Перейти к содержимому
Замки и Крепости Украины - Форум

Recommended Posts

Обговорюються об'єкти: городище-замок, міські укріплення в Бишові
 

Бишів, вперше згаданий у наявних документах як поселення у 1509 році, був тривалий час приватновласницьким містечком, в якому на старому городищі його власниками Харлинськими був побудований замок. При цьому з 1581 року Бишів отримав "магдебургію", а з 1648 по 1665 р.р. був сотенним містечком Білоцерківського полку Війська Запорізького.

Стаття про Бишів в україномовній "Вікіпедії" може дати початкове уявлення про сучасне село та його історію.

Стаття про Бишів у "Словнику географічному Королівства Польського": SG. - т.1. - Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, Druk "Wieku", 1880.- ss. 515-517: Krz. J. "Byszów".

У 1- му за 2014 р. номері журналу "Краєзнавство" опубліковано дві змістовні статті з історії Бишова, що добре пояснюють подробиці його існування у 16 - 18 ст.ст.

Стаття Є. Букета докладно й цікаво розповідає про всі перипетії ранньомодерної історії Бишева. Звичайно інформації про укріплення містечка подається мало, проте очевидно про них взагалі мало відомо. Але сама по собі розповідь надзвичайно колоритна - із нападами, пожежами, розбоями, боями і бійками, тяжбами власників і дуже добре передає особливості існування укріплених поселень Київщини того часу.

Цитата
Євген Букет (м. Київ)

Бишів у добу середньовіччя і раннього нового часу

У статті на основі архівних матеріалів, історичної літератури досліджується розвиток містечка Бишева від його заснування в ХІ столітті до приєднання його до складу Російської імперії під час другого поділу Речі Посполитої 1793 року. Особливу увагу приділено власникам містечка, участі місцевих мешканців у козацьких повстаннях.

Ключові слова: Бишів, Бишівщина, Макарівський район, Київська область.

Бишів – колишнє містечко правобережної Київщини, волосний і районний центр, нині – село Макарівського району Київської області. Цього року виповнюється 515 років від першої письмової згадки про Бишів, а 2011 року громада відсвяткувала 430-ліття надання Бишеву магдебурзького права, провівши з цієї нагоди наукову конференцію «Магдебурзьке право на Київщині: історія та люди».

Виникнення першого поселення на території сучасного Бишева, згідно з археологічними розкопками, датується XІ століттям – тоді будували Ірпінсько-Здвижівську оборонну систему Київської Русі [1, с. 28]. Але польський історик Едвард Руліковський стверджує, що Бишів – найдавніше приірпінське містечко, «осада грецька», в якій було аж три торговища і кілька церков [2, с. 515]. Тобто він існував ще в часи скіфів і мандрівок Геродота (490-425 рр. до н.е.). За однією з версій, його назва походить від старослов’янських «бяше», «бехо» – він був [3, с. 12]. Давньоруське місто було знищено під час монгольської навали.

Збереглася «Легенда про навалу татар на Бишів»:

«Багато років тому грізно стояла під Бишевом татарська орда. А в Бишеві був мурований замок, і в ньому замкнувся люд, що збігся з цілої околиці. Орда взяла замок в облогу і стояла вже три дні і три ночі, штурмуючи замок. Але ті штурми були даремні.

А боронив бишівський замок якийсь сліпий козак чи лицар, якого люди з-поміж себе обрали за старшого. Після годинного відпочинку татари знову штурмували замок день і ніч. Потім три доби даремно проливали кров, але твердині завоювати не змогли.

Згодом татари відступили від замку. Але ще далеко не відійшли від Бишева, як якась негідна баба-чарівниця чи відьма проклята наздогнала в полі кіш і каже: «Вертайтесь, вертайтесь! Козак сліпий піддасться, бо в замку живності не стає».

І справді, в замку закінчилися харчі, люди були у розпачі, втомившись від тривалої облоги. І вернулася орда, і взяла замок. Сліпого козака і старих людей убили, а білу челядь погнали в ясир. І надовго Бишів залишився пусткою, ані сліду не залишилось, саме попелище…» [4].

Шляхетський литовський рід Полозів (родове гніздо якого розташоване на Пінському Поліссі), який був відомий у Київських землях завдяки військовим походам, вже з 1500 року володів Бишевом і навколишніми землями. Сенько Полозович з 1494 до 1509 року отримав у володіння також поселення Хабне, Ставки, Гладковичі, Гостомель, Бугайовку, Витачів, Остроглядовичі, Хойники і Брагинки [5, с. 591]. Син Сенька Семен, київський ключник, мав єдину доньку – Феню. Вона вийшла заміж спочатку за Дмитра Водиницького, а потім –за князя Дмитра Любецького. Любецькі мали сина Богуша, який помер молодим, і доньку Феню. Вона після шлюбу успадкувала Бишів та інші поселення, що були у власності родини. Її перший чоловік – Мельхіор Насиловський, а другий – Щенсний Харлинський — хорунжий Київський [2, с. 515-516], якого польський король Стефан Баторій відправив до Київського воєводства для ревізії й зборів данини. Про сваволю і зловживання цього «збирача» скаржився королю 1571 року Київський митрополит Іона (Протасевич) [6, с. 36].

Отже, Бишів перейшов у спадок польській родині Харлинських, родом з Харленза в Любельському воєводстві, яка до того мала багато володінь на Волині. 15 лютого 1581 року Стефан Баторій надав містечку Бишеву пана Харлинського, підкоморія київського, магдебурзьке право, яке підтвердив 1 червня 1616 року польський сейм [7, с. 301, 584]. 1581 року Бишів мав лише трьох «осідлих» мешканців, які сплатили по 15 грошів податку [8, с. 37]. 26 червня 1600 року згідно із заповітом померлого Яна Щенсного Харлинського місто і замок Бишів з двором Ставки під Житомиром серед інших володінь мав дістатися його синам Станіславу, Миколаю і Гжегожу, за умови виплати їхнім сестрам по 3000 злотих [9, с. 61-62]. Проте навіть 1607 року Бишевом і навколишніми землями володіла «за правом доживотним від мужа свого небіжчика» вдова Щенсного Харлинського Катаржина з князів Збаразьких Харлинська. Також вона до того часу, маючи право лише на медову дань з села Загалець, забирала з нього всі доходи. Про це скаржилися Станіслав Харлинський з дружиною Ганною [9, с. 107].

1607 року син Катаржини Єжи Харлинський збудував у Бишеві перший костьол [5, с. 571]. До 1617 року Харлинські звели в Бишеві ще й замок [5, с. 77]. 1621 року права на Бишів, Ставки, Соснів, Данники і половину сіл, до тих маєтків належних, виставив старший син Щенсного від першого шлюбу Миколай Харлинський [9, с. 609], а 1624 року бачимо намагання отримати Бишів у власність Станіслава Харлинського – другого сина Щенсного від першого шлюбу. Про це дізнаємося з запису, що до нової осади під містечком Бишевом утекли піддані з села Межирічка, що належало Києво- Печерській лаврі [9, с. 377]. Але фактичним власником містечка залишався Єжи Харлинський, одружений з Анною Микулинською. Як свідчить Едвард Руліковський, Єжи дуже багато зробив для Бишева, перетворивши його на справжнє місто [2, с. 516].

Про постійні шляхетські міжусобиці в Бишеві свідчать наступні факти. 1 червня 1585 року білоцерківські міщани позивалися до пана Харлинського, який тримав людей білоцерківських у бишівській тюрмі [10, с. 252]. 1 липня 1587 року на землі бишівські напав брусилівський пан Бутович і спустошив урочища [10, с. 340]. 1604 року бишівські міщани пограбували на «добровольному шляху з Бишева до села Гавриловки» неподалік містечка київського біскупа, забрали в нього одяг, різні речі та гроші [9, с. 469, 490, 491]. 30 липня того самого року до Катаржини Збаразької позивався Миколай Макарович через те, що піддані і міщани бишівські та піддані загальцькі спустошили Запрудичі. Там були буди спалені, розвалені новозбудовані печі будні для смальцювання попелу, речі, коні, воли забрані і до Загалець спроваджені [9, 494-495].

1600 року Щенсний Харлинський клопотав про недопущення екзекуції через збіглих до Бишева і Гостомеля підданих остроглядовських з Остроглядович, Фосник і Поселич Київського повіту [9, с. 56]. 1602 року до вдови Щенсного Харлинського позивалися Олександр Воронич і Філон Стрибиль через збіглих до Бишева підданих сіл Троянівці та Пилипівці [9, с. 73]. 1607 року до власників Бишева позивався Миколай на Губкові Семашко через підданих з міста Тучина Брацлавського повіту, що втекли до Бишева [9, с. 107]. Семашко навіть у 1609 році позивався до Юрія Щенсновича Харлинського і його матері про повернення тучинських підданих [9, с. 146]. 26 серпня 1609 року власники Бишева позивалися до Миколая Макаровича Івашеньцевича через наслання на їхні землі людей з маєтності Макарова, званої Ясеновщина [9, с. 164]. 1613 року до Єжи Харлинського позивалися Андрій і Олізар Сингури, через підданих з Ноздриша, які втекли в Бишів [9, с. 204]. 16 серпня 1613 року Станіслав Харлинський отримав виплату від Катаржини Збаразької і Єжи Харлинського за підданих з містечка Хабного, які втекли до Бишева й села Пашківки [9, с. 193]. 7 травня 1618 року подружжя Миколай і Гелена з Суринів Стецькі отримали баніцію за недопущення екзекуції в Бишеві від Катаржини зі Збаразьких і Юрія Харлинського [9, с. 227]. Того самого року Миколай Харлинський позивався до Єжи Харлинського через підданих з села Стреличі, які втекли до Бишева [9, с. 282].

Але бишівські землі не були такими привабливими, як може здаватися. Міграція мала і зворотний напрямок. 1618 року Єжи Харлинський намагався повернути бишівських підданих, які втекли до задніпровського городища Бикова, що належало князеві Янушу Острозькому [9, с. 219]. Того самого року бишівські піддані втекли до села Піщана, яке належало Олександру Олекшицу [9, с. 281]. 21 травня 1618 року власник Карашина Ян Фронцкевич Радзімінський сплатив Харлинським за підданих з Бишева і Пашківки, які втекли до Карашина [9, с. 249].

Потім Бишів перейшов у спадок єдиному синові Єжи Харлинського Самуелю. Він після закінчення Краківської академії вирішив подорожувати і помер в дорозі в другій половині серпня 1644 року [2, с. 516]. В спадок дружині Анні Тишівській він залишив містечко Бишів і села Лісне, Пашківку, Соснівку, Ольшку, Козичанку, Грузьку, Ястребну, Юрівку, Великі і Малі Ставки, а також села Юрієвських і Самуйловських [10, с. 284].

Але, незважаючи на заповіт, Бишевом заволоділа мати Самуеля Анна зі своїм другим чоловіком Лукашем Вітовським. Права на Бишів заявляли й інші особи. Так, 30 вересня 1644 року пан Адам Гумовський позивався до Анни Лукашевої Вітовської через недотримання трирічних зобов’язань щодо містечка Бишева і сіл Пашківки і Красиловки з усіма належностями [10, с. 390]. 2 січня 1645 року пан Самуель Грибовський наслав своїх підданих на містечко Бишів і села, до нього належні: Пашківку, Грузьку, Козичанку, Лишню, Ястребну і Соснівку [10, с. 361]. Також зберігся запис від 9 травня 1645 року про передачу права власності на якийсь хутір під Бишевом від пані Андрієвої Хойницької своєму сину Іванові Хойницькому [10, с. 363].

Анна Вітовська швидко продала Бишів за 40 тисяч злотих тітці померлого Самуеля Харлинського (доньці Щенсного Харлинського від другого шлюбу) Катаржині Осінській, яка після Великого козацького повстання 1648 року втекла на Волинь [2, с. 516].

Бишів і навколишні землі вже 1649 року зайняли козаки під проводом Юрія Голуба, які знищили кілька осіб місцевої шляхти. У Козацькій державі містечко стало центром однойменної сотні Білоцерківського полку, до якої було вписано в «Реєстрі Війська Запорозького 1649 року» 69 осіб козацького стану, а саме: Прима Юсько (сотник), Любчич Грицько, Тотука Гаврило, Ярмоленко Яцько, Карпенко Михайло, Рожко Мартин, Гордієнко Прокіп, Грущенко Васько, Ляновичко Іван, Саливон Васько, Сахненко Проць, Кіндратенко Костюк, Петренко Яким, Кривченко Грицько, Дріж Лук’ян, Даниленко Олексій, Красько Гнат, Малиненко Лесько, Раченко Данило, Плітниченко Іван, Шамченко Михно, Миколаєнко Васько, Гуньченко Юрко, Шнипенко Іван, Густименко Васько, Товстий Іван, Трохименко ?, Павленко Антін, Радивоненко Максим, Малишенко Конон, Руденко Онисько, Мартиненко Грицько, Ярмак Федір, Зіньченко Васько, Гавриленко Тиміш, Зайченко Андрусь, Каличенко Микула, Ференц Хома, Кугут Луцько, Товстиченко Кіндрат, Лищенко Дмитро, Сергієнко Сидір, Лященко Панас, Гладкий Гаврило, Мажчич Яким, Дудченко Роман, Шинкаренко Лесько, Скалозубенко Сахно, Капельниченко Іванець, Сніженко Юсько, Чорниш Стецько, Кослівський Яцько, Олійниченко Андрусь, Шкарпетченко Стецько, Тищенко Давид, Тищенко Юсько, Мельниченко Іван, Старокопненко Герасим, Дурненко Роман, Савченко Левко, Будохівський Филон, Омельченко Луцик, Омельченко Семен, Стельмашенко Іван, Левченко Наум, Чличенко Грицько, Малашенко Андрій, Туренко Іван, Супруненко Карпо [1, с. 61]. 1651 року, під час походу гетьмана польського коронного Миколи Потоцького до Білої Церкви, Бишів повністю знищили, але незабаром відбудували. Серед мешканців Бишева зберігся переказ, що, перебуваючи в Бишеві та набираючи добровольців до свого війська, Богдан Хмельницький дав його мешканцям 500 злотих на відбудову церкви Покрови [1, с. 163]. Згідно з присяжними книгами Білоцерківського полку, в січні 1654 року «Город Бышев на реке на Лупе; около посаду стоячей острог, по острогу 2 башни проезжих, да к тому ж острогу приделан другой город стоячим же острогом, по нем башня проезжая с вороты. Наряду, и зеля, и свинцу нет. В городе ж соборная ц(е)рков Пр(е)ч(и)стые Б(огоро)д(и)ць Покрова» [23, с. 121]. Тоді в Бишеві мешкало 6 шляхтичів, 38 міщан, 21 козак. Шляхта: Семен Ясинський, Лев Бутурецький, Йван Хвальницький, Матвій Мостецький, Яків Янушенський, Лук’ян Матвіїв. Козаки: отаман Вакула Костирка, осавул Лука Лобуцький, Костюк Кіндратів, Микита Козяченко, Лука Кагутенко, Грицько Чорновус, Роман Дідовщин, Пронь Осадченко, Ігнат Михайлів, Іван Товстий, Федько Устинів, Левко Волоський, Ян Григорів, Ян Ярмолин, Петро Завирайло, Іван Мохонченко, Осько Сніжин, Олешко Данилів, Митько Семенів, Сидір Чорний, Федько Жудренко. Міщани: Симон Яковів, Андрій Колісник, Лука Озерниченко, Єрмак Носач, Ілля Кушнір, Тиміш Крутлик, Ян Остапів, Демко Дергач, Агафон Щупенко, Федько Єрмаків, Тиміш Яковів, Дем’ян Челесченко, Андрій Клементів, Панько Колесник, Симон Колесник, Климко Антонів, Курсай Москаленко, Іван Озерниченко, Ян Чюрненко, Мишко Жук, Ярема Клементів, Микита Завирайло, Мина Бреганець, Богдан Краштапенко, Агафон Карета, Карпо Іванів, Васько Павлів, Іван Нелай, Томілко Друбинко, Мишко Різник, Івашко Бондаренко, Андрій Григорів, Сенько Пазуха, Андрій Андріїв, Мишко Болдаїв, Лука Ільїн, Марко Яковів, Нестор Завирайлів [23, с. 121-122]. Наприкінці вересня 1654 року російський цар Олексій Михайлович подарував Бишів «с селы и со всякими доходы, и со всеми угодьи, к тому всему належачими» Данилові Виговському – молодшому братові військового писаря Івана Виговського [11, с. 42]. Наприкінці літа 1659 року московські війська на чолі з князем Юрієм Борятинським та Іваном Чаадаєвим захопили і спалили Гоголів, Трипілля, Воронків, Стайки, Макарів, Бишів, Бородянку, Горностайпіль, які підтримали Івана Виговського, а мешканців їхніх вирізали [13, с. 311]. Після загибелі Данила Виговського 1659 року Бишів перейшов у спадок його дружині Олені Хмелівні – дочці гетьмана Богдана Хмельницького, а після її другого шлюбу з Павлом Тетерею – до нього. Козацька влада протрималася в Бишеві й околицях до 1663 року. 1660-го наказним сотником бишівським був Костюк Кондратенко, а 1663-го – Андрій Солошич [24, с. 37]. Цього року зі згоди гетьмана Павла Тетері Бишів зайняла польська залога, а козацька сотня перестала існувати [11, с. 42]. В 1663-1664 рр. спустошений Бишів захопив козацький полковник Дацко Васильович (Децик) [1, с. 164]. 17 грудня 1665 року підполковник російських військ Василь Якшин із рейтарами «ізгоном взяли велике місто Бишів», «язиків» упіймали, проте були розбиті козаками, поляками й татарами на шляху до Києва [22, с. 20].

Наприкінці 1665 року польська влада в містечку й околицях була остаточно відновлена. Бишів опинився у володіннях Дерптського стольника Щенсного Тишкевича. Тишкевичі вважали, що мають права на цю маєтність, оскільки одна з дочок Щенсного Харлинського була заміжня за Абрахамом Тишкевичем [2, с. 516]. Документ, датований кінцем 1664 року, з реєстром володінь свого батька, Щенсного Тишкевича, надав до Овруцького гродського суду 28 вересня 1688 року Кароль Тишкевич. У ньому, зокрема, значиться Королівка, землі Варевицькі, Христинівка, Подольня за річкою Норинню, Ступища, а також окремим списком: «Місто Бишів, села до Бишева: Пашківка, Грузька, Ястребна – тих сіл не поступатися нікому; Юрівка, Козичанка – і тих не поступатися; Соснівка, Ольшка. Села до Бишева належні: Лишня, Добковщина – в заставі у пана Проскури; Ставки Великі, Юрівка, Ставечки, Самойлівка» [12, с. 51]. За твердженням Едварда Руліковського, в добу Хмельниччини в Київському повіті тільки Бишів і навколишні села затримали свою людність. Макарів і Мотижин були повністю спустошені [11, с. 42-43]. У січні 1668 року гетьман Правобережної України Петро Дорошенко видав універсал на володіння Бишевом, наказавши не допускати туди поляків. Ось як про це повідомляв білоцерківський комендант Ян Старковський, який послав шляхтича Яна Здебського до Бишева на посаду старости: «Дорошенко ж де шле козаків п’ять знамен у Бишево, а також у Васильково, для того, щоб від Києва до Білої Церкви дороги зайняти...» Бишівським сотником у той час був Отливаний [13, с. 29-30].

1670 року під Бишевом козаки польського полковника Пива полонили колишнього макарівського сотника Саву Туптала – батька Святителя Димитрія Ростовського [14, с. 328], а самого ієродиякона Димитрія, який був тоді разом з батьком, відпустили [15, с. 15-16].

У третій чверті XVIII (17-го? - N.) століття про майнові права на Бишів заявили інші спадкоємці – старша лінія дому Харлинських, яка йшла від сина Щенсного Харлинського Станіслава. Станіслав мав сина Щенсного, а той – Домініка Констанція. Домінік Харлинський мав сина Яна Францишка, якому Катаржина Осінська заповіла Бишів, але на середину 1660-х років він був ще малим, що дозволило Тишкевичам після смерті Осінської захопити спустошене війнами містечко.

13 січня 1681 року на Бишів, який перебував у власності Кароля Тишкевича, напали нащадки покійного Домініка Харлинського Іван Станіслав Бжезький та його дружина Маріанна з Любовецьких (у першому шлюбі дружина покійного Домініка Харлинського) з трьома десятками димерських козаків. Коли Тишкевич поїхав до іншої своєї маєтності Христинівки, вони пограбували замок, взяли в полон сім’ю шляхтянки Катерини Шумської та інших підданих, що перебували в замку [16, с. 3-5]. У січні 1683 року під час люстрації Київського воєводства в місті Бишеві пана Бжеського було 34 будинки [17, с. 496].

1 лютого 1685 року Кароль Тишкевич з жінкою Теофілою Гаспарського Тишкевичевою та озброєним загоном козаків і інших людей на чолі з Савицьким у кількості 40 осіб вдерся до Бишева. Захопивши містечко, Тишкевич пограбував і розділив між своїми людьми майно власників, а керуючому маєтком Андрієві Любовицькому завдав тяжких побоїв [16, с. 99-102].

Харлинські повернулися до Бишева на Різдво 1689 року, коли Тишкевичів у замку не було. Вони мали пернач (символ влади) від полковника Семена Палія на право володіння містечком. Мешканці Бишева, отримавши звістку про свободи, обіцяні новими власниками, самі відчинили ворота замку. Майно і худобу Тишкевичів забрали козаки. Теофіла Тишкевич, яка повернулася до Бишева з Христинівки, ледь урятувала власне життя і втекла до Королівки. А Кароль Тишкевич, що повертався зі Львова, був оточений бишівською громадою в числі 200 людей на чолі з козаком Діжею на садибі у сотника полку паліївського Зелінського, коли останній розповідав йому (уже не власникові, а гостеві), що трапилося за цей час у Бишеві. Громада вимагала стратити Тишкевича, проте Зелінський, ризикуючи власним життям, відправив його під вартою геть із Бишева, передавши майно, привезене Тишкевичем, громаді [16, с. 185-195]. Але вже дуже скоро Тишкевичі знову повернулися до Бишева і владарювали там ще кілька років.

У лютому 1694 р. розпочався наступ польських військ на чолі з регіментарем Вільгою, які стояли в Бишеві, на фастівського полковника Семена Палія. Цей наступ успіху не мав.

25 травня 1694 року Кароль Тишкевич помер. Дізнавшись про це, Ян Францишек Харлинський спільно з Вацлавом Осінським найняв близько 50 козаків на чолі з сотником Семена Палія Федором Сліпим і напав на Бишів. Вони не дозволили Теофілі Тишкевич поховати в Бишеві чоловіка, вигнали її з містечка та знищили майнові документи Тишкевичів [16, с. 292-295, 317-318]. Незабаром Бишів був приєднаний до Білоцерківського козацького полку і перебував у його складі майже два десятиліття. У серпні 1710 року, вже після смерті Палія, під командуванням полковника лівобережного козацтва Антонія Танського перебували Фастів, Біла Церква, Бердичів, Бишів, Котельня і Паволоч [16, с. 736]. 1711-го Бишів три тижні тримав в облозі гетьман Пилип Орлик. Нарешті він здобув містечко і знищив чимало місцевої шляхти, яка сховалася в костьолі. Від костьолу не лишилося й сліду [2, с. 516-517]. Бишів був переданий полякам наприкінці 1714 року. Опустіле після відходу козаків на Лівобережжя в 1712-1713 роках містечко знову опинилося у власності Яна Францишка Харлинського [16, с. 778].

1721 року в Бишеві було засновано єврейський кагал. Іцко Осерович прийняв добровільне підданство міське в Бишеві у пана Юзефа Харлинського [2, с. 517].

1729 року до Бишева знову повернулися домініканці. Таке розпорядження підписав ксьондз-провінціал Мар’ян Пруський, який освятив місце майбутнього костьолу і звелів огородити його. Новоприбулі домініканці мусили якийсь час перебувати в одному із замкових будинків. Того самого року Францішек Харлинський на місці старого костьолу, де знаходився родовий склеп Харлинських, з розібраного пустого будинку на замку звів невеличку каплицю. Туди ж перенесли чудотворний образ Богородиці, який переховували в церковній дзвіниці. Ця ікона стала центральною у новоспорудженому вівтарі [2, с. 517].

Метрична книга костьолу, що зберігається в Державному архіві Житомирської області, починається записами від 1731 року [18].

Нову будівлю костьолу було споруджено 1739 року старанням вікарного ксьондза Мусялкевича. Кляштор домініканців відродився значно пізніше – 1787 року за ксьондза Анжельма П’янтковського. З 1782 року при костьолі також існувала школа, але без жодного додаткового утримання. 20 листопада 1751 року київський біскуп Ігнатій Солтик відвідав Бишів, зокрема, костьол Божої Матері Руженцової, який, за його описом «був з дерева соснового в кістяній оправі» [2, с. 517].

1768 року Бишів став одним із осередків повстання надвірних козаків – Коліївщини. Надвечір 27 червня 1768 року, отаман повстанців Іван Бондаренко з ватагою прибув із Лишні до Бишева. В містечку селяни ховали шляхту. Так, робочі м. Бишева Федір Веремієнко, Миколай Манченко і Мусій Носенко переховували шляхтича Габріеля Сафяновича, сказавши йому: «Хіба самі загинемо, а тебе згубити зі світу не допустимо» [20, с. 211]. Тутешні надвірні козаки «на варту прийшли самі і в знак покірності зброю принесли» [19, с.2 зв. – 3].

У Бишеві Бондаренко вбив свого давнього ворога осавула Харлинського Яна Якименка. Про їхню сутичку, яка стала сюжетом народної пісні, розповідав член ОУН, в’язень ГУЛАГу Володимир Кіндратович Покотило: «У Якименка був теж озброєний загін, як і у Бондаренка. Вони зійшлися в герці в лісі Обідному. Там Якименка було розбито» [21, с. 37]. Дослідник Е. Руліковський називає Якименка Янком і розповідає, що після його знищення гайдамаки розібрали майно панського двору і костьолу Божої Матері Руженцової, взяли два десятки панських коней та пішли в Грузьку – рідне село Івана Бондаренка, яке майже на весь наступний місяць стало центром діяльності його загону. Іван Бондаренко розповів на допиті в Чорнобилі 4 серпня 1768 року про перебування в Бишеві так: «Ксьондза Лаіка домінікана, послушника бишівського, хлопи знайшли, а козакові Тарашкові вбити наказали. Того Лаіка... вивели з міста Сніжченко Василь і піп тамтешній Ігнат. Інстиговали надто комічно, щоб був забитий... Костьол бишівський братів домініканців пограбували. З ними були Сніжченко, Балубан та інші... Що було – забрали, решту потовкли і порубали». До повстанців приєдналися дев’ять надвірних козаків з Бишева та сім з Пашківки [19, с. 3].

Після захоплення поляками Івана Бондаренка почалися розправи над учасниками повстання. Довідавшись, що в бишівському замку повстанці складали панське майно, частина гусар власника Чорнобиля Яна-Миколая Ходкевича навідалася до Бишева. Мешканців містечка Василя Нечая, Василя Вовченка, Грицька Ступаченка спалили живцем. Максимові Костюченку спалили руки й пустили живого на пострах іншим [20, с. 230].

1774 року «для поліпшення побуту мешканців» Антоній Харлинський, дідич Бишівський, запровадив у містечку ярмарки, але без дозволу на те верховної влади. Це нововведення зашкодило торгівлі в сусідній Ясногородці. Тож власник Бишева з цього приводу ще довго судився із власниками Ясногородки князями Шуйськими [2, с. 517]. 1793 року Бишів увійшов до складу Російської імперії, не змінивши при цьому власників.

Джерела та література

1. Нариси з історії Макарівського району: До 15-ї річниці незалежності України / Н.В. Ащенко, Є.В. Букет, Д.С. Нетреба та ін.; Упоряд. Є. Букет. – К.: Логос, 2006. – 416 с.

2. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – 1880. – Т. 1. – 960 s.

3. Букет Є.В. Колонщина / Історія українського села. – Вінниця: ПП «Видавництво «Теза», 2008. – 132 с.

4. Rulikowski E. Zapiski etnograficzne z Ukrainy //Zbiór wiadomości do antropologii krajowej. – T. 3 [iII]. – Kraków, 1879. – S. 80.

5. Źródła dziejowe / Opisane przez Aleksandra Jabłonowskiego. – Т. 22. – Warszawa, 1897. – 736 s.

6. Описаніе документовъ западнорусскихъ уніатскихъ митрополитовъ. – Т 1 (1470-1700). – СПб, 1897. – VIII, 502 с., IV л. ил.

7. Руська (Волинська) метрика / Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569-1673. – К., 2002. – 984 c.

8. Źródła dziejowe / Opisane przez Aleksandra Jabłonowskiego. – Т. 20. – Warszawa, 1894. – 187 s.

9. Źródła dziejowe / Opisane przez Aleksandra Jabłonowskiego. – Т. 21. – Warszawa, 1894. – 654 s.

10. ІР НБУВ. – Ф. 1. – №4104. – 420 с.

11. Букет Є.В. та ін. Наше прізвище Букет. – К.: СВД «Пугач О.В.», 2010. — 160 с.

12. АЮЗР. – К., 1876. – Ч. 6. – Т. 1. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в Юго-Западной России в XVI-XVIII ст. (1498-1795 гг.) / Под ред. К. Е. Козловского. – 775 с.

13. Акты ЮЗР. – Т.7: 1668-1669. – СПб.: Тип. Э. Праца, 1872. – 398 с.

14. Акты ЮЗР. – Т.11: 1672-1674. – СПб.: Тип. М. Эттингера, 1879. – 819 с.

15. Шляпкин И.А. Св. Димитрий Ростовский и его время (1651-1709). – Спб.: Тип. А. Траншель, 1891. – 581 с.

16. АЮЗР. – К., 1868. – Ч. 3. – Т. 2. Акты о казаках (1679-1716 гг.) / Под ред. В. Б. Антоновича. – 1052 с.

17. АЮЗР. – К., 1886. – Ч. 7. – Т. 1. Акты о заселении Юго-Западной России (1386-1700 гг.) / Под ред. В. Б. Антоновича. – 744 с.

18. Державний архів Житомирської області, ф. 178, оп. 51, спр. 93.

19. Центральний державний історичний архів України м. Київ , ф. КМФ-17, оп. 1, спр. 54; фотокопія справи ЦГИА СПб, ф. 823, оп. 2, спр. 1971.

20. Державний архів Черкаської області, ф. Р-5624, оп. 1, спр. 212.

21. Букет Є.В. Іван Бондаренко – останній полковник Коліївщини. // Макарівські історико-краєзнавчі читання: збірник текстів виступів на історико-краєзнавчій конференції (смт Макарів Київської області 25

листопада 2011) – Київ: Видавець О. В. Пугач, 2012. – С. 31-47.

22. Нариси з історії Ясногородки / Є. В. Букет, В. М. Кулаковський, Л. А. Міщенко та ін.; Упоряд. Є. В. Букет. – Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2010. – 304 с.

23. Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки / Упорядн.: о. Ю. Мицик, М. Кравець; Ред. кол. П. С. Сохань (голова), В. А. Брехуненко (відп. секр.), О. О. Маврін, Г. К. Швидько. НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського; Національний університет «Києво-Могилянська академія»; Ніжинська міська рада. – К., 2003. – 349 с.

24. Кривошея В. Українська козацька старшина. Ч 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. – Вид. 2-ге, доповнене, уточнене і виправлене. – К.: Стилос, 2005. – 259 с.

Евгений Букет

Бышев в эпоху средневековья и раннего нового времени

В статье на основе архивных материалов, исторической литературы исследуется развитие городка Бышева от его основания в XI веке до присоединения в состав Российской империи во время второго раздела Речи Посполитой (1793). Особое внимание уделено владельцам городка, участию местных жителей в казацких восстаниях.

Ключевые слова: Бышев, Бышевщина, Макаровский район, Киевская область.

Eugene Bouquet

Byshiv in medieval and early modern times

On the basis of archival materials and historical literature examines the development of the town Byshiv from its foundation in the eleventh century to the accession of the Russian Empire during the Second Partition of Poland in 1793. Particular attention is paid to the owners of the town, the participation of local residents in the Cossack uprisings.

Key words: Byshiv , Byshivschyna , Makarov district, Kiev region.

*) Згаданий номер журналу, с. 52-57.

Стаття Н.Білоус з доданням текстів документів розповідає про утворення самоврядування Бишева, його власників, їх відносини з громадою містечка та сусідніми землевласниками, цікава також деякими узагальненнями особливостей епохи.

Цитата
Наталія Білоус (м. Київ)

Магдебурзькі привілеї Бишева та його власники

У статті зібрані відомості про власників приватного містечка Київського воєводства Бишева – шляхтичів Щасного, Юрія та Самійла Харлинських; аналізуються два королівські привілеї на магдебурзьке право, надані Бишеву у 1581 та 1616 рр. Тексти привілеїв друкуються у додатку до статті.

Ключові слова: Бишів, Київське воєводство, магдебурзьке право, магдебурзькі привілеї.

Протягом ХVІ – першої половини ХVІІ ст. кілька десятків приватновласницьких містечок Київського воєводства отримали привілеї на магдебурзьке право. Як відомо, ці міста звільнялися від влади великокнязівських і королівських урядників, діставали незалежну суто міську судову систему, необхідну для функціонування міської громади, право обирати міський уряд, а доходи від судочинства і міських сплат спрямовувалися

вже не до воєводи, а до міської казни.

За організаційний взірець для приватновласницьких міст мали слугувати королівські міста. У привілеях вказувалося на те, що магдебурзьке право надається «прикладом інших головних міст» – Кракова, Львова, Києва. Зазначалося про створення органів міського самоврядування, йшлося про пріоритет власника у виборі міських урядників та їхню залежність від нього. Найвищою судовою й апеляційною інстанцією для міщан були самі власники міст.

Мешканці цих містечок отримували дозвіл на будівництво споруд різного призначення – крамів, ваги, постригальні, лазні та ін. Однак далеко не всім дозволялося будувати ратушу та заводити міські судові книги. Обмежена кількість містечок отримала право мати міську печатку, герб міста.

Значна увага приділялася організації торгівлі та ремесла. У всіх привілеях для приватновласницьких міст Київського воєводства містився дозвіл на запровадження ярмарків і торгів. Найбільш поширеними були два ярмарки. Про міське ремесло та організацію ярмарків і торгів говориться досить узагальнено без будь-якої деталізації.

Привілеї на магдебурзьке право надавалися як уже існуючим містам, так і новозаснованим. На відміну від королівських міст, де ініціаторами надань виступали старости або війти з міськими громадами, у приватновласницьких це були власники міст – світські або духовні особи, які власним коштом готові були засновувати нові поселення або розбудовувати існуючі, і просили короля про надання їм відповідних привілеїв. Серед них були представники князівських родин (Острозькі, Заславські, Вишневецькі, Корецькі, Ружинські, Збаразькі, Пронські, Домонти, Чарторийські), а також родин шляхетського походження (Немиричі, Тишкевичі, Сапєги, Калиновські, Семашки, Гойські, Ліщинські, Любомирські, Замойські, Собєські, Конецпольські, Фірлеї, Потоцькі та ін.) [1; 2; 3, c. 47-70]. Загалом, за нашими підрахунками, представникам цих родин на Київщині належало близько 160 міст та містечок.

Одним із таких містечок був Бишів, якому, можна сказати, «пощастило», оскільки він один із перших у цьому регіоні і двічі отримував королівські привілеї: вперше – від Стефана Баторія 13 лютого 1581 р. на варшавському сеймі; вдруге – 1 червня 1616 р. від Зигмунта ІІІ. Завдячувати цьому містечко мусить його тодішнім власникам – шляхтичам Щасному і Юрію Харлинським, які спричинилися до його розбудови.

Щасний або Фелікс Харленський (Харлинський, пол. Charlęski, гербу Бонча) – належав до польської шляхти, прибулої з коронних земель, а саме з Люблінського воєводства. Він був засновником київської лінії роду. Двічі одружувався. Завдяки шлюбові з представницею давнього княжого роду – Фенною Дмитрівною Друцькою-Любецькою, від якої мав двох синів, успадкував землі Полозів – давнього київського боярського роду [4, c. 113, 165-168; 5, c. 49]. 6 грудня 1568 р. дружина оформила на нього дарчу на 13 сіл у Київському повіті та три двори у Києві* (*«… Хойники, Остроглядовичи, Новоселки, Гладковичи, Хвостницу, Ставок, Сосновую, половица Лопатина, Загайцы, Гостомель, Вытичов, Бышов, Бугаювъ, землю Злобицкую, три дворища в месте Киевскомъ, а дворище на котором был двор небожчика деда моего пана Семена Полоза, которые именя и дворища вышей мененые в той суме пенезей 200 коп гр. за живота и по животе матки небожчицы брат мой небожчик князь Богуш Любецкий, яко оную заставу на себе держал, и тых именей зо всими пожитки аж до живота свого уживал, а по животе его млти безпотомного оная сума 2 тысячи коп. гр. лит. в именяхъ записаная на мене пришла и спала…» [6, арк. 411].), а 10 січня 1573 р. він записав їй у своєму тестаменті усі свої маєтки і частину с. Житин у Мінському повіті [7, № 3466]. Протягом 1570-80 рр. Щасний Харлинський активно скуповував землі у сусідньої шляхти [7, № 3470, 3479, 3544, 3704, 3765, 3810, 3821, 3777, 3801 та ін.]. Усе це допомогло

йому зайняти провідну позицію у воєводстві й отримати номінацію на уряд київського хорунжого (1570), а потім стати кандидатом на уряд київського підкоморія й отримати королівський привілей на цей уряд (1580), який він тримав до смерті (1602 р.) [2, c. 205; 8, c. 19, 45].

Відомий польський дослідник Едвард Руліковський, який мав можливість досліджувати у ХІХ ст. родинний архів Харлинських, що загинув згодом у пожежі, приписував Харлинському велику попу лярність і повагу шляхти у воєводстві* (*Перу Руліковського належить стаття про Бишів у «Географічному словнику Королівства Польського» – єдине на сьогодні ґрунтовне дослідження про це містечко. [9, c. 515-517].). Зрештою, це підтверджує факт його участі у посольствах від Київського воєводства на сейми до Торуня в 1576, 1585, 1598 рр. [10, c. 209, 419, 420, 429], а також участь у приватних межових суперечках, зокрема, у спорі між Юрієм Друцьким-Горським і Лукашем Сапєгою про поділ маєтків Кмитів-Чорнобильських (1595 р.). Ще у 1568 р. майбутній підкоморій був дворянином короля Зигмунта Августа. В одному з пізніших привілеїв згадується про службу Харлинського на дворі короля, участь у ревізіях київських королівщин та про інші послуги для Речі Посполитої, а також про заступництво Панів Рад. Зв’язки з королівським двором мали й інші представники цього роду, брати та племінники Фелікса. Будучи київським хорунжим, він зблизився з київським воєводою, князем Василем-Костянтином Острозьким. Також користався з протекції впливового магната, канцлера Яна Замойського, чиїм клієнтом був його племінник – луцький підкоморій Ян Харлинський [5; c. 49-50].

У 90-х рр. ХVІ ст. Щасний Харлинський зблизився з князями Вишневецькими. Сталося це завдяки його другому шлюбові у 1588 р. з княжною Катериною Владиславівною Збаразькою, від якої він мав сина Юрія, пізнішого власника Бишева, і 6 дочок. Шлюб його улюбленого старшого сина Станіслава з Барбарою Ходкевичівною впрова-

див його в коло родини князів Вишневецьких і пов’язав з родиною Ходкевичів. Інший син – Миколай зблизився з союзниками князів Вишневецьких і Ружинських, одружився з удовою князя Миколая Ружинського Гальшкою, дочкою київського ротмістра Каспара Стужинського. Підтвердженням його зв’язків з партією, ворожою князю В.-К. Острозькому, була пізніша присутність Миколая в польських загонах, що сприяли Дмитру ІІ Самозванцю [5; c. 51]. Серед шляхтичів, які вважалися приятелями Фелікса, були київський земський писар Герасим Сурин та його брат Юрій Сурин, з яким він мав спільну межу у селах Мартиновичі і Варевичі [7; № 1637], а серед ворогів – Іван і Павло Солтани, які чинили наїзди на володіння Харлинського.

Варто зауважити, що, займаючи найважливіший у київській земській ієрархії уряд підкоморія (1580-1602 рр.), Щасний Харлинський мав безперечно значний вплив у регіоні** (** Щасний Харлинський, будучи київським підкоморієм, вирішував конфліктні межові суперечки між київською шляхтою (див., наприклад, акти, що стосуються родини Родкевичів) [11].) і користався повагою на королівському дворі Зигмунта ІІІ. Двічі його запрошували бути королівським комісаром для розмежування кордонів Київського воєводства з Великим князівством Литовським (1598, 1601 рр.) [12, c. 372, 392]. Він був членом комісії від асесорського суду для вирішення приватних спорів (1602 р.). Усе це дало йому можливість набути цінні привілеї для своїх

маєтків: від Зигмунта Августа на два ярмарки і торги для містечка Хабне (10 серпня 1570 р.) [13, арк. 29 зв. – 30.], від Генрика Валезія на збирання водного мита у селі Біла Сорока (12 березня 1574 р.) [13, aрк. 163 зв. – 164], пізніше, у 1581 р. клопотатися перед королем Зигмунтом ІІІ про надання магдебурзького права і міського статусу Бишеву – головній своїй резиденції.

Київський підкоморій на давньому городищі своїм коштом побудував невеликий оборонний замок, усипав його валами і далі просив короля про надання поселенню відповідного привілею. У ньому, зокрема, згадується про те, що Харлинський наново почав осаджувати містечко Бишів:

«Иж мы на причину нѣкоторих Пановъ Рад наших на соймє нинешнем при насъ будучих, а особливе маючи бачєнъє на заслуги урожоного Щастного Харлинъского, подкоморого земли Киевъское в именъю его власном в повете Киевском лежачом местечъку Бышеве, которое он там ново осажати почал, для лацвийшого и лепшого запоможеня подданных его мещанъ там в том мєстечку оседаючих, з ласки нашоє королєвскоє надаемы и установямы право майдеборское тым способом и обычаем, яко в месте нашом Киевском».

Отже, як зазначено у привілеї, у питаннях організації міського самоврядування взоруватися Бишів мав на Київ, що зрозуміло, було неможливим і неспівмірним для такого малого містечка. На жаль, сам привілей має коротку формулу і з його змісту неможливо дізнатися про якісь деталі, але можемо зробити висновок про те, що головну роль у міському самоврядуванні відігравав власник міста, який диктував свою політику. Через брак актових джерел, можемо тільки шляхом порівнянь і аналогій з іншими містечками припустити, що у Бишеві була звичайно міська громада, на чолі якої стояв війт, призначуваний власником міста. Міських урядників –райців і лавників – обирали, очевидно, місцеві жителі, але затверджував власник міста. Судочинство, скоріше за все, відбувалося на замку, оскільки згадок про ратушу немає, а міські судові справи могли записуватися до війтівських або замкових книг.

Головним здобутком міської громади Бишева були економічні привілеї – права на проведення двох щорічних ярмарків і щотижневих торгів по неділях. Згідно з привілеєм, запроваджувалися два постійні ярмарки – на день Святого Іллі (за старим стилем 19 липня) і Святого Миколая – 6 грудня:

«Которыи ярмарки мают стояти, будучи волными от всяких мыт и податковъ наших через тыйден от зачатя ярмаркового. На которые-то ярмарки до того мєстечка его Бышєва волно будет всим подданным нашимъ князским, панским и духовным, и всяким купцом с куплями и товары своими вшелякими ездит и торговат волно и без-

мытне от зачатя ярмаркового через тыйден».

Усе це безперечно мало піднести добробут місцевих жителів і сприяти розвиткові містечка.

Щасний Харлинський прожив довге життя, помер 1602 р., похований був у домініканському костелі у Києві (1607 р.). Бишів перейшов у власність його молодшому синові – Юрію, який спричинився до подальшої розбудови містечка. 1616 року він клопотався перед королем про підтвердження привілею на магдебурзьке право, наданого його батькові. Такий привілей було надано 1 червня того ж року. У своїх основних деталях він повторює за змістом попередній. У його титулі зазначено: «Конфирмация права майдєбурского в мєстєчку Бышовє» і йдеться про те, що Юрій Харленський пред’явив у королівській канцелярії оригінал привілею, виданий колись «зошлому урожоному Щасному Харлинъскому, подкоморому києвскому, в мѣстєчку его дєдичном Бышовє». Далі вписано текст попереднього привілею. Королівський секретар і писар Флоріан Олешко видав власникові оригінал привілею, а копію вписав до книги Руської метрики, завдяки чому цей текст зберігся [14, арк. 40-41].

Юрій Харлинський на відміну від свого батька прожив недовге життя – близько 40 років, помер перед 1636 р. Він не встиг відзначитись як політик, займався більше вирішенням господарських проблем у своїх маєтках та розв’язанням конфліктів із сусідньою шляхтою. Джерела зберегли деякі уривкові відомості про ці конфлікти та акти купівлі-продажу маєтків. Так, 19 січня 1612 р. Якуб Лагевницький подав позов на Катерину Збаразьку та її сина Юрія Харлинського у м. Бишів про наїзд на свій дім у с. Грузьке і відібрання маєтності [15, № 30]. 19 травня 1612 р. уже власник Бишева подав позов на князя Януша Острозького за відібрання села Сосновки [7, № 120]. 17 січня 1617 р. він записав Лукашові Вітовському село Ставки і хутір Юрівку з усіма ґрунтами у сумі 7 тисяч зол. пол. [7, nr 336; 15, nr 343], а 20 січня того ж року заставив Якову Волчку село Козичанку за 800 зол. пол. [15, № 347]. 3 листопада 1619 р. пан Гуменецький подав позов на власника

Бишева за те, що той наказав своїм підданим пограбувати його селян, які везли дерево з коростишівських лісів до Житомира через с. Старосільці [7, № 3115]. 5 жовтня 1619 р. Миколай Макаревич поскаржився на нього за те, що той віддав наказ своїм підданим покосити сіно в урочищі Квасова на Мотижинському ґрунті і відвезти до Бишева [7, № 3858]. Возний, який розслідував цю справу, зазначив, що бачив 500 возів покошеного сіна, а мотижинський війт підтвердив це і, своєю чергою, зазначив, що пан Харлинський періодично забирає сіно до Бишева і намагається привласнити собі ґрунт Макаревича [7, № 3859].

Юрій Харлинський був одружений з Анною Микулинською, з якою мав єдиного сина – Самійла. Останній після закінчення навчання у Краківській академії повернувся до Бишева. Після смерті батька змушений був вирішувати земельні конфлікти з сусідньою шляхтою. 11 січня 1636 р. Лаврин Омецінський подав на нього скаргу через те, що його збіглі піддані втекли з села Уручизни до новозаснованої слободи позваного Ястребної [7, № 724]. Того ж дня Самійло подав ще дві скарги на Людвіка Олізара: першу через спустошення

ґрунтів і лісів села Ставки [7, № 768], а другу – за наслання коростишівських підданих на села Самійлів і Малий Став [7, № 769]. Того ж року на нього поскаржився Лукаш Вітовський за наслання підданих на ґрунти скаржника [7, № 658]. 23 червня 1643 р. Самійло Харленський подав скаргу на князя Корецького, власника Білогородки, за наїзд на Бишівські ґрунти, зокрема на Калинів Кущ, а також на Філона Богушевича за вирубання лісів [7, № 2762]. 25 червня 1643 р. він подав ще кілька скарг на свого сусіда – пана Олександра Цетнера, власника Каргашина, який чинив наїзди на містечко Хабне, с. Грузьке, слободу Квасову на Бишівському ґрунті, забирав сіно у його підданих і намагався привласнити урочища Васильківське й Осовську Руду. Київський земський суд видав декрет по цій справі, яким наказав розмежувати Бишівські, Грузецькі і Ястребинські ґрунти від маєтності позваного – містечка Каргашина [7, № 2773-2777]. А 15 березня 1644 р. суд видав вирок із забороною Олександру Цетнеру пустошити бишівські ліси [7, № 1879]. 1 квітня 1644 р. Самійло знову подав скаргу на того ж сусіда, який наслав драгунів на бишівських підданих, що рубали у пущах дерево на дрова у селах Грузьке і Ястребне [7, № 1898].

Влітку 1644 р. Самійло Харлинський відправився у далеку подорож, під час якої у м. Аугсбург захворів і помер, залишивши після себе тестамент. Він заповів своїй матері 30 тисяч зол. пол., записаних на м. Бишів та селах Лишня, Пашківка, Сосновка, Ольшка, Козичанка, Грузьке, Ястребне, Юрівка, Великі і Малі Ставки, селищах Юр’євське і Самуелівське [7, № 2102, 2103]. У своєму тестаменті просив поховати себе у бишівському костелі, де були поховані його бабця і батько, записавши значну суму на костел – 10 тисяч золотих польських. Матір тестатора, будучи на той час єдиною спадкоємицею Бишева, дружиною київського земського підсудка Лукаша Вітовського (ревного католика), виконуючи волю сина, відреставрувала бишівський костел, куди запросила домініканців. На його фундуш були записані села Лишня і Добковщина. Київський біскуп Соколовський підтвердив цю фундацію, а ксьондз Пьотр Сєраковський, пріор бишівського костелу, запросив до нього чотирьох ченців [9, c. 516]. Першим місцевим вікаріушем був Пьотр Розвадовський, відомий тим, що залишив після себе цікаві нотатки про київський домініканський монастир. Родичі Самійла не могли змиритися з тим, що він не залишив їм нічого у спадок і намагалися оскаржити тестамент, подаючи позови до суду* (*У справах за 1644 р. фігурують зокрема Олена і Домінік Харлинські [7, № 2143, 2203]. У 1646 р. волю тестатора намагалися оскаржити Щасний Тишкевич та його брати і сестри [7, № 1671]. ), але їхні зусилля виявилися марними.

Нижче публікуються два привілеї на магдебурзьке право Бишеву, надані місту завдяки старанням його власників – Щасного і Юрія Харлинських. Тексти цих документів раніше не публікувалися і не були у полі зору дослідників. Тож сподіваємося, що ця публікація підкреслить той факт, що Бишів має давні самоврядні традиції і колись належав до єдиної правової родини міст, які користувались магдебурзьким правом.

№ 1

1581 р., лютого 13. Варшава. – Привілей короля Стефана Баторія, наданий київському підкоморію Щасному Харлинському на магдебурзьке право Бишеву та запровадження в ньому ярмарків і торгів

Надане права майдеборского у местечку пана Харлинского, подкоморого киевъского Стефан Божю милостю корол полский, великий княз литовский, руский, пруский, мазовецкий, жомоитский, ифлянтский, княжа седмигродское.

Ознаймуемы тым листомъ нашимъ всим вобец и каждому зособна, кому то ведат (–) належит.

Иж мы на причину некоторых Пановъ Рад наших на сойме нинешнем при насъ будучих, а особливе маючи баченъе на заслуги урожоного Щастного Харлинъского, подкоморого земли Киевъское, в ыйменъю его власном в повете Киевском лежачом местечъку Бышеве, которое он там ново осажати почал для лацвейшого и лепшого запоможеня подданных его мещанъ там в том местечку осядаючих, з ласки нашое королевское надаемы и установямы право майдебурское тым способом и обычаем, яко в месте нашом Киевском.

Ку тому теж надалисмы и постановили, якож надаем и постановляем тым листом нашим в томъто местечку его Бышеве ярмарки два у кождый рок один на ден и свято Святого Пророка Иле, а другий на денъ // и свято Светого Миколы месеца декабра шостого дня, а торгъ в кождый тыйдень у неделю. Которыи ярмарки мают стояти, будучи волными от всяких мыт и податковъ нашых через тыйден от зачатя ярмаркового. На которые-то ярмарки до того местечка его Бышева волно будет всим подданным нашимъ князским, панским и духовным, и всяким купцом с куплями и товары своими вшелякими ездит и торговат волно и безмытне от зачатя ярмаркового через тыйден. А он самъ и потомкове его, яко с торговъ и ярмарковъ в томъ местечку его Бышове уставленных, и от нас наданых всякие пожитки и доходы на себе брати и тое ласки и данины нашое на тые ярмарки и торги вышей описанные за тым листом нашимъ вечне уживати мают по тому, яко иные князе, панове, обыватели панствъ наших и земли Волынское з мест торговъ и ярмарковъ своих пожитковъ и доходов своихъ уживают, не уближаючи тымъ ни в чомъ праву посполитому, также правом и волностям иных мест наших.

И на то есмо дали урожоному Щастному Харлинъскому, подкоморому киевскому и его потомкомъ тот наш лист, подписавши его рукою нашою, до которого на умоцненъе тое речи и печат нашу коронную привесити росказалисмы.

Дан у Варшаве на сейме валном коронномъ, дня третегонадцат, месеца февраля, року по нароженъю Сына Божого тисяча пятъсотъ осмъдесят первого, а королеваня нашого року пятого.

РДАДА, ф. 389, оп. 1, спр. 216, арк. 224 зв. – 225.

№ 2

1616 р., червня 1. Варшава. – Привілей короля Зигмунта ІІІ, наданий Юрію Харлинському на підтвердження привілею на магдебурзьке право, наданого королем Стефаном Баторієм його батькові Щасному Харлинському

Конфирмация права майдебурского в местечку Бышове

Жикгимонтъ Третий Божю милостю корол полский.

Ознаймуемъ тымъ листомъ нашим всемъ вобецъ и каждому зособна, кому то ведати належитъ нынешним и напотомъ будучымъ.

Покладал перед нами урожоный Юрий Харлинский привилей короля его милости Стефана, светое памети продка нашого, на право майдебурское и теж на ярмарки рочные и торги тыйдневые отцу его зошлому урожоному //Щасному Харлинъскому в местечку его дедичном Бышове даный. И просил нас через некоторых Пановъ Рад наших абыхмо тое право его потвердили. Который слово в слово так се в собе маетъ:

Стефан Божю милостю корол полский, великий княз литовский, руский, пруский, мазовецкий, жомоитский, киевский, волынъский, подляский, инфлянтъский и княжа седмикгродское

Ознаймуемы тым листом нашим всемъ вобец и каждому зособна, кому то ведати належит.

Иж мы на причину некоторых Панов Рад наших на сойме нынешнем при нас будучих, а особливе маючи бачене на заслуги урожоного Щасного Харлинского, подкоморого земле Киевское, в ыйменю его власном в повете Киевском лежачом в местечку Бышове, которое он там ново осажати почал, для лацвейшого и лепшого запоможеня подданных его мещан там в том местечку осядаючих, з ласки нашое королевское надаемы и установлямы право майдебуръское тым способом и обычаем, яко в месте нашом Киевском.

Ку тому тежъ надали есмы и постановили, якож надаем и постановляем тымъ листом нашим в том местечку его Бышеве ярмарки два в кождый рок: один на ден и свято Светого пророка Или, а другий на ден и свято Светого Миколы месеца декабра шостого дня, а торгъ в кождый тыйден в неделю. Которые ярмарки маютъ стояти будучи волными от всяких мытъ и податков наших через тыйденъ от зачатя ярмаркового. На которые-то ярмарки до того местечка его Бышева волно будет всем подданным нашим князским, панским, духовным и всяким купцом с куплями и товары своими вшелякими ездит и торговат волно и безмытне от зачатя ярмаркового через тыйден. А он сам и потомкове его, яко с торговъ и ярмарковъ в том местечъку его Бышове уставленных и от нас наданых всякие пожитки и доходы на себе брати и тое ласки и данины нашое на тые ярмарки и торги вышей описанные за тым листомъ нашим вечне уживати // маютъ по тому, яко иные князеве панове, обыватели панствъ наших и земле Волынъское з местъ торговъ и ярмарковъ своихъ пожитковъ и доходов своихъ уживаютъ, не уближаючи тымъ ни в чомъ праву посполитому, также правамъ и волностям иныхъ местъ наших.

И на то есмо дали урожоному Щасному Харлинскому, подкоморому, и его потомком тотъ нашъ лист, подписавши его рукою нашою. До которого на умоцнене тое речи и печатъ нашу коронную привесити росказали есмо.

Данъ въ Варшаве на сойме валном коронъном дня третегонадцетъ, месеца февраля, року по Нароженю Сына Божого тисеча пятсот осмъдесят первого а кролеванъя нашого року пятого. В которого-то привилею печат коронная и подпис руки его королевское милости тыми словы: Stephanus Rex. А подпис руки писарское: Joachim Wysocki.

А так мы королъ прозбе преречонои, яко слушной ласкаве се прихиляючи листъ вышей помененый такъ яко се в собе маетъ ничого не уменьшаючы, ани уймуючы и овшем во всих его кондицияхъ, артикулех, пунктах тымъ листомъ нашимъ потвержаемъ и умоцняем. А для лепшое твердости рукою нашею подписавши и печатъ коронную привести есмо казали.

Писанъ у Варшаве на сойме валъномъ коронъномъ, лета Божого Нароженя тисеча шестсот шостогонадцат, месеца июня перъвого дня, а панованя королевствъ наших полского двадцатъ девятого а шведского двадцатъ третего року.

Sigismundus Rex Florian Oleszko, secretarz i pisarz

РДАДА, ф. 389, оп. 1, спр. 207, арк. 40-41.

Джерела та література

1. Яковенко Н.М. Українська шляхта кінця ХІV – середини ХVІІ ст. (Волинь і Наддніпрянщина). – Вид. 2. –Київ, 2008.

2. Litwin Н. Napływ szlachty polskiej na Ukrainę 1569-1648. – Warszawa, 2000.

3. Litwin Н. Fakcje magnackie na Kijowszczyźnie 1569-1648 // Władza i prestiż. Magnateria Rzeczypospolitej w XVI-XVIII wieku. Red. J. Urwanowicz. – Białystok, 2003.

4. Rulikowski E. Opis powiatu kijowskiego. – Warszawa-Kijów, 1913.

5. Litwin H. Równi do równych. Kijowska reprezentacja sejmowa 1569-1648. – Warszawa, 2009.

6. Центральний державний історичний архів України у м. Київ (далі – ЦДІАУК), ф. 25, оп. 1, спр. 10.

7. Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. Інститут рукопису (далі – НБУВ ІР). Ф. 1, спр. 4104.

8. Urzędnicy województw kijowskiego i czernihowskiego XV–XVIII wieku. Spisy. / Oprac. E. Janas i W. Kłaczewski. – Kórnik, 2002

9. Rulikowski E. Byszów // Słownik Geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. –Warszawa, 1880. – T. 1.

10. Mazur K. W stronę integracji z Koroną. Sejmiki Wołynia i Ukrainy w latach 1569-1648. – Warszawa, 2006.

11. Російський державний архів давніх актів у Москві (далі – РДАДА), ф. 389, оп. 1, спр. 196, арк. 59 зв. – 75 зв.

12. Volumina legum. Wyd. I. Ohryzko. – Petersburg, 1859. – T. 3.

13. РДАДА.,ф. 389, оп. 1, спр. 192.

14. РДАДА, ф. 389, оп. 1, спр. 207.

15. НБУВ ІР, ф. 1, спр. 4104, Powtórna kwerenda.

Наталья Белоус

Магдебургские привилеи Бышева и его владельцы

В статье собраны данные о владельцах частного городка Киевского воеводства Бышева – шляхтичах Щасного, Юрия и Самуеля Харлинских; анализируются два королевских привилея на магдебургское право, предоставленных Бышеву в 1581 и 1616 гг. Тексты документов печатаются в конце статьи.

Ключевые слова: Бышев, Киевское воеводство, магдебургское право, магдебургские привилеи.

Natalia Bilous

The Owners of Byshiv and Magdeburg Privileges

This paper collects the data concerning the owners of a private town Byshiv situated in Kyivan Voievodship. The owners of this private town were noblemen Shchasnyi, Yurii and Samiylo Kharlynski. Two privileges of self-government Magdeburg Law bestowed on these towns in 1581 and 1616 are analyzed in the article. The texts of the privileges are published in the attachment.

Key words: Byshiv, Kyivan Voievodship, Magdeburg Law, Magdeburg privileges.

*) Згаданий номер журналу, с.с. 58-63.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

В журнале "Пам'ятки України", №2 за 1991 г., опубликована статья Ореста Мацюка "Фортеці й замки України", в которой (на стр. 56) есть упоминание замка:

Цитата

У селі Бишеві Макарівського району обстежено місцевість, де був замок XVI-XVII століть Феофілі Тимошкевичевої, що 27 січня 1690 року захопила за допомогою козаків шляхтичі Фр. Харленський та Іван-Станіслав Бжеський. 1654 року замок мав три башти. Збереглися відомості, що 1711 року його облягав Пилип Орлик. Сліди замку виявлено поблизу школи, однак усе забудовано й знівельоване бульдозером.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

З цитованої присяжної книги ми бачимо, що насправді замок мав одну проїзну башту, а інші дві проїзні башти мали міські (окольні) укріплення.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Ваша публикация должна быть проверена модератором

Гость
Вы не авторизованы. Если у вас есть аккаунт, пожалуйста, войдите.
Ответить в тему...

×   Вы вставили отформатированное содержимое.   Удалить форматирование

  Only 75 emoticons maximum are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически встроена.   Отобразить как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Загрузка...

×