m_potupchik

Проспер Мериме описывет польский лагерь так: Возможно "невисоке гірске пасмо" это возвышение паралельное Бугу (обозначено красным), а болота это заплавные берега Южного Буга, они здесь на правом берегу по 100 метров ширины (обозначено зеленым). Лес видно на карте Боплана В одном месте возле Четвертиновки видны остатки каких-то земляных валов - сейчас там кладбище, так что нормально обследовать их невозможно.

На карте Брацлавского воеводства 1730 года Боплана Четвертиновка и Батог действительно разные поселения. Батог ближе к Южному Бугу. Скорее всего современная Четвертиновка это слитые воедино два села.

На карте 1897 года есть обозначения нескольких водяных мельниц на р. Нетека, как раз в 5 верстах на юго-восток от Ладыжина. Это косвенно может свидетельствовать о наличии в древности там поселения. Эту территорию я не осматривал, может действительно там был Батог?

На карте 1897 года никакого селения Батог нет и в литературе местечко Батог упорно связывают с Четвертиновкой, которая получила свое имя от князей Четвертинских, которые владели селом в ХVІ в.

К сожалению, карту 1679 года невозможно точно привязать к рельефу, так же неизвестен ее масштаб. Я попытался привязать ее к изгибам реки и оврагам, которые на ней изображены. Вот вариант с генштабовской 100000 Есть еще один вариант из книги Dlugolecki W. J. Batog 1652 - Warszawa, 1995. На ней поселение Батог обозначено на месте между современными Губником и Ладыжином. К сожалению пока неизвестно о каких либо находках на этой территории. Мало того на этом месте теперь огромный карьер. Все находки, которые известны (пули, картечь, ядра, монеты), походят с этой территории:

Случайно нашел еще один вариант макета, опубликованный в журнале "Пам'ятки України" № 4 за 1986 год, стр. 39

Винницкие "Муры" Наполеона Орды Те же "Муры" авторства Винницкого художника А. Шевчика

Скорее бутафория. Карта похожа на карту Каменца-Подольского 1672 года Томашевича, но только похожа. А совсем она не похожа на карту Корсуня.

Источник: Вечерський В. В. Фортеці й замки України. К., 2011. - 664 с.; 619 іл. Источник: Липа К. Під захистом мурів (З історії української фортифікації Х-ХVІІ ст.) - К., 2007. - С. 127

Місце битви 1652 р., згідно з опублікованими джерелами, розгорнулося фактично на території укріпленого польського табору поблизу поселення Батіг, яке розташовувалося у Брацлавському воєводстві, на березі р.Батога (притоки р.Південного Буга). В XVI ст. поселення належало князям Четвертинським, від яких через шлюбні зв’язки пе­рейшло до князя Януша Збаразького. Укріплення збудовані до 1620 року. Містечко засноване у 1629 році. Згодом належало родині Слупичів. Як укріплене посе­лення згадується у 1640-х роках. Мартин Калиновський обрав батозькі укріплення для квартирування частини польських військ, що перебували під його командуванням на території України, скоріш за все тому, що під м. Ладижином знаходилися його власні маєтки, хоч його за це і критикували. Як зазначає М. Грушевський слідом за спогадами свідків – у тому таборі могло розміститися до 100 000 чоловік. Як показала місцевість, що підтверджує і російська мапа 1769 р., при накладанні її на сучасну мапу, польський укріплений табір розташовувався на високому плато та просторій улоговині-видолку правого берега р. Південного Бугу. Зі сходу укріплення оточував Південний Буг, а з інших сторін глибокі балки. Також його розділяла майже навхрест р. Батіг та так звані "Кривавий" та "Кутів" яри. На мою думку територія табору складала біля 100 га. Нині значну частину території польського табору займає сучасне село Четвертинівка, що значно ускладнює локалізацію табору. Точне місце розташування поселення Батіг – не відоме, та найбільш вірогідно, на протилежному від табору схилі балки по берегам трьох струмків, що утворюють р.Батіг. Оборонні споруди табору складалися із низки редутів, частково з’єднаних між собою валами та ровом. Польська кавалерія скоріш за все розміщувалася на плоскій вершині плато, тому що улоговина не зручна в плані оборони та була на той час заболочена. Німецька піхота та артилерія розташовувалися в редутах. На російському плані позначено 19 редутів. Розміри редуту могли коливатися від 1000 до 25000 кв. м., залежно від значення і величини гарнізону. Гарнізон редуту міг складатися від 200 до 800 чоловік піхоти та від 2 до 4 гармат. Отже, в батозьких редутах могло розміститися від 3800 до 15200 вояків та від 38 до 76 гармат, що в середньому і дає відоме історикам число найманого війська – 8000 піхоти і 55-58 гармат. Зважаючи на те, що укріплення під Батогом мали досить вигідне географічне положення – розташовані на пануючих висотах та оточені з однієї сторони Південним Бугом і з інших – глибокими балками та ярами, маючи досить сильні земляні укріплення, повністю укомплектовані гарнізоном, поляки могли успішно боронитися від будь-якого війська. Командир гарнізону – старий вояка Пшиємський мав рацію, рекомендуючи Калиновському відійти з кавалерією до м. Кам’янця-Подільського, а сам хотів залишитися із німецькими найманцями боронити табір. Та коронний гетьман чекав на підхід лівобережного польського контингенту, а тому не хотів покидати ці все ж таки досить зручні позиції. Польська кавалерія, що знаходилася у таборі складалася із 12 тисяч "кавалерії народової" – "крилатих" шляхтичів-гусарів із Фортеці-над-Смотричем. До цієї військової еліти Речі Посполитої приєдналося і львівське воєводське "посполите рушення". До складу цього феодального ополчення додавалося біля 20 000 чоловік: шляхтичів, прикарпатсько-русинських бояр і озброєних слуг-галичан. Пшиємський вважав таку кавалерію дуже непевним і небоєздатним військом, що і підтвердилося наступними подіями. Пізніші версії про те, що табір, за рахунок своєї просторості, був небоєздатним є лише міфом, вигаданим для того, щоб хоч якось виправдати поразку Калиновського. Причиною поразки, на мій погляд, стала абсолютна небоєздатність та відсутність дисципліни в польському феодальному ополченні, що взагалі було для нього характерно. Хоча козацькому війську і вдалося непоміченим сховатися в навколишньому лісі, а татарам системою балок підійти впритул до табору, та ряд пожеж, які невідомо хто спричинив у обозі, паніка і бунт, що виникли у польському війську, були козакам справжнім подарунком. Доки німецькі гармати за наказом Калиновського стріляли по бунтівній польській кавалерії, а шляхта рубала ландскнехтів, козацьке військо досить легко увірвалося до табору і фактично вщент його розгромило. Гусари і ополчення майже не чинили опору, а намагалися врятуватись втечею та майже всі загинули або потрапили у полон, крім того багато поляків загинуло від німецьких куль та картечі і під час втечі – у хвилях Бугу. Згодом частина кавалерії на чолі з Калиновським спробувала сховатися у німецьких редутах, та оточені зі всіх боків не встояли і вони. Ті, хто врятувався, загинули від рук навколишніх селян. З майже 40 000 тисяч війська врятувалися ледве кілька сотень людей. Ми у 2012 році обстежили берега р.Батіг, "Кривавий Яр" та висоти, які ще не встигли зруйнувати навколишні гранітні кар’єри. Результати обстежень підтвердили, що місце бою було на попередньо визначеному місці: знайдено велику кількість свинцевих куль та картечі, підківки козацьких чобіт, монети того часу, стремено. На жаль, не вдалося обстежити місце розташування редутів, тому що частина укріплень знаходиться сьогодні під садибами с.Четвертинівки, що підтверджують чисельні знахідки ядер та їх осколків на людських городах, а інша частина, як ми вважаємо, знищена сучасною автотрасою та оранкою. Залишки одного редуту ще простежуються на території сільського кладовища. Отже точне нанесення на карту розташування польських укріплень, а власне і границь місця битви вимагає подальшого наукового вивчення методами аерофотографування та геомагнітної зйомки.

Укрепления XVIII в. возле с. В. Снитынка: Укріплення ХVІІІ ст В Снітинка.pdf

Информация к размышлению. Ниже явно искусственный ров в месте впадения Русавы в Днестр. Это явно следы раннего укрепления, я думаю Древнерусского периода. К сожалению никто там специально исследования не проводил и находки этого периода мне не известны, но место интересное, будет время попробую что-то поискать.

Курганы вблизи Ямполя раскапывались в 1984-1994 годах (имеется ввиду не только возле Ямполя, а и в самом районе). Курганы раскапывали для спасения их содержимого от уничтожения в результате строительства так называемой "Порожской оросительной системы", которая входила в глобальную оросительную систему района. Курганы мешали проходу поливалок (была угроза перелома труб), а также уничтожались при строительстве водопроводов и прокладке дренажных труб. Естественно курганы уничтожаются при проведении археологических исследований, другого метода к сожалению на сегодня не придумал никто во всем мире. Если бы их не раскопали археологи - уничтожили бы строители (и уничтожали и уничтожают до сих пор). Что до находок в курганах - большинство погребений относится к ямной культуре кон. ІІІ тыс. до н. э., на втором месте культура типа Бабино вторая половина бронзового века конец ІІІ - начало ІІ тыс. до н. э., небольшое число сарматских погребений конца 1 в. н. э. и совсем малое число погребений 9-10 в. н. э. Вот несколько фото находок из курганов возле Ямполя. Что касается "Царской долины" в Ямполе, это низина между улицами Ленина, Подольской, 1-Мая и Пушкинской. По народному преданию через нее проезжала царская карета будто-бы Екатерины ІІ и утонула в болоте. Замок там точно не мог быть, та как эта территория затапливалась каждую весну, до постройки в 90-х годах дамбы вдоль Днестра.

Есть и такой вариант.

Макет делала художник заповедника. Чем она руководствовалась не знаю, скорее своей фантазией и более чем скудными описаниями города и замка. Реставрацию единственной оставшейся башни проводила фирма "Кам'янецьподільскреставрація" г. Каменец-Подольский по проекту института "Укрзахідпроектреставрація" г.Львов

Ось ці об'єкти на карті Шуберта: Нет, это действительно курганы - мы их раскапывали в 80-90-х годах. Шведские валы могли быть редутами времен походов Петра 1 на Молдавию. Смотрите тему по укреплениям с.Михайловка.

Макет Вінницького замку виготовлений латвійськими художниками в 1964 році під час реекспозиції Вінницького обласного краєзнавчого музею. Якщо цікаво даю трохи кращі фото. Фото мої. Тут можна побачити поштові листівки кінця ХІХ початку ХХ ст. із зображенням місця, де стояв замок до того як був знищений каменеломнею.

Існує Ревізія Вінницького замку 1545 року вперше опублікована О. Яблоновським в книзі "Zrodla dziejowe. T. VI. Rewizya zamkow ziemi Wolynskiej w polowie XVI wieku", виданій в Кракові у 1877 p. Ось, як там описується Вінницький замок (скорочено): Література: Косаківський В.А. Ревізія Вінницького замку 1545 року //Подільська старовина: Зб. наук. праць. - Вінниця. 1993. - С. 322-332. див. http://muzey.vn.ua/node/46.htm Існує ще опис 1552 року, опублікований в брошурі: Білінський М. Вінницький замок. Історичний нарис з доби 16-18 ст. - Вінниця, 1926 -Т. VI. - 18 с.

Возможно, но для этого надо видеть конструкцию укрепления. Кроме того село Пороги находится почти напротив Сорок, которые были первоначальной целью Петра. Во всяком случае Пороги так и названы - что имеють возле себя днестровские пороги и броды через Днестр, а в районе Михайловки очень крутые склоны со стороны Молдавии. Возле Михайловки могли быть батареи времен казацких воен или что-то другое. Во всяком случае сейчас от них не осталось никаких следов. Расположение редута

Не знаю на счет Михайловки, но возле села Пороги мы 1985 году раскопали редут, где были найдены ядра различного калибра, в том числе и разорвавшиеся, а также фрагмент кремневого замка. Вероятней всего это редут времен Прутского похода 1711 года Петра I.

Мало того, учитывая то, что Ямполь расположен на кристаллическом щите и ложе Днестра проходит в гранитных породах, существование поземных ходов под ним вообще не реально. Большинство подземных ходов (в том числе и Буше, которую кто-то упомянул) прорыто в материковой глине и в большинстве не сохранилось, те же каменные подземные сооружения действительно склады и погреба. Очень часто такие погреба соединялись подземными переходами, имеющими разветленную структуру и действительно имеющими киллометровую протяженность, но внутри города. За город они как правило уходили недалеко, к ближайшему оврагу или реке, а этого в Ямполе имеется достаточно.