем над Кам'янкою збудували дерев'яний замок (зараз на Замковій горі, у цьому місці розташований філіал обласного архіву)». Пометим место на карте цифрой 1 (карта будет ниже).

Мнение №2 – Просто наблюдение. Есть в Житомире улица со звучным названием «Замковая», расположена она неподалёку от реки Каменки (приток Тетерева). Практика показывает, что просто так подобные названия улицам не давали, а, значит, замок мог находиться где-то по соседству с упомянутой улицей и был напрямую с ней связан. На карте пометим территорию цифрой 2.

Мнение №3 звучит так: «Сейчас на территории замка разбит городской сквер, установлен памятный знак в честь основания Житомира». Т.е. замчище сдвигается к востоку от предыдущего места (место №2) в сторону сквера. Это будет место, помеченное цифрой 3.

Упомянутый памятный знак:

Фото взяты здесь, здесь и здесь

Конечно же, все метки более чем ориентировочные, никаких чётких границ старого замчища они не обозначают.

Вот так нужный ареал (со всеми упомянутыми точками) выглядит на карте (вышеперечисленные пометки №1, №2 и №3 имеются):

А так эта же местность выглядит на спутниковом снимке:

Совершенно очевидно, что не все версии правильные, т.к. территориальный разброс довольно значительный. Подумалось, что сложности могли возникнуть тогда, когда разные укрепления могли пытаться привязать к одному и тому же месту. Например, укрепления древнерусского Житомира и укрепления более позднего замка.

Итак, вопрос именно о замке, а не об укреплениях более позднего периода.

Где же находился Житомирский замок? Житомир, вышедший в Инет, может что-то сказать дельное по теме?

с. Маленовка находится в 25 км к северо-востоку от райцентра Овруча:

Живая карта

В 1981 г. в Маленовке проживало 60 человек, но в 1986 г. из-за аварии на Чернобыльской АЭС жители этого и других соседних сёл были эвакуированы, село опустело, и в 1995 г. его сняли с учёта, так что в наши дни такого населённого пункта официально не существует. Но поскольку укрепление, о котором пойдёт речь ниже, нужно к чему-то крепить, то придётся крепить к близлежащему, пусть даже не существующему, селу.

На укрепление меня навёл Ингвар, сообщив, что на карте Шуберта (1866-1867) отмечено укрепление, подписанное как "Городище":

Живая карта

Вообще на карте Шуберта городища отмечают достаточно редко, зачастую внимание картографов удостаиваются весьма большие укрепления, которые просто нельзя не показать, либо объекты, основательно выделяющиеся на фоне окружающей местности. Почему было отмечено это городище сказать пока сложно, может действительно из-за размеров.

Покопавшись в картах, наткнулся также на упоминание "Урочища Городище" на карте генштаба РККА 1935 г.:

Живая карта

Карта Шуберта и карта РККА не дают возможность точно привязать объект к какой-то локации, кроме того в районе поиска всё плотно заросло лесом, потому сложно сейчас сказать, где именно находится объект, и уж тем более непонятно, что от него осталось. Ясно только, что искать его нужно где-то к северу от Маленовки (вот село на Викимапии).

Городище напівкругле за конфігурацією, примикає до високого берега річки, залишене укріпленим поселенням Старої Русі.

Цитата

Розташоване у селі на краю обриву до заплави р. Коденка. Напівкругле у плані. З напільного боку оточене двома валами, які у південно-східній частині сплановані сучасною забудовою села. Висота внутрішнього валу - 1-1,5 м, ширина - 8-10 м. За валом зберігся рів, утворений схилами внутрішнього і зовнішнього валів. Висота зовнішнього валу до 1,5 м при ширині 10 м. Перед ним проходить сильно замулений рів. Зовнішній вал у південній частині виходить на край плато і його кінець продовжується на терасоподібному майданчику, який опускається на північ вздовж краю обриву.

У південно-західному кутку городища між двома валами збереглася земляна перемичка з розривом посередині. Ймовірно, в давнину вхід у рів з боку заплави був перекритий і тут знаходився в'їзд.

Довжина площадки городища 150 м при максимальній ширині 90 м. Площа - 1 га. Висота городища над заплавою ріки Коденки - 15-20 м.

Городище у с. Городище обстежене М.П.Кучерою у 1973р. Він склав план пам'ятки і зібрав підйомний матеріал - давньоруську кераміку 12-13 ст. Серед підйомного матеріалу рідко траплялися фрагменти посуду ранньозалізної доби та періоду пізнього середньовіччя.

*Б.А.Звіздецький "Городища 9-13 ст. на території літописних древлян", К. "Інститут археології НАН України", 2008, 176с., нак. 500 прим., - сс.115-116.

В даному городищі відсутність у місці його розташування мису, утвореного одним або двома водними потоками, змусила збільшити довжину оборонних ліній з одночасним посиленням оборони до двох рядів огорожі та двох ровів.

Можливо саме це городище коротко згадане на сайті Руїна.Ру, вірогідно за матеріалами А.Кузи:

Цитата

Городище, село в Житомирской области.

Близ села, городище древнерусского времени.

Втім, у Житомирській області є ще два городища поряд з однойменними селами: городище у Черняхівському та городище у Новоград-Волинському районах.

Прошу доповнити повідомлення наявною інформацією.

Село Разіне знаходиться за 56 кілометрів на південний-захід від Житомира, за 10 кілометрів  на південь від районного центру Романова.

Вперше згадується як залізнична станція під назвою Романів, з 1933 - перейменоване на Разіне.

Судячи з наявного поряд з селом городища, територія була заселеною як мінімум з початку минулого тисячоліття.

Історичні джерела категорично замовчують будь-яку інформацію про городище. Городище згадувалося в роботах сучасних авторів про Болохівську землю.

Археологічні ж дослідження, проведені в минулому столітті теж не надто щедрі на інформацію:

Цитата

Разино, ж. д. ст. Житомирская обл. Близ ст., на мысу, возвышающемся над болотистой низиной, городище (Замки). Округлая (диаметром 50 м) площадка поселения окружена валом. Кроме этого вала, имеются еще две линии валов (высотой 2 м) и рвов (глуб.2 м). С напольной стороны между валами имеются горизонтальные площадки. Въезд на городище прослеживается с С. По археологическому материалу жизнь на поселении продолжалась в XII-XIII вв.

Супутникові зображення високої якості доступні лише в Яндекс і, частково, Google.

Городище розташоване на високому лівому березі річки Гібра (Ібра) в місці впадіння до неї безіменної лівої притоки.

Вигляд у південно-східному напрямку на городище з протилежного берега цієї притоки:

На детальній карті місцевості (Польська тактична карта Західної України 1924-1939) городище ніяк не позначається.

В'їзд до городища наявний з півночі:

Вигляд з землі:

Ще кілька фото реального вигляду городища:

За фото з землі дякую Роман Зимовець.

Мисове городище з прилеглим селищем, можливо багатошарове, залишилось від укріплення Старої Русі.

Цитата

Городище розташоване в урочищі "Замчисько" і займає мис правого берега р. Тетерів, розмірами 80х30 м. Площа городища - 0,2 га. З напільного боку збереглись залишки сильно розореного валу.

В 20-ті роки пам'ятку обстежив С.С.Гамченко. Згідно з його даними, оборонні споруди складалися з подвійної лінії валів та ровів. У 1973 р. городище оглянув М.П. Кучера. Він склав план і зібрав підйомний матеріал - давньоруську кераміку 12-13 ст. Аналогічну кераміку виявлено в незначній кількості з напільного боку перед городищем. В підйомному матеріалі на городищі та селищі дуже рідко зустрічаються фрагменти посудин ранньозалізного періоду.

Б.А.Звіздецький "Городища 9-13 ст. на території літописних древлян", К. "Інститут археології НАН України", 2008, 176с., нак. 500 прим., - с.119.

Прошу доповнити повідомлення наявною інформацією.

Лаврентий Похилевич в "Сказаниях о населённых местностях Киевской губернии" (1864) упоминает укрепления Коростышева, но нет понимания того, к какому периоду и к каким объектам они относились (ведь были тут укрепления и в 17 веке). Приведу часть справки:

Цитата

Коростышев одно из древнейших мест в окрестностях Киева. Некоторые полагают, что здесь была столица Древлян Коростень, а не в Искорости, откуда плавание в ладьях едва ли было возможно и в древности, между тем как по Тетереву оно отчасти возможно и в настоящее время. Памятниками времен дохристианских в Коростышеве можно считать камень, найденный в реке в текущем столетии и признаваемый жертвенным, и отысканный в раскопанной могиле человеческий остав, обложенный березовой корой, и в другом месте при копании канала два глиняные сосуда старинной формы. Впрочем, названия окрестных сел: Минин, Минейки, Мыкгород напоминают о минчанах - Древлянском поколении, упоминаемых в летописях. По преданию народному, Коростышев был когда-то большим городом, со многими церквами и с крепостью, но этот город разрушен при нашествии татар, земляные его укрепления мало помалу изглажены временем. Однако и теперь жители говорят, что такой-то живет на валу или за валом, хота в настоящее время не приметно и следов вала; и теперь в местечке есть жители, по фамилии Рубаны, о которых рассказывают, что предок их, будучи пойман за городом татарами, во время первого их на Коростышев нашествия, был принуждаем провести татар в город безопаснейшим путем, но он, вместо того повел их на самое укрепленное место, где они потерпели поражение. Татары изрубили за это проводника в куски, почему потомки этого малороссийского Сеславина названы Рубанами. Памятниками дотатарского существования Коростышева жителями признаются каменные кресты, стоящие как при нынешних Коростышевских церквах, так и при некоторых частях местечка, где уже давно церкви не существуют. Так недалеко от Троицкой церкви, на возвышенном месте, где ныне кладбище, находится более 50 каменных древних крестов, большей частью избитых как бы выстрелами из орудий. На правом берегу Тетерева, немного ниже по течению реки, напротив Коростышева, есть урочище, заросшее ныне вековым лесом, именуемое Хминичи. Приметно, что в древности это место было заселено, но укрепления имело в противоположной стороне реки, как бы в запалу от неприятелей с запада наступающих. В Хминичах есть несколько древних каменных крестов и следы нескольких колодезей. Один колодезь в этом безлюдном ныне месте и теперь существует. По рассказам жителей он был самый глубокий и в него жители, три нашествии татар, побросали большое количество денег.

Что касается укреплений в самом Коростышеве, на левом берегу р. Тетерев, то автор сообщает, что "земляные его укрепления мало помалу изглажены временем" и "в настоящее время не приметно и следов вала". Интерес вызывает описание урочища Хминичи, расположенного уже на правом берегу Теререва. Из описания следует, что здесь было некое древнее укреплённое поселение, остатки оборонной линии которого тогда ещё прослеживались (так я трактую фразу "... укрепления имело в противоположной стороне реки..."). Может это и есть городище, привязанное к Коростышеву? Или городище, которое в 20 веке привязывали к Коростышеву, всё же находилось на территории города, т.е. на левом берегу реки?

Владимир Антонович в "Археологической карте Киевской губернии" (1895) ни в тексте, ни на карте не сообщает о наличии в Коростышеве городища, хотя довольно подробно описывает курганы и отдельные находки, связанные с нужным районом:

Андрей Куза в своём своде археологических памятников "Древнерусские городища X-XIII вв." (1996) о городище в Коростышеве приводит крайне мало информации:

Цитата

940. Коростышев, г. Житомирская обл.

В г., на лев. бер. р. Тетерева городище древнерусского (XI-XIII вв.) времени.

• Короткий список, с.109.

В качестве единственного источника своих данных А. Куза называет "Археологічні пам̕ятки Української РСР: короткий список", 1966 г. Этого издания у меня пока под рукой нет, потому пока не могу рассказать, что именно там было написано.

В Атласі 10 тематичних шарів (на скріншоті вони відключені -"галочкою"). 
Вам можуть бути цікаві об'єкти з шару "Археологічні".
Всі об'єкти мають фото, або навіть кілька --треба клікати на маркер на об'єкті!
Звісно тут багатьох немає, і таких відомих як городище Овруча, Олевська і т.д.
Нам цікаві ваші знахідки, для відвідування і заповнення "білих плям".Будемо раді підказкам, куди "копати"
Особисто для мене цьогоріч була шикарна знахідка - по наведенню колєги і співавтора ІТАЖ-а  гарно збережене городище на ст.Разіно

Кругле городище з прилеглим селищем та могильником, залишилось від укріплення Старої Русі.

Цитата

Городище знаходиться за 2 км на схід від села на ліому березі струмка Корчеватого, на піщаному підвищенні. В плані кругле, площа 0,12 га. По периметру збереглись контури сильно розореного валу та заплилого рову.

Пам'ятку наприкінці 19 ст. розкопував С.С.Гамченко. У 1976р. городище обстежив М.П. Кучера, який склав його план та зібрав підйомний матеріал - кераміку кінця 11 - 13 ст., уламок скляного браслету, точильні бруски, фрагменти кам'яних жорен, шматки залізної руди, шлаки.

З напільного боку до городища прилягає синхронне селище, яке досліджував С.С.Гамченко.

У 19 ст. біля городища знаходився курганний могильник у кількох курганних групах, де С.С.Гамченко розкопав декілька насипів.

Б.А.Звіздецький "Городища 9-13 ст. на території літописних древлян", К. "Інститут археології НАН України", 2008, 176с., нак. 500 прим., - с.121.

На сайті Руїна.Ру городище описане, вірогідно за матеріалами А.Кузи:

Цитата

Корчевка, село в Житомирской области.

Близ села, на левом берегу ручья Корчеватого, городище. Площадка поселения (четырехугольник со скругленными углами в плане) обведена двойной линией валов. Въезд прослеживается с В. Внутренняя территория городища составляет около 0,3 га.

Культурный слой содержит отложения древнерусского (XI-XIII вв.) времени. Найдены: гончарная, хорошо профилированная керамика, шиферные пряслица, обломки стеклянных браслетов и т.п.

Мене, чесно кажучи, здивувало явне розходження в описах конфігурації та розмірів даного укріплення.

Розташоване неподалік городище в с.Бежів також за конфігурацією кругле.

Прошу доповнити повідомлення наявною інформацією.

1 - Промежуточная терраса перед северо-западным въездом. Полагаю там могли располагаться дополнительные      оборонительные сооружения для защиты вьездных ворот

2 - Северо-западный въезд.

3 - Юго восточный въезд.

Приближаемся к городищу. Вдали показался вал в виде темной полосы.

Обходим городище слева вдоль западной стороны.

Вид снизу на промежуточную террасу и северо-западный въезд (слева с краю кадра).

Еще вид на промежуточную террасу и северо-западный въезд снизу.

А теперь - с террасы.

... и вала

Следующие пять кадров - панорама из одной точки с вала в южной части городища.

Дальше - кадры по мере движения по гребню вала по периметру городища по часовой стрелке до юго-восточного въезда. Правда, первые два - назад, а остальные - уже по ходу движения.

Заметен явный наклон площадки городища на север, к реке.

А вообще место древние жители выбрали уникальное. Такой простор, небо, разливы реки. И уже почти 800 лет полной тишины.

Добавлю вниманию участников форума еще одно городище в одноименном селе Андрушевского района. Статья википедии о Болоховской земле именно это городище ассоциирует с летописным Мунаревым:

Цитата

Мунарів (Мунарев) — вперше згадується під 1150 р. Городище на валу на лівому березі верхньої Унави; нині — с. Городище Андрушівського району Житомирської обл. Місто лежало на шляху з Галича до Києва, між Болоховом та Володаревом.

Общий вид городища из-за пруда:

Вид городища с восточной стороны. На третьем фото справа просматривается двойной вал.

Обзор внутренней территории от северной оконечности. В дальнем левом углу виден въезд.

Обзор внутренней территории с юга.

Эскарпированный обрыв со стороны пруда.

Вал и ров с южной стороны городища.

Вид на въезд с вала.

Вид на въезд с внешней стороны.

Дорога в древний град.

Олевск, имеющий статус районного центра, расположен в 130 км к северо-западу от Житомира:

Живая карта

Городище на спутниковом снимке Yandex:

Живая карта

Несколько фото:

Источник

То ли реконструкция внешнего вида укреплений, то ли фантазии на тему, сделанные в рамках проекта по созданию скансена на месте городища:

Источник

"Археологическая карта Волынской губернии" (1901) Владимира Антоновича:

Цитата

Олевск

В 2 1/2 верстах от местечка, на урочище Городище, на высоком берегу Уборти есть круглое городище, 30 саж. в диаметре, сохранились валы и рвы.

У местечка есть 15 курганов в двух группах.

В лесу есть колодезь, называемый Колодезь Ольги.

Найдено было кремневое копье.

Оригинал:

Краткая справка из свода археологических памятников "Древнерусские городища X-XIII вв." (1996) Андрея Кузы:

Цитата

Олевск, п. г. т. Житомирская обл.

Близ поселка, на правом берегу реки Уборти, городище. Небольшое, округлое в плане поселение занимает возвышенность коренного бер. р. По периметру обнесено высоким валом. На поверхности городища встречается древнерусская (XII-XIII вв.) гончарная керамика.

-----

• Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии. - Труды XI АС. Т1. М. 1901, с. 23;
• Кухаренко Ю. В. Средневековые памятники Полесья. - САИ. ЕI-57. М. 1961, с. 39;
• Короткий список, с. 110.

Справка из труда Богдана Звиздецкого "Городища IX-XIII ст. на території літописних древлян" (2008):

Цитата

Олевськ, райцентр Житомирської обл.

Городище "Бабина Гора" розташоване на північно-східній околиці міста займає останець, що виступає в заплаву р. Уборть.

З напільного боку останця в природному заглибленні збереглися залишки рову. Схил над ним ескарповано, а по його внутрішньому краю споруджено дугоподібний вал, висота якого в середньому складає 2 м (з внутрішнього боку). З інших боків вздовж краю майданчика городища валів немає. Сам майданчик овальний в плані, площею 0,19 га. Майже з усіх боків, за ви ключенням напільного боку, городище омивається водами Уборті та її невеликої притоки.

Городище обстежене М. П. Кучерою В 1975 р. Складено план нам’яти, а також проведено шурфування та зібрано підйомний матеріал. Потужність культурного шару складає 0,15-0,20 м. Знайдено кераміку IX - початку XI ст.

На захід від городища зафіксовано селище IX - початку XI ст., витягнуте вздовж правого берега невеликої притоки Уборті на 250 м.

На майданчику городища, біля самого валу, помітна западина діам тром близько 6 м. Це, скоріше за все, залишки давнього колодязя.

План городища в Олевске авторства Михаила Кучеры (этот план в своей статье упомянул Б. Звиздецкий):

Цитата

1988 р. Паспортна інформація

Давньоруське городище та селище. Пам’ятка археології Х-ХІІ ст.

Розміщення:

Житомирська обл., Олевський р-н, смт Олевськ, північно-східна околиця, урочище Бабина Гора, лівий берег р. Уборть.

Загальний опис:

Городище знаходиться на високому мисі лівого берегу р. Уборть. Зі сходу його протікає безіменний струмок, який впадає в р. Уборть.

Городище має овальну, майже круглу форму. Навколо дитинця зберігся вал та залишки рову. Площа дитинця – 40×40 м, має пологий схил на північ до р. Уборть. Крутизна схилів городища створена штучно й має 10-14 м до підніжжя рогів.

Розвідкою виявлено культурний шар, що залягає з деякими проміжками на глибину до 1,2-1,3 м. Виявлена печина, вугілля, фрагменти посуду з лінійним й хвилястим орнаментом та без орнаменту, який датується Х-ХІ та ХІІ ст. Виявлені сліди пожежі свідчать, що споруди на дитинці були знищені вогнем, очевидно, у ХІІ ст. і більше не перебудовувались.

На плато, що примикає до городища, з південного заходу виявлено селище 250×75 м. В культурному шарі знайдено уламки глиняного посуду ІХ-ХІ ст., печину, кістки свійських тварин.

Історична довідка, відомості про дослідження:

Городище виникло у Х ст. як стратегічно-оборонний пункт місцевого населення древлян, що тут проживали. У літописі про древлянські "гради" Х ст. згадується як добре укріплений пункт, жителі якого займалися хліборобством – "делают нивы своя и земле своя".

Городище частково досліджувалося у вересні 1975 р. загоном Інституту археології АН УРСР (Кучера М.П., Місяць В.О.).

Матеріали досліджень зберігаються у фондах Інституту археології НАН України та Житомирському краєзнавчому музеї.

Облікова інформація:

Взято на охорону згідно рішення виконкому Житомирської обласної Ради депутатів трудящих № 442 від 29.09.1969 р.

Охоронний №: 982

Межі охоронної зони і зони регулювання забудови: охоронна зона встановлена по 50 м від схилів валу городища та по 25 м від меж поселення, що примикає до городища.

Основна бібліографія, архівні дані:

Кучера М.П. Звіт про розвідку городищ у 1975 р. // Науковий архів Інституту археології НАН України.

Ілюстративні матеріали:

Давньоруське городище. Схематичний генплан.

Давньоруське городище. Загальний вигляд.

Источник

Источник

Из статьи Городища и укрепления средневековой Овручской волости (2014), А. П. Томашевский, С. В. Павленко:

Цитата

Олевск

Городище в ур. «Бабина гора» на северо-восточной окраине г. Олевска известно с конца XIX в. [Антонович, 1901, с. 23; Яроцкий, 1903б, с. 186; Куза, 1996, с. 168, № 928]. Исследовалось М. П. Кучерой в 1975 г. [Кучера, 1975/27, с. 1–2; 1982, с. 73, 76, рис. 3, 1] и М. Б. Щукиным в 1976 г. [Щукин, 1976/104, с. 3]. С 2009 г. раскопки на городище проводит Житомирская экспедиция под руководством А. В. Петраускаса [Петраускас, 2011; 2013]. В 2013 г. нами был произведён осмотр городища с целью определения степени его современной сохранности. основные наши работы были сосредоточены на поиске прилегающих посадов, установлении их границ и уточнении культурно-хронологической принадлежности.

В 1975 г. М. П. Кучерой на запад от городища было открыто и исследовано селище IX–XI в. Культурный древнерусского времени был зафиксирован на протяжении 260 м от городища вдоль правого берега небольшого притока р. Уборть [Кучера, 1975/27, с. 2]. Почти вся площадь этого посада сегодня занята современной застройкой и для наших исследований оказалась недоступной. В 2011 г. разведками К. М. Капустина к северу от городища было открыто селище общей максимальной площадью 60х120 м. На площади памятника были собраны металлургические шлаки, а также гончарные стенки древнерусского времени [Капустін, 2011, с. 4–5, рис. 1]. Нашими исследованиями установлено, что селище (посад) расположено на высокой террасе левого берега р. Уборть. От городища терраса отделена узким глубоким каньоном безымянного притока Уборти. Площадь памятника занята приусадебными огородами, и в юго-западной части — спортивной площадкой. Подъёмный материал конца IX — рубежа X–XI вв. тянется в северо-северо-восточном направлении от городища (вдоль берега Уборти) полосой шириною до 70 м на протяжении 250 м (общая площадь не менее 2 га). С севера площадь селища ограничивает небольшое валоподобное возвышение, сложенное из камня. Нельзя исключать распространение культурного слоя в западном направлении на территорию современной застройки. К юго-востоку от городища в низменной, вероятно подтопляемой, местности подъёмный материал не зафиксирован. Ситуация на момент исследования не позволяла обследовать террасу и останцы к югу от городища. Вопрос о площади, конфигурации и распространении прилегающих к городищу поселений (посадов) остаётся до конца не прояснённым. Приделы распространения массивов древнерусского культурного слоя на запад и северо-запад, уходящего в зону современной застройки, и на юго-восток вдоль приречной террасы Уборти требует специальной программы согласованной с местными властями.

-----

• Антонович В. Б. Археологическая карта Волынской губернии / В. Б. Антонович // труды XI АС в Киеве. — М., 1901. — Т.1. — с. 1–140.
• Яроцкий Я. В. Могильники по среднему течению р. Уборти / Я. В. Яроцкий // АЛЮР. — 1903б. — № 3–4. – с. 173–193.
• Куза А. В. Древнерусские городища X–XIII веков. Свод археологических памятников / Куза А. В. — М.: Христианское издательство, 1996. — 256 с.
• Кучера М. П. Звіт про розвідку городищ у 1975 р. (Житомирська область) / М. П. Кучера // НА ИА НАНУ, ф. экспедиций, 1975/27, 21 с.
• Щукин М. Б. Отчёт о работе Полесской археологической экспедиции государственного Эрмитажа в 1976 г. / М. Б. Щукин // НА ИА НАНУ, ф. экспедиций, 1976/104, 12 с.
• Петраускас А. В. Формування середньовічного Олевська за даними археологічних досліджень 2009–
  2010 рр. / А. В. Петраускас, О. А. Коваль, А. О. Петраускене, М. В. Хададова // Середньовічні міста Полісся: Тези доповідей учасників міжнародної наукової археологічної конференції (Олевськ, Україна, 30 вересня – 3 жовтня 2011 р.). — К. — Олевськ, 2011. — с. 56–58.
• Петраускас А. В. Давньоруський Олевськ за результатами археологічних досліджень / А. В. Петраускас, О. А. Коваль, К. М. Купустін, М. В. Хададова // Церква — наука — суспільство: питання взаємодії. Матеріали одинадцятої міжнародної наукової конференції (29–31 травня 2013 р.). — К., 2013. — с. 32–34.
• Капустін К. М. Звіт про археологічні розвідки на території Малинського, Олевського та Радомишльського районів Житомирської області у 2011 р. / К. М. Капустін, Н. В. Федорченко, Ю. О. Чернат // НА ИА НАНУ, ф. экспедиций, 2011, 36 с.

Цитата

Під час екскурсії по розкопках, яку провів молодший науковий співробітник відділу давньоруської та середньовічної археології Національної академії наук України Віталій Юрійович Непомящих, прозвучала захоплююча розповідь. Так, "Бабина гора" була споруджена як захисне укріплення від ворогів. Звідки ж бралася земля для валу? Знизу викопувався рів, і повністю вся земля, яку отримували від його викопування, бралася для того, щоб утворити цей вал. Це була непроста конструкція, не просто так була насипана земля. Спочатку випалювався майданчик для майбутнього валу. На ньому робився дерев'яний зруб. Стінки були зроблені з колод дуба і сосни, внутрішні стінки - це плахи. Ця конструкція заповнювалася землею, яка бралася з рову, і служила фундаментом. Будівництво тривало у X столітті, потім йшов період, коли на городищі не було життя, а в XI столітті повністю відтворено оборонну споруду. Вал просто так не стояв - на ньому знаходилася дерев'яна конструкція. На городищі був рів, сам вал близько 5-6 метрів, зверху над валом - стіна близько 6-ти метрів. Тобто вся конструкція сягала висоти 10-12 метрів, з якої можна було вести оборонні воєнні дії. Також тут виявлено кам'яну вимостку оборонної споруди.

Источник

Основателем Олевска считают Олега Святославича, потому укрепление называют "Олегово городище":

Источник

Знайшов цікаву інформацію за Коростишівський замок. Непогано б розібратись.

На одной из скал когда-то стоял замок магнатов Олизаров.

с. Щеглиевка находится в 40 км к востоку от Житомира, в 15 км к юго-востоку от райцентра Коростышева:

В случае с Щеглиевкой наблюдаем тот редкий случай, когда неуместно произносить словосочетание "городище в селе", поскольку городище настолько внушительное и масштабное, что как раз наоборот - село находится внутри него, потому и не совсем уместно крепить городище к селу, когда скорее село прикрепилось к городищу.

На карте Шуберта (1867-1875) хорошо видно кольцо валов и село, которое легко помещается на участке городища:

Живая карта

Показывали городище и на более поздних картах, что также свидетельствует о мощности старых укреплений:

Источник

К счастью, поскольку село за последние сто лет не особо разрослось и не превратилось в городок, валы древних укреплений местами всё ещё можно нащупать вдоль всего периметра:

Живая карта

Длина линии вала более чем внушительная - 3.7 км, т.е. укрепление в Щеглиевке по площади превышает укрепление в соседнем селе Грубское (около 3.3 км). Диаметр "круга" укреплений колеблется от 1 до 1.25 км.

К сожалению, пока не могу сказать, насколько просто/сложно эти валы обнаружить с земли. Фотографии этих укреплений мне пока не попадалсь, а на месте я не был.

Что это за укрепления? Кто их построил и для какой цели? К сожалению, пока и на этот вопрос не могу дать чёткого ответа. Об укреплениях узнал, обнаружив их на картах (старых и новых), при этом никакой справочной информации об этих валах у меня под рукой нет, потому пока не могу привести сколь-нибудь расширенных описаний данного объекта.

На страничке села в Википедии есть такое:

Цитата

Етимологія [назви села]

Кажуть, що раніше на місці села було місто Щоголів, обнесене своєрідним валом із забитими на його гребені загостреними кілками (частоколом). Таке укріплення не раз захищало від нападів ворогів. Чужинські набіги і час зруйнували вал, залишки якого називали щоглами. Звідси і пішла назва села.

Да, источник информации не указан, может это просто народное предание, но связь названия села с укреплениями вполне логична, исходя из информации, размещённой выше.

В статье Валы открывают свои секреты (1972) А. Бугая есть такие строки:

Цитата

Село Яроповичи, лежащее примерно на середине участка Фастов — Быстри, по-видимому, когда-то было важным пунктом земель предков древлян, так как именно к нему сходится несколько линий валов. Интересно отметить, что село это находится очень близко от истоков реки Здвиж и одной из рек, впадающих в Тетерев. Яроповичи со своими валами и городищем, а также огромные городища в селах Грубском и Щеглиевке, очевидно, закрывали доступ внутрь междуречий Ирпеня, Здвижа и Тетерева. Возможно, что 1000 курганов, разбросанных в этом районе, — немые свидетели неоднократных попыток врагов прорваться в междуречье Ирпеня и Тетерева.

Возникает ощущение, что городище в Щеглиевке причисляют к числу славянских укреплений, хотя размеры укреплённого пункта и его соседство с укреплением в с. Грубское, возникшем ещё до н.э., намекают на более ранее формирование оборонного пояса.

Одно из древнейших заселенных мест района. Считается, что поселения на территории села существовали еще в домонгольскую эпоху и были уничтожены нашествием.

Но уже в 16 веке поселение фигурирует как местечко с оборонным замком. Он занимал единственную возвышенность над в основном равнинной местностью. Эта возвышенность над рекой Пустохой находится в центре современного села и сейчас вместо замка на ней расположена церковь. Однако очертания оборонных сооружений неплохо просматриваются и сейчас.

Багатошарове городище великого розміру, підпрямокутне за конфігурацією, має круглу за конфігурацією цитадель, збудовану вірогідно, пізніше, ніж основні укріплення.

Цитата

Городище розташоване в 1 км на південь від села на плоскій, місцями заболоченій місцевості. Оточене по периметру потужним валом. 7 м при ширині 20 м. У плані нагадує прямокутник з заокругленими кутами розмірами 1000х750 м. Площа - 75 га. На сьогодні вал зберігся лише у східній частині на довжину близько 900 м. Городище розділене невеликим заболоченим струмком Тусква на дві частини - західну і східну.

У південно-східній частині городища розташована ще одна укріплена частина - так зване Мале городище. Його майданчик круглмий в плані і оперезаний кільцевим валом висотою до 1,5 м (з внутрішнього боку) при ширині 15 м. Внутрішній діаметр майданчика - 100 м, площа 0,8 га. Перед валом помітний сильно замулений рів.

Грубське городище обстежувалося П.А. Раппопортом у 1950 р. і експедицією під керівництвом М.П.Кучери у 1988 р. Встановлено, що культурний шар розповсюджується лише у східний частині і належить до скіфської епохи, а також до 8-13 ст. Можна припустити, що будівництво Грубського городища відбулося у 1 тис. до н.е. Вже у 8 ст. воно було заселене вдруге слов'янами та проіснувало до середини 13 ст.

Шурфуванням Малого городища зафіксовано потужний культурний шар (до 1,5 м), насичений керамікою 9-13 ст., серед якої зрідка траплялися фрагменти скіфського посуду. На прилягаючій до Малого городища східній частині Великого, на площі близько 20 га поширюється потужний культурний шар поселення. Тут знайдено кераміку 9-10 ст., а також величезну кількість фрагментів 11-13 ст., фрагменти скляних прикрас, залишки залізних криць, шлаків.

Б.А.Звіздецький "Городища 9-13 ст. на території літописних древлян", К. "Інститут археології НАН України", 2008, 176с., нак. 500 прим., - сс.117-118.

Обговорюване велике укріплення типологічно близьке гігантським укріпленням ранньозалізної доби, розташованим південніше, в лісостеповій та степовій зоні України. Вдруге почало активне існування очевидно, за часів "славінії" древлян, яке проте не було припинено і в наступні часи Старої Русі. При цьому очевидно було заново збудоване кругле за конфігурацією укріплення, яке грало роль дитинця - цитаделі поселення, посад якого теж був до певної міри захищений збереженими на той час укріпленнями античного часу. Пам'ятка надзвичайно цікава і потребує ретельного вивчення.

На сайті Руїна.Ру городище згадане вірогідно за матеріалами А.Кузи, але з прикріпленням до с.Биково:

Цитата

Быково, село в Житомирской области.

У села, близ истоков р. Здвижи, в урочище Грубск, округлое (диаметром 105 м) городище. Поселение обнесено кольцевым валом (высотой 2,5 м) и рвом. Въезд прослеживается с В. К укреплению примыкает значительное открытое селище.

Все найденные материалы датируются XII-XIII вв.

Данное городище, известное в литературе под названием Малого Грубского, находится на территории огромного (Большого Грубского) городища скифского времени.

Тут, як бачимо, не згадується, що за археологічними матеріалами, не лише новостворене Мале городище, а й принаймні частина Великого городища була також заселена у Середні Віки, причому не з 12 ст., а раніше - з 8 ст.

Прошу доповнити повідомлення наявною інформацією.

Село Сущаны находится в 130 км к северо-западу от Житомира, в 9 км к северо-востоку от районного центра Олевска:

Живая карта

Первое письменное упоминание села относится к 1445 г., но первое поселение здесь возникло намного раньше, о чём свидетельствует древнее городище, разместившееся на берегу реки Уборть (приток Припяти).

Возведение городища приписывают представителям Милоградской культуры (7 - 1 века до н. э.). В Сети можно встретить информацию, что здесь был укреплённый пункт и в 9 веке н.э., но судя по отсутствию подъёмного материала этого периода, славяне повторно укрепление не использовали.

Справка из статьи Городища и укрепления средневековой Овручской волости (2014), А. П. Томашевский, С. В. Павленко.

Цитата

Городище у с. Сущаны, Олевский р-н.

Городище на северо-восточной окраине с. Сущаны впервые открыто и обследовано М. П. Кучерой в 1975 г. [Кучера, 1975/27, с. 3–4, креслення 2; 1982, с. 76–77, рис. 3, 4]. Осматривалось в 1976 г. М. Б. Щукиным [Щукин, 1976/104, с. 6]. М. П. Кучера исходя из конструктивных и планиграфических особенностей городища, а также учитывая полное отсутствие культурного слоя и подъёмного материала на площадке памятника, считал его городищем милоградской культуры раннежелезного века.

Городище занимает северо-восточную часть мысовидного отрога террасы левого берега р. Уборть. С востока и юго-востока, по краю террасы со стороны реки оборонительные сооружения отсутствуют. Вал, высотой до 2,5-3 м, шириной до 10 м у основания, сохранился с северо-восточной, северной и северо-западной стороны. С северной стороны был въезд в городище. С западной и южной стороны валы спланированы устройством строений сельской усадьбы. Неглубокий заплывший ров сохранился с северо-восточной стороны. Площадка городища овальная в плане, размерами 50×55 м, используется под огороды. На момент нашего исследования в 2013 г. на площадке городища проводились сельскохозяйственные работы, подъёмный материал не зафиксирован, шурфовка не проводилась. В окрестностях городища подъёмный материал также не обнаружен. Валы городища разрушаются хозяевами усадьбы. Результаты наших исследований подтверждают выводы, сделанные в своё время М. П. Кучерой.

-----

• Кучера М. П. Звіт про розвідку городищ у 1975 р. (Житомирська область) / М. П. Кучера // НА ИА НАНУ ф. экспедиций, 1975/27, 21 с.
• Кучера М. П. Нові дані про городища Житомирщини / м. П. Кучера // Археологія. — 1982. — Вип. 41. — с. 72–82.
• Щукин М. Б. отчёт о работе Полесской археологической экспедиции государственного Эрмитажа в 1976 г. / м. Б. Щукин // НА ИА НАНУ ф. экспедиций, 1976/104, 12 с.

На момент написания этого поста Google и Bing не обладают качественными спутниковыми снимками нужного участка, но тут на помощь пришёл Yandex, у которого территория села куда более основательно заснята.

Собственно, городище:

Живая карта

Глядя на спутниковый снимок, кажется, что площадка укрепления имеет такую вот форму:

... но это противоречит приведённому выше описанию, в котором описана скорее округлая площадка. К тому же площадка, которую я очертил на снимке, раза в 1,5 - 2 больше той, которая описана в статье. С этой нестыковкой предстоит разобраться.

Так выглядит вал (или же эскарпированный склон террасы) городища:

Источник

Источник

А это, возможно, иллюстрация к словам "Валы городища разрушаются хозяевами усадьбы":


Источник

P.S. На этот объект меня навёл представитель Житомирской археологической экспедиции, за что ему большое спасибо.

Мисове городище з прилеглим селищем та могильником, можливо багатошарове, залишилось від укріплення Старої Русі.

Цитата

Городище розташоване за 2 км на південний захід від села та займає мис між двома ярами на лівому березі р. Тетерів. Майданчик прямокутний в плані, розмірами 55х35 м. Площа городища - 0,2 га. По краю майданчику з усіх боків зберігся невеликий вал висотою 0,5 - 0,7 м та до 5 м завширшки. З напільного боку, крім валу, є ще й рів шириною 3 м, глибиною до 0,5 м.

У 1973 р. памятку обстежив М.П.Кучера, який склав план та зібрав підйомний матеріал - давньоруську кераміку 12-13 ст.

З напільного боку до городища прилягає селище 12 - 13 ст. Тут трапляються поодинокі фрагменти кераміки раннього залізного періоду.

З 250 м на північний захід від городища розташовується розорений сьогодні курганний могильник, де наприкінці 19 ст. В.Б.Антоновичем було досліджено 8 насипів.

Б.А.Звіздецький "Городища 9-13 ст. на території літописних древлян", К. "Інститут археології НАН України", 2008, 176с., нак. 500 прим., - сс.121-122.

Будь-які інші назви поселення мною не встановлені.

Прошу доповнити повідомлення наявною інформацією.

Небагатьом відомо, що на відміну від гіпотетичного ранньосередньовічного городища на місці житомирського замчища в центрі сучасного міста, в Житомирі є цілком реально зафіксоване мисове городище Старої Русі (вірогідно багатошарове) - залишок невідомого городця з дитинцем та посадом.

Цитата

Соколова Гора

Городище розташоване на північно - західній окраїні Житомира та займає вершину Соколової Гори над лівим берегом р. Кам'янка. Сама гора має вигляд конусоподібного останця, вислотою 25 - 30 м над рівнем ріки. Майданчик овальний в плані, розмірами 90 - 75 м, площа 0,55 га. Схили ескарповані. З напільного боку проходить лінія валів та ровів. Північна та південно - східна частини пошкоджені кар'єрами.

Городище обстежене М.П Кучерою у 1973. Зібрано підйомний матеріал - кераміку ранньозалізного періоду, давньоруського періоду 12-13 ст.

На схід від городища виявлено сліди селища, де було зібрано поодинокі фрагменти кераміки ранньозалізного періоду та давньоруської 12-13 ст.

Б.А.Звіздецький "Городища 9-13 ст. на території літописних древлян", К. "Інститут археології НАН України", 2008, 176с., нак. 500 прим., - с. 119.

Інтригують археологічні матеріали ранньозалізного періоду, які, зважаючи на зручне розташування городища досить вірогідно починають збільшувати його вік та будівельну історію.

Інше питання - чи може дане городище, розташоване досить далеко від центра сучасного міста, хоч в певній мірі вважатися попередником історичного Житомира, відомого лише з самого кінця середньовіччя.

На сайті Руїна.Ру, вірогідно за матералами А.Кузи, згадується мабуть саме це городище, а не замчище в центрі міста, причому йому приписується назва Житомель - рання версія назви Житомир:

Цитата

Житомир, г. В черте города, следы городища с материалами XI-XIII вв. — остатки древнерусского Житомеля, впервые упомянутого в Списке русских городов конца XIV в.

Втім, можливо місто і його укріплення дійсно було перенесено в інше місце після чергового руйнування?.. Таке в історії часто траплялося.

Городище мисового типу залишене укріпленями літописного городця Гольсько, можливо багатошарове.

Цитата

Городище - залишки літописного Гольсько, згадуваного під 1150 р., розташоване на високому мисі лівого берега р. Случ на північно-західній околиці села. З напільного боку відокремлене валом висотою до 2 м ( з внутрішнього боку) і шириною 10-12 м. З зовнішнього від валу боку зберігся ще один вал, який сильно розплився, висотою 0,3 - 0, 4 м і шириною 6 м. Далі на полі зафіксовано сліди ще одного валу, але його настільки розорено, що помітні лише його кінці на поверхні, що понижується до країв площадки. Відстань між валами 20 м, а в північному напрямку вони сходилися і їх розділяв лише рів. На лінії зовнішнього валу мис закінчується, переходячи на півночі у похилий спуск. У мисовій частині по краю основної площадки зберігся вал. Невеликі вали є і з інших боків майданчику. Схили городища зверху ескарповані на висоту 3-4 м і перетворені у вузьку терасу шириною близько 8 м. Від неї схил знову ескарповано на висоту 3-4 м. З північного заходу та північного сходу по краю тераси зберігся вал, а з внутрішнього боку перед ним і рів. Цей вал та рів до напільного боку переходять у середній вал та рів основного майданчику.

Городище обстежене у 1975 р. М.П.Кучерою, а у 1988 р. М.П.Кучерою та Б.А.Звіздецьким. На городищі зібрано підйомний матеріал 9-10 ст., а також давньоруський 12-13 ст. У 1988 р. на майданчику городища знайдено стремено 12-13 ст. Основний майданчик городища займає площу 1,5 га. Розміри нижнього майданчику 0,35 га. Загальна укріплена площа 1,85 га. На підставі зовнішніх ознак М.П Кучера відносить Гульське городище до пам'яток доби раннього заліза, яке використовувалося вдруге слов'янами та в давньоруський період.

Б.А.Звіздецький "Городища 9-13 ст. на території літописних древлян", К. "Інститут археології НАН України", 2008, 176с., нак. 500 прим., - с. 118.

Таким чином гіпотеза про будівництво укріплень в Гульську в ранньозалізну добу, поки що не має матеріального підтвердження.

Проте не викликає сумнівів активне існування об'єкту за часів "славінії" древлян і часів Старої Русі.

На сайті Руїна.Ру городище коротко згадане, вірогідно за матеріалами А.Кузи:

Цитата

Гульск, село в Житомирской области.

В селе, на правом берегу реки Случи, следы городища — остатки древнерусского Гольска, впервые упомянутого в летописи под 1150 г.

Прошу доповнити повідомлення наявною інформацією.