Перейти к содержимому
Замки и Крепости Украины - Форум

Nimrod

Пользователи
  • Публикации

    242
  • Зарегистрирован

  • Посещение

  • Days Won

    56

Все публикации пользователя Nimrod

  1. Бишів: замок

    З цитованої присяжної книги ми бачимо, що насправді замок мав одну проїзну башту, а інші дві проїзні башти мали міські (окольні) укріплення.
  2. Бишів: замок

    Обговорюються об'єкти: городище-замок, міські укріплення в Бишові Бишів, вперше згаданий у наявних документах як поселення у 1509 році, був тривалий час приватновласницьким містечком, в якому на старому городищі його власниками Харлинськими був побудований замок. При цьому з 1581 року Бишів отримав "магдебургію", а з 1648 по 1665 р.р. був сотенним містечком Білоцерківського полку Війська Запорізького. Стаття про Бишів в україномовній "Вікіпедії" може дати початкове уявлення про сучасне село та його історію. Стаття про Бишів у "Словнику географічному Королівства Польського": SG. - т.1. - Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, Druk "Wieku", 1880.- ss. 515-517: Krz. J. "Byszów". У 1- му за 2014 р. номері журналу "Краєзнавство" опубліковано дві змістовні статті з історії Бишова, що добре пояснюють подробиці його існування у 16 - 18 ст.ст. Стаття Є. Букета докладно й цікаво розповідає про всі перипетії ранньомодерної історії Бишева. Звичайно інформації про укріплення містечка подається мало, проте очевидно про них взагалі мало відомо. Але сама по собі розповідь надзвичайно колоритна - із нападами, пожежами, розбоями, боями і бійками, тяжбами власників і дуже добре передає особливості існування укріплених поселень Київщини того часу. *) Згаданий номер журналу, с. 52-57. Стаття Н.Білоус з доданням текстів документів розповідає про утворення самоврядування Бишева, його власників, їх відносини з громадою містечка та сусідніми землевласниками, цікава також деякими узагальненнями особливостей епохи. *) Згаданий номер журналу, с.с. 58-63.
  3. Обговорюється цей об'єкт: Зимнівське городище Городище відноситься до празько-корчацької археологічної культури (сер 5 - 7 ст.), періоду початку середньовіччя, та вважається адміністративним укріпленим центром ранньо-слов'янського племінного союзу дулібів. Розташоване городище мисового типу поряд з с. Зимне та широковідомим Зимнівським Святогірським Успенським укріпленим монастирем. *З навчального посібника "Давні слов'яни. Археологія та історія", К. "Стародавній світ", 2012, 366с., нак. 1000 прим., - с.337. Городище є рідким випадком укріплених поселень празько-корчацької археологічної культури. В Володимир-Волинському історичному музею є макет обговорюваного укріплення, який навіть показано на заставці сайту музею: Прошу доповнити повідомлення наявною інформацією.
  4. Гадяцький район. Городище Роменської археологічної культури раннього середньовіччя. *) Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог - справочник" К. "Наукова думка", 1987, 736 сс., тир. 13 500 екз., с. 403 Сторінка села в україномовній "Вікіпедії". Є згадка про городище. Сторінка села в російськомовній "Вікіпедії". Є згадка про городище. Село на Вікімапії.
  5. Гадяцький район. Городище античного часу, площею 4 + 1 га, що досліджувалося протягом 2ї половини 20го ст. За сучасним статусом об'єкт культурної спадщини національного значення. *) "Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог - справочник" К. "Наукова думка", 1987, 736 сс., тир. 13 500 екз., с. 402 Сторінка села в україномовній "Вікіпедії". Є згадка про городище. Окрема сторінка городища в україномовній "Вікіпедії". Сторінка села в російськомовній "Вікіпедії". Городище на Вікімапії.
  6. Білопільський район. Городище біля села, являє собою залишки невеликої ранньомодерної фортечки. *) Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область (Матеріали до багатотомного «Зводу пам'яток історії та культури України»), Київ - 2017, сс. 271-272 Ілюстрований довідник Є.М. Осадчого та О.В. Короті "Замки та фортеці Сумщини 17 - 18 ст.", виданий О.Філюком в Києві 2015 року на сс. 87 - 88 містить певні додаткові дані про вказане укріплення, зокрема визначаючи його як прикордонний острог Московської держави 17 ст. Сторінка села в україномовній "Вікіпедії". Згадки про городище в даний час немає. Сторінка села в російськомовній "Вікіпедії". Село на Вікімапії.
  7. Обговорюється об'єкт: Городище і замок в Макарові Хоча час виникнення Макарова як окремого поселення тепер невідомий, ясно, що в Литовський період він називався Воронине, відносився до Київського воєводства і належав Івашенцевичам. Макаровим його назвали на честь Макара Івашенцевича, який поселився у ньому на початку 16 ст. та почав перетворювати населений пункт у містечко. Згодом, ймовірно, онук Макара Микола збудував у ньому невеличкий замок на березі річки Здвиж. Та гілка Івашенцевичів, що походила від Макара Івашенцевича та проживала в Макарові, стала зватися Макаревичами. Замок був укріплений валами з частоколом, та ровами, мав кілька воріт з містками через рови. В парадному, але малоінформативному путівнику «Київщина туристична» (К. «Світ успіху» 2009. - 464 с., нак. 5000 прим.) на с. 284 згадується: Після вигасання роду Макаревичів Макарів деякий час належав Марії Радзівіл, а пізніше був викуплений нащадками Макаревичів за жіночою лінією Любомирськими. Не пізніше червня 1648 року Макарів був зайнятий загонами Б.Хмельницького, в ньому була створена Макарівська сотня Київського полку Війська Запорізького і він таким чином став сотенним містечком. В 1665 році Макарів опинився серед поселень, охоплених повстанням Данила Васильовича (Децика). В 1671 році Макарів був зайнятий річпосполитським загоном полк. Івана Пиво-Запольського та повернутий власникам. В 1704 році Макарів був тимчасово зайнятий загонами Семена Палія. З другої половини 18 ст. Макаровим володів Каетан Росцишевський, а після його смерті, як спадкоємець - Мілевський. В 1768 році під час Коліївщини в Макарів увірвалася ватага Івана Бондаренка, але там же він був захоплений військовим загоном, висланим із Чорнобиля. *Вказана «Київщина туристична», с. 286 Після включення території Київського воєводства в склад Россійської Імперії, з 1804 р. Макарів став волосним містечком Київського повіту. На жаль більш змістовної інформації щодо замку та його розвитку поки не маю, районний історико-краєзнавчий музей один з таких, що вічно закриті. Замчище, як місцевий топонім та пам’ятка археології непогано збереглося на даний час, його територія зайнята місцевим парком, поряд із заходу розташований стадіон. Замчище оглядалося мною двічі. З півдня до нього прилягає став на річці Здвиж. Спостерігається яскраво виражений круглий у плані зрізаний конус, який складав основу центральних укріплень, та який дуже нагадує горб – «мотт» норманських замків. Діаметр верхньої площадки близько 80 м. Конус півколом (крім південної сторони, зверненої до ставу), досі оточує рів, який зберігся на значну глибину, так що на горб без зусиль досі можна потрапити лише по мосту. Ширина рову в верхній частині близько 15 м. На горбі на верхній площадці по колу розташовані одноповерхові адміністративні будівлі, включаючи приміщення загаданого музею, середина вільна від забудови. В цілому на мій погляд існуюча конфігурація замчища дещо нагадує існуючу конфігурацію замчища Острогу. Щодо можливих укріплень містечка за межами замку жодних відомостей не маю.
  8. Обговорюється цей об'єкт: укріплення містечка Орлик Поселення на березі Дніпра, відоме з 17 сторіччя, рано отримало власні укріплення. *) "Полтавщина. Енциклопедичний довідник" за ред. Кудрицького А.В., К. "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1992, тир. 30 000 прим., 1024 с., сс. 625-626. В 1790 р. у містечку була зведена дерев'яна Успенська, а в 1801 р. мурована Миколаївська церкви. Сторінка села Орлик в україномовній "Вікіпедії". Сторінка села Орлик в російськомовній "Вікіпедії". Історія села на офіційному сайті села. Є також деякі подробиці щодо Орлицьких укріплень: *) "Полтавщина. Енциклопедичний довідник" за ред. Кудрицького А.В., К. "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1992, тир. 30 000 прим., 1024 с., с. 626.
  9. *) Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної краєзнавчої конференції «Минуле і сучасність: Херсонщина. Таврія. Каховка» (16 – 17 вересня 2016 р.) / Упоряд. М. В. Гончар. - Каховка - Херсон: Гілея, 2016. – 200 с. // Неділько А. Г. "Витовтова митниця – пам’ятка початку XV століття: проблеми локалізації та сучасного стану" сс. 98-101 От така вийшла публікація.
  10. Обговорюється цей об'єкт: городище поблизу міста Корець Виявляється одним із нез'ясованих питань історії Корця та його історичних укріплень є місце розташування городця Корчеськ, згаданого в звідному літопису Іпатієвського списку вперше за 1150р. Б.А.Звіздецький "Городища 9-13 ст. на території літописних древлян", К. "Інститут археології НАН України", 2008, 176с., нак. 500 прим., - с.119. Звичайно першим припущенням щодо ймовірного місценаходження обговорюваного городища є місце розташування замку Корецьких, залишки якого вціліли досьогодні. Проте, щонайменше до матеріального підтвердження розкопками, це буде всього лише гіпотеза. Замок могли збудувати зовсім на новому місці. На сайті Руїна.Ру очевидно за матеріалами А.Кузи згадується про ймовірне городище Корчеська, розташоване проте не в самому Корці, а лише поблизу нього: Прошу висловлювати припущення та версії по темі.
  11. В книзі О. Гаврилюка «Таємниці минулого козацької Лисянки» (К.- ПП Сергійчук М.І., - 2012, 307 с., нак. 1500 прим.) подана історія відомого містечка - козацького центру на території сучасної Черкащини. Про Лисянку безпосередньо, в контексті опису укріплених пунктів України, треба говорити окремо, а поки що звернув на себе увагу перелік населених пунктів Черкащини, які за часів Речі Посполитої встигли отримати Магдебургське самоврядне право. Крім того цікава точка зору О.М. Гаврилюка, який сам є висококваліфікованим правником, суддею господарської системи судочинства, на місце магдебургій в тогочасній правовій системі й укріпленні поселень, що їх отримали. Отже, с. 26 згаданої книги: Без сумніву, цей перелік треба враховувати при описі укріплених поселень, які знаходились на території сучасної Черкаської області. Щодо можливого питання про укріплення поселень, які отримали магдебургію в другій половині 18 ст., то гадаю, що вже до отримання це були значні та важливі поселення, які могли мати власні укріплення раніше. Яскравий приклад в цьому відношенні становлять Черкаси. І хоча на той час загроза нападів татар суттєво зменшилась, залишалася загроза конфліктів між РіччюПосполитою та Россійською Імперією, а також внутрішніх заворушень на зразок Коліївщини. Це залишало потребу в існуванні фортифікацій у згаданих поселеннях.
  12. Обговорюється цей об'єкт: фортеця поблизу села Станиця і містечка Меджибіж Невелика ранньомодерна фортеця регулярного планування під Межибожем обросла великою кількістю легенд та вигадок. Саме в цьому місці, як вважається, розташував свій укріплений табір Георгій Другий Ракоці, в ході походу в якості союзника Хмельницького по Речі Посполітій. Типова згадка про цю фортецю виглядає так: (З Летичівського інтернет-ресурсу) Така ось місцева міфологія. Більш достовірну інформацію можемо бачити у статті Б.Моці та Ю.Толкачова про укріплення Меджибожа: Втім, методично проведені розкопки фортеці показали, що її історія почалася раніше походу Ракоці: (З Летичівського інтернет-ресурсу) Опис досліджень залишків укріплень з ознаками новітньої для 16 ст. тенальної фортифікаційної системи міститься в статті, опублікованій в збірці наукових статей "НОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПАМ’ЯТОК КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ В УКРАЇНІ Випуск 11" 2002 року: При дослідженні залишків фортеці використовувалась аерофотозйомка, про що можна прочитати в окремій статті І. Ігнат’єва та О.Погорільця.
  13. Село нинішнього Великобагачанського району Полтавської області з 1660 року було сотенним містечком Миргородського полку ВЗ. В цій якості мало отримати укріплення, про які на даний час інформації немає. *) "Полтавщина. Енциклопедичний довідник" за ред. Кудрицького А.В., К. "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1992, тир. 30 000 прим., 1024 с., с. 61. Сторінка села Білоцерківка в україномовній "Вікіпедії". Сторінка села "Белоцерковка" в російськомовній "Вікіпедії". Село на Вікімапії.
  14. Містечко нинішнього Кобеляцького району Полтавської області вже в 17 столітті в якості приватного поселення отримало укріплення, а пізніше деякий час було сотенним містечком Полтавського полку ВЗ. *) "Полтавщина. Енциклопедичний довідник" за ред. Кудрицького А.В., К. "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1992, тир. 30 000 прим., 1024 с., сс. 57 - 59. Сторінка містечка Білики в україномовній "Вікіпедії". (Тут зазначається, що Білики у 18 столітті певний час були сотенним містечком Полтавського полку, мало цехи, а у 1709 році його певний час займали запорожці та шведи.). Сторінка посьолка "Белики" в російськомовній "Вікіпедії". Містечко на Вікімапії.
  15. Це те саме, що росіяни раніше робити збиралися? Між іншим: Твердження явно неправдиве, оскільки лише в Криму є три парки мініатюр: в Алушті, в Євпаторії, та в Бахчисараї.
  16. Село нинішнього Лохвицького району Полтавської області відоме з 17 століття. Поряд із селом розташоване городище, що ймовірно, входило до Посульської укріпленої лінії середньовічної Русі. *) "Полтавщина. Енциклопедичний довідник" за ред. Кудрицького А.В., К. "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1992, тир. 30 000 прим., 1024 с., сс. 47, 48. Сторінка села Безсали в україномовній "Вікіпедії". (Тут зазначається, що городище було позначене на карті ще Бопланом). Сторінка села Безсалы в російськомовній "Вікіпедії". Село на Вікімапії. На сайті Руина.Ру городище поряд із селом Безсали віднесено територіально чомусь до басейну ріки Ворскли:
  17. Поселення нинішнього Великобагачанського району Полтавської області виникло на місці античного городища (скіфського періоду) і досить швидко стало містечком, центром козацької сотні. Вали городища ймовірно і були використані для побудови захисної огорожі містечка. *) "Полтавщина. Енциклопедичний довідник" за ред. Кудрицького А.В., К. "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1992, тир. 30 000 прим., 1024 с., с. 44. Сторінка села Балаклія в україномовній "Вікіпедії". Сторінка села "Балаклея" в російськомовній "Вікіпедії". Село на Вікімапії. Назва поселення явно тюркського походження. За версією "Вікіпедії", перехід поселення до складу Білоцерківської сотні відбувся не у кінці 18го, а у другій половині 17го століття.
  18. Обговорюється цей об'єкт: Фортеця поблизу містечка Овідіополь У 18 ст. на лівому березі Дністровського лиману існувало невелике неукріплене турецьке містечко Аджидер: *) С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". – Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., сс. 10-11. Після руйнування Аджидеру, з 1792р. росіяни почали будувати на його місці фортецю, яка мала входити до так званої Дністровської укріпленої лінії: *) С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". – Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., с.104. Російська фортеця втратила своє значення вже через десять років після будівництва, хоча формально проіснувала до 1848 року, так і не дочекавшись застосування у Східній, або Кримській війні: *) С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". –Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., сс. 11-12. Додатково інформація про сучасне містечко Овідіополь, що розбудовувалося біля фортеці: *) С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". –Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., сс. 228-230. Довідкове видання "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник" доступне в електронній версії. Наводяться карти і плани.
  19. Обговорюється цей об'єкт: Античне місто Ніконій поблизу села Роксолани Спочатку інформація про село: *) С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". –Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., сс. 317-318. Інформація про попередника сучасного села - село Бузиновате: *) С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". –Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., сс. 39-40. Коротка інформація про античне місто (і сучасне городище): *) С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". –Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., сс. 220-221 Довідкове видання "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник" доступне в електронній версії. Наводяться карти і плани.
  20. Біля села Миколаївка у 18 сторіччі знаходилось невелике турецьке укріплення, яке після його занепаду займали певний час запорозькі козаки. Спочатку інформація про саме село: С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". – Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., с.207.Укріплення було збудоване на так званій косі Великій - мисі що видавався з берегу Дністровського лиману: С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". – Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., с.165.Інформації про саме укріплення обмаль, його опис стосується періоду, коли воно вже занепало. Зважаючи на розташування, можна припустити що в ньому розміщувалася артилерийська батарея, що могла контролювати судноплавство вздовж лівого берегу лиману, а зважаючи на характер, форму та розміри, його можна назвати шанцем: С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". – Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., сс. 165-166.Ймовірно укріплення було зруйноване росіянами у війну 1768-1774 рр. Щодо запорозьких козаків, то вони мешкали навколо даного укріплення у "міжвоєнний" период 70х- 80х років 18 століття і, отримавши від турецької влади дозвіл на його зайняття, намагалися створити собі у ньому "кіш" (військовий табір), тобто власне саму січ, чергову в цілому ланцюгу своїх попередниць: С.С. Аргатюк, В.В. Левчук, І.Т. Русєв, І.В. Сапожников "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник". – Одеса: ВМВ, 2011. – 716 с., сс. 38-39.Таким чином невеликому укріпленню на березі Дністровського лиману, невідомого року побудови, судилося мати аж два періоди активного існування... Довідкове видання "ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОН. Енциклопедичний довідник" доступне в електронній версії. Наводяться карти і плани.
  21. Обговорюється цей об'єкт: городище поблизу сіл Журжинці і Хижинці Біля села Журжинці (село на Вікімапії) знаходиться велике давнє городище, залишене укріпленнями, які археологи відносять ще до ранньозалізного, тобто античного, періоду. Спочатку інформація про саме село: *) "Край козацький. Довідник з історії Лисянщини" за наук. ред. Гуржія О.І., К. "Наукова думка", 2004, тир. 1000 прим., 408 с., сс. 93-94.Як бачимо, історія села Журжинці досягає середньовіччя. Проте городище, також згадане в процитованій статті, значно старіше за село. Ось як воно описується: *) "Край козацький. Довідник з історії Лисянщини" за наук. ред. Гуржія О.І., К. "Наукова думка", 2004, тир. 1000 прим., 408 с., сс. 92-93.В цьому описі здається є неточності орієнтирів на прилеглі села, які можуть утруднити пошуки укріплень. Втім, основні особливості городища зрозумілі. Це одне з городищ-гігантів "скіфського" періоду, укріплення якого, можливо, почали будувати нащадки носіїв чорноліської археологічної культури (очевидно давні балти), а використовували потім вже представники скіфського державного утворення. Інтернет-ресурсі щодо залишків укріплень поблизу Журжинців надто мало інформативні: Сторінка села в україномовній "Вікіпедії". Сторінка села в російськомовній "Вікіпедії". Журжинці на сайті "Україна Інкогніта". Залишається ще одне питання. Між Журжинцями та Хижинцями згадуються "давні земляні вали" відомі як "Змієві", причому навіть в контексті оборонних ліній, що використовувала середньовічна Русь. Побудова оборонних ліній Русі південніше річки Рось видається взагалі, малоймовірною. Скоріше за все мова йде про вали замкнені, які належать до того-таки Журжинського "скіфського" городища. Проте до остаточно з'ясування цього питання залишається невелика ймовірність, що мова йде про окремий відрізок лінійного (незамкненого) валу, що доповнював на певному напрямку укріплення городища. Ось що повідомляється про "Змієві вали" у згаданому виданні: *) "Край козацький. Довідник з історії Лисянщини" за наук. ред. Гуржія О.І., К. "Наукова думка", 2004, тир. 1000 прим., 408 с., сс. 100-101. Ця стаття додає мало інформації до вже відомої, але мабуть, зі стінами скіфського міста Фундуклей в цьому випадку не помилився.
  22. Може виникнути притання, чому не було дано витягу зі статті про село Хижинці, до якого обговорювне городище прилягає так само як і до Журжинців. Не дано через те, що хоча село це також досить поважного віку, проте про укріплення біля нього там згадано зовсім коротко. Втім, такий витяг, для повноти, навести все ж можна: *) "Край козацький. Довідник з історії Лисянщини" за наук. ред. Гуржія О.І., К. "Наукова думка", 2004, тир. 1000 прим., 408 с., сс. 289-290.Жартома, можна дійти висновку, що "роздвоєння об'єкту" в краєзнавчій літературі сталося через суперництво мешканців двох сіл. Якщо об'єкт фортифікації спостерігався від Журжинців, він рахувався скіфським городищем, якщо спостерігався від Хижинців - рахувався вже руськими Змієвими валами... )) Певні сподівання дізнатися нові подробиці про Журжинецьке городище покладалися на книгу того-таки Володимира Щербатюка - "Історія регіонів України: Лисянщина" К. "Логос", 2002, тир. 1000 прим., 428 с. Проте, мабуть, автор цієї книги всю інформацію яку мав про городище переніс в колективний "Довідник..." Городище згадується в ній двічі і досить коротко: *) Названа праця, с.18. *) Названа праця, с.49.*** Звернення до відомої праці І.Фундуклея 1848р. видання показало, що укладач статті довідника, В.Щербатюк, процитувавши загальні висновки автора про вали, примудрився пропустити фрагмент стосовно самих валів біля Журжинців: *) И. Фундуклей "Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии" (репринтное издание) К. "Академкнига" 2008; 174 с. Доп. тираж 2010г. 20 шт.; с.16.
  23. iqor, зображення на карті схоже на залишки валу замку в конфігурації "штерн-шанець" (чотирипроменева зірка, де променями слугують редани, або й бастіони) ... Тоді, можливо, округлу форму мав лише безпосередньо замковий двір...
  24. - Те що городище вивчалося мало, зовсім не дивує. - Культурний шар "трипільського" часу на Черкащині і зокрема, на Лисянщині, розповсюджений дуже широко, зокрема й біля тої-таки Дібрівки... - Чесно кажучи, саме таку чудернацьку конфігурацію валів я собі уявити не міг, як не вдивлявся у зображення Вікімапії. Контур по знімку в сполученні з наявними описами дають можливість також уявити, де знаходяться залишки внутрішньої фортеці, або акрополю, добре видно той самий лісок. - Биков і там встиг побувати, залишається лише по-хорошому йому позаздрити...) А фото з табличками взагалі являє собою гротеск: Заповідник (!) Природно-заповідного фонду України (?!!) "Козацький вал" (?!), територія якого при цьому в переважній частині розорюється веденням сільского господарства, що добре показують супутникові знімки! А статус пам'ятника археології національного (!) значення жодним чином не береже ні сам пам'ятник, ні навіть його таблички!
  25. Обговорюється цей об'єкт: укріплення поблизу села Дібрівка На горі поблизу села Дібрівка (село на Вікімапії) за переказами місцевих жителів знаходилася фортеця, проте період її існування залишається невстановленим. *) "Край козацький. Довідник з історії Лисянщини" за наук. ред. Гуржія О.І., К. "Наукова думка", 2004, тир. 1000 прим., 408 с., сс. 132-133.Отже городище (назвемо так місце гіпотетичного розташування фортеці) археологами мабуть і не обстежувалося і щось певне сказати про нього поки немає можливості. Середньовіччям у нас мають звичку називати весь час мало не до скасування кріпосництва в Російській Імперії. Саме ж село Дібрівка мабуть виникло достатньо пізно: *) "Край козацький. Довідник з історії Лисянщини" за наук. ред. Гуржія О.І., К. "Наукова думка", 2004, тир. 1000 прим., 408 с., сс. 83-84.Сторінка села в україномовній "Вікіпедії". Сторінка села в російськомовній "Вікіпедії".
×