Перейти к содержимому
Замки и Крепости Украины - Форум
Filin

Монографія "Художнє лиття гармат у Гетьманщині за часів правління Івана Мазепи" (2007). Автор: Олег Мальченко

Recommended Posts

Filin    552

01.jpg

Рік видання: 2007

Автор: Олег Мальченко

Видавництво: ЗАТ "Віпол", Київ

Мова: українська

Формат: 60 х 84/16 (14.8 х 20.6 х 1.5 см)

Обкладинка: тверда

Папір: офсетний

Кількість сторінок: 160

Ілюстрації: чорно-білі фото, гравюри, малюнки (вклейка, 28 аркушів)

Наклад: 200 примірників

ISBN: 978-966-02-4432-0

Про книгу:

Цитата

В ілюстрованому виданні розглянуто репрезентативні функції, символіку, орнаментальний "репертуар" художньо виконаних гармат у Лівобережній Гетьманщині останньої чверті XVII — початку XVIII ст. На основі збережених артилерійських зразків українського походження проаналізовано стилістичні особливості декорування гарматних стволів часів "мазепинського бароко".

Для істориків, мистецтвознавців, зброєзнавців та всіх, кого цікавить минуле України.


Приклади сторінок:
02.jpg 03.jpg 04.jpg 05.jpg 06.jpg  08.jpg09.jpg


Зміст:

Цитата

Вступ - 4

Розділ 1. Репрезентативні функції художніх гарматних стволів - 18

Розділ 2. Символіка художніх зображень на гарматах - 56

Розділ 3. Орнаментальний "репертуар" гарматних стволів - 87

Розділ 4. Емблематичні, гербовані та епіграматичні вірші на гарматних стволах - 106

Розділ 5. Технологія декорування гарматних стволів - 114

Розділ 6. Стилістичні особливості глухівських майстрів-гарматників - 121

Післяслово - 138

Список використаних джерел і літератури - 148

Іменний покажчик - 153


Вступ (від автора):

Цитата

Вивчаючи процеси та явища, що впродовж XVII ст. привели до виникнення на Лівобережній Україні тієї суспільно-політичної організації, яку історики традиційно називають Гетьманщиною, не важко помітити, що провідну роль серед них відіграє фактор військовий. Його головним проявом був напрочуд швидкий розвиток у світі воєнних технологій, передусім вогнепальної зброї, що ставала дедалі досконалішою й доступнішою як для широкого кола користувачів, так і для масового централізованого виробництва. Артилерійське виробництво, наприклад, згодом взагалі повністю перебрала на себе держава.

Однак розмежувати "державні" й "приватні" замовлення в домодерному суспільстві, яке являла собою Гетьманщина, загалом виявилося неможливо. Як провести чітку межу між приватною "дворовою" артилерією полковника та власне полковою, якщо, наприклад, і та й інша була під його гербом і брала участь у воєнних діях?

Хоч як парадоксально, але воєнна справа в Гетьманщині - це не лише наука, а й складова нашої культури. Погодьтеся: більш як півстоліття перманентних бойових дій - це вже схоже на культурний феномен. Допитливі фахівці підрахували, що за всю історію цивілізації лише близько двохсот років людство існувало без війни. Планета, власне, живе війною. "Bellum omium pater", - говорили у давнину. Мовляв, "війна - усьому батько". Отже, те, що ми зазвичай називаємо козацьким військовим мистецтвом, також є частиною духовної та матеріальної культури. Особливо це впадає у вічі в такій галузі, як воєнне литво, гарматобудування, тісно пов’язані з металургією, хімією та декоративним мистецтвом.

У другій половині XVII ст. Лівобережна Україна перетворилася на склад величезної кількості художнього литва, особливо гармат. Свою артилерію мали міста, містечка, монастирі та старшинські садиби. Достатньо переглянути коротенький реєстр пирятинської артилерії 1698 р., наведений у "Книзі протоколів пирятинської сотні", щоб оцінити різноманіття існуючої артилерії (30, 127).

Відомо, що у Гетьманщину разом з російськими гарнізонними військами масово прибували гармати російського виробництва, відлиті впродовж XVII ст. (10, 901-909), значна ж частина козацької артилерії залишалася трофейного походження, зазвичай польського. Але з 1670-х років почало з’являтися й місцеве ("нове") високохудожнє литво, як, наприклад, гармата 1673 р. за авторством Якова Маркова.

Часи Руїни з їх ідейно-політичним напруженням, відповідним духовним кліматом, розбурханими почуттями й думками, що стимулювали природну реакцію національного духу на іноземні події та впливи, поступово добігали кінця. Саме в цій атмосфері духовного збудження зароджувалися ті ідеологічні та культурні цінності, які сповна розкрилися за сприятливих умов матеріального добробуту й політичної стабільності часів гетьманування І. Самойловича й особливо І. Мазепи. Такі часи зазвичай об’єднували високопрофесійних майстрів з найрізноманітніших ділянок образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва.

На думку В. Модзалевського, гетьман І. Самойлович став "одним з перших провідників в наше мистецтво нових ідей...". Важливим було те, що культурну діяльність гетьмана повністю підтримували інші державні й церковні діячі. Серед них, безперечно, фігурував і найближчий помічник і дорадник І. Самойловича - генеральний осавул І. Мазепа.

Культура загалом, а мистецтво зокрема, на думку дослідника О. Оглобліна, завжди посідали важливе місце в житті І. Мазепи, натури поетичної й водночас схильної до філософського синтезу. Крім того, йому було властиве почуття краси, яку він тонко відчував і в камені монументальних будов, і в металі художньо відлитої гармати, і в діамантах гетьманських клейнодів, і в шкірі мистецької оправи книги.

Хоч гетьман І. Мазепа в своєму меценатстві не мав рівних в історії гетьманської України, не можна забувати, що в ті часи чимало інших представників старшинської аристократії були визначними фундаторами й донаторами церков і монастирів. Достатньо згадати, наприклад, імена В. Борковського (Чернігів), М. Миклашевського (Київ, Глухів), В. Кочубея (Київ), К. Мокієвського (Київ), П. Герцика (Київ), І. Мировича (Переяслав), І. Іскри (Полтава), Д. Горленка (Густинський монастир), М. Бороховича, Лизогубів (Чернігів), Гамаліїв та інших діячів мазепинської доби. Різні за виконанням і величчю, розкішні споруди мають спільні риси, які мистецтвознавці об’єднали спеціальним терміном - "мазепинське бароко".

Мистецтвознавці швидко привчили нас під "мазепинським бароко" розуміти передусім певну епоху в розвитку архітектурного стилю. Однак доволі вдало цей спеціальний термін підходить художнього литва, зокрема до такого його напряму, як декорування гарматних стволів. Наявність барокових елементів в українському гарматному художньому литті є фактом, який не потребує особливих доказів. Достатньо побіжного огляду збережених до нашого часу зразків, пишне оздоблення яких повністю відповідало українському бароковому стилю кінця VII - початку XVIII ст. Період "мазепинського бароко" - це часи найглибшого за змістом і прегарного за виразом наймайстернішого за всю українську історію творення художніх гарматних стволів.

Масштабне "артилерійське бароко" на землях Лівобережної України, яке досягло апогею на початку XVIII ст., було інспіроване головним чином амбітною особистістю І. Мазепи й стало занепадати разом зі зникненням з політичної арени цієї неоднозначної історичної постаті.

Здається, було б якось не "історично" так тісно пов’язувати розвиток і розквіт цілої воєнно-художньої "теми" з іменем лише однієї особи, навіть якщо вона - гетьман. Але факти залишаються фактами й саме така єдність свідчить про невизначеність поступу Гетьманщини, а також про те, наскільки вподобання та амбіції правлячої особи могли змінювати життя цілої країни.

Проте не будемо надмірно ідеалізувати ті умови мазепинської доби, у яких розвивалося поряд з іншими мистецтвами, скажімо, гарматне лиття. Не слід у цьому питанні також довіряти сучасній історичній публіцистиці, нерідко схибленій на національних питаннях, яка часто-густо все перебільшує. Часи були бурхливі, позначені вогнем і мечем, спокій утримувався залізною волею гетьмана, політична ситуація також нагадувала міну уповільненої дії. Однак саме для розвитку гарматного виробництва настала сприятлива година. Тому поєднання доволі розвинутого мистецтва декорування металу й такої вкрай необхідної "державної" зброї, як гармати, було саме на часі.

В останній чверті XVII ст. Лівобережна Україна та Київ стають місцем інтенсивного розвитку всіх видів мистецтва. Металообробка у таких її головних видах, як ювелірна справа і відливання дзвонів і гармат, досягають найбільшого розвитку. Київ, Чернігів, Глухів перехоплюють естафету ливарної справи від підупалих осередків на західноукраїнських землях.

Порівняно з галицьким і волинським литвом ХVІ-ХVІІ століть лівобережні гарматні стволи відрізняються значно вищим художнім рівнем, багатством орнаментації, соковитим рельєфом, красивою епіграфікою, пропорційністю та витонченістю форм. У виробах майстрів Афанасія Петровича, Йосифа та Карпа Балашевичів, Олексія Івановича, Івана Горлянкевича та інших своєрідно відобразилася доба зародження української державності, що проявилася в святковості орнаментики, вишуканості й чистоті форм виробів, у гербах і пишних титулах, а головне - віддзеркалила той піднесений настрій, що панував в українському бароковому мистецтві (15, 90).

Отже, у Центральній та Східній Україні в умовах щедрого меценату козацької старшини, від гетьмана І. Мазепи починаючи, українське бароко досягло свого апогею. Воно знайшло вияв навіть у такій суворій сфері воєнного мистецтва, як виробництво артилерійських стволів.

Про мистецький стиль "чудернацький" і "химерний", що протримався з кінця XVI і майже до кінця XVIII ст., теоретики заговорили як про своєрідний напрям лише на початку XX ст. Тоді й сформувався погляд на бароко як на цілісну культурно-історичну епоху.

Існує думка, що бароко в Україні за своїми художніми засобами ніколи не було автономним і самобутнім напрямом. Полістилістика, що взагалі була його специфічною ознакою, посилювалась різнотипністю культурних систем, втягнутих у розвиток української цивілізації епохи бароко. Конфлікти різних рівнів виявлялись у барокових творах через надмірну декоративність і темний, часто незрозумілий символізм, через чуттєві алегорії та метафори. Але ж це тільки нам вони не зрозумілі, а сучасники, які мали "код" до розшифрування символів, могли легко в них орієнтуватися. Це ми можемо розглядати бароко як якийсь дивний стиль, відсторонено розкладаючи його по поличках. Однак для людей тогочасних барокові елементи були частиною повсякденного життя, звичайно, далеко не всіх, але багатьох його проявів.

Перевага чуттєвих елементів декорування над розумовими є прикметною рисою українського бароко, успадкованою від поляків. Саме цей факт спонукав мистецтвознавців іноді говорити про стихійну бароковість української культури загалом. Але залишимо ці пошуки для теоретиків мистецтва. Нас лише цікавить вузька тінь бароко, що лягла на зовнішній вигляд козацької артилерії часів гетьманування І. Мазепи.

Дослідники артилерії усіх часів неминуче зупиняються на двох питаннях: кількості гарматного парку та організації артилерії як частини козацького війська. Але кількість - це лише один з показників прогресу, до того ж не завжди головний. Якість (читай - бойова ефективність) у гарматному виробництві часто відіграє важливішу роль, ніж кількість. У бою козацька артилерія, наприклад, завжди мала другорядне значення. Гармати озивалися тільки на початку бою, та й то доволі рідко, й могли щонайбільше викликати тимчасовий переполох серед ворожого війська, але мало завдавали реальної шкоди. Під час самої битви артилерія лише у виняткових ситуаціях давала про себе знати. Під час облог козацькі гармати також доволі рідко здобували успіх. Артилерія все-таки була більше "клейнотом і оздобою" Війська Запорозького, ніж проявом його справжньої воєнної сили. Стосовно культурно-історичної доби "мазепинського бароко" не спрацьовує класичне "inter arma silent Musae" ["коли говорять гармати, музи мовчать"]. Музи заговорили мовою мистецтва декору, перенесеного безпосередньо на гарматні стволи.

Саме "артилерійський декор", орнаментування поверхні гарматних стволів, відлитих на землях козацької держави за часів так званого "мазепинського бароко", ми обрали за предмет нашого невеликого, але старанно ілюстрованого дослідження. Якнайширшу ілюстративність покладено в основу нашої роботи, оскільки не будемо забувати, що аби характеризувати якесь мистецтво, потрібно не тільки знати, але и бачити.

Поняттю декоративності донедавна в теорії мистецтва приділяли мало уваги. Слово "декоративний" походить від латинського "dekoro", що означає "той, що прикрашає, або служить для прикраси, оздоблення; мальовничий, зовнішньо ефектний" (33, 195). У сучасному розумінні поняття "декоративність" не обмежується цим визначенням, воно вживається в мистецтвознавстві не лише щодо архітектури та декоративно-ужиткового мистецтва, а значною мірою належить і до образотворчого мистецтва, музики, литва.

Сучасні українські дослідники значно розширили шкалу значень декоративності в різних видах образотворчого мистецтва. Наприклад, у історика українського мистецтва П. Жолтовського декоративність виступає основною концепцією твору ("декоративізм", "декоративна засада"), формою художнього виразу ("декоративні засоби", "декоративна фактура"), а також для визначення естетичних ознак ("декоративна краса"), окремих емоційних та якісних характеристик ("радісна, світла декоративність", "пишна декоративність") (13, 21, 51, 194).

Однак декоративність властива не лише творам малярства, де вона виявляє свою палітру найбільшою мірою. Декоративні тенденції прослідковуються і в графіці, зокрема в народній гравюрі. На це звертали увагу В. Січинський, П. Жолтовський, В. Свєнціцька, Д. В. Степовик, О. Шпак. Так, Ф. Фоменко вважає декоративність однією з найхарактерніших рис української гравюри доби бароко (40, 301).

Теоретичне обгрунтування категорії декоративності подає в своїх мистецтвознавчих працях М. Станкевич (34; 35). Серед основних характеристик декоративності, визначених ученим, зустрічаємо: площинність і лінійність форм; узагальненість та умовність пропорцій і масштабу; викривлення форм (деформація); ритмічність, асиметрія або симетрія форм; тотожність, нюанси й контрастність форм; доповнення орнаментами і текстом. Усі зазначені вище характеристики (вибірково чи фактурами у різноманітних комбінаціях) виразно простежуються на багатьох зразках гарматного литва останньої чверті XVII - початку XVIII ст. на Лівобережній Україні (Гетьманщині).

Ми торкнемося питання репрезентативної функції художніх гарматних стволів як загалом для Лівобережної Гетьманщини, так і для новонародженої козацької еліти. Тісно пов’язані з цим спроба розшифрувати зображену на козацьких гарматах символіку (міфічну, релігійну), геральдичні елементи й пошук першоджерел епіграматичних написів на стволах. Витоки орнаментування артилерії часів "мазепинського бароко" спробуємо віднайти в мотивах українського народного дереворізу та професійної гравюри. Окремим блоком представлена тема "інструментарій ливарників-гарматників - встановлення стильових особливостей майстрів-ливарників -художні стилі Йосифа та Карпа Балашевичів". Звісно, ми намагалися використати в роботі прийнятну для обраної тематики методологію.

Історикам відомий так званий синхронний розгляд матеріалу, коли поряд викладаються всі види історичних свідоцтв певного періоду. За такого розгляду художнє гарматне лиття як феномен і складова епохи "мазепинського бароко" зіставляється з одночасними досягненнями науки й техніки, виробництва, з політичними подіями, декоративним мистецтвом (народним і професійним), проявами культури, художніми смаками та ідеологією старшинського прошарку козацького суспільства. Завдяки такому зіставленню ми маємо можливість простежити, як, скажімо, видозмінювалися (чи взагалі не змінювалися) голландські, німецькі, московські чи польські мотиви гарматного декору, що переносилися на український грунт; на якому художньому рівні перебувала місцева військова ливарна справа порівняно із сусідами далекими та ближніми; як формувалися шляхи взаємовпливів у декоруванні гарматних стволів тощо; з’являється можливість вичленити загальні особливості місцевого гарматного орнаментування та символіки.

Історики також вдаються до так званого діахронного розгляду матеріалу, коли простежуються зміни й розвиток артилерійського декору, еволюція мистецького оформлення стволів, розвиток мистецьких уподобань замовників. У такому разі є можливість ретельно вивчити найтонші деталі феномена та основні тенденції його руху.

Синхронний розгляд дає своєрідну горизонталь, діахронний - вертикаль, але повнота історичного знання досягається лише на перетині синхронної та діахронної проекції. Спробуємо за допомогою такого віртуального візиру з двох перехрещених ліній розглянути предмет, який називається "Художнє лиття гармат у Гетьманщині за часів правління Івана Мазепи".

Періодизація суспільно-економічного розвитку доби Гетьманщини є серйозною науковою проблемою, яку історики вирішували по-різному.

Так, М. Грушевський в "Ілюстрованій історії України" поділяє цей період на добу козацьку (1648-1720-ті рр.) та занепад козаччини (1720-ті рр. - 1781 р.).

Сучасний історик Н. Яковенко в "Нарисі історії України" поділяє козацьку еру (1648-1720-ті рр.) на такі періоди: Хмельниччина (1648-1657 рр.), Руїна (1658-1686 рр.), Мазепа і мазепинці (1686-1720-ті рр.).

У XI томі "Енциклопедії українознавства" в статті "Історія України" автори А. Жуковський та О. Субтельний подають свою періодизацію козацько-гетьманської держави: Хмельниччина (1648-1657 рр.), Гетьманщина (1657-1663 рр.), Руїна (1663-1687 рр.), Доба Мазепи (1687-1710 рр.), занепад автономії України (1710-1786 рр.).

Усім розглянутим періодизаційним схемам властива певна риса: хронологічне виділення врядування І. Мазепи як певного особливого історичного періоду в історії України.

Історик української архітектури В. Вечерський, пропонуючи свою періодизацію стилістичного розвитку архітектури Гетьманщини, також виділив час правління Мазепи в окремий період: 1650-1680-ті роки (архаїка), 1680-ті роки - 1709 рік (мазепинський стиль, розквіт стилю), 1709-1750-ті роки (доба перелому). Дослідниця У. Кілессо так само виокремлює 1680-ті - 1709 роки як розквіт мазепинського стилю (5, 74).

Отже, за хронологічні рамки нашої роботи ми обрали той період історії Лівобережної України, який згадані вище поважні історики іменують так: "Мазепа й мазепинці", "доба Мазепи", "мазепинський стиль", "розквіт стилю". Виявляється, що все створене за часів правління І. Мазепи та його сучасників, позначене єдиною творчою стихією. Воно монументальне і синтетичне, наскрізь пронизане цілісністю художньої ідеї, яка живилась новим суспільним світоглядом і розкрилася з небаченим раніше творчим розмахом у гравюрі, архітектурі, малярстві, поезії та металообробці. Оригінальність і цілісність цього періоду підтверджуються також чудовими зразками художнього гарматного литва, що стали головним джерельним матеріалом нашого дослідження.

Написання військово-історичного дослідження неможливе без залучення специфічних типів джерел: іконографічних й археологічних матеріалів, що допомагали аналізувати декоративні та символічні мотиви, відображені на гарматних стволах. Залучалися також публікації речових і зброярських колекцій, гравюр і дереворізів, архітектурних барокових споруд, необхідних для реконструкції загальних і спеціальних рис досліджуваного феномена.

Нарешті, окрему велику роботу було проведено серед пилу багатьох музейних колекцій, вітчизняних і зарубіжних, з метою виявлення, опису та вивчення збережених зразків української декорованої артилерії XVII - початку XVIII ст.

Наводимо перелік зразків гармат, які були залучені нами в якості історичних джерел й тепер зберігаються в музейних колекціях.

Воєнно-історичний музей артилерії, інженерних військ і військ зв’язку (Санкт-Петербург):

  • гармата 1673 р., власника не встановлено (майстер - Яков Марков);
  • гармата 1697 р., відлита для міста Конотопа (майстер - Карп Балашевич);
  • мортира 1698 р., відлита на замовлення гетьмана І. Мазепи (майстер - Карп Балашевич);
  • дві гармати 1749 р., відлиті для графа О. Г. Розумов-ського (майстер невідомий);
  • гармата 1753 р., відлита на замовлення гетьмана К. Г. Розумовського (майстер невідомий);
  • гармата 1759 р., відлита на замовлення гетьмана К. Г. Розумовського (майстер невідомий).

Державний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця" (Батурин):

  • уламок бронзової гармати великого калібру (220 мм) із залишками орнаментування.

Державний історико-культурний заповідник "Поле Полтавської битви" (Полтава):

  • гармата першої чверті XVIII ст., відлита на замовлення лубенського полковника Г. Галагана (майстер - Леонтій).

Державний історико-культурний заповідник у м. Дубно:

  • гармата кінця XV-XVІ ст. з елементами декору (майстер невідомий).

Дніпропетровський історичний музей ім. Д. Яворницького:

  • гармата кінця XVІІ-XVІІІ ст., прикрашена рослинним декором (придбана Д.І. Яворницьким).

Краснодарський державний історико-археологічний заповідник ім. Феліцина (Краснодар):

  • гармата 1753 р., відлита на замовлення гетьмана К. Г. Розумовського (майстер невідомий);
  • дві гармати 1759 р., відлиті на замовлення гетьмана К. Г. Розумовського (майстер невідомий).

Переяслав-Хмельницький історико-краєзнавчий музей:

  • гармата малокаліберна кінця XVII - початку XVIII ст. з елементами декорування (майстер невідомий).

Полтавський краєзнавчий музей:

  • дзвін "Кизикермен" (відлитий у Москві, копія XIX ст.).

Путивльський краєзнавчий музей:

  • дві гармати кінця XVIII ст., відлиті на замовлення князів Чернишових (майстер невідомий).

Російський Державний Ермітаж (Санкт-Петербург):

  • гармата 1693 р., відлита на замовлення гадяцького полковника М. Бороховича (майстер - Йосиф Балашевич);
  • гармата 1697 р., відлита на замовлення гадяцького полковника М. Бороховича (майстер - Йосиф Балашевич).

Російський державний історико-культурний музей-заповідник "Московський Кремль" (Москва):

  • гармата "Лев" 1705 р., відлита на замовлення гетьмана І. Мазепи (майстер - Карп Балашевич).

Чернігівський історичний музей ім. В.В. Тарновського:

  • гармата 1717 р., відлита на замовлення гадяцького полковника М. Милорадовича (майстер - Карп Балашевич);
  • гармата 1713 р., відлита на замовлення гадяцького полковника І. Чарниша (майстер - Карп Балашевич);
  • гармата кінця XVII - початку XVIII ст., з козацьким гербом, власника не встановлено (майстер невідомий);
  • гармата кінця XVII - початку XVIII ст., орнаментована, з порожнім щитовим полем, власника не встановлено (майстер невідомий);
  • гармата 1631 р., шляхетська з гербом "Правдич" (майстер невідомий);
  • дзвін XVIII ст., відлитий на замовлення Полуботків (майстер - Олексій Іванович).

Центральний воєнно-морський музей (Санкт-Петербург):

  • гармата 1692 р., відлита на замовлення полтавського полковника І. Семеновича (Герцика) (майстер - Йосиф Балашевич).

Askerî Müze ve Kültür Sitesi (Воєнний музей, Стамбул):

  • гармати XVI ст., виготовлені в Інсбруку (Австрія) (майстри - Лофлери);
  • гармата XVI ст., пишно орнаментована флористичними мотивами, італійського походження.

Deniz Müzesi (Воєнно-морський музей, Стамбул):

  • гармата XVII ст., у вигляді дракона, відлита у Відні.

Muzeum Wojska Polskiego w Warsawie (Музей Війська Польського, Варшава):

  • гармата 1692 р., відлита на замовлення охочекомонного полковника І. Новицького (майстер - Йосиф Балашевич).

І на завершення - про втрати, які вже неможливо повернути.

Після подій 1708-1709 рр. з України було вивезено не лише генеральну артилерію, а й більшість сотенної. Частину гарматного парку великого калібру було знищено в самому Батурині.

Після штурму Запорозької Січі 14 травня 1709 р. всю запорозьку артилерію було конфісковано.

На початку 1736 р. фельдмаршал І. Мініх у своєму "Мнении о прибавке полевой, полковой и осадной артиллерии" зневажливо висловився з приводу артилерійських парків українських міст, частина гармат яких була абсолютно непридатною для застосування. "Да к тому же в разных украинских городах старого манера и неспособных калибров, в том числе таких, кой с великими запалами и поврежденных, ко употреблению негодных, находится довольно и лежит праздно" (21, 828). І. Мініх пропонував перелити їх на гармати нового типу й передати піхотним полкам.

Нарешті, нововведення середини XVIII ст. в російській артилерії, автором яких став граф П. І. Шувалов, винахідник так званої "нової артилерії", стали чи не головною причиною того, що майже не збереглося козацьких гармат другої половини XVII - початку XVIII ст. За врядування П.І. Шувалова масово переливалися застарілі гармати, зокрема й українські, що зберігались у російських арсеналах, на гармати нової конструкції ("єдинороги"), а гарматну мідь забирали також для того, щоб переплавити на монети. Як наслідок - збереглося лише декілька зразків українського художнього гарматного литва XVII-XVIII століть, розпорошених у різних музеях світу.

З втратою багатьох зразків козацького гарматного виробництва все більше зростає цінність українського художнього артилерійського металу, що дійшов до наших днів і потребує до себе уваги та дбайливішого ставлення. З огляду на це, виявлення, систематизація, вивчення та збереження зразків художньо виконаних гармат є не лише важливим, а й украй необхідним. І не тільки для віртуальної історичної науки, а й для національної самоідентифікації.

Наостанок слід згадати про деяку термінологію, якою ми послугувалнся. Термін "український" ми вживаємо щодо території Лівобережної Гетьманщини, не вкладаючи в нього новітнього "національного" змісту. Ми не розрізняємо терміни "московський" та "російський", як це традиційно заведено в українській історіографії ("московський" - до початку XVIII ст., "російський" - пов’язується з імперським періодом), і вживаємо для простоти сприйняття лише термін "російський". Козацьку старшину ми часто називаємо шляхтою, хоча розуміємо, що це порівняння не зовсім коректне, і воєнна еліта у Гетьманщині лише намагалася виконувати суспільну роль шляхти. Така синонімічна вільність допускається нами тільки з метою спрощення тексту.

Окремого застереження вимагають спеціальні військово-історичні терміни. Щоб уникнути тавтології, ми часто вживатимемо терміни "армія", "військо" та "збройні сили" як синонімічні, хоча між ними існують певні формальні (чи більше історіографічні) відмінності.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ваша публикация должна быть проверена модератором

Гость
Вы не авторизованы. Если у вас есть аккаунт, пожалуйста, войдите.
Ответить в тему...

×   Вы вставили отформатированное содержимое.   Удалить форматирование

  Only 75 emoticons maximum are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически встроена.   Отобразить как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Загрузка...

×